Тема 9. "Ціни зовнішнього ринку, особливості їх формування" План

1. Види цін у зовнішній торгівлі

2. Механізм розрахунку зовнішньоторговельних цін

3. Особливості укладання зовнішньоторговельних контрактів

Література

Пінішко В.С. Ціни і ціноутворення. Навч. посібник. – Львів, 2006 . – с.287-316

1. Зовнішньоекономічна діяльність за Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" — це діяльність національних та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними як на території України, так і за її межами.

Система зовнішньоторговельних цін — це сукупність всіх конкретних цін, що застосовуються у зовнішньоторговельних відносинах, об'єднаних у певні групи (види) за окремими ознаками і пов'язаних у середині та за межами системи, зокрема і національної системи цін, багатоканальними складними зв'язками різної тісноти та напрямку.

Основними критеріями класифікації зовнішньоторговельних цін є:

• вид зовнішньоторговельних операцій;

• статус;

• час чинності цін;

• місце застосування;

• рівень цін;

• інформаційна структура.

Зовнішньоторговельні ціни за видом зовнішньоторговельних операцій поділяються на ціни експорту і ціни імпорту. За статусом вони, принаймні в Україні, бувають регульованими і вільними. До регульова­них (державою) цін відносяться індикативні ціни. Вільні зовнішньоторговельні ціни за своєю суттю є цінами ринкової економіки. Їх статус визначається тим, хто виступає суб'єктом ціноутворення. Вільні ціни на продукцію, з якою суб'єкти зовнішньоторговельних відносин виходять на зовнішній ринок, встановлюють, запроваджують, міняють і призупиняють їх чинність самостійно суб'єкти ціноутворення, якими одночасно є суб'єкти зовнішньоторговельних відносин , тобто їх встановлюють децентралізовано.

За часом чинності зовнішньоторговельні ціни поділяються на: постійні; змінні; сезонні; спотові; ф'ючерсні; форвардні.

Під постійними цінами необхідно розуміти ціни, які тривалий час є незмінними.

Сезонні ціни — це ціни на продукцію, що викликані сезонними коливаннями її виробництва (сільськогосподарська сировина та продукти її перероблення) та споживання.

Спотові ціни — це ціни на наявну продукцію, підготовлену її виробником чи гуртовими структурами для продажу на зовнішньому ринку.

Ф'ючерсні ціни — це ціни на відсутню у наявності продукцію лісового і сільського господарства, добувних галузей промисловості тощо на час укладання угод на їх поставляння за цінами, що будуть чинними на час виконання поставок у майбутньому.

Форвардні ціни — це ціни, як і ф'ючерсні, на купівлю-продаж аналогічної продукції у майбутньому, але на відміну від останніх, вони фіксуються в угодах на час укладання форвардних угод.

За місцем застосування ціни у зовнішньоторговельних відносинах можна поділити на ціни: експорту, імпорту, світові, світових центрів торгівлі, географічних ринків, міжнародних товарних аукціонів, біржові, міжнародних торгів.

Світові ціни, являють собою середньозважені ціни, за якими певна продукція реалізується на світовому ринку.

У практиці зовнішньоторговельного ціноутворення світовими цінами вважа­ють ціни експорту в основних центрах експорту конкретної продукції та цін імпор­ту - у найважливіших центрах імпорту. На алюміній і пшеницю світовим центром Торгівлі, що формує світові ціни експорту, вважається Канада, на чай — аукціони у Лондоні, Калькутті та Коломбо, на хутро аукціони у Санкт-Петербурзі та Лондоні, на вугілля - західноєвропейські порти.

Ціни міжнародних товарних аукціонів - це ціни, визначені в процесі публіч­них торгів на певний лот (партію) продукції лісового та сільського господарства, рибальства, хутра, коштовних каменів, антикварних предметів тощо на підставі співвідношення попиту і пропозиції на них у завчасно обумовленому місці та часі. Для міжнародних товарних аукціонів характерна участь у них численних покупців та лише одного чи декількох продавців продукції, виставленої на аукціон.

Біржові ціни — це ціни біржових котирувань на постійно діючому ринку масової якісно однорідної продукції — широкого кола сировинних ресурсів мінерального, сільськогосподарського і лісового походження та продуктів її перероблення. Вони діють на спеціально організованих, здебільшого галузевого профілю, товарних біржах і встановлюються на підставі співвідношення попиту і пропозиції, тобто за статусом є вільними.

Ціни міжнародних торгів — ціни, визначені на підставі замовлень покупців продукції, заздалегідь оголошених у тендері за умов залучення до тендеру на принципах конкуренції декількох виробників з метою забезпечення найкращого виконання замовлень, включаючи найоптимальніші ціни на замовлену продукцію

Міжнародні торги проводяться на технічно складну і капіталомістку продукцію з особливими техніко-економічними параметрами (продукція машино­будування) та об'єкти будівництва (автомобільні та залізничні шляхи, трубо­проводи, мости, електростанції, портові та комунальні споруди тощо). Торги відрізняються високим рівнем конкуренції, тому виграти тендер для виробника чи підрядника є справою честі та завоювання високого іміджу на ринку товарів і послуг.

Ціни у зовнішніх торговельних відносинах на однойменну продукцію за їх рівнем можна поділити на:

- роздрібні (не застосовуються, крім випадків, коли суб'єктами таких відносин виступають "човникові" торгівці, тобто фізичні особи, що діють поза державним реєстром суб’єктів господарської діяльності);

- гуртові ціни підприємств-виробників (не застосовуються, виняток становлять ціни підприємств-виробників у країнах, де продукція не оподатковується непрямими податками.);

• гуртові відпускні ціни виробників (широко застосовують, у склад яких входять, крім гуртових цін виробників, непрямі податки);

• гуртові відпускні ціни гуртових торговельних підприємств (гуртівень), тобто це ціни посередників з ПДВ;

• контрактні (реальні ціни, зафіксовані у зовнішньоторго­вельних контрактах, за якими здійснюються торговельні операції до закінчення терміну виконання контракту);

• митні (ціни, за якими сплачено товар або підлягає сплаті на час перетину державного кордону України. Базою встановлення митної ціни є контрактна ціна. Митна ціна завжди вища від контрактної ціни на витрати, пов'язані з транспортуванням, страхуванням тощо товару до кордону України);

• монопольні (надзвичайно високі за своїм рівнем і операційним прибутком ціни на унікальну і неповторну продукцію виробників-монополістів);

- ціни сезонних розпродажів (за своїм рівнем значно нижчі від звичайних цін у період міжсезонних розпродаж. У зовнішній торгівлі - явище надзвичайно рідкісне);

• порівняльні ( звичайні) ціни (застосовуються митними органами коли у супровідних документах таку ціну не вказано);

- ціни на престижні товари (встановлюють на товари, які виготовляються в єдиному екземплярі, або ж дрібними партіями часто на індивідуальне замовлення споживачів. Такі товари продаються під брендом відомих торговельних фірм);

ціни проникнення (ціни, за допомогою яких суб'єкт зовнішньоторговельних відносин мають на меті проникнути зі своєю продукцією у певний сектор зовнішнього ринку, де продається ідентична за техніко-економічними параметрами і якістю продукція. Такі ціни повинні бути нижчими під порівняльних чи звичайних цін, які уже домінують на ринку);

• демпінгові (За фактом їх застосування можуть бути розпочаті антидемпінгові розслідування і якщо демпінг буде доведений, то до країни, з території якої вчинений демпінг, країна імпорту може застосувати жорсткі антидемпінгові заходи);

• індикативні (є оптимальними, бо приносять достатній операційний прибуток експортерам і оптимальні надходження коштів у державну скарбницю).

Джерелами інформації про зовнішньоторговельні ціни слугують:

• дані, отримані різними шляхами, про ціни експорту та імпорту у контрак­тах зарубіжних фірм. Сюди відносяться опубліковані котирувальні ціни, за якими продається — купується на міжнародних товарних біржах зерно, нафта, залізна руда, боксити, мідь, олово та інша сировинна продукція;

• дані про ціни експорту-імпорту, регулярно публіковані у вигляді довідників і довідок у різних галузевих журналах та виданнях міжнародних союзів, агентств тощо на найважливіші види сировинних ресурсів. Користуватись ними треба обережно, оскільки іноді вони виявляються недостовірними;

• дані про ціни, за якими українські суб'єкти зовнішньоторговельних опера­цій купують чи продають продукцію на зовнішньому ринку. Од­нак ці дані не завжди є доступними (публічними);

• оферти (пропозиції), рахунки-фактури, рахунки-проформи, листи про на­міри, протоколи погоджень тощо, які передували фактичним угодам і в яких зазначались певні ціни експортно-імпортних операцій;

• прейскуранти, каталоги, проспекти і буклети зовнішньоторговельних фірм, які можуть служити приблизним орієнтиром щодо формування реальних зовнішньоторговельних цін, хоча у них не враховуються конкретні умо­ви виконання контрактів, які суттєво можуть вплинути на рівень цін;

• публікації ООН та різних урядових організацій щодо індексів світових цін, включаючи прогнозні ціни;

• інформація митної та зовнішньоторговельної статистики, фінансових та банківських органів своєї країни та іноземних держав;

• індикативні ціни України на продукцію, на яку такі ціни встановлюються.

Останнім часом, Інтернет став надавати швидку і широку інформацію про зовнішньоторговельні операції і ціни, за якими вони здійснюються, для бага­тьох суб'єктів зовнішньоторговельних відносин, особливо, тих, що на зовніш­ній ринок виходять епізодично.

Найнадійнішою інформацією про зовнішньоторговельні ціни, хоч значно коштовнішою, є власна інформаційна база.

2. Знання системи зовнішньоторговельних цін, професійне обґрунтування їх рівня — важлива умова досягнення суб'єктами зовнішньоторговельних відносин успіху на зовнішніх ринках. А це збільшує надходження в країну валюти, згладжує платіжну кризу, сприяє розвитку національної економіки, росту влас­ного капіталу підприємств-експортерів та імпортерів, доходів державного бюджету.

Ціноутворення у зовнішньоторговельних відносинах принципово відрізня­ється від ціноутворення на внутрішньому ринку. Що зумовлено найперше сут­тю самої ціни на зовнішньому і внутрішньому ринках. Якщо на внутрішньому ринку України ціна — це грошове вираження у національній валюті національ­ної мінової вартості одиниці товару, то на зовнішньому ринку єдиним виражен­ням суті ціни є мінова вартість товару у грошовому вираженні. Ціни на один і той самий товар можуть бути неоднаковими на різних товарно-географічних і національних рин­ках. Це пояснюється різними економічними, природнокліматичними, географічними, політичними та іншими чинниками на різних ринках.

На рівень зовнішньоторговельних цін на даному товарно-географіч­ному ринку впливає багато цінотворчих факторів: витрати виробництва і обігу, ціни конкурентів, еластичність споживчого попиту, інтереси посередників (гуртівень), маркетингові дослідження стану і розвитку ринку, втру­чання держави, цінові та інфляційні очікування тощо.

Всяке ціноутворення, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, починається з визначення цін виробника продукції. Розрахунок ціни експорту чи імпорту виконує суб'єкт зовнішньо­торговельних стосунків за принципом: хто продає чи купує товари, той і роз­раховує ціну, тобто ціну одночасно визначає продавець і покупець товарів.

Складові ціни експорту:

1. Гуртові ціна підприємства-виробника — базова ціна, тобто ціна без ПДВ, але з акцизним збором на підакцизну продукцію.

2. Витрати, передбачені в контракті на поставляння продукції згідно з Правилами "Інкотермс": на навантаження і розвантаження продукції; перевантаження (з одного виду транспорту на інший); страхування вантажу в дорозі; транспортування до пункту, зазначеного в контракті; комісійні та брокерські витрати тощо.

3. Вивізне мито.

4. Митні збори.

Ціна експорту ПДВ не оподатковується.

Базовою гуртовою ціною на продукцію промислових підприємств є ціна підприємства-виробника за місцем виробництва (франко-завод, фабрика тощо), яка служить основою для розрахунку цін експорту різних франко за місцем реалізації, що передбачаються у зовнішньо торговельних контрактах згідно з вимогами Правил "Інкотермс".

У сільському господарстві базовою закупівельною ціною для визначення різних закупівельних цін експорту за місцем реалізації є закупівельна ціна без ПДВ за франко-місце виробництва (франко-поле, ферма, відгодівельний комплекс, птахофабрика тощо).

Основу гуртових відпускних та закупівельних цін без ПДВ становить собівартість продукції, яка у промисловості визначається за Типовим положенням з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послу ) у промисловості, затвердженим постановою КМ України 24 квітня 1996 р.

Собівартість продукції сільського господарства визначається за Типовим положенням з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (ро біт, послуг) сільськогосподарських підприємства, затвердженим поста і ют ми КМ України також 24 квітня 1996 р.

Звісно, що чим нижчі ціни експорту, тим кращі можливості експортері для завоювання певної ніші на зовнішньому ринку. Тому експортер зацікавлений у зниженні своїх витрат і включенні у ціну лише їх реального рівня та оптимального рівня операційного прибутку з розрахунку, щоб ці дві складові ціни забезпечили йому цінову конкурентність на зовнішньому ринку. Високі витрати, часто штучно завищені, та високий розмір операційного прибутку формують переобтяжену ціну експорту та роблять експорт продукції неконкурентноспроможним.

До витрат, що включаються згідно з Правилами "Інкотермс" до ціни експорту і подаються митному органу при декларуванні митної вартості експорт­них товарів, що переміщуються через митний кордон України, відносяться витрати на: навантаження; розвантаження; перевантаження (з одного виду транс­портних засобів на інший вид); страхування вантажу в дорозі; транспортуван­ня до місця призначення, передбаченого контрактом; брокерські та комісійні; за експедиторування; за використання об'єктів інтелектуальної власності, що відносяться до експортних товарів.

Усі витрати чи тарифи на послуги, що включаються у ціну експорту понад базову ціну товару, повинні бути документально підтверджені конкрет­ними рахунками фірм, прейскурантами цін і тарифів, контрактами тощо.

У склад ціни експорту включається вивізне мито, яке нараховується на митну ціну експортних товарів, що уже сплачена або підлягає сплаті на час перетину митного кордону України.

Вивізне мито диференційоване залежно від виду товарів, що перетинають митний кордон, іноді за своїм рівнем перевищує митну ціну. Його нарахову­ють за ставками Митного тарифу, чинного на день подання митному органу митної декларації.

У ціну експорту включають митний збір, що нараховують за різними ставками згідно з Законом України "Про запровадження єдиного збору, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України" від 4 лис­топада 1999 р.

Ціна імпорту за своїм складом дещо відрізняється від ціни експорту. Ціна імпорту складається із усіх елементів, визначених контрактом і Правилами "Інкотермс", як і при визначенні цін експорту, а саме:

- базової ціни підприємства-імпортера — гуртової відпускної ціни виробни­ка продукції чи гуртової відпускної ціни гуртівні або ж закупівельної ціни виробника с.-г. продукції з ПДВ, якщо додана вартість продукції, створена у країні постачальника, оподатковується цим непря­мим податком (якщо продукція не оподаткована ПДВ, (в ціну імпорту включається ПДВ за чинною в Україні ставкою);

- витрат, передбачених у зовнішньоторговельному контракті, пов'язаних з доставкою імпортної продукції до місця її призначення, згідно з Правилами "Інкотермс". Всі ці витрати повинні бути підтверджені певними документами: чинними прейскурантами, рахунками про оплату, чеками, тарифами та іншими;

- вивізного мита держави постачальника продукції, яке зазвичай буває іншим за своїм розміром від мита держави — одержувача продукції;

- митних зборів держави — постачальника у розмірах, передбачених національним законодавством, які теж можуть бути значно відмінними від таких зборів у державі — одержувачі продукції;

- акцизного збору на підакцизну продукцію у розмірах, передбачених законодавством, як правило, включається у базову гуртову відпускну ціну промислового підприємства — виробника продукції держави — постачальника,

- ПДВ.

Коли базова ціна на промислову продукцію, що перетинає митний кордон, не містить акцизного збору (у деяких державах акцизний збір відсутній або ним оподатковується інша продукція), вона обов'язком ним оподатковується за чинними ставками України на підакцизну продукцію.

В Україні акцизний збір залежно від назв продукції визначається одним із двох способів.

Перший спосіб застосовувався донедавна на вироби із золота і дорогоцінних металів у відсотках за формулою:

А₃ = (М_ц + М_в) х (1 + АЗ_д) х О_к,

де А3 — акцизний збір у грн.,

М_ц — митна ціна у ВКВ,

М_в — мито ввізне у ВКВ,

АЗ_д — акцизний збір у десяткових дробах,

О_к — обмінний курс НБУ у грн.

Другий спосіб визначення акцизного збору застосовується для чотирьох груп промислової продукції (алкогольні напої, тютюнові вироби, нафтопродук­ти, автомобілі) за ставкою у гривнях до фізичної одиниці продукції. Декретом КМ України "Про акцизний збір" від 26 грудня 1992 р. передбачено, що від сплати акцизного збору звільняються деякі операції імпорту: коли імпортні продукція (технічні засоби) призначена для власного використання органами розвідки України; предмети, які не є об'єктами купівлі-продажу або обміну, об'єкти лізингу, застави, іпотеки, що ввозяться на митну територію України в режимі тимчасового ввезення, та у деяких інших випадках.

Крім зазначених елементів у свою ціну імпорту підприємство-імпортер продукції включає ввізне мито та митний збір, якщо вони не сплачені постачальником продукції згідно з умовами контракту і Правил "Інкотермс". Підсумок всіх цих складових ціни на одиницю імпортованої продукції становить ціну імпорту.

Якщо до ціни імпорту, яку сплатив імпортер за одиницю отриманої продукції, додати транспортно-заготівельні витрати, пов'язані з її доставлянням від митного кордону до місця призначення, визначеного підприємством-імпортером і виключити з неї сплачений ПДВ, який є податковим кредитом, то у підсумку отримаємо собівартість закупленої по імпорту одиниці продукції, що відповідає чинному національному стандарту бухгалтерського обліку. Остання і служить вихідним пунктом для калькулювання гуртових відпускних цін на промислову і будівельну продукцію та закупівельних цін на с.-г. продукцію, а також гуртових відпускних цін гуртової торгівлі та роздрібних цін .

Деяку специфіку застосування у зовнішньоторговельних операціях має ПДВ.

Базою оподаткування ПДВ продукції, яка ввозиться на митну територію України, служить контрактна ціна, але не менша митної ціни, зазначеної у вантажній товарній декларації, включно з витратами, які враховані у складі ціни продукції, акцизного збору, ввізного мита та митного збору.

Від сплати ПДВ при ввезенні товарів на митну територію України звіль­нені товари, ціна яких нижча від 100 доларів США, а також деякі товари, що ввозяться з території Російської Федерації (нафта, природний газ, газовий конденсат тощо).

В Україні діє Угода про принципи стягнення непрямих податків при екс­порті та імпорті товарів (робіт, послуг) між державами-учасницями СНД, ратифікована Азербайджаном, Білоруссю, Вірменією, Грузією, Киргизією, Мол­довою, Таджикистаном та Україною щодо неоподатковування акцизним збо­ром, митом і ПДВ товарів, що експортуються на територію іншої сторони угоди, але товари, які імпортуються на митну територію однієї із сторін угоди, експортовані з території іншої сторони, оподатковуються непрямими податка­ми у країні-імпортері за національним законодавством.

Розрахунок ціни експорту розпадається на два етапи. На першому етапі визначається ціна пропозиції за витратною методикою, за якою суб'єкт зовніш­ньоторговельних відносин має намір продати свою продукцію на зовнішньому ринку, не знаючи конкретно її можливих покупців, місця їх знаходження, своїх конкурентів, комерційних умов купівлі-продажу та інших чинників, які формують реальні ціни експорту, тобто ціни попиту. Тому ціна пропозиції рідко збігається з ціною попиту. Для збігу необхідний другий етап визначення ціни експорту експортної продукції.

Якщо підприємство-експортер виходить на ринок з унікальною продукцією (промислові, будівельні і сільськогосподарські машини і механізми, автомобілі тощо), яку виробляють небагато виробників-конкурентів всередині країни експор­ту і поза нею, то, користуючись власним банком даних та інформацією Інтернету, найперше визначають коло можливих покупців. Другим кроком у цьому процесі є розсилання пропозиції кожному можливому покупцю щодо купівлі продукції із зазначенням у ній вигідної для експортера і прийнятної для покупців ціни експорту. Згадана ціпа повинна бути ціною попиту, тому при її визначенні враховують рівень ціни, сформованої на першому етапі ціноутворення (ціна пропозиції) та не менше ніж трьох цін конкурентів на ідентичну продукцію. В офертах зазначаються найбільш типові для даної продукції на кожному товарно-географічному ринку умови продажу, найпоширеніші франко експортних поставок і, відповідно, ціни (наприклад, FОВ-український порт, FОВ-порт держави одержувача вантажу), а також повідомляється можливість внесення до цін експорту техніко-економічних та комерційних поправок.

Дані про свої ціни експорту та конкурентів, а також ціни з отриманих відповідей на оферти заносяться для зручності аналізу і наочності у попередньо підготовлену для цього аналітичну таблицю (вона часто називається конкурентним листом), де зазначаються основні комерційні умови поставлян­ня і реалізації (місце поставляння, конкретне франко згідно з Правилами "ІНКОТЕРМС", форми і способи безготівкових розрахунків тощо) і основні техніко-економічні і споживчі параметри продукції.

Маючи численні відповіді на розіслані пропозиції та власну й інтернетівську інформацію підприємство-експортер виводить середню ціну на продукцію, яка може служити основою для переговорів з покупцями. Звичайно, пріоритет надається найвищій ціні, отриманій у відповідях покупців на розіслані оферти.

Для розрахунку ціни імпорту прийнято застосовувати дещо іншу процедуру.

Першим кроком у встановленні цін імпорту є намагання підприємства імпортера виявити потенційних виробників імпортної продукції, якщо вона є унікальною і виробляється не багатьма виробниками або ж виробляється за дещо іншими кількісними вираженнями техніко-економічних параметрів.

Після виявлення таких виробників продукції, суб'єкт-імпортер розсилає до фірм-виробників оферти щодо купівлі продукції, зазначаючи в них основні техніко-економічні параметри виробів, які мали б мати ці вироби, умови постачання і розрахунків та орієнтовну ціну.

Після отримання відповідей на вислані оферти показники техніко-економічних параметрів продукції, інформацію про ціни та інші комерційні умови заносять у заздалегідь підготовлену аналітичну таблицю (конкурентний лист). Незайвим є занесення у цю таблицю також аналогічної інформації про конкретну імпортну продукцію, отриману з різноманітних дже­рел, зокрема Інтернету.

Найнижча з наявних у аналітичній таблиці цін за умови внесення до неї певних техніко-економічних і комерційних поправок стає підста­вою для торгування.

Що стосується ціноутворення на широкий асортимент споживчих товарів, то процедура визначення експортно-імпортних цін значно спро­щується. Тут головним стає налагодження ділових стосунків з фірмами покупців або продавців за вигідними для обох сторін комерційними умовами. Ціни експорту-імпорту нема потреби самостійно визначати, оскільки широку інформацію про них, хоч не завжди надійну, можна отримати з публічних інформаційних джерел.

Підсумовуючи огляд методів визначення зовнішньоторговельних цін, до­ходимо висновку, що у зовнішньоторговельних операціях превалює метод ціноутворення — орієнтація на цінового лідера, яким виступає окремий товарно-географічний чи національний ринок з його осередненими порівняльними або іноді з індивідуальними цінами.

Серед важливих нормативно-правових актів з регулювання зовнішньо­економічної діяльності є Закон України "Про Митний тариф України" від 5.04.2001 р., яким встановлені принципи і норми тарифної політики держави: порядок формування і застосування Митного тарифу України, види мита, порядок визначення митної вартості і країни походження товарів, тарифні пільги і преференції тощо.

Митний тариф — це систематизований перелік ставок мита, якими опо­датковуються товари і послуги при перетині митного кордону України.

Основними складовими Митного тарифу є митні ставки, єдині за своїм розміром для всіх суб'єктів зовнішньоекономічних операцій незалежно від форм власності, засад організації господарської діяльності, територіального роз­міщення, крім деяких випадків, що передбачені Законодавством України та міжнародними угодами.

Мито буває двох видів: ввізне і вивізне. Ввізне мито сплачують державі за перевезення (пересилку) товарів та інших предметів при їх перетині митно­го кордону України. Його розмір диференційований залежно від багатьох факторів: преференційного режиму, режиму найбільшого сприяння, сезонного ввезення товарів, антидемпінгових заходів, компенсації мита.

Мито нараховується на митну ціну товарів, тобто на фактично сплачену або що підлягає сплаті, на момент перетину митного кордону України. При визначенні і сплаті мита іноземна валюта перераховується у національну валюту за курсом НБУ на день подання суб'єктом зовнішньоекономічних відносин Митному органу митної декларації.

Мито сплачується митним органам України, які його перераховують до державного бюджету.

Від сплати мита звільняються валюта України та інших держав, цінні імперії, значний перелік товарів і предметів, визначений КМ України.

У разі перетину митного кордону України експортно-імпортних ванта­жів суб'єкти зовнішньоекономічних відносин сплачують митні збори, як плату згідно з Митним кодексом за виконання органами державної митної служ­би (ДМС) покладених на них функцій, а саме: оформлення транспортних засобів, товарів, спадщини, речей та інших предметів, які перетинають мит­ний кордон України, оформлення товарів у зонах митного контролю на територіях і в приміщеннях підприємства, які зберігають ці товари, та їх зберіган­ня під відповідальністю митниць, якщо зберігання на митницях не є обов'язкове, та надання інших послуг.

Нарахування мита на товари та інші предмети, що перетинають митний кордон України, проводиться згідно з Митним кодексом України та положенням Закону України "Про митний тариф України" на базі митної ціни, яка являє собою ціну товару або предмета, яка сплачена покупцем або буде ним сплачена на момент перетину митного кордону.

Митна ціна товарів визначається згідно з чинним кодексом України та Порядком декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженим постановою КМ України "Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України" від 28.08.2003 р. № 1375.

Митна ціна товарів, що переміщуються підприємствами — суб'єктами зовнішньоекономічних відносин через митний кордон України, заявляється мит­ному органу у вантажній митній декларації згідно з Митним кодексом України та іншими нормативними актами.

Митна ціна товарів, що експортуються підприємствами з України і вво­зяться на Україну, визначається за методами, передбаченими у Митному ко­дексі України.

Для підтвердження митної ціни товарів, що перетинають митний кордон України, підприємство — декларант подає митному органу таку документацію:

• контракт, на підставі якого здійснюється зовнішньоторговельна операція, і додатки до нього;

• рахунок-фактуру (інвойс) і банківські платіжні документи про сплату рахунку або рахунок-проформу, а також інші платіжні та бухгалтерські документи, що підтверджують ціну товарів;

• контракт про перевезення товарів, транспортні та страхові документи;

• рахунок про сплату наданих суб'єкту зовнішньоторговельних операцій транспортно-експедиційних послуг;

• пакувальні листи;

• ліцензію на вивезення (ввезення) ліцензованих товарів;

• сертифікати про походження товарів, їх якість, безпеку тощо.

У разі потреби для підтвердження митної ціни митний орган може вима­гати від декларанта надання йому додатково таких документів:

• установчих документів підприємства, що переміщує товари через мит­ний кордон;

• рахунків про здійснення платежів третім особам на користь продавця;

• рахунків про сплату комісійних, брокерських послуг, пов'язаних з вико­нанням умов контракту щодо товарів, митна ціна яких, визначається;

• певної бухгалтерської документації;

• замовлення на поставляння товарів;

• каталогів, специфікацій, прейскурантів фірми-виробника товарів;

• калькуляції фірми-виробника на товари, митна ціна яких визначається;

• інші документи, що можуть бути використані для підтвердження заяв­леної у декларації митної ціни.

• Декларант для переміщення своїх товарів через митний кордон України зобов’язаний у митній декларації заявити митні ціни товарів.

Якщо на товари встановлені індикативні ціни, то саме вони тільки використовуються для визначення митних цін.

Якщо митна декларація оформляється на декілька видів товарів, то транспортні витрати розподіляють між різними видами товарів пропорційно їх вазі. У випадках, коли бухгалтерські дані про транспортні витрати з перевезення вантажів певного виду транспорту відсутні, до митної ціни включають діючі тарифи на момент транспортування товарів аналогічним видом транспорту інших перевізників.

Митний орган визначає митну ціну у термін, який не перевищує 15 робочих днів, але в окремих випадках за рішенням митного органу він може бути пролонгованим.

Якщо заявлена декларантом митна ціна не прийнята для митного оформлення, декларант має право подати митному органу письмовий запит, на який митний орган зобов'язаний протягом тижня пояснити причини таких дій.

За недостовірність відомостей, зазначених у митній декларації, декларації митної ціни та в документах, що мають підтвердити митну ціну товарів, декларант несе відповідальність згідно із законодавством.