48 Розділ VII

Термінологічна схожість понять «поручитель» та «майновий по­ручитель» викликала на практиці наступну проблему¹. З'явилося і почало поширюватися досить неадекватне тлумачення, у відповідно­сті з яким до правовідносин за участю майнового поручителя слід за­стосовувати не тільки норми Закону «Про заставу», а й ті, що регулю­ють договір поруки. Відсутність поряд з договором застави договору поруки між кредитором за основним зобов'язанням і майновим пору­чителем використовувалась як аргумент на користь визнання такого договору застави недійсним. Крім того, зазначений вище підхід доз­воляв заявити, що кредитор-заставодержатель, який не пред'явив ви­мог до майнового поручителя протягом строку, встановленого нор­мами про поруку, втрачає право на отримання задоволення з вартості заставленого майна. Підставою для таких помилкових тверджень був п. 2 Методичних рекомендацій щодо застосування банками Закону «Про заставу» (лист НБУ № 23015/11 від 8 жовтня 1993 р.), у якому пояснювалося наступне: майновий поручитель - це особа, яка у від­повідності з договором поруки зобов'язується перед кредитором ін­шої особи (банком) відповідати за виконання останнім (боржником) свого зобов'язання у повному обсязі або у його частині за рахунок за­ставленого майна. Таке неадекватне роз'яснення негативним чином вплинуло на правозастосовчу діяльність і згодом викликало відповід­ну реакцію тоді Вищого арбітражного суду. В оглядовому листі ВАСУ від ЗО травня 2001 р. № 01-8/637 «Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних із забезпеченням виконання зобов'язань» пояснювалося наступне: «Порука та застава є різними самостійними способами забезпечення виконання зобов'язань, тому встановлений ст. 194 ЦК (попереднього) України строк для заявления позову до по­ручителя не може застосовуватися до правовідносин між заставодав­цем (майновим поручителем) та заставодержателем за договором за­стави».

Форма договору застави. Договір застави, як і будь-який інший за­безпечувальний правочин, укладається у письмовій формі під остра­хом нікчемності (ст. 547 ЦК). Якщо предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, договір застави підлягає нотаріальному по­свідченню.

Таке посвідчення здійснюється за місцем знаходження нерухомо­го майна, договору застави космічних об'єктів - за місцем їх реєстра­ції. У^інших випадках договір застави може бути нотаріально посвід­чений, якщо на цьому наполягає будь-яка із сторін.

Недодержання вимог стосовно нотаріального посвідчення тоді, коли це є обов'язковим, тягне за собою нікчемність договору (ст. 14 Закону «Про заставу»; ст. 220 ЦК).

Згідно зі ст. 577 ЦК застава нерухомого майна підлягає державній ре-

1 Сяюсаревсют н. Имущественный поручитель: поручитель или залогодатель? // Юридическая практика.-2002.-№ 13.-с. 10.

ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 49

єстрації у випадках та у порядку, встановлених законом. Викладене пра­вило передбачалося і у Законі «Про заставу» (зі змінами від 21 жовтня 1997 p.), однак, дотепер в Україні такого закону не прийнято.

Застава рухомого майна може бути зареєстрована у відповідності із Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстра­цію обтяжень» від 18 листопада 2003 р.¹ на підставі заяви заставо-держателя (обтяжувача) з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Як бачимо, законодавець не зобов'язує сторони реєструвати право застави на рухоме майно, але, з іншого бо­ку, вводить правило, яке стимулює заставодержателя до таких дій. Згідно з ч. 4 ст. 588 ЦК заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право (пріоритет) на задоволення своїх вимог із заставле­ного майна перед заставодержателем незареєстрованих застав, що виникли раніше зареєстрованої.

Законодавець не пов'язує з реєстрацією застави виникнення права застави. Останнє виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, — з мо­менту його нотаріального посвідчення. Якщо предмет застави відпо­відно до договору або закону повинен перебувати у володінні заста­водержателя, право застави виникає в момент передання йому пред­мета застави.

Реєстрація застави йе є елементом форми договору застави. Вона необхідна для забезпечення інтересів кредитора-заставодержателя, а також інтересів третіх осіб, які є потенційними обтяжувачами, ос­кільки відомості, занесені до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, є відкритими для всіх юридичних та фізичних осіб. Отже, будь-яка особа перш, ніж укласти договір застави, може перевірити: чи не обтяжене майно, яке пропонується під заставу, правом іншої особи.

Зміст договору застави. У договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, по­дається опис предмета застави, а також зазначаються інші умови, по­годжені сторонами договору. Опис предмета застави у такому дого­ворі може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид застав­леного майна тощо).

Оцінка предмета застави здійснюється тоді, коли це передбачено договором або законом (ст. 582 ЦК). Зокрема, Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 р.² передбачає обов'язкову оцінку в разі передачі під заставу державного та комунального майна (ст. 7). Оцін­ка предмета застави здійснюється сторонами відповідно до звичай­них цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо ін­ший порядок не встановлений договором або законом.

1. ВВР України. - 2004. - № 11. - Ст. 140.

2. ВВР України. - 2001. - № 47. - Ст. 251.

50

Розділ VII

ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ S1

З моменту укладення договору застави між заставодержателем та за­ставодавцем виникає низка взаємних прав та обов'язків. Основні з них — це права з користування та розпорядження заставленим майном.

Якщо предмет застави залишається у володінні заставодавця, він, за загальним правилом, може ним користуватися, у тому числі одер­жувати з нього плоди та доходи. Однак договором застави може бути встановлена заборона на користування таким майном або неможли­вість користування може випливати із суті застави. Якщо ж предмет застави передається у володіння заставодержателя, діє протилежне правило. Презюмується, що заставодержатель не має права користу­ватися закладеною річчю. Однак таке право може бути надане йому договором застави. Більше того, договором на заставодержателя мо­же бути покладений обов'язок одержувати з предмета застави плоди та доходи (ст. 586 ЦК).

Питання про розпорядження предметом застави також може ви­никнути як стосовно заставодавця, так і щодо заставодержателя.

Заставодавець має право розпорядитися предметом застави (відчу­жувати, передавати у користування іншій особі) лише за згодою за­ставодержателя, якщо інше не встановлено договором застави (ч. 2 ст. 586 ЦК). Отже, ЦК містить диспозитивне правило: по-перше, що­до можливості розпоряджатися предметом застави, по-друге, стосов­но необхідності на це згоди заставодержателя. У Законі «Про іпоте­ку» це питання вирішено імперативним чином: іпотекодавець має право розпоряджатися предметом іпотеки виключно на підставі зго­ди іпотекодержателя, що міститься у іпотечному договорі або у вне­сених до нього змінах та доповненнях (ч. З ст. 9 Закону «Про іпоте­ку»). Договір про заставу може містити заборону відчуження застав­леного майна. На даний момент безпосередньо законом передба­чається, що при посвідченні договору застави нерухомого майна но­таріус накладає заборону на його відчуження (ст. 73 Закону «Про но­таріат» від 2 вересня 1993 р.¹)-

Відчуження заставодавцем предмета застави не припиняє права застави заставодержателя, оскільки діє принцип права слідування: «право слідує за річчю незалежно від переходу права власності на неї». Вказаний принцип закріплений ст. 27 Закону «Про заставу» і застосовується тоді, коли між заставодавцем і покупцем існують від­носини правонаступництва. Виняток складають наступні випадки: 1) заставодержатель надав згоду на відчуження майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності майна здійснюється у ході проведення господарської діяль­ності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу ру­хомого майна; 3) право власності виникло у покупця в результаті примусового продажу заставленого майна (у цьому випадку право за­стави припиняється, бо згідно з ч. 2 ст. 388 ЦК майно не може бути