§ 3. Учасники страхових зобов'язань

Учасники страхового зобов'язання поділяються на дві групи: об­ов'язкові та факультативні (необов'язкові). Сторонами договору страхування (його обов'язковими учасниками) є страховик та страху­вальник.

Відповідно до ст. 2. Закону страховиком визнається фінансова установа¹, яка створена у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю і здійснює страхову діяльність на підставі відповідної ліцензії.

Для набуття статусу страховика необхідне додержання встановле­них чинним законодавством вимог. Так, страхова діяльність в Укра­їні здійснюється виключно страховиками - резидентами України, які повинні мати у свому складі не менше трьох учасників. З метою за­безпечення платоспороможності страховика та виконання ним зобо­в'язань перед страхувальниками встановлюються значні обмеження щодо предмета діяльності страховика, видів страхування, мінімаль­ного розміру статутного капіталу. Так, предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахуван­ня і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Дозволяється виконання зазна­чених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страхови­ків на підставі укладених цивільно-правових правочинів, надання по­слуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначе-

1 Визначення терміна «фінансова установа» містить Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», згідно з яким фінансо­вою установою є юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому за­коном. Названий Закон до фінансових установ відносить банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопи­чувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інших юридич­них осіб, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Разом з тим наведене прямо суперечить положенням ЦК, в ст. 83 якого передбачається, що юридич­ні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, вста­новлених законом (ч. 1). Установою є організація, створена однією або кількома особа­ми (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виді­лення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього манна. За змістом ст. 2 Закону «Про страхування» страховиком може бути не установа, а товариство, причому лише господарське (підприємницьке) (ст. 84 ЦК). А тому з ме­тою усунення термінологічної плутанини для характеристики страховика доцільно буде вживати замість терміна «установа» термін «організація», який більш точно відпо­відає сучасній класифікації юридичних осіб, передбаченій ЦК.

ЗОБОВ ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 347

ними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних потреб страховика (ст. 2 Закону). Мінімальний розмір ста­тутного капіталу страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалент­ній і млн. евро, а страховика, який займається страхуванням життя, — 1,5 млн. евро за валютним обмінним курсом валюти України. При створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного ка­піталу статутний капітал повинен бути сплачений (за деяким винят­ком) виключно в грошовій формі (ст. ЗО Закону)¹.

Крім вищезазначених організаційно-правових форм, страховика­ми можуть бути також і суб'єкти публічного права (державні орга­нізації), але тільки у випадках, прямо встановлених законодавством України. Названі страховики також створюються і діють відповідно до Закону. Причому використання слів «державна», «національна» або похідних від них у назві страховика дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава.

Фізичні та юридичні особи з метою страхового захисту своїх май­нових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхуван­ня², які не мають на меті одержання прибутку, і тому не є суб'єктами підприємницької діяльності. Головна їх мета - захистити інтереси своїх учасників. Товариство взаємного страхування є юридичною особою - страховиком, створеною з метою страхування ризиків своїх членів. Страхові відносини між названим товариством та його члена­ми будуються на підставі укладеного договору страхування, в якому об'єкти страхування, страхові суми, порядок їх виплати та порядок внесення страхових платежів визначаються з урахуванням особли­востей кожного члена товариства.

Для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якшо їх утворення не суперечить зако­нодавству України, страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання з правами юридичної особи, які не є страховиками і не можуть займатися страховою діяльністю (ст. 13 Закону).

Другим обов'язковим учасником (стороною) страхового зобов'я­зання є страхувальник. Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками догово­ри страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства.

Дозволяється у встановленому порядку формування статутного капіталу страхо­вика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного капіталу. У той же час встановле­на пряма заборона щодо використання для формування статутного капіталу векселів, коштів страхових резервів, а також коштів, одержаних в кредит, позику та під заставу, і внесення нематеріальних активів.

Порядок створення та діяльності товариств взаємного страхування регулюється Тимчасовим положенням про товариство взаємного страхування, затв. постановою Ка­бінету Міністрів України від 1 лютого 1997 р. № 132.

348

Розділ ХТП

•ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 349

Крім страховика та страхувальника, у страховому правовідношен-ні можуть брати участь також інші особи: вигодонабувачі, застрахо­вані особи та страхові посередники.

Вигодонабувач - це юридична або фізична особа, призначена страхувальником для одержання страхової виплати (ч. 2 ст. 985 ЦК).

Страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхо­вого випадку, якщо інше не встановлено договором страхування. По­рядок призначення вигодонабувачів відрізняється залежно від того, призначається вигодонабувач за договором особистого страхування, чи за договором іншим, ніж договір особистого страхування.

При укладенні договору особистого страхування призначення ви­годонабувача здійснюється виключно за згодою застрахованої особи. Страхувальники мають право при укладанні договорів особистого страхування призначати за згодою застрахованої особи вигодонабува­чів для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настан­ня страхового випадку, якщо інше не передбачено договором. Вимога щодо обов'язкової згоди застрахованої особи при призначенні виго­донабувача (у разі, якщо застрахована особа не є ні страхувальником, ні вигодонабувачем) визначається тим, що можливість одержання страхової виплати страхувальником або вигодонабувачем обумов­люється настанням страхового випадку із застрахованою особою.

При укладенні договорів майнового страхування або страхування відповідальності вигодонабувач може бути призначений чи змінений (до настання страхового випадку) на розсуд страхувальника. Проте в даному випадку не всі особи можуть бути вигонабувачами, а лише ті, яким внаслідок настання страхового випадку будуть заподіяні збитки.

Договір страхування, яким передбачено призначення вигодонабува­ча, є договором на користь третьої особи, який наділений певною специ­фікою (вигодонабувач наділяється, крім прав, також певними обов'язка­ми, встановленими договором страхування). Якщо вигодонабувач ви­словив намір скористатися своїм правом (або виконав певні обов'язки за договором страхування), страхувальник не вправі його замінити.

Застрахованою особою є фізична особа, в житті якої може відбу­тись подія, яка викликає обов'язок страховика здійснити страхову виплату. Страхувальник вправі укласти із страховиком договір на ко­ристь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату в разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку (ч. 1 ст. 985 ЦК). За загальним правилом, страху­вання застрахованих осіб може мати місце лише за їх згодою, крім ви­падків, передбачених чинним законодавством, тому що застраховані особи можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з до­говором страхування.

Страхова діяльність в Україні може провадитися також із залучен­ням страхових посередників: страхових або перестрахових брокерів та страхових агентів, якими можуть бути як резиденти, так і нерези­денти¹.

Страхові брокери - юридичні або фізичні особи, які зареєстрова­ні у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди (договору) з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Перестрахові брокери -юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяль­ність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди (договору) із страховиком, який має пвтребу у перестрахуванні як пе­рестрахувальник. Відносини страхового (перестрахового) брокера з потенційним (майбутнім) страхувальником (перестрахувальником), які опосередковуються брокерською угодою, носять комісійний або агентський характер.

На відміну від страхових (перестрахових) брокерів, страхові аген­ти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагоро­ду на підставі договору доручення із страховиком. Страховими аген­тами можуть бути фізичні або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяль­ності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані із здійсненням страхових вип­лат та страхових відшкодувань. Так, наприклад, при здійсненні обо­в'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транс­порті кожному застрахованому транспортна організація, що виступає агентом страховика, на підставі агентського договору з страховиком, видає страховий поліс². На території України допускається посеред­ницька діяльність з укладання договорів страхування лише з страхо­виками-резидентами, а також посередницька діяльність з укладання договорів перестрахування і з іноземними страховиками з дотриман­ням встановленого чинним законодавством порядку.