§ 4. Укладання договору страхування та його істотні умови

Порядок укладання договору страхування підпорядковується як загальним нормам, які регулюють укладення цивільно-правового до­говору, так і спеціальним вимогам, передбаченим страховим законо­давством. За загальним правилом (ст. 638 ЦК), договір укладається

¹ Порядок здійснення діяльності страховими посередниками регулюється Поло­ женням про порядок провадження діяльності страховими посередниками, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р. № 1523.

2 Пункт 3 Положення пре обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затв. постановою КМУ від 14 серпня 1996 р. № 959.

350 Розділ XIII

ЗОБОВ'ЯЗАННЯ, що _пов ДЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 351

шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прий­няття пропозиції (акцепту) другою стороною. Для укладання догово­ру страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування (ст. 18 Закону). Одержавши заяву (пропозицію) страхувальника про укладання договору страху­вання, страховик здійснює оцінку страхового ризику. У разі необхід­ності страховик вправі запросити у страхувальника баланс або довід­ку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), а також інші необхідні документи.

ЦК (ст. 981) та Закон (ст. 17) передбачають, що договір страхуван­ня укладається у простій письмовій формі, недодержання якої тягне за собою його нікчемність. Вимоги щодо письмової форми договору страхування визначаються загальними нормами стосовно письмової форми правочину (ст. 205 ЦК). Зміст договору страхування може бу­ти зафіксований в одному документі, підписаному його сторонами. Проте страхова практика виробила особливу форму договору страху­вання - страхове свідоцтво (поліс, сертифікат). На підставі заяви (пропозиції*) страхувальника страховик видає страхувальнику стра­хове свідоцтво (поліс, сертифікат), посвідчуючи таким чином факт укладення договору страхування (ст. 18 Закону). Для того, щоб стра­хове свідоцтво (поліс, сертифікат) мало силу договору, воно повинно містити всі істотні умови договору страхування. Страхове свідоцтво (поліс, сертифікат) не є цінним папером.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли зго­ди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК).

Стаття 982 ЦК передбачає, що істотними умовами договору стра­хування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести випла­ту в разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхо­вого платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, ви­значені актами цивільного законодавства. Частина 2 ст. 16 Закону до­повнює перелік умов, які повинен містити договір страхування, а са­ме: умови щодо учасників страхових відносин (сторін договору, за­страхованої особи та вигодонабувача); розміру страхових виплат за договором страхування життя; страхового тарифу (який не визна­чається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); порядку зміни і припинення дії договору; здійснення страхової виплати; причин відмови у страховій виплаті; прав та обов'язків сто­рін і відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору. Сторони вправі за взаємним погодженням доповнити пере­лік умов договору страхування.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з 1) життям, здоров'ям, працез-

датністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) во­лодінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове стра­хування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (ст. 980 ЦК)¹. Залежно від особливос­тей предмета договору страхування воно поділяється на особисте, яке пов язане з немайновою сферою страхувальника або застрахова­ної особи (життя, здоров'я, працездатність та додаткова пенсія), та майнове, пов'язане з володінням, користуванням і розпоряджанням майном, до якого є близьким страхування відповідальності, пов'яза­не з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі.

Серед особистих видів страхування особливе місце займає страху­вання життя, що передбачає обов'язок страховика здійснити страхо­ву виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахова­ної особи, а також, якщо це встановлено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування т_а (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку. у_Мови договору страхування життя можуть також передбачати обов'язок страховика здійснити страхову виплату в разі нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, та (або) хво­роби останньої.

Страхування життя належить до накопичувальних видів страху­вання, які передбачають здійснення страхової виплати (страхової су­ми) у будь-якому випадку, оскільки один із передбачених договором страхування життя страховий випадок настане завжди (наприклад, або настане смерть застрахованої особи в період чинності договору, або застрахована особа доживе до закінчення чинності договору страхування чи до іншої обумовленої договором дати). У зв'язку з особливим Характером взаємовідносин між страховиком та страху­вальником законодавчо встановлено обмеження щодо здійснення стра­хування страховиками, які укладають договори страхування життя. З метою забезпечення виконання страховиками зобов'язань перед страхувальниками, за договорами страхування життя не допускаєть­ся здійснення інших видів страхування, крім страхування життя (ст. 38 Закону), у даному випадку для страховиків встановлюється виключний ъ_Ид діяльності - страхування життя.

Страховим випадком є подія², передбачена договором страху-^в*^{ння а}^° законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає ооов язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового

сто країни «Про страхування» містить термін «об'єкти страхування», який за-

^С0ВУ^ЄТЬСЯ У аналогічному значенні. Виходячи з цього, в подальшому терміни «пред-

договору с-грахування« та «об'єкт страхування» необхідно вживати як синоніми.

_не о ер*"" «Подія» в даному випадку має більш широке значення, ніж загальновжива-

• ^ ін також Охоплює і дії різних осіб (наприклад, заподіяння страхувальнику шкоди

352

Розділ XIII

відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій осо­бі (ч. 2 ст. 8 Закону).

Страховий випадок тісно пов'язаний з страховим ризиком, який є однією з центральних категорій страхування. Під ним розуміють пев­ну подію, на випадок якої провадиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання (ч. 1 ст. 8 Закону). Ризик не за­лежить від волі та поведінки сторін, він настає випадково. Подія, яка передбачена як страховий ризик, повинна бути такою, настання якої можливе в майбутньому, проте учасникам страхування невідомо на­ступить вона, чи ні. Якщо сторонам (або хоча б одній стороні) напе­ред відомо, що передбачена подія обов'язково наступить (або навпа­ки не наступить), то в даному разі страхування неможливе, бо воно втрачає свою основну ознаку - ризиковий характер. Страховий ризик відрізняється від страхового випадку, бо є подією, настання якої ли­ше передбачається у майбутньому, тоді як страховий випадок - це по­дія яка уже наступила і яка викликала обов'язок страховика здійсни­ти страхову виплату. Тому страховий випадок є реалізованим страховим ризиком. Оцінку страхового ризику здійснює страховик (п. 2 ст. 989 ЦК, п. 2 ст. 21 Закону).

Страхова сума - це грошова сума, в межах якої страховик відпо­відно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при на­станні страхового випадку (ст. 9 Закону). Страхова сума визначає верхню межу (ліміт) розміру зобов'язань страховика при настанні страхового випадку¹ і може бути встановлена за окремим страховим випадком, групою страхових випадків, договором страхування у цілому.

Розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним законодавством під час укладення договору страхування чи його зміни. У разі, якщо при настанні страхового випадку передбача­ються послідовні довічні страхові виплати, у договорі страхування визначаються розміри таких виплат, а страхова сума у цих випадках не встановлюється.

Порядок визначення страхової суми залежить від виду страхуван­ня. При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах його вартості за цінами і тарифами, що діють на момент укладення договору, якщо інше не передбачено договором страхування. Пере­вищення страхової суми над вартістю об'єкта страхування (майна) можливе при страхуванні одного об'єкта від різних страхових випад­ків. В особистому страхуванні страхова сума визначається за домов­леністю сторін і максимальним розміром не обмежується. Залежно від розміру страхової суми визначається розмір страхового платежу та страхової виплати.

¹ Страхова практика використовує у значенні розміру (ліміту) зобов'язань страхо­вика перед страхувальником по здійсненню страхових виплат термін «відповідальність страховика», який не відповідає загальноприйнятому цивільно-правовому поняттю від­повідальності.

ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ЛОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 353

Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування (ст. 10 Закону). Зі сплатою страхово­го платежу (першого внеску), за загальним правилом, пов'язане на­брання договором страхування чинності (ст. 18 Закону). Страховий платіж за домовленістю сторін може сплачуватись як одночасно, так і кількома послідовними внесками. Несплата першого (або чергового) страхового платежу у встановлені договором страхування строки є підставою для його дострокового припинення (ст. 28 Закону).

розмір страхового платежу визначається на підставі страхового тарифу - ставки страхового внеску з одиниці страхової суми за виз­начений період страхування. Страховий тариф за добровільними ви­дами страхування розраховується страховиком самостійно на підста­ві відповідної статистики настання страхових випадків. Виходячи з ризикового характеру страхування, страховий тариф не може бути рівним або більшим одиниці (100 відсоткам), оскільки при ймовірно­сті настання страхового випадку, яка дорівнює 100 відсоткам, страху­вання втрачає зміст¹.

Страхова виплата - це грошова сума, яка виплачується страхови­ком відповідно до умов договору страхування при настанні страхово­го випадку (ст. 9 Закону). Вона здійснюється в межах страхової суми і не може її перевищувати.

Страхові виплати за договорами особистого страхування здійсню­ються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків.

При майновому страхуванні страхова виплата здійснюється страхо­виком у межах страхової суми і носить назву «страхове відшкодуван­ня». Останнє не може перевищувати розміру прямого збитку, якого за­знав страхувальник (вартості майна, що загинуло, розміру фінансових втрат в результаті проведення підприємницької операції тощо)².

Якщо майно застраховане у кількох страховиків (подвійне страху­вання) і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний стра­ховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укла­деним ним договором страхування.

У деяких випадках розмір страхового відшкодування може пере-

¹ У цьому разі, по-перше, страховий випадок настає обов'язково (втрачається озна­ ка - ймовірність його настання), по-друге, розмір страхового платежу, який сплачу­ ється страхувальником страховику, та страхової суми (страхового відшкодування), які виплачуються страховиком страхувальнику (вигодонабувачу), збігаються, (втрачається принцип забезпеченості при страхуванні).

² Як вбачається, більш правильним було б здійснення відшкодування збитків стра­ хувальнику (вигодонабувачу) як в грошовій формі, так і натуральній. Страховику по­ винно бути надане право вільного вибору форми компенсації у разі настання страхово­ го випадку. 12 «Цивільне право України», т. 2

954

Розділ Xfft

вищувати розмір прямого збитку або бути меншим нього. Так, якщо це встановлено договором страхування, вважаються застрахованими також і непрямі збитки. Якщо це передбачено договором страхуван­ня, страховик додатково до здійснення страхової виплати зобов'яза­ний відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків (п. 4 ст. 20 Закону).

Страхова сума не може перевищувати вартість (страхову оцінку) об'єкта страхування. Сторони у договорі страхування за своїм розсу­дом можуть визначити страхову суму і у розмірі меншому, ніж вар­тість об'єкта страхування. У даному випадку має місце неповне або часткове страхове покриття. Визначення розміру страхового відшко­дування, що підлягає виплаті при настанні страхового випадку в цьо­му разі здійснюється залежно від того, за якою системою здійснено страхування: пропорційною або системою першого ризику.

При пропорційній системі страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків. При засто­суванні системи першого ризику страхова сума встановлює верхню межу зобов'язань (відповідальності) страховика. Збитки, заподіяні страхувальнику (вигодонабувачу), які не досягли цієї межі, відшко­довуються страховиком повністю, а ті збитки, що перевищують вста­новлену величину, не покриваються. За цією системою збитки в ме­жах страхової суми є «першим ризиком», який у повному обсязі несе страховик; збитки, які перевищують страхову суму, - є «другим ризи­ком», який покладається на страхувальника¹. Чинне законодавство (ст. 9 Закону), як загальне правило, передбачає пропорційну систему.

Другим фактором, який впливає на зменшення страхового відшко­дування є франшиза (фр./ranchse - пільга, привілей) - частина збит­ків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страху­вання. Франшиза встановлюється в абсолютному розмірі або пропор­ційно до страхової суми (чи розміру збитків) і, як правило, є незнач­ною величиною. Застосування франшизи, з одного боку, звільняє страховика від здійснення невеликих за розміром виплат і здійснен­ням пов'язаних з цим різноманітних заходів (наприклад, проведення оцінки збитків, що може вимагати значних порівняно з самими збит­ками витрат). З другого боку, франшиза спонукає страхувальника до дбайливого ставлення до об'єкта страхування. Якщо збитки, за­подіяні страхувальнику (вигодонабувачу), не перевищують розміру франшизи, вони не відшкодовуються. При цьому ризик несення ймо­вірності заподіяння збитків лягає на самого страхувальника. Якщо розмір збитків перевищує франшизу, то розмір страхового відшкоду­вання, що підлягає виплаті, визначається залежно від виду франшизи: умовна чи безумовна. При умовній франшизі відшкодовуються запо-

¹ Граве К. А., Лущ Л. А. Страхование. - М.: Госюриздат, 1960. - С 53.

ЗОБОВ ЯЗАННЯ, ЩО НОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 355

піяні збитки у повному обсязі; при безумовній франшизі відшкодову­ються збитки за вирахуванням встановленого розміру франшизи.

Якщо в результаті настання страхового випадку фактично запо­діяні збитки перевищують розмір страхового відшкодування, страху­вальник може компенсувати різницю між заподіяними збитками та одержаним страховим відшкодуванням шляхом її стягнення з безпо­середнього заподіювача (або осіб, які відповідають за дії заподіюва­на) на загальних засадах.

Строк договору страхування, як істотна його умова, перебуває у прямій залежності від страхового ризику: чим більший строк чинно­сті договору страхування, тим вища ймовірність настання страхового випадку (реалізації страхового ризику) і тим більший розмір страхо­вого платежу. З моменту набрання договором страхування чинності (внесення першого страхового платежу, якщо інше ним не передбаче­но) страховик, за умови настання страхового випадку, зобов'язується здійснити страхову виплату згідно з умовами страхування. Закінчен­ня строку, на який укладено договір страхування, припиняє його дію і за загальним правилом звільняє сторони від взятих на себе зобов'я­зань. Можливе також дострокове припинення чинності договору страхування з підстав, передбачених законом або договором.