61. Поняття підсудності та її види.

Підсудність – це інститут ЦПП, норми якого регулюють належність підвідомчих судам цивільних справ до відання конкретного суду єдиної системи судів загальної юрисдикції для розгляду в першій інстанції, як сукупність цивільних процесуальних норм, що встановлюють правила розмежування повноважень судів загальної юрисдикції.

У процесуальній цивілістичній літературі підсудність визначають:

• і як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки з розгляду підвідомчих їм цивільних справ,

• і як належність підвідомчої судам цивільної справи до відання конкретного суду в межах єдиної судової системи,

• або як повноваження судів загальної юрисдикції з розгляду й вирішення підвідомчих їм юридичних справ, які розмежовуються на підставі загальних правил, передбачених законом.

Залежно від функцій, які здійснюють суди, та території, на яку поширюється діяльність певного суду, визначається компетенція різних судів, що входять до системи судів загальної юрисдикції, а підсудність поділяється на функціональну та територіальну.

62. Функціональна підсудність.

Функціональна підсудність – це підсудність, відповідно до якої визначається компетенція окремих ланок єдиної системи загальних судів України з розгляду й вирішення цивільних справ.

За функціональною підсудністю районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів, які діють як місцеві суди, є судами першої інстанції, що виконують функцію розгляду і вирішення по суті усіх справ, підвідомчих цивільному судочинству (ст. 22 Закону України «Про судоустрій України», ст. 107 ЦПК Ук­раїни).

Ці суди є судами, що переглядають свої рішення та ухвали у зв’язку з нововиявленими обставинами (ст. 363 ЦПК України.

Апеляційні суди Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, військові суди регіонів, Військово-Морських Сил:

1. перевіряють у апе­ляційному порядку законність і обґрунтованість рішень, ух­вал суду першої інстанції (ст. 291 ЦПК України; ст. 25-26 Закону України «Про судоустрій України»);

2. переглядають у зв’язку з нововиявленими обставинами ухвалені ними рішення, ухвали, що набрали законної сили (ст. 363 ЦПК України).

Верховний Суд України діє як суд касаційної інстанції, пере­глядає рішення за винятковими обставинами і продовжує здійснювати інші надані йому повноваження (ст. 47 Закону України «Про судоустрій України», ст. 353 ЦПК України).

У теорії ЦПП родова (предметна) підсудність визначається як підсудність справ залежно від їх ознак судам, що належать до різних ланок судової системи. Родова підсудність визначає компетенцію різних ланок су­дової системи щодо розгляду цивільних справ у першій інстанції залежно від роду справи (предмета цивільного спо­ру) або суб’єктного складу сторін спірних правовідносин.

63. Територіальна підсудність.

Територіальна підсудність – це підсудність, яка розмежовує компетенцію по розгляду підвідомчих судам справ між однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їхня діяльність. Таке просторове розмежування компетенції називається осо­бистою або суб’єктивною компетенцією. Вона персоніфікує суди по розгляду справ, визначає, який конкретно суд може розглянути конкретну справу по першій інстанції.

Визначити територіальну підсудність цивільної справи означає установити , в якому конкретному місцевому загальному суді має розглядатися й вирішуватися конкретна цивільна справа.

Законодавець, установлюючи різні види територіальної підсудності, переслідує певну мету: в одних випадках – надання одній із сторін пільгових умов для захисту своїх суб’єктивних прав і законних інтересів, а в інших – створення найбільш сприятливих умов для вирішення спору.