72. Процесуальні засоби захисту інтересів відповідача в суді.

Процесуальні засоби забезпечення захисту прав та інтересів відповідача це сукупність засобів, що складаються з процесуальних прав та обов’язків відповідача, процесуальних дій щодо їх реалізації і процесуальних форм їх вираження.

Такі процесуальні засоби поділяються на:

1. загальні, тобто такі, яким можуть скористатися відповідач, позивач та інші особи, що беруть участь у справі;

2. спеціальні, тобто такі, що можуть бути використані тільки відповідачем:

   1. заперечення проти позову – мотивовані пояснення відповідача, яким повністю чи частково, назавжди або тимчасово відхиляються або спростовуються позовні вимоги (ст. 128 ЦПК);

   2. зустрічний позов – заявлена відповідачем до позивача у справі самостійна позовна вимога для сумісного її розгляду з первісним позовом (ст. 123 ЦПК).

73. Забезпечення позову: підстави, значення, види.

Забезпечення позову – вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження, реальне виконання позитивного для нього рішення суду (ст.151-155 ЦПК).

Характерні риси забезпечення позову:

1. вживаються на вимогу позивача або інших осіб, що беруть участь у справі;

2. вжиття цих заходів допускається на будь-якій стадії;

3. суд може вимагати від позивача забезпечення його вимоги про забезпечення позову заставою не більшою ціни позову;

4. спеціальна процесуальна форма вжиття. Заява про забезпечення позову вирішується:

   1. у день її подання без повідомлення відповідача та інших осіб, що беруть участь у справі;

   2. заява про забезпечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається судом не пізніше двох днів з дня її подання;

   3. залежно від обставин справи позовна вимога може бути забезпечена повністю чи частково.

Способи забезпечення позову (ст.152 ЦПК):

1. накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

2. заборона вчиняти певні дії;

3. встановленням обов’язку вчинити певні дії;

4. заборона іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов’язання;

5. зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про звільнення майна з-під арешту;

6. зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

7. передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам;

8. інші види забезпечення позову.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

74. Право на позов та право на пред’явлення позову.

Право на позов – це єдність повноважень процесуально-правового та матеріально-правового характеру: права на пред’явлення позову та права на задоволення позову.

Право на пред’явлення позову – це надана і забезпечена заінтересованим особам можливість звернутися до суду першої інстанції з вимогою про розгляд і вирішення цивільно-правового спору з метою захисту майнових та особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів.

Право на задоволення позову – це право позивача на одержання захисту і позитивне вирішення справи, що здійснюється суддею чи судом після розгляду справи в судовому засіданні у процесі постановлення рішення.

Позов – це вимога позивача до відповідача, звернена через суд, про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права чи інтересу, здійснена у визначеній законом процесуальній формі.

Напрями визначення позову в теорії ЦПП:

1. Позов – це звернення до суду першої інстанції з вимогою про захист спірного цивільного суб’єктивного права або інтересу, що охороняється законом (К.Юдельсон, К.Комісаров, В.Семенов, Н.Масленнікова);

2. Позов у матеріально-правовому розумінні – це така, що ґрунтується на цивільному праві та звернена через суд матеріально-правова претензія позивача до відповідача. Позов у процесуальному розумінні – це звернена до суду вимога про захист суб’єктивного цивільного права або про визнання наявності чи відсутності певного цивільного правовідношення (С.Абрамов, П.Єлисейкін, М.Гурвич);

3. Позов – це єдине поняття, яке має два аспекти: матеріально-правовий - претензія позивач до відповідача, та процесуально-правовий – вимога до суду про захист права (А.Клейнман, А.Добровольский, С.Іванова, Є.Пушкар, В.Тертишников, М.Штефан).

75. Порушення справ окремого провадження, та які випливають з адміністративних правовідносин.

Судова діяльність по розгляду справ окремого провадження розпочинається на підставі заяви, в якій міститься вимога до суду підтвердити певні обставини чи певний юридичний стан особи. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені Розділом IV ЦПК. Питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше десяти днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків. Про відкриття провадження у справі чи відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу.

Заява повинна містити:

1. найменування суду, до якого подається заява;

2. ім’я заявника, а також ім’я особи стосовно якої заявник просить установити чи підтвердити факт, їх місце проживання, місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв’язку, якщо такий відомий;

3. юридичний факт, або стан, який заявник просить суд установити;

4. перелік документів, що додаються до заяви.

Інші особливості заяв, що подаються у рамках окремого провадження встановлюються для окремих категорій справ (див. Лекцію «Окреме провадження»).

Відповідно до пункту 5 Розділу VII «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів підсудні їм справи вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні загальні суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. У місцевих та апеляційних загальних судах запроваджується спеціалізація суддів з розгляду адміністративних справ.

До адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Суб’єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом (ст.104 КАС).

Адміністративний позов подається до адміністративного суду у формі письмової позовної заяви особисто позивачем або його представником. Позовна заява може бути надіслана до адміністративного суду поштою.

Адміністративний позов може містити вимоги про:

1. скасування або визнання нечинним рішення відповідача – суб’єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень;

2. зобов’язання відповідача – суб’єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії;

3. зобов’язання відповідача – суб’єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій;

4. стягнення з відповідача – суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю;

5. виконання зупиненої чи невчиненої дії;

6. встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень;

7. примусове відчуження земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

8. інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.