§ 1. Поняття, функції і значення цивільно-правового договору

У цивілістичній науці пануючим є положення про багатознач­ність терміна «договір». Він охоплює такі правові явища: як юри­дичний факт (дво- чи багатосторонній правочин), що є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків; саме договірне зобов'язан­ня (правовідношення), породжуване укладеним договором; а також документ, у якому закріплюється (фіксується) факт встановлення між сторонами зобов'язального правовідношення. У даній главі до­говір розглядається як юридичний факт, що є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК). З цієї точки зору до­говір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК), тобто дво- чи багатостороннім правочнном. Як будь-який правочин, договір - це вольовий акт, але йому притаманні і певні особливості. На відміну від одностороннього правочину, у яко­му виражається воля однієї сторони, договір - це взаємне вираження волі двох або декількох осіб і до того ж погоджене між ними так, що волі однієї сторони відповідає воля другої або інших сторін, які бе­руть участь у договорі¹. Отже, договору як юридичному факту властиві наступні ознаки. По-перше, у ньому виявляється воля не однієї сторони, а двох чи декількох, причому волевиявлення учасни­ків за своїм змістом повинно збігатися і відповідати одне одному. По-друге, договір - це така спільна дія осіб, яка спрямована на досяг­нення певних цивільно-правових наслідків: набуття, зміну або при­пинення цивільних прав і обов'язків². Слід підкреслити, що договір є найпоширенішим юридичним фактом сфери саме приватного (ци­вільного) права. Навіть у часи існування радянського права, що було повністю опубліченим, визнавалася галузева належність відповідно­го юридичного факту. На пов'язаність характеру правового зв'язку між суб'єктами відповідної галузі права з певними юридичними фак­тами вказували, зокрема, В. Ф. Яковлев та О. О. Красавчиков. Цен­тральне місце таких юридичних фактів цивільного права як правочи-ни (договори) В. Ф. Яковлев пов'язував з юридичною рівністю його

¹ Вільнянський С І. Радянське цивільне право. - Харків, 1966. - С. 296.

² Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - С 15.

84

Розділ VIII

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДОГОВІР

as

суб'єктів, яка знаходить вираз у їх однопорядковій правоздатності. Саме вона, підкреслює В. Ф. Яковлев, обумовлює рівну можливість на вияв цими суб'єктами волевиявлення, спрямованого на встанов­лення правовідносин та визначення їх прав і обов'язків¹. Не випадко­во О. О. Красавчиков (і у цьому з ним солідаризується В. Ф. Яковлев) особливим чином підкреслював таку ознаку в формуванні цивільних правовідносин, як ініціативність їх суб'єктів. Саме вона є виразником такої особливості юридико-фактичної підстави виникнення цивіль­них правовідносин, яка полягає у тому, що «перший крок» у розвитку (становленні) вказаних відносин належить самим суб'єктам права². Отже, оскільки юридична рівність та ініціативність є притаманними лише суб'єктам цивільного (приватного) права, договір слід розгля­дати як юридичний факт саме цієї сфери права. Не можна погодитися з тими, хто, відшукуючи аргументи для обгрунтування існування так званих адміністративних договорів, стверджує, що останні є різнови­дом правочинів, посідають проміжне місце між адміністративним ак­том і договором приватно-правового характеру, основою яких висту­пають норми зобов'язального права і регулюються нормами цивіль­ного зобов'язального права з винятками, доповненнями та обмежен­нями з боку адміністративного права³.

Функції договору були ретельно розглянуті О. О. Красавчико-вим⁴, котрий запропонував не тільки їх визначення, як виду впливу юридичного факту на суспільні відносини, а й сформулював сис­тему загальних функцій договору (ініціативна, програмно-коор­динаційна, інформаційна, забезпечувальна та захисна), розкрив­ши сутність кожної з них.

Так, сутність ініціативної функції полягає у тому, що договір, який хоча і є результатом узгодження волі сторін на встановлення пев­ного роду прав і обов'язків, у той же час є також ініціативним актом, у котрому сторони реалізують не тільки їх рівність, правосуб'єктність, а й диспозитивність. Програмно-координаційна функція знаходить втілення у тому, що за допомогою договору встановлюється певна програма поведінки сторін, яка пов'язує їх за взаємною згодою на конвенціальних засадах. Через інформаційну функцію досягається формальна визначеність змісту договору, що зближує його з нормами права. Сутність двох останніх функцій полягає, відповідно, у закла-

¹ Яковлев В. Ф. К проблеме гражданско-правового метода регулирования общес­ твенных отношений / Антология уральской цивилистики. 1925-1989. - М.: Статут, 2001.-С. 371.

² Див.: Советское гражданское право. Том 1.-М.: Высшая школа, 1985. - С 21.

³ БахрахД. Н. Административное право России. - М.: Норма-Инфра, 2000. - С. 339; Адміністративне право України / За ред. проф. Ю. П. Битяка. - Харків: Право, 2000. - С. 146.

⁴ Красавчиков О. А. Гражданско-правовой договор: понятие, содержание, функ­ ции / Антология уральской цивилистики. 1925-1989.: Сб. статей. - М.: Статут, 2001. - С. 175-182.

денні сторонами через договір конкретних забезпечувальних та сти­мулюючих засобів впливу, а також у можливості застосування засо­бів, що забезпечують примусове виконання договору і застосування мір захисту та мір відповідальності.

В умовах ринкової економіки значно підвищується роль дого­вору, як головного правового засобу регулювання зв'язків між това­ровиробниками, що виступають в майновому обороті як власники. Шляхом укладення та виконання договорів товаровиробники само­стійно на власний розсуд здійснюють виробництво продукції (това­рів, робіт, послуг) та її відчуження (реалізацію).

За допомогою договору задовольняють свої потреби у товарах та послугах і споживачі (фізичні та юридичні особи), що, у свою чергу, забезпечує розвиток виробничої сфери.

Договір в умовах ринкової економіки та наявності конкурентного середовища спроможний забезпечувати необхідний баланс між попи­том та пропозицією, стимулювати виробництво нової конкурентно-здатної продукції й товарів і у такий спосіб впливати на динаміку ринкових відносин.

Безпосереднє формування умов договору його сторонами забезпе­чує не тільки можливість урахування їх взаємних приватних інтере­сів, а й стимулює сторони до належного виконання укладених дого­ворів. Ось чому, як слушно зазначає М. Д. Єгоров, саме договір, заснований на взаємній заінтересованості сторін, здатний забезпечи­ти таку організованість, порядок та стабільність у економічному обо­роті, яких неможливо досягти за допомогою найжорсткіших адміні­стративно-правових засобів¹.

Визнання новим ЦК України договору як регулятора суспільних відносин має принциповий характер. По-перше, це змінює його роль в механізмі правового регулювання договірних відносин, адже саме він забезпечує можливість їх саморегуляції. По-друге, договір здат­ний до усунення прогалин у цивільному законодавстві. Саме тому ре­гулювання цивільних відносин за аналогією закону може мати місце, якщо вони не врегульовані не тільки ЦК, іншими актами цивільного законодавства, а й договором (ст. 8 ЦК).

Отже, договір є універсальним правовим засобом сфери при­ватного права. Він не тільки найважливіший юридичний факт, а й засіб саморегуляції у договірній сфері та одна з форм виразу права.