Частина населення

Еліта

П

Політична еліта – це політично панівна група, яка посідає керівні позиції у владних структурах і бере безпосередню участь у виробленні, прийнятті й реалізації найважливіших рішень, пов’язаних з використанням влади.

олітична еліта існує у будь-якому суспільстві, незалежно від соціального устрою, політичного режиму, державного правління й історичного відрізку часу. Ці фактори можуть призвести лише до зміни способу формування еліти, її якісного і кількісного складу, системи її взаємозв’язків із суспільством, тобто того, що стосується технологічного боку функціонування еліти. У той самий час її панівне становище щодо мас у своїй основі незмінне. Так, наприклад, у ході історії змінювалися вожді племен, монархи, бояри і дворяни, народні комісари й партійні секретарі, міністри й президенти, але відносини панування і підпорядкування між ними і простим людом залишалися завжди.

Еліти формують цілі й перспективи розвитку суспільства, приймають стратегічно важливі рішення і використовують ресурси державної влади для їх реалізації.

Політична еліта має свої характерні риси:

• право висувати із свого середовища політичних лідерів;

• право на привілеї;

• закритість чи напівзакритість для вихідців із чужих соціальних прошарків;

• психологію переваги;

• власну ідеологію;

• доступ до закритої інформації і високої культури.

У кожній країні взаємодія політичної еліти з іншою частиною суспільства має свої особливості, що змінюються залежно від ряду факторів і, в першу чергу, під впливом конкретного моменту. Водночас можна констатувати, що у взаємодії еліти із суспільством у різних країнах спостерігаються і схожі риси. Так, під час переходу від тоталітарного суспільства до демократичного (Німеччина, Італія, Іспанія) відбулося повне змішування демократичних політичних еліт, що символізувало розрив зі старою системою, розрив з тоталітаризмом, розрив із фашистською ідеологією. Усе це дозволило в післявоєнний період створити в цих країнах стабільні й ефективні демократичні суспільства.

Політична еліта виконує ряд важливих функцій.

Функції політичної еліти

субординація інтересів різноманітних відбиття інтересів

соціальних спільнот і груп у політичних установках

вироблення політичної ідеології -

програм, доктрин, законів, конституцій

створення механізмів

втілення політичних задумів

визначення створення і корекція висування

кадрового складу інститутів політичних

органів управління політичної системи лідерів

3. Типологія і рекрутування політичної еліти

Політична еліта неоднорідна, внутрішньо диференційована та істотно відрізняється в різних країнах і на різних історичних етапах. Усе це ускладнює її типологію.

Серед еліт розрізняють правлячу, тобто таку, що безпосередньо має державну владу, й опозиційну (контреліту) .

Державна частина політичної еліти

(правляча еліта)

Недержавна частина політичної еліти

(опозиція, групи тиску на уряд, групи підтримки та ін.)

Правляча політична еліта суспільства не ідентична таким поняттям, як “керівництво країни” та “уряд”. Останні є лише частиною політичної еліти суспільства, - саме такої, що наділена повноваженнями публічної, тобто державної влади. До неї належать президент країни, члени уряду, керівники великих державних відомств, парламентарії, що підтримують курс президента й уряду.

Інша частина політичної еліти перебуває поза межами державних структур. Це, передусім, лідери політичних партій, рухів, профспілок, різних політичних організацій, фондів, асоціацій, відомі політологи, публіцисти, втягнуті в політику відомі письменники, телерадіооглядачі. У багатьох країнах до перерахованих груп політичної еліти приєднуються представники фінансово-промислового капіталу й військово-промислового комплексу, що виконують роль груп тиску на уряд і парламент країни для того, щоб політика держави не йшла всупереч інтересам відповідних галузей економіки. В позаурядовій частині еліти можуть формуватися лобі, “тіньовий” уряд, політична опозиція тощо.

Політична еліта суспільства не є однорідною групою людей - і не лише тому, що частина її входить до складу уряду, а інша – ні. Еліта, як правило, плюралістична за своєю політичною орієнтацією і поділяється на різні угрупування, які очолюють відомі політичні діячі. Стосунки між ними іноді ворожі, іноді партнерські, але завжди конкурентні. Практично різні угрупування політичної еліти є свого роду політичними корпораціями, об’єднаннями політичних діячів, що конкурують між собою на своєрідному політичному ринку.

Залежно від джерел впливу еліти поділяються на:

• спадкові, наприклад, аристократія;

• ціннісні – особи, що займають високопрестижні і впливові громадські й державні позиції;

• владні – ті, що безпосередньо мають владу;

• функціональні – професіонали-управлінці, що мають необхідну для керівних посад кваліфікацію.

Політологи виділяють також відкриту еліту, що рекрутується із суспільства, і закриту, яка відтворюється із власного середовища, наприклад, дворянство.

Сама еліта поділяється на вищу й середню. Вища еліта безпосередньо впливає на прийняття рішень, що мають значення для всієї держави. У західних демократіях на кожний мільйон мешканців припадає приблизно 50 представників вищої еліти. Серед найвищої еліти часто виділяють ядро, що нараховує зазвичай 200-400 осіб. До середньої еліти відносять приблизно 5% населення, (виділяються одночасно за трьома ознаками – доходоми, професійним статусом та освітою).

До політичної еліти, що безпосередньо бере участь у процесі прийняття рішень, долучається еліта адміністративна, яка призначається для виконавчої діяльності, але насправді має великий вплив на політику.

У сучасному демократичному суспільстві контроль за елітами здійснюють партії, державні й громадські інститути. До таких інститутів належать вибори, ЗМІ, опитування громадської думки, групи тиску тощо.

На соціальне представництво, якісний склад, професійну компетентність і результативність еліти в цілому великий вплив здійснюють системи її рекрутування (відбору). Існують дві основні системи рекрутування еліт: гільдій та антрепренерська (підприємницька). У чистому вигляді вони трапляються досить рідко. Антрепренерська система переважає в демократичних державах, система гільдій – у країнах адміністративного соціалізму, хоча її елементи широко розповсюджені і на Заході, особливо в економіці і державно-адміністративній сфері.

Кожна з цих систем має свої специфічні риси. Так, для системи гільдій характерні:

• закритість, відбір претендентів на більш високі посади, головним чином, з нижчих прошарків самої еліти, повільний, поступовий шлях нагору. Прикладом можуть слугувати складні чиновницькі сходи, що демонструють поступове просування численними сходинками службової ієрархії;

• високий ступінь інституціоналізації процесу відбору, наявність численних інституціональних фільтрів – формальних вимог для зайняття посад. Це можуть бути партійність, вік, стаж роботи, освіта, характеристика керівника тощо;

• невелике, відносно закрите коло селекторату (осіб, що здійснюють відбір). Як правило, до нього входять лише члени вищого керівного органу або один перший керівник – голова уряду, фірми й т.д.

Антрепренерська система рекрутування еліт багато в чому протилежна системі гільдій, її відрізняють такі характерні риси:

• відкритість, широкі можливості для представників будь-яких

суспільних груп претендувати на зайняття лідируючих позицій;

• невелика кількість формальних вимог, інституціональних фільтрів;

• широке коло селекторату, яке може включати всіх виборців країни;

• висока конкурентність відбору, гостре суперництво в боротьбі за зайняття керівних посад;

• виняткове значення особистісних якостей, індивідуальної активності, уміння знайти підтримку широкої аудиторії, привабити її своїми ідеями і програмами.

Ця система більше цінує видатних людей. Вона відкрита для молодих лідерів і нововведень. Водночас система має певні недоліки: більшу ймовірність ризику й непрофесіоналізму в політиці, порівняно слабку передбачуваність політики, схильність лідерів до надмірного захоплення зовнішнім ефектом. У цілому, як показує практика, антрепренерська система еліт добре пристосована до динамізму сучасного життя.