54. Класифікація доказів.

Докази в цивільному судочинстві – це одержувані за допомогою передбачених у законі і допустимих засобів доказування у визначеному порядку будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.57 ЦПК).

Характерні риси доказів:

1. зміст: фактичні дані, що інформують про обставини, необхідні для правильного вирішення справи;

2. процесуальна форма, в якій закладена така інформація (засоби доказування);

3. процесуальний порядок одержання, дослідження й оцінки змісту та процесуальної форми.

Докази класифікуються:

1. за характером зв’язку:

   1. прямі – дають можливість зробити однозначний висновок про наявність чи відсутність фактів, які підлягають доказуванню;

   2. побічні – навпаки характеризуються численністю зв’язків з фактами, тому у процесі пізнання дають можливість зробити кілька вірогідних висновків про них;

2. за процесом формування:

   1. первинні – формуються під безпосереднім впливом фактів, які підлягають встановленню;

   2. похідні (копії) – відтворюють данні, одержані від інших джерел;

3. за джерелами одержання:

   1. особисті, речові, змішані;

   2. первинні, похідні.

55. Засоби доказування.

Засоби доказування – це процесуальна форма вираження доказів. Асобами доказування є:

1. пояснення сторін і третіх осіб, їх представників;

2. показання свідків;

3. письмові докази;

4. речові докази;

5. висновки експертів;

6. інформація про фактичні дані, яка надається особами, що беруть участь у справі.

56. Звільнення від доказування.

Факти, що не підлягають доказуванню, - це факти, щодо яких не здійснюється процесуальна діяльність, оскільки вони відповідно до законодавства є визнаними сторонами й іншими особами, що беруть участь у справі (ст. 61 ЦПК). До таких фактів відносяться:

1. обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі;

2. загальновідомі факти: обставини, що відомі широкому колу осіб, у тому числі й складу суду. Визнання обставини загальновідомою і такою, що не підлягає доказуванню, вирішується судом, який розглядає справу;

3. преюдиції: обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.;

4. законні презумпції – факти, які згідно з законом припускаються встановленими. Законні презумпції за галузевою належністю поділяються на:

   1. матеріально-правові (презумпція дійсності правочину);

   2. процесуально-правові (правоздатність особи).