31. Види представництва.

У навчальній і науковій цивільно-процесуальній літературі процесуальне представництво поділяється на такі види:

1. За ступенем обов’язковості:

   1. Обов’язкове – передбачене законом в силу службових обов’язків;

   2. Факультативне – необов’язкове.

2. За способом виникнення:

   1. Добровільне (факультативне);

   2. Необхідне (обов’язкове).

3. За ознаками осіб, інтереси яких представляють:

   1. Представництво сторін (позивача і відповідача);

   2. Заявників і заінтересованих осіб;

   3. Третіх осіб (із самостійними вимогами і без самостійних вимог);

   4. Органів державної влади, місцевого самоврядування, профспілок, ін. організацій, які захищають права інших осіб.

4. За ознаками осіб, які є представниками:

   1. Адвокатами;

   2. Уповноваженими профспілок та ін. громадськими організаціями;

   3. Громадянами, які допущені судом до представництва конкретної особи по конкретній справі;

   4. Юрисконсультами та іншими представниками організацій;

   5. Батьками, опікунами, піклувальниками;

   6. Співучасниками.

5. За підставами виникнення:

   1. Добровільне (договірне) – у його основі лежить договір, а повноваження підтверджуються довіреністю;

   2. Законне – представництво по справах недієздатних і обмежено дієздатних осіб;

   3. Громадське – представництво сторін і третіх осіб у суді. Можуть бути уповноважені організації, яким за статутом або положенням надано право представляти інтереси цих організацій.

Неоднозначність поділу на види процесуального представ­ництва можна пояснити також відсутністю чіткості в правово­му регулюванні цього питання. Так, ст. 38 ЦПК України пря­мо ці види не називає, проте її аналіз дає змогу зробити висно­вок про наявність двох видів представництва: громадян і юри­дичних осіб. Стаття 39 ЦПК України називає третій вид — за­конне представництво, яке здійснюється в інтересах недієздатних і обмежено дієздатних осіб, тобто охоплюється, якщо виходити зі змісту ст. 38 ЦПК України, представ­ництвом громадян.

32. Законне представництво.

Законне представництво – це представництво по справах недієздатних і обмежено дієздатних осіб. Законними представниками є:

1. батьки. Підстави для представництва – факт походження, що підтверджується:

   1. паспортом,

   2. свідоцтвом про народження неповнолітніх дітей;

2. опікуни і піклувальни­ки по справах опікуваних і підопічних. Підстава для представництва – факт призначення їх опікунами і піклувальниками, що підтверджується посвідчуючим документом органу опіки та піклування, яким є рішення про опіку і піклування, прийняте державною адміністрацією районів, районів міст Києва і Севастополя, ви­конавчими комітетами міських чи районних у містах сільських і селищних рад (ст. 215 СК України).

3. усиновителі по справах усиновлених. Підстава для представництва – факт усиновлення, що підтверджується документом (судовим актом) про усиновлення.

Законні представники мають вчиняти всі ті процесуальні дії, виконувати які могли б особи, яких вони представляють, якщо вони мали б цивільну процесуальну дієздатність. Окрім того, без окремих на те повноважень виконувати розпорядчі дії, визначені ст. 44 ЦПК України, за окремими випадкамипередбаченими статтями 68, 70, 71 ЦК України. Стаття 68 ЦК України забороняє опікуну, а ч. 3 ст. 7 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. № 2402-ІП батькам і особам, які їх замінюють, без дозволу органів опіки та піклу­вання укладати угоди, зокрема договори, які підлягають но­таріальному посвідченню і спеціальній реєстрації; відмовля­тися від належних підопічному майнових прав, ділити майно, розділяти чи обмінювати житлову площу, видавати письмові зобов'язання тощо. Органи опіки та піклування мають право, якщо це необхідно для захисту прав підопічних, обмежити право одного з батьків або опікуна (піклувальника) розпоря­джатися вкладом, внесеним будь-ким на ім’я підопічного.

Опікуну та піклувальнику, їхнім дружинам і близьким ро­дичам забороняється укладати з підопічним договори, крім передання майна підопічному у власність за договором дару­вання або у безоплатне користування за договором позички (ч. 1 ст. 68, ст. 70 ЦК України). Вони також не мають права представляти осіб, які перебувають у них під опікою та піклу­ванням, при укладенні угод або веденні судових справ між підопічним і дружиною опікуна чи піклувальника та їхніми