§ 2. Страхові зобов'язання: поняття, характеристика

Страхові зобов'язання є самостійним видом цивільно-правових

¹ Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах на­ гляду за страховою діяльністю відповідно до Указу Президента України від 11 грудня 2002 р. № 1153/2002 «Про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України» є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України.

² Питання юридичної природи загальних умов добровільного страхування мас важ"- ливе значення як в теорії страхових відносин, так і для практичного здійснення стра­ хування. Одним із основних принципів цивільного права є принцип юридичної рівності учасників цивільних правовідносин. Цей принцип має безпосереднє значення і для страхових зобов'язань. Проте в практичному аспекті цієї проблеми можуть мати місце різноманітні відступи від вимог принципу юридичної рівності. Це пояснюється тим, що страховик як професійний учасник страхових відносин може використати свій профе­ сійний та економічний потенціал для примушування страхувальників, які у своїй більшості є більш слабкими економічно та менш підготовленими професійно, пристати на запропоновані страховиком умови, які є більш вигідними для останнього і які закріп­ люються в тексті договору страхування. Тому з метою недопущення порушення пари­ тету (рівноваги) інтересів між страховиком та страхувальниками діє досить жорстке правило: договір страхування укладається на підставі правил страхування, які, незважа­ ючи на те, що розробляються страховиком самостійно, підлягають затвердженню Уповноваженим органом, який здійснює їх перевірку на відповідність положень, що містяться в них, вимогам чинного законодавства.

зобов'язань, які опосередковують відносини з надання фінансових

послуг¹.

Страховим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна

сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) здійснити страхову виплату другій стороні (страхувальнику) або іншій особі, визначеній у договорі страху­вання страхувальником або зазначеній в акті цивільного законо­давства (надати допомогу, виконати послугу тощо), а друга сто­рона (страхувальник) зобов'язується сплачувати страхові пла­тежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (або вимоги актів цивільного законодавства).

Страхування може здійснюватись у двох формах: добровільній або обов'язковій (ст. 5 Закону «Про страхування»; далі - Закон).

Обов'язкове страхування виникає в силу прямої вказівки Зако­ну, який зобов'язує його учасників (здебільшого - страхувальника) укласти договір страхування². Обов'язкове страхування розповсюд­жується на пріоритетні об'єкти страхової охорони, коли питання та­кої охорони певних об'єктів зачіпає суспільні інтереси (наприклад, страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при їх перевезен­ні). Обов'язкове страхування можливе лише тоді, коли за допомогою добровільного страхування неможливо досягнути (або одержати) не­обхідний ефект³. Нерідко об'єктивною перешкодою для проведення добровільного страхування є обмежена платоспроможність (неплато­спроможність) страхувальника, а тому обов'язкове страхування у та­ких випадках дозволяє забезпечити захист майнових інтересів як без­посереднього учасника страхових правовідносин, так і суспільства в цілому. Зважаючи на примусовий характер обов'язкового страхуван­ня, Закон⁴ містить вичерпний перелік обов'язкових його видів⁵.

¹ До фінансових послуг згідно з Законом України «Про фінансові послуги та дер­ жавне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. належать операції з фінансовими активами (якими є: кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право ви­ моги боргу, що не віднесені до цінних паперів), що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодав­ ством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отриман­ ня прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів // ВВР України. -

2002.-М l.-Cr.l.

² Така обов'язковість для укладення договору обов'язкового страхування є відступ- ленням від приватно-правового принципу свободи договору.

3 Манэс А. Основы страхового дела: Пер с нем М. В. Побединского / Под ред. М. И. Ушакова. - СПб.: Изд-е М. В. Кечеджи-Шаповалова, 1909. - С. 40.

⁴ Обов'язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бу­ ти включені до Закону «Про страхування». *

⁵ До прийняття нової редакції Закону «Про страхування» (4 жовтня 2001 р.) застосо­ вувався один із різновидів обов'язкового страхування - обов'язкове державне страху­ вання, страхові платежі за яким сплачувались за рахунок державного бюджету. Проте з прийняттям нової редакції Закону «Про страхування» передбачено заміну обов'язково­ го державного страхування на безпосереднє здійснення потерпілим компенсаційної виплати з Державного бюджету України головними розпорядниками бюджетних кош­ тів за цільовими платежами за місцем роботи потерпілого.

342

Розділ XIII

Істотні умови обов'язкового страхування: порядок та правила його проведення¹, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методика актуарних розрахунків встановлюю­ться Кабінетом Міністрів України².

Підставою для виникнення зобов'язань з добровільного страху­вання є договір страхування, який укладається на підставі вільного волевиявлення сторін. Страхувальник повністю вільний у виборі страховика при реалізації своїх страхових інтересів. Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації страхувальником інших правовідносин.

Перелік видів добровільного страхування, який міститься у Законі (ст. 6), не є вичерпним. Страховик може здійснювати будь-які види добровільного страхування. Визначальним моментом при цьому є на­явність, по-перше, прийнятих страховиком правил (загальних умов) страхування, які пройшли реєстрацію в Уповноваженому органі; по-друге, відповідної ліцензії на здійснення конкретного виду добровіль­ного страхування.

Таким чином, договір страхування є безпосередньою підставою для виникнення зобов'язань як з добровільного, так і обов'язкового страхування. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) здійснити страхову виплату другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі страхувальником, на ко­ристь якої укладено договір страхування (подати допомогу, ви­конати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачува­ти страхові платежі у визначені строки та викопувати інші умови договору (ст. 979 ЦК, ст. 16 Закону).

Договір страхування є двостороннім. Сторонами цього договору є страховик та страхувальник, які наділені як правами, так і обов'язка­ми. Страхувальник зобов'язується сплатити страховий платіж, а стра­ховик - виплатити грошову суму (здійснити страхову виплату) у разі настання страхового випадку. У договорі страхування (у самому тек­сті договору або в додатках до нього) можуть бути зазначені також інші особи (застрахована особа, вигодонабувач), але наявність цих осіб у страховому зобов'язанні ніяким чином не впливає на двосто­ронній характер договору страхування.

¹ Ліцензія на конкретний вид обов'язкового страхування видається, коли страховик має досвід здійснення добровільного страхування не менше ніж два роки, якщо інше не передбачено законодавством. Під досвідом не менше ніж два роки слід розуміти наяв­ ність протягом усього зазначеного періоду чинної ліцензії і чинних договорів страху­ вання (п.2.13 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затв. розпоряджен­ ням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 28 серпня 2003 р. № 40).

² Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України, крім наве­ деного, встановлює також форми типового договору та особливі умови ліцензування обов'язкового страхування.

ЧОБОВ ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 343

Договір страхування є оплатним. Страхувальник, сплачуючи страховий платіж, здійснює плату за страхування, оплату наданої страховиком страхової послуги, яка полягає в тому, що страховик бе­ре на себе ризик настання певної події (страхового випадку), з настан­ням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Не впливає на оплатний характер договору стра­хування ненастання страхового випадку протягом чинності договору страхування. У такому разі страховик все ж таки надає страхувальни­ку страхову послугу, звільнивши страхувальника, наприклад, від не­безпеки понесекня обумовлених договором втрат.

Договір страхування, за загальним правилом, є реальним. Він, як­що інше ним не встановлено, набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу (ст. 983 ЦК; ч. З ст. 18 Закону). З наведеної норми випливає, що сторони можуть обумовити момент набрання чинності договором страхування будь-яким іншим моментом, наприклад, в момент досягнення ними згоди за всіма істотними його умовами та (або) підписання тексту договору (або ви­дачі страховиком страхового полісу). У цьому випадку договір стра­хування набирає чинності ще до моменту сплати страхового платежу, і як наслідок цього, обов'язок страховика щодо здійснення страхової виплати при настанні страхового випадку виникає до одержання від страхувальника страхового платежу і не обумовлюється сплатою останнього. При наявності такого погодження сторін договір страху­вання носить консенсуальний характер.

Характерною ознакою договору страхування є непевність виник­нення обов'язку страховика щодо здійснення страхової виплати, що дозволяє віднести договір страхування до ризикових (алеаторних) договорів¹. Страховик не знає, чи буде він здійснювати страхові вип­лати, або у крайньому разі не знає часу або суми платежу. Ризик несе також і страхувальник, який, сплачуючи платіж (премію), не знає на­певно, чи одержить він або призначена ним особа (вигодонабувач)

¹ Ризик у самому широкому розумінні можна розглядати як невідомість настання деякої події. Ризиковим характером може бути наділений будь-який договір. Для цього достатньо, щоб передбачене договором виконання або його обсяг були поставлені у за­лежність від недостовірної обставини. Ризиковий характер носить лише окреме страхове правідношення (окремий договір страхування). З економічної точки зору_; як зазначав А. Г. Гойхбарг, страхування для страховика не повинно носити ризиковий ха­рактер, в противному випадку суттєво порушується мета страхування - забезпечення. Для досягнення такої мети необхідно, щоб існувала ймовірність, яка переходить у пев­ність, що всій групі страхувальників необхідно буде виплатити менше, ніж одержано від них {Гойхбарг А. Г. Единое понятие страхового договора. - СПб.: Типография т-ва «Общественная польза», 1914. - С. 25). Сума виплат за зобов'язаннями страховика по­винна забезпечити безперебійне виконання ним його фінансових зобов'язань по здійсненню страхових виплат та покрити витрати на здійснення страхової діяльності (див., напр., Коныиин Ф. В. Государственное страхование в СССР. - М.: Финансы, 1968.-328 с).

344 Розділ Xlli

-Я

страхову виплату (страхове відшкодування, страхову суму), а якщо я одержить, то чи вигідно йому буде одержання такої страхової виплат ти (страхового відшкодування, страхової суми) при встановленій тривалості внесення платежів (премій)¹.

Необхідною передумовою страхового зобов'язання є страховий інтерес², який обумовлюється потребою у компенсації майновим втрат, що настали внаслідок пошкодження (втрати) або недоодерж жання певних матеріальних цінностей. Страховий інтерес носить універсальний характер. Він притаманний як майновому, так і осо бистому страхуванню. У майновому страхуванні він полягає у від­шкодуванні (компесації) втрат у майновій сфері. Особисте страху­вання пов'язане з настанням подій, здатних породжувати потребу в одержанні грошових сум або додатковому матеріальному забезпе­ченні (наприклад, нещасний випадок, що викликав смерть особи, до­сягнення пенсійного віку). У можливості одержати таке забезпечення і полягає страховий інтерес у особистому страхуванні³. Страховий ін­терес повинен бути правомірним (ст. 980 ЦК, ст.4 Закону). Страху­вання протиправних інтересів не допускається⁴. Він має належати конкретній особі (страхувальнику або призначеній страхувальником третій особі)⁵.

При здійсненні страхування досить широко використовуються та­кі його різновиди як співстрахування та перестрахування.

Співстрахування - це страхування одного об'єкта (предмета до­говору страхування) кількома страховиками на підставі одного дого­вору страхування (ст. 986 ЦК, ст. 11 Закону). Договір співстрахуван­ня є договором з множинністю осіб на боці страховика (ст. 540 ЦК). У договорі співстрахування має місце часткова множинність. Права і обов'язки кожного із страховиків повинні бути визначені у договорі. Співстрахування здійснюється лише за згодою страхувальника. Між учасниками договору співстрахування за взаємним погодженням між співстраховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших співстраховиків у відносинах із страхуваль­ником. При цьому цей страховик залишається відповідальним перед страхувальником лише у розмірах своєї частки. Використовування

¹ Серебровский В. И. Очерка советского страхового права. - М.-Л.: Госюриздат, 1926.-С 65.

² Граве К. А., Лунц Л. А. Страхование. - М.: Госюриздат, 1960. - С 42.

³ Шиминова М. Я. Основы страхового права России. - М.: Анкил, 1993. - С 31.

⁴ Неможливо застрахувати, наприклад, від захоплення заручників, оскільки в про­ тивному разі здійснення страхової виплати за звільнення заручників буде стимулювати певних осіб до протиправних дій.

⁵ Одним із основних принципів страхування є правило: «немає інтересу - немає страхування», яке полягає в тому, що право на одержання страхової виплати має лише особа, яка має страховий інтерес (напр., особа, яка внаслідок пошкодження або загибелі майна може понести матеріальні втрати).

ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 345

моделі співстрахування може бути викликано різними причинами: наявність значних за обсягом об'єктів, і як наслідок цього - неможли­вість для одного страховика прийняти цей об'єкт на страхування, не­обхідність використання різного роду страхової кооперації (напри­клад, страховий пул) тощо¹.

Від співстрахування істотно відрізняється перестрахування, яке є формою страхування страховиком своїх фінансових ризиків, пов'яза­них зі здійсненням страхувальнику страхових виплат при настанні страхового випадку. Необхідність перестрахування (як і співстраху­вання) викликана, зокрема, наявністю значних ризиків (наприклад, екологічних, космічних, ядерних), які окремий страховик не в змозі прийняти на страхування, не порушуючи нормативно встановлені ви­моги щодо забезпечення своєї платоспроможності². Так, згідно зі ст. 30 Закону, якщо страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого статутного капіталу і сфор­мованих вільних резервів та страхових резервів, страховик зобов'яза­ний укласти договір перестрахування.

Перестрахування - це страхування одним страховиком, який уклав договір страхування, ризику виконання частини своїх обов'яз­ків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика). Останній має право приймати ризики в перестрахування лише з тих видів добровільного і обов'язкового страхування, на проведення яких він отримав ліцензію. Перестрахування здійснюється на підста­ві укладеного між страховиком та перестраховиком договору пере­страхування, який укладається без погодження зі страхувальником³. В страховій практиці страховик за договором перестрахування, який передає в перестрахування частину своїх ризиків, іменується цеден­том, перестрахувальником, а перестраховик, який приймає вказаний ризик - також і цесіонарієм. У договорі перестрахування страховик за основним договором страхування займає місце страхувальника. Останній при настанні страхового випадку вправі звернутись з вимо-

¹ В страховій практиці використовується також подвійне страхування - страхуван­ ня одного об'єкта за кількома (два і більше) договорами страхування різними страхо­ виками. При подвійному страхуванні загальний розмір страхового відшкодування, за загальним правилом, не може перевищувати розміру збитків, завданих страхувальнику (вигодонабувачу), що виключає можливість безпідставного збагачення. А тому, на­ приклад, подвійне страхування не може застосовуватися в особистому страхуванні.

² Чинне законодавство значну увагу приділяє питанням забезпечення платоспро­ можності страховиків. Так, ст. 30 Закону «Про страхування» передбачає, що страхо­ вики зобов'язані дотримуватися таких умов забезпечення платоспроможності: наяв­ ність сплаченого статутного капіталу та наявність гарантійного фонду страховика; створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхо­ вих відщкодувань; перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над Розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

³ Для укладення договору перестрахування страховик не зобов'язаний повідомляти ^пРо це страхувальника.

346

Роздії XIII

гою про здійснення страхової виплати лише до контрагента за укла­деним ним договором страхування - страховика. Тому страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним пе­ред страхувальником у повному обсязі відповідно до договору стра­хування (ч. 2. ст. 987 ЦК, ст. 12 Закону).