§ 4. Суб'єкти зобов'язань

Як вже зазначалося, суб'єктами (сторонами) зобов'язань є креди­тор і боржник (ч. 1 ст. 510 ЦК). У односторонньому зобов'язанні кредитор має лише право, а боржник - обов'язок; а у двосторонньо­му (взаємному) зобов'язанні кожна із сторін має як права, так і обо­в'язки. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч. З ст. 510 ЦК). Зазвичай, у зо­бов'язанні є один кредитор і один боржник, але є й такі зобов'язання, у яких може бути декілька кредиторів та (або) боржників. У вказаних таких випадках йдеться про зобов'язання з множинністю суб'єкт­ного складу. Множинність може бути трьох видів, а саме: активна; пасивна та змішана. Оскільки кредитор у зобов'язанні є активною стороною, яка має право вимагати його виконання, активна множин­ність має місце при наявності у зобов'язанні декількох кредиторів. Через пасивну роль, що належить боржникові у зобов'язанні, мно­жинність на його боці йменується пасивною. У разі наявності у зобо­в'язанні декількох кредиторів і боржників йдеться про змішану мно­жинність у суб'єктному складі зобов'язання.

Залежно від поділу прав і обов'язків між співкредиторами та (або) співборжниками зобов'язання з множинністю суб'єктного складу по­діляються на часткові і солідарні. При множинності осіб на боці боржника може виникнути, поряд з основним, й субсидіарне зобо­в'язання¹. У зобов'язаннях, крім сторін, можуть бути й інші особи, які не є його суб'єктами (сторонами) і називаються третіми особами. Зобов'язання за участю третіх осіб мають внутрішню диференціацію і охоплюють зобов'язання на користь третьої особи; зобов'язання, що виконуються третьою особою, регресні зобов'язання. Врахо­вуючи відносний характер зобов'язань, усі права та обов'язки, що складають їх зміст, як правило, виникають для його суб'єктів (сто­рін). Саме тому, згідно зі ст. 511 ЦК, зобов'язання не створює обо­в'язку для третьої особи. Що ж стосується прав третіх осіб щодо бор­жника та (або) кредитора, то вони можуть породжуватися зобов'я­занням, але лише у випадках, передбачених у договорі. Так, згідно зі

Дет. про це див. главу 31 даного підручника.

/6

Розділ Vff

•ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

17

ст. 636 ЦК при укладенні договору на користь третьої особи остання може вимагати від боржника його виконання; а з моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони договору не можуть розірвати або змінити договір без її згоди, якщо інше не встановлено договором чи законом. Отже, зобов'язання на користь третьої особи - це зобов'язання, виконання за яким боржник по­винен здійснити не кредитору, а іншій (третій) особі, котра має право вимагати його виконання та висловила намір скористати­ся своїм правом. Прикладом такого зобов'язання є зобов'язання з договору банківського вкладу на користь третьої особи (ст. 1063 ЦК). Зобов'язання, що виконуються третьою особою - ті, виконан­ня обов'язку за яким покладено боржником на іншу (третю) осо­бу. Таке може мати місце за будь-яким зобов'язанням, якщо тільки з умов договору, актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто.

Регресні зобов'язання, які за своєю природою є правом зворотної вимоги, виникають тоді, коли боржник за основним зобов'язанням виконує його замість третьої особи або через її вину. Так, згідно зі ст. 544 ЦК боржник, який виконав солідарний обов'язок за основним зобов'язанням, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників. У цьому разі боржник за основним зо­бов'язанням, що виконав його також за інших осіб (котрі у такій ситу­ації розглядаються як треті особи), стає кредитором у регресному зо­бов'язанні, а боржником у ньому будуть зазначені треті особи. Право зворотної вимоги (регресу) має і особа, яка відшкодувала шкоду, зав­дану іншою особою (ст. 1191 ЦК). Так, згідно з ч. З ст. 1172 ЦК у разі, якщо підприємницьке товариство або кооператив відшкодували шко­ду, завдану їх учасником (членом) під час здійснення останнім під­приємницької або іншої діяльності від імені товариства чи коопера­тиву, вони мають право регресу до відповідного учасника (члена).

При цьому в регресному зобов'язанні відповідне підприємницьке товариство або кооператив виступають кредитором, а їх учасник (член), з вини якого виникла шкода (третя особа), - боржником.

Отже, регресним є зобов'язання, за яким одна особа (кредитор) має право вимагати від другої особи (боржника) передачі відпо­відної грошової суми або майна, переданих (сплачених) замість нього чи з його вини кредитору за основним зобов'язанням.

Пов'язаність регресного зобов'язання з основним свідчить про йо­го особливий (похідний) характер. Це знаходить прояв, по-перше, у тому, що саме виникнення регресного зобов'язання обумовлене ви­конанням основного зобов'язання. По-друге, обсяг регресного зобо­в'язання, за загальним правилом, не може перевищувати суми (варто­сті майна), сплаченої (переданого) за основним зобов'язанням (ч. 1 ст. 1191 ЦК). По-третє, перебіг позовної давності за регресним зобо­в'язанням починається від дня виконання основного зобов'язання (ч. 6 ст. 261 ЦК).

Але слід мати на увазі наступне. Хоча регресне зобов'язання по­в'язане з основним зобов'язанням, кожне з них має самостійний ха­рактер. Регресне зобов'язання не може розглядатися як додаткове (акцесорне) зобов'язання щодо основного зобов'язання. Адже акце­сорне зобов'язання (наприклад, зобов'язання із застави) припиняєть­ся з припиненням основного зобов'язання (ч. 1 ст. 593 ЦК), тоді як ре­гресне зобов'язання виникає саме при припиненні основного зобов'я­зання через його виконання.

За загальним правилом зобов'язання виконуються тими самими особами, які були кредитором і боржником під час їх виникнення. Але законодавство передбачає можливість заміни осіб (як кредитора, так і боржника) при збереженні предмета і змісту зобов'язання. При цьому відповідний суб'єкт вибуває, а його права та обов'язки перехо­дять до особи, що його замінює .

Заміна кредитора може відбуватися на підставах, встановлених ст. 512 ЦК. По-перше, такою підставою може бути відступлення пра­ва вимоги (цесія), що відбувається за двостороннім правочином (до­говором), який укладається між первісним кредитором (цедентом) та новим кредитором (цесіонарієм). Даний договір може бути: як від-платним, так і безоплатним; як реальним, так і косенсуальним; як абстрактним, так і каузальним. По-друге, заміна кредитора може ма­ти місце на підставі закону за наявності встановлених ним юридич­них фактів.

Стосовно такої підстави заміни кредитора, якою є відступлення права вимоги, ЦК у ст. 513 закріплює правило щодо форми договору між первісним та новим кредиторами. Суть його полягає у наступно­му. Договір щодо заміни кредитора має вчинятися у такій саме формі, що і договір, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за котрим передається, а якщо цей договір підлягає державній реєстра­ції, то вона є необхідною також для договору щодо заміни кредитора, якщо інше не встановлено законом.

Заміна кредитора на підставі закону відбувається у разі: універ­сального правонаступництва; виконання обов'язку боржника пору­чителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обо­в'язку боржника третьою особою.

Заміна кредитора внаслідок правонаступництва відбувається у разі злиття, приєднання, поділу та перетворення юридичної особи (ст. 106 ЦК). Саме тому в передавальному акті або розподільчому ба­лансі, що складається комісією з припинення юридичної особи, по­винні міститися положення про правонаступництво щодо всіх зобо­в'язань юридичної особи, яка припиняється, стосовно всіх її кредито­рів і боржників (ч. 2 ст. 107 ЦК). Така ж заміна кредитора має місце і при спадкуванні, оскільки до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщи­ни і не припинилися внаслідок його смерті ( ст.. 1218 ЦК)

При виконанні обов'язку боржника поручителем до нього відпо-

18

Розділ VII

тПВ-ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ »

відно до ч. 2 ст. 556 ЦК переходять усі права кредитора у цьому зо­бов'язанні. Таке ж за суттю правило встановлено у ст. 20 Закону України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р.¹ також стосовно майно­вого поручителя, який у повному обсязі задовольнив вимоги заставо-держателя.

Нарешті, згідно зі ст. 528 ЦК до третьої особи, що задовольнила вимогу кредитора (навіть, без згоди на це боржника у разі небезпеки втратити право на його майно внаслідок звернення кредитором стяг­нення на останнє), переходять права кредитора у зобов'язанні.

Зазначений перелік випадків заміни кредитора на підставі закону не є вичерпним, оскільки згідно з ч. 2 ст. 512 ЦК кредитор у зобов'я­занні може бути замінений і у інших випадках, передбачених законом. Так, згідно зі ст. 362 ЦК у разі продажу частки у праві спільної частко­вої власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може вимагати переведення на нього прав і обов'язків покупця.

Таким чином, новий Цивільний кодекс значно розширив підстави заміни кредитора у зобов'язаннях. Разом з тим така заміна може мати місце не завжди. Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема про відшкоду­вання шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (ст. 515 ЦК). Це пов'язано з тим, що зазначені зобов'язання нерозривно пов'язані з особою кредитора, а відповідні платежі, які зобов'язаний здійснювати боржник на його користь, мають суто цільовий характер. Крім того, кредитор не може бути замінений у зо­бов'язанні, якщо це передбачено законом або договором (ч. З ст. 512 ЦК). Наприклад, за договором факторингу (фінансування під від-ступлення права грошової вимоги) наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 1083 ЦК).

Стосовно обсягу прав, що переходять до нового кредитора, ЦК у ст. 514 закріплює правило, згідно з яким до нового кредитора перехо­дять усі права первісного кредитора у зобов'язанні, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, за загальним правилом, до нового кредитора переходять права, які складають зміст правочинів щодо забезпечення виконання зобов'язання (застава, порука тощо), які існували на мо­мент переходу прав.

Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кре­диторові усі документи, які засвідчують права, що йому передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Виконання цього обов'язку первісним кредитором має суттєве значення, оскільки бор­жник має право не виконувати свого обов'язку за зобов'язанням но­вому кредиторові до надання йому доказів переходу прав до нього (СТ.517ЦК).

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 47. - Сг. 642.

Первісний кредитор згідно зі ст. 519 ЦК відповідає перед новим кредитором лише за недійсність переданої йому вимоги. Якщо вимо­га, передана первісному кредиторові, є дійсною, але боржник не ви­конує свого обов'язку за зобов'язанням новому кредиторові, первіс­ний боржник не несе за це відповідальності, крім випадків, коли він поручився за боржника перед новим кредитором.

Порядок заміни кредитора у зобов'язанні встановлено у ст. 516 ЦК. Оскільки заміна кредитора не зачіпає прав боржника і для нього не має принципового значення, кому (первісному чи новому кредито­рові) передати виконання зобов'язання, за загальним правилом, згода боржника на це не потрібна, якщо інше не встановлено договором або законом. Однак боржника необхідно повідомити про заміну кре­дитора і зробити це має новий кредитор, який відповідно до ч. 2 ст. 516 ЦК несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. Сутність цих наслідків полягає у тому, що у разі, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право виконати свій обов'язок первісному кредитору,' причо­му таке виконання визнається належним. Крім того, неповідомлення боржника у письмовій формі про заміну кредитора впливає і на обсяг заперечень, які він може висувати проти вимог нового кредитора. Так, у разі письмового повідомлення боржника про заміну кредитора, він має право висувати проти вимоги нового кредитора заперечення, які мав проти первісного кредитора на момент одержання письмово­го повідомлення; у випадку, коли він не був повідомлений про це, боржник має право висувати зазначені заперечення, які він мав проти первісного кредитора, на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором; а якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлен­ня йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання

(ст.518ЦК).

При заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов'язання і замінюється новим боржником. Отже, при цьому відбувається пере­ведення боргу на нового боржника. З урахуванням неможливості ста­ти стороною уже існуючого зобов'язання поза волею особи, для такої заміни потрібна згода нового боржника. Оскільки кредиторові у зо­бов'язанні небайдуже, хто буде виконувати зобов'язання (хоч би з урахуванням платоспроможності потенційно нового боржника), за­міна боржника у зобов'язанні може мати місце лише за згодою креди­тора (ст. 520 ЦК). Отже, за загальним правилом підставою для заміни боржника (переведення боргу) є багатосторонній правочин (договір), сторонами якого є кредитор, новий та первісний боржники. До форми такого правочину закон (ст. 521 ЦК) встановлює такі ж умови, що й до правочину про уступку вимоги (заміни кредитора у зобов'язанні). Новий боржник, згідно зі ст. 522 ЦК, має право висунути проти вимо­ги кредитора всі заперечення, що грунтуються на відносинах між кре­дитором і первісним боржником. Нарешті, закон (ст. 523 ЦК) закріп­лює правові наслідки заміни боржника у зобов'язанні, забезпеченому

20

Розділ УП

^сп„ ПАЛЬНЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ £*

порукою або заставою. Ці наслідки залежать від того, ким була вста­новлена порука чи застава. Якщо вона була встановлена іншою осо­бою, то порука і застава (після заміни боржника) припиняються, як­що тільки поручитель або заставодавець не погодився забезпечити виконання зобов'язання новим боржником. У разі, коли застава вста­новлена самим божником, вона зберігається і після його заміни у зо­бов'язанні, якщо інше не передбачено договором чи законом.