520 Розділ хм

З наведеного поняття джерела підвищеної небезпеки бачимо, що не проігноровані також інші із зазначених вище концепції. Це при­родно, оскільки діяльність, про яку йдеться, пов'язана з певним май­ном, залежно від специфічних ознак цього майна діяльність набуває класифікаційних ознак.

Класифікація (види) джерел підвищеної небезпеки - питання актуальне. Законодавче визначення поняття джерела підвищеної не­безпеки обумовлює необхідність внесення деяких уточнень в існую­чу раніше класифікацію цих джерел.

В умовах, коли у визначенні поняття джерела підвищеної небезпе­ки домінувала «теорія предмета», вирішення цього питання здійсню­валося шляхом визначення певнюо)знак, за якими відповідні предме­ти об'єднувалися у певні групи. Йдучи саме таким шляхом, росій­ський дослідник О. О. Красавчиков провів найбільш ґрунтовну і пов­ну класифікацію джерел підвищеної небезпеки. Як прибічник «теорії предмета», він розподіляв джерела підвищеної небезпеки на такі різ­новиди: а) фізичні; б) фізико-хімічні; в) хімічні; г) біологічні.

Фізичні джерела підвищеної небезпеки поділялися на підгрупи: а) механічні (автомобілі, рухомі склади залізниць, річкові та морські судна, виробнично-механічне обладнання промислових підприємств, будови тощо); б) електричні (обладнання та інші агрегати енергосис­теми, що перебувають під високою напругою, більшою, ніж 380 В); в) теплові (обладнання гарячих металургійних цехів, парові установ­ки, що перебувають під тиском, тощо). Тобто йдеться про джерела підвищеної небезпеки, з боку яких можливий механічний, тепловий, електричний або інший фізичний вплив.

До фізико-хімічних були віднесені радіоактивні об'єкти, наприк­лад, атомні станції.

Хімічні джерела підвищеної небезпеки складалися із таких під­груп: а) отруйних (пари йоду, аміак, сірководень тощо); б) вибухоне­безпечні (тротил, бензин, природний газ тощо); вогненебезпечні (бензин, бензол, газ, денатурат, ефір тощо).

До біологічних джерел підвищеної небезпеки віднесені такі їх підгрупи: а) зоологічні (дикі тварини, які перебувають у володінні людини); б) мікробіологічні (штамми шкідливих мікроорганізмів, де­які види бактерій тощо)¹.

Проведена О. О. Красавчиковим класифікація джерел підвищеної небезпеки не втратила свого значення і тепер. Діяльність, яка відпо­відно до ч. 1 ст. 1187 ЦК визнається джерелом підвищеної небезпеки, небезпредметна (небезоб'єктна). Самі ж об'єкти досить різноманітні. Деякі із них належать до категорії фізичних (транспортні засоби, ме­ханізми тощо), інші - до хімічних (наприклад, радіоактивні, вибухо- і вогненебезпечні речовини), а деякі - до зоологічних (дикі звірі, служ-

1 Красавчиков о. А. Вказ. Праця. - с 34-66.

НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ ЯЗАННЯ 521

бові собаки тощо). Залежно від цього і діяльність, пов'язуючись з ни­ми, стає досить диференційованою. За своїми напрямами вона дифе­ренціюється на: а) використання; б) зберігання; в) утримання відпо­відних об'єктів. Залежно від характеру останніх зазначені напрями діяльності можуть бути як у сукупності, так і окремо один від одного. Візьмемо для прикладу діяльність, пов'язану з використанням транс­портного засобу. У даному разі, окрім використання автомобіля, діяльність може бути пов'язана також із його зберіганням та утри­манням. Що стосується об'єктів, віднесених до категорії хімічних, то пов'язана з ними діяльність полягає у їх використанні та зберіганні. І це зрозуміло, адже ніякому утриманню не піддається, наприклад, вибухонебезпечність пороху чи радіаційне випромінювання радіо­активних речовин. їх використання та зберігання вимагає дотри­мання спеціальних правил і вимог щодо відповідних запобіжних заходів.

Щодо таких об'єктів, як дикі звірі, службові собаки та собаки бій­цівських порід, слід відмітити, що підвищену небезпеку створює діяльність, пов'язана тільки з їх утриманням. Йдеться про діяльність, пов'язану з доглядом за тваринами даної категорії, створенням для них відповідних умов існування, запобіганням їх бездоглядності. На­приклад, юридична особа «Зоологічний парк», утримуючи диких звірів, забезпечує їх відповідним раціоном, запобігає їх мимовільно­му виходу за межі вольєрів тощо.

Таким чином, серед різновидів джерел підвищеної небезпеки вба­чаються наступні:

а) діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або ут­ риманням об'єктів фізичних (транспортних засобів, механізмів, об­ ладнання тощо);

б) діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням об'єктів фізично-хімічних (радіоактивних, хімічних, вибухо- та вогненебез­ печних і інших речовин);

в) діяльність, пов'язана з утриманням об'єктів зоологічної гру­ пи (диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо).

Особами, зобов'язаними відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, визнаються ті, які здійснюють діяльність, що створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвище­ної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, орен­ди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єк­том, використання, зберігання або утримання якого створює підви­щену небезпеку.

Для визнання особи відповідальною за шкоду, необхідна наявність двох основних ознак, одна із яких в цивілістичній літературі відома