52. Значення і поняття доказування та доказів у цивільному процесі.

Пізнання у цивільному процесі – це процес відбиття у свідомості суддів та осіб, які беруть участь у справі, обставин конкретної справи і доказів, що їх підтверджують та існують в об’єктивному світі. Пізнання складається з діалек­тичної єдності розумової і процесуальної діяльності суду і осіб, які беруть участь у справі, що відбувається в процесі по­дання, витребування, дослідження і оцінки матеріалів ци­вільної справи.

Види пізнавальної процесуальної діяльності:

1. доказування фактичних об­ставин, які з’ясовуються під час розгляду справи;

2. встановлен­ня судом деяких фактичних обставин під час розгляду справи шляхом безпосереднього спостерігання суддями у судовому засіданні;

3. пізнання судом спірних правовідносин, прав і обов’язків сторін;

4. пізнання, яке здійснюється апеляційним та касаційним судами у процесі перевірки законності та обґрунтованості су­дового рішення у цивільній справі.

Мета пізнання – це вста­новлення об’єктивної істини у справі.

Засобами пізнання – доказування і докази.

Процесуальна форма пізнання – це су­довий розгляд.

Об’єкти пізнання в цивільному судочинстві:

1. матеріали справи;

2. обставини справи;

3. докази, на підставі яких встановлюються обставини справи.

Доказування – це діяльність суду і осіб, які беруть участь у справі, по збиранню, дослідженню та оцінці доказів, яка спрямована на встановлення дійсних прав та обов’язків учасників спірного правовідношення.

Докази в цивільному судочинстві – це одержувані за допомогою передбачених у законі і допустимих засобів доказування у визначеному порядку будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.57 ЦПК).

Значення доказів і доказування у цивільному судочинстві полягає у тому, що вони є невід’ємною частиною і процесуальним засобом пізнання у справі, її правильного вирішення.

53. Обов’язки доказування та подання доказів.

Доказування у цивільному процесі є діяльністю, яка містить у собі права та обов’язок осіб, що беруть участь у справі.

Обов’язок доказування відповідно до ст. 60 ЦПК покладається на кожну сторону, яка є зобов’язаною довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім обставин, що не підлягають доказуванню.

Обов’язок подання доказів покладається на сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Права щодо доказування. Сторони, треті особи, прокурор, органи державного управління й інші особи, які беруть участь у справі та прирівнюються у правовому становищі до сторін (ст. 27, 45, 46 ЦПК), мають право:

1. подавати докази;

2. брати участь у їх дослідженні;

3. давати суду усні й письмові пояснення;

4. подавати свої докази, міркування та заперечення.

Обов’язок подання доказів ґрунтується на необхідності виконання відповідних дій, що має потенційні несприятливі правові наслідки у разі його невиконання, а саме:

1. відмова суду визнати наявність юридичного факту в разі невиконання стороною обов’язку по його доказуванню;

2. відмова у позові у разі не доведення позивачем підстави вимоги.

Етапи доказової діяльності:

1. твердження про факти: позивач та інші особи, що пред’являють вимогу на захист його прав, повинні в позовній заяві викласти обставини, які обґрунтовують вимоги (п.5. ч.2 ст. 119 ЦПК України);

2. визначення заінтересованих осіб щодо доказів: сторони і інші заінтересовані особи зазначають докази (ч.2 ст. 119 ЦПК України). Зазначення доказів – це інформація, повідомлення про конкретні засоби доказування, на підставі яких підтверджується наявність чи відсутність викладених обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін (ст. 136, ч.2 ст. 137, ч.5 ст. 119, п.4. ч.6 ст.130 ЦПК України);

3. подання доказів сторонами та іншим особами, які беруть участь у справі (ч.1 ст. 131, ст. 132, 137 ЦПК України);

4. пропозиція суду подати додаткові докази, сприяння судом у витребуванні доказів (ч.1 ст.131, ч. 132, ч.1 ст. 137 ЦПК);

5. дослідження доказів: безпосереднє сприйняття судом у судовому засіданні інформації про обставини справи, поданої сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених у законі засобів доказування на підставі усності й безпосередності;

6. оцінка доказів: розумова діяльність суб’єктів доказування що ґрунтується на законах логіки і процесуального права.