- •19. Поняття сторін в цивільному процесі.
- •20. Позивач та відповідач, як основні суб’єкти цивільного процесу.
- •21. Права та обов’язки сторін.
- •22. Процесуальна співучасть.
- •23. Підстави процесуальної співучасті, її види.
- •24. Належна та неналежна сторона в цивільному процесі. Наслідки заміни неналежної сторони.
- •25. Процесуальне правонаступництво: види та значення.
- •26. Поняття третіх осіб у справах позовного провадження. Види третіх осіб.
- •27. Статус третіх осіб із самостійними вимогами щодо предмету спору.
- •28. Статус третіх осіб без самостійних вимог щодо предмету спору.
- •29. Відмінність третіх осіб від співучасників.
- •30. Поняття та значення представництва в цивільному процесі, його особливості.
- •31. Види представництва.
- •32. Законне представництво.
- •33. Договірне представництво.
- •34. Права і обов’язки судового представника.
- •35. Завдання прокуратури в цивільному процесі.
- •36. Підстави та процесуальні форми участі прокурора в цивільному процесі.
- •37. Процесуальна правосуб’єктність прокурора.
- •38. Прокурорське представництво.
- •39. Мета і підстави участі в цивільному процесі державних органів, органів місцевого самоврядування та фізичних осіб, які захищають права інших осіб.
- •40. Форми участі цих осіб у цивільному процесі.
- •41. Судові повістки
- •42. Судова повістка про виклик
- •43. Судова повістка-повідомлення
- •44. Зміст судової повістки і оголошення про виклик у суд
- •45. Порядок вручення судових повісток
- •46. Розшук відповідача
- •47. Поняття і види судових витрат
- •48. Стягнення судового збору за цивільним процесуальним законодавством
- •49. Витрати, пов’язані з розглядом справи. Критерії визначення витрат, пов’язаних з розглядом справи
- •50. Розподіл судових витрат та їх відшкодування.
- •51. Звільнення від сплати судових витрат.
- •52. Значення і поняття доказування та доказів у цивільному процесі.
- •53. Обов’язки доказування та подання доказів.
- •54. Класифікація доказів.
- •55. Засоби доказування.
- •56. Звільнення від доказування.
- •57. Належність доказів. Допустимість засобів доказування.
- •58. Характеристика засобів доказування. Забезпечення доказів.
- •59. Оцінка доказів.
- •60. Поняття, значення та види цивільної юрисдикції. Загальна характеристика.
- •61. Поняття підсудності та її види.
- •62. Функціональна підсудність.
- •63. Територіальна підсудність.
- •64. Види територіальної підсудності.
- •65. Недопустимість суперечок між судами про підсудність.
- •66. Наслідки порушення правил про підсудність.
- •67. Зміна підсудності.
- •68. Право на позов і порядок його реалізації в судах України.
- •69. Зміст позовної заяви. Особливості змісту заяви по певним категоріям справ.
- •70. Зміни в позовному спорі.
- •71. Об’єднання та роз’єднання позовів: підстави, проблеми.
- •72. Процесуальні засоби захисту інтересів відповідача в суді.
- •73. Забезпечення позову: підстави, значення, види.
- •76. Значення стадії провадження у справі до судового розгляду, як самостійної стадії цивільного процесу.
- •77. Попереднє судове засідання.
- •78.Діяльність суду в стадії підготовки справи до судового розгляду.
- •79. Діяльність осіб, що беруть участь у цивільному процесі, в стадії підготовки справи до судового розгляду.
- •80. Значення та зміст судового розгляду справи, як окремої стадії цивільного процесу.
- •81. Підготовча частина судового засідання: значення та зміст.
- •82. Розгляд справи по суті.
- •83. Судові дебати.
- •84. Постановлення рішення чи ухвали.
- •85. Ускладнення в цивільному процесі: проблеми, юридичні наслідки.
- •86. Зміст та значення журналу та протоколу судового засідання.
- •87. Особливості заочного провадження.
- •88. Поняття та види постанов суду першої інстанції.
- •89. Рішення суду. Заочне рішення.
- •90. Законність та обґрунтованість судового рішення. Порядок оскарження рішення суду.
- •91. Ухвали суду першої інстанції.
- •92. Ухвали, постановлені в нарадчій кімнаті та ухвали постановлені на місці: набрання ними законної сили, порядок оскарження.
- •93. Окремі ухвали.
- •94. Поняття судового наказу.
- •95. Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ.
- •96. Форма і зміст заяви про видачу судового наказу.
- •97. Судовий збір за подання заяви про видачу судового наказу.
- •98. Порядок розгляду заяв про видачу судового наказу.
- •99. Набрання наказом законної сили.
- •100. Скасування судового наказу.
- •102. Суб’єкти у справах окремого провадження: особливості їх процесуального становища.
- •103. Порядок та підстави порушення справ окремого провадження. Особливості заяв у окремому провадженні.
- •104. Процесуальний порядок розгляду окремих категорій справ.
- •106. Завдання і значення апеляційного провадження.
- •107. Право апеляційного оскарження рішення.
- •108. Строки і процесуальний порядок апеляційного оскарження постанов суду.
- •109. Ухвали та рішення суду апеляційної інстанції. Особливості їх змісту.
- •110. Завдання і значення касаційного провадження. Проблеми перегляду постанов, що набрали законної сили.
- •111. Право касаційного оскарження рішення, ухвали.
- •112. Строки і процесуальний порядок касаційного оскарження.
- •113. Особливості ухвал та рішень суду касаційної інстанції.
- •114. Завдання і значення стадії перегляду справ за нововиявленими та обставинами.
- •19. Поняття сторін в цивільному процесі.
27. Статус третіх осіб із самостійними вимогами щодо предмету спору.
Треті особи, що заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - це ймовірні суб’єкти спірного матеріального правовідношення, які для захисту самостійних прав щодо предмета спору вступають у процес, що вже виник між позивачем та відповідачем. Вони характеризуються наступним:
вступають у вже розпочатий процес шляхом подання позову. Положення статей 123 (Зустрічний позов) і 124 (Форма і зміст зустрічної позовної заяви) ЦПК застосовуються до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, у якій відкрито провадження (ст. 125 ЦПК);
втручаються у спір, що вже виник між сторонами;
їх інтереси, як правило, суперечать інтересам сторін;
заявляють самостійні вимоги на предмет спору. Самостійність вимоги третьої особи визначається перш за все тим, що її позов має свій предмет і свою підставу. Предмет спору – матеріальні правовідносини між сторонами, а також між сторонами і третьою особою;
відстоюють у процесі свої інтереси, тобто претендують на предмет спору, а тому їх юридична заінтересованість має особистий характер;
вступають у справу, пред’явивши позов до однієї або до двох сторін. Відповідачами за позовом третьої особи є або обидві сторони, або ж лише відповідач, якщо позивач є неналежним і не бажає відмовлятися від позовних вимог, а третя особа є ймовірно належним позивачем:
позов про присудження (про витребування речі) пред’являється до особи, в якої знаходиться ця річ (до відповідача);
позов про визнання права пред’являється до особи, яка стверджує, що це право належить їй (до позивача);
позов про присудження, коли невідомо, кому належить право на річ пред’являється до позивача і відповідача.
користуються усіма правами і несуть усі обов’язки позивача.
Вступ у процес третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, має супроводжуватися визначенням судом її статусу – постановлення ухвали про прийняття позову третьої особи. Процесуальні права і обов’язки такої особи виникають уже з моменту подання позовної заяви.
Суд зобов’язаний забезпечити третій стороні однакові процесуальні можливості з первісними сторонами для захисту суб’єктивного права, роз’яснити право заявити клопотання про розгляд справи спочатку (ч.2. ст.34 ЦПК).
28. Статус третіх осіб без самостійних вимог щодо предмету спору.
Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, є суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин, які беруть участь у процесі по справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх суб’єктивних прав та інтересів.
Одна й та ж особа може брати участь у справі як третя особа тільки з боку однієї сторони, але на боці однієї сторони можуть брати участь декілька третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог.
Юридична заінтересованість третіх осіб без самостійних вимог у результатах розгляду судом справи між сторонами визначається тим, що постановлене судом по такій справі рішення може наперед вирішити наслідки взаємовідносин між ними і сторонами – вплинути на їх права або обов’язки щодо однієї із сторін, тобто між третьою особою і позивачем існують певні матеріально-правові відносини.
Юридичний інтерес третьої особи без самостійних вимог полягає у встановленні юридичних фактів.
Матеріально-правова заінтересованість третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору є опосередкованою заінтересованістю в ухваленні позитивного рішення щодо тієї особи, на стороні якої вона виступає, і полягає в забезпеченні в майбутньому захисту своїх прав та інтересів стосовно однієї із сторін.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов’язки щодо однієї із сторін (ст.35 ЦПК). Вони характеризуються такими ознаками:
відсутність самостійної вимоги щодо предмета спору;
вступ у вже розпочату справу та участь у ній на стороні позивача чи відповідача;
наявність матеріально-правового зв’язку лише з тією особою, на стороні якої третя особа виступає;
захист третьою особою інтересів тієї особи, на стороні якої ця третя особа виступає, оскільки рішення у справі може в майбутньому вплинути на її права й обов’язки стосовно однієї із сторін;
поєднання захисту інтересів тієї особи, на стороні якої виступає третя особа без самостійних вимог, із власною заінтересованістю (тобто третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виступає в цивільному процесі на захист інтересів іншої особи, але від свого імені).
Підставами участі в процесі третіх осіб без самостійних вимог є:
загальна підстава: опосередкована юридична заінтересованість у матеріальних правовідносинах, що входять до сфери судового розгляду;
спеціальна підстава: залежить від категорії справи (наприклад, можливість виникнення регресного зобов’язання (ст.1191 ЦК).
Підстави вступу у процес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору:
з власної ініціативи;
за ініціативою суду;
за клопотанням сторони.