Цінність грошей

План:

1. Вступ

2. Цінність повноцінних грошей

3. Цінність неповноцінних грошей

4. Які чинники впливають на цінність грошей

5. Як гроші набувають своєї вартості

6. Список використаної літератури

ВСТУП Гроші – це складна економічна категорія, їх особли­вість – у систем­ному багатофункціональному характері.

Гроші – це 1) „товар товарів”, бо кож­ний товар в процесі реалізації „висвічує” свою вартість у грошах; 2) спе­ци­фічний товар, що виконує роль загального еквіваленту; 3) „головна діюча особа” в ринковій економіці; 4) „мова ринку”.     Гроші – одне з найдавніших явищ у житті суспільства – відіграють важливу роль у його економічному та соціальному розвитку. Вони завжди привертали до себе пильну увагу науковців. Уже в працях Платона й Арис­тотеля є цікаві висловлювання про гроші. Часто згадується про них і в літописах періоду Київської Русі. Проте систематичні дослідження грошей і формування їх наукових теорій почалися з розвитком капіталізму. Вивчення грошей значною мірою визначило формування економічної теорії як науки.

Гроші — це товар, що має власну внутрішню вартість на етапі зародження та становлення ринкових відносин. Завдяки цьому гроші виконували у світі товарів роль загального вартісного еквівалента. Будучи у формі паперових грошей, розмінних на золото, вони розглядаються як знаки вартості монетарного товару. Розмінні паперові гроші, котрі не мали власної внутрішньої вартості, представляли в обігу вартість офіційно визначеної на основі зафіксованого державного масштабу цін вагової частки золота. Сучасні готівкові гроші мають відносну вартість. Унаслідок цього вони функціонують в обігу як законний платіжний засіб тому, що вони є грішми, декларованими державою; їх вартість формується під впливом ринкових сил стихійно.

Класична політекономія Заходу, по суті, виросла з дослідження фундаментальних проблем грошей, що були поставлені у працях А. Сміта і Д. Рікардо. Наукові розробки цих учених стали також джерелом теорії грошей К. Маркса, яка займає важливе місце в марксистській економічній науці. Багато уваги проблемам грошей приділялося у працях відомих еконо­містів Заходу XIX-XX ст. – Дж. С. Міля, У. Джевонса, Л. Вальраса, М. Туган-Барановського, А. Маршалла, Дж. Кейнса, П. Самуельсона, Д. Патінкіна, М. Фрідмана та ін. Незважаючи на багатовікові дослідження і велику кількість теоретич­них концепцій грошей, людство сьогодні не має однозначної й остаточної відповіді на питання, що ж таке гроші. Уявлення, які не викликали сумнівів в одних суспільних умовах, зі зміною останніх вступали в суперечність з реальною дійсністю і відкидалися. Очевидно, все це можна пояснити тим, що сутність грошей змінюється адекватно змінам характеру суспільних відно­син, в яких вони функціонують. Об’єктом дослідження моєї роботи є цінність грошей та форми їх прояву. Головна мета роботи – визначити специфічний характер цінності грошей, проаналізувати основні форми грошей в процесі розвитку людського суспільства, причини та механізм їх еволюції, визначити чинники, що впливають на цінність грошей. На визначення цінності (вартості) грошей взаємний вплив здійснюють питання сутності грошей (коли розрізняють вартість грошей як грошей і вартість грошей як капіталу) та еволюції грошей (очевидно, що вартість повноцінних грошей відрізняється певним чином від вартості неповноцінних грошей).

2. Цінність повноцінних грошей

У теорії грошей чи не найскладнішою є проблема їх цінності. В історії світової економічної думки не одна спроба визначних мислителів дати науко­ве пояснення природи грошей розбивалася якраз об цю проблему. Зокрема, не змогла дати переконливого пояснення вартості грошей „державна теорія грошей ”, представники якої зводять природу грошей до „продукту правопо­рядку”, до „квартального платіжного засобу”, вартість якого встановлюється державою незалежно від їх внутрішньої субстанціональної вартості. Апогею у своєму розвитку ця теорія досягла на початку XX ст. (у працях Г. Кнаппа, Ф. Бендіксена, К. Ельстера та ін.), коли неповноцінні гроші набули значного поширення, проте не втратили прямого чи опосередковано­го зв’язку із золотом, оскільки ще не відбулася демонетизація золота. У цих специфічних умовах втручання держави в грошову сферу було очевидним, а вартість грошей залишалася відносно стабільною, що й надавало правдопо­діб­ності концепції державотворчого походження вартості грошей. Після де­мо­не­тизації золота, коли інфляційне знецінення неповноцінних грошей набу­ло загрозливого характеру і не піддавалося прямому державному регулю­ванню, стала очевидною помилковість цієї концепції. Подібного метаморфозу зазнала і марксистська теорія грошей, яка аб­со­лютизувала їх товарну природу („гроші по своїй природі – це завжди золо­то і срібло” – писав К. Маркс), а вартість грошей пояснювала з позицій тру­дової теорії вартості, тобто визначала субстанціональною вартістю того това­ру, що функціонував як гроші. Проте після демонетизації золота, коли були перекриті всі канали впливу вартості золота на товарні ціни, стала очевидною безпідставність концепції трудового походження вартості грошей. Представники марксистської теорії так і не змогли подолати суперечності між їх теорією трудової вартості і нематеріальною формою грошей, яке виникло в реальній дійсності після демонетизації золота. Це призвело до істотного послаблення позицій марксистської економічної теорії взагалі. Сучасна світова економічна думка розрізняє два аспекти в питанні про вартість грошей: вартість грошей як грошей і вартість грошей як капіталу. Гроші як капітал набувають свою вартість на грошовому ринку під впливом попиту і пропозиції, і виступає вона у формі процента. Вартість грошей як грошей формується безпосередньо у сфері їх обігу, де гроші обмінюються на реальні блага, а вартість їх набуває форми купі­вельної спроможності. Проте механізм формування цієї вартості грошей істо­т­но розрізняється при функціонуванні повноцінних і неповноцінних грошей. Мінова вартість повноцінних грошей, з якою вони беруть участь в обігу, під впливом цілого ряду об’єктивних чинників набуває відносної самостійності і певний час може відхилятися від реальної їх вартості. При цьому мінова вартість є більш інертною порівняно з реальною. Тому ціни на товарних ринках і купівельна спроможність таких грошей певний час залишалися незмінними після зміни вартості золота як товару, що мало позитивний вплив на розвиток ринкових відносин. Разом з тим мінова вартість золотих грошей, що перебували в обігу, не могла повністю відірватися від реальної вартості золота як товару. Цьому зава­жала дія закону вартості у сфері виробництва й обміну золота. Якщо мінова вартість (купівельна спроможність) монети знижувалася порівняно з реальною, то зменшувалась рентабельність виробництва золота, підприємст­ва з гіршими умовами видобутку закривалися, і реальна вартість золота зни­жувалася до рівня мінової.  Якщо ж реальна вартість повноцінних грошей зменшувалася порівняно з міновою, то в кінцевому підсумку підривалася довіра до таких грошей та їх емітента, наставав розлад грошового обігу і системи цін. Держава змушена була або перекарбовувати монету, щоб підвищити її реальну вартість до мінової, або взагалі відмовитися від золотомонетного обігу. Можливість роздвоєння вартості повноцінних грошей здавна була помічена людьми і широко використовувалася у власних інтересах тими, хто карбував монети. На цій можливості базувалося звичайне фальшування монет, їх обрізування приватними особами, відоме ще із стародавніх часів. Проте й держави нерідко використовували таку можливість для погіршення якості грошей з метою поліпшення становища своєї казни чи в інтересах певних соціальних груп. Якраз заради цього всі держави з перших кроків свого існування домагалися повної монополізації карбування монет. 3. Вартість неповноцінних грошей

Як же формується вартість неповноцінних грошей; що не мають внут­рішньої субстанціональної вартості? Її формування і функціонування відбу­ва­ється під впливом тих самих факторів, які в умовах золотомонетного стан­дарту спричинювали відхилення номінальної вартості золотих грошей від реальної. У міру заміщення в обігу золота його знаками цей розрив поси­лювався і навіть розмінні на золото гроші все більше виступали в їх номі­нальній, а не реальній вартості. З припиненням розміну банкнот на золото гроші залишилися в обігу тільки у своїй номінальній вартості. По суті, вона стала ірраціональною величиною, яка визначається не втіленою в грошовому товарі суспільною працею, а тим середовищем, у якому гроші функціонують. Маса грошових знаків, що вступає у сферу обміну в кожному наступ­ному циклі відтворення, – величина не випадкова. Вона зумовлена насам­перед сукупною міновою вартістю товарів, які реалізовані в попередньому циклі і вийшли у сферу споживання. Грошові знаки, залишаючись в обігу, продовжують представляти цю сукупну товарну вартість, будучи її відбитком. Це виявляється в тому, що кожний власник грошей, вступаючи з ними в черговий цикл обміну, розглядає їх як конкретну реальну вартість і готовий платити за потрібний товар не будь-яку їх суму, а лише ту, яка забезпечить йому привласнення еквівалентної вартості. Якщо в черговому циклі обміну товарів виявиться менше, ніж було в попередньому, або в обігу перебуватиме зайва маса грошових знаків при тій самій масі товарів, то між грошовою і товарною масами складеться нове співвідношення, в якому попит перевищуватиме пропозицію. Покупці будуть готові платити, а продавці вимагатимуть більшу суму грошей, ніж у попередньому циклі. Грошова маса знеціниться порівняно з товарною, і ціни на товари зростатимуть. Складеться новий, знижений рівень мінової вартості грошей, з якою вони перейдуть у наступний цикл відтворення. Якщо в цьому циклі в обмін надійде більша маса товарів або частина грошей якимось чином буде вилучена з обігу, то товарна пропозиція перевищить попит, не всі товари можуть бути реалізовані і продавці змушені будуть знижувати ціни. У грошей сформується нова (підвищена) мінова вартість, з якою вони ввійдуть у наступний цикл обміну. Обумовленість вартості неповноцінних грошей відтворювальним про­це­сом відіграє вирішальну роль у наданні грошам кредитного статусу, у пе­рет­воренні їх у реальні боргові зобов’язання певних економічних суб’єктів (уряду, центрального банку, інших банків та комерційних структур). Крім того, будучи борговими зобов’язаннями, гроші спираються на економічну могутність та авторитет тих суб’єктів, які їх емітували. Довіра до них учасників ринку як до реальних цінностей формується залежно від динаміки цієї могутності та рівня авторитету. Так, довіра до банкнот і розмінної монети, які емітуються центральним банком, базується на економічному потенціалі всієї країни і є значно вищою, ніж довіра до депозитних грошей, що спираються на потенціал окремих ко­мерційних банків. Не випадково в умовах хронічної економічної і фінансової кризи, яку переживала Україна в 1991-2000 pp., питома вага готівки постійно зро­стала і досягала 50%, а ціни на товари при реалізації за готівку нерідко бу­ли нижчими, ніж при реалізації по безготівковій оплаті. І жодні адміні­стративні заходи з боку уряду та НБУ не могли переломити цю тенденцію. Крім розширення суспільного виробництва та зростання економічного потенціалу емітентів, довіра до кредитних грошей підтримується ще низкою додаткових чинників: - проведенням державою такої економічної та монетарної політики, яка б виключала появу у суб’єктів ринку інфляційних очікувань і зниження довіри до таких грошей у майбутньому; - наданням державою готівковим неповноцінним грошам статусу за­кон­них платіжних засобів, унаслідок чого кредитор не може відмовитися приймати платежі в цих грошах; - створенням системи страхування банківських депозитів та системи нагляду за банківською діяльністю з метою підвищення довіри до банків та до депозитів як банківських грошей; - створенням системи гарантій по векселях і чеках. Забезпечення довіри до неповноцінних грошей обумовлює специфічну форму їх вартості – купівельну спроможність. Якщо всі суб’єкти ринків, зокрема продавці товарів, довіряють таким грошам, то власники їх зможуть за певну грошову суму придбати певну масу товарів, послуг, цінних паперів, валюти тощо. Маса товарів, які можна купити за одиницю грошей, визначається рівнем їх цін: чим ціни вищі, тим менше товарів можна купити на грошову одиницю, і навпаки. Отже, між вартістю (купівельною спроможністю) кредитних грошей та рівнем цін на товари існує обернена залежність. Тому зміну вартості грошей за певний період можна визначити за формулою:  

– зміна вартості грошей (Івг);

– індекс середнього рівня цін за певний період (Іц).

Зміна вартості грошей (Івг) – надзвичайно важливий економічний показник, що відчутно впливає на всі сфери життя суспільства. Рівень вартості грошей, як і ті економічні процеси, що його визначають, не може залишатися незмінним. Зниження вартості грошей називається інфляцією, а збільшення – дефляцією. 

4. Які чинники впливають на цінність грошей

Твердження, що однакові кількості грошей у різні періоди мають неоднакову вартість, є основою концепції про вартість грошей у часі. Основними факторами, що впливають на зміну вартості грошей у часі, є інфляція і ризик. Зазвичай, гроші (гривня) сьогодні коштують дорожче, ніж завтра, а різноманітні ризики виникають постійно. Для врахування фактора часу використовують техніку складних відсотків (визначають, скільки буде коштувати в майбутньому наявна сьогодні сума за позитивного темпу зростання) і техніку дисконтування (визначають, скільки коштуватиме сьогодні майбутня вартість грошей).

Інфляція — тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей. Розмір множини товарів, ціни на які зростають, та довжина процесу зростання цін є важливими характеристиками поняття інфляції. Наприклад, слід вирізняти відносне зростання цін, за якого ціни на окремі товари (послуги) зростають значно швидше (нафта, наприклад), ніж інші, або ж останні можуть залишатися постійними. Відповідно, зростання цін в одному періоді та відсутність або ж надто слабке зростання в наступних не є інфляцією.

Через складність інфляційних процесів існують суперечності між різними економічними школами щодо причин її виникнення. Наприклад, згідно з монетарною теорією «інфляція завжди і всюди є грошовим феноменом» (Мілтон Фрідман). При цьому, визначення процесу зростання цін як грошового явища можливе лише за умови безперервності і тривалості в часі процесу зростання цін. Збільшення грошової маси (створення нових грошей) може призводити до зростання цін, однак цілком очевидним цей взаємозв'язок стає лише за високого зростання пропозиції грошей. Окрім збільшення пропозиції грошей, існує досить багато причин виникнення і розвитку інфляційних процесів.

Основними негативними наслідками інфляції є падіння рівня життя населення. Найбільше страждають групи населення з фіксованим доходом — наприклад, особи, що отримують заробітну плату або ж соціальну допомогу від держави. Відбувається також погіршення очікувань щодо макроекономічної ситуації в майбутньому, що приводить, зокрема, до зниження ділової активності (через інвестиційну складову).

«Інфляція — це податок, що може вводитися без прийняття закону», — зазначив засновник монетаризму Мілтон Фрідман. Зростання цін призводить до зменшення реальної вартості утримуваних грошей (наприклад, зростання цін на 10% має той же ефект як і додатковий податок при купівлі даного товару). В той же час Уряд здобуває вигоду від інфляції, оскільки відбувається збільшення доходів внаслідок зростання номінальних значень вартості товарів (бази оподаткування).

Інфляція є протилежністю дефляції, котра проявляється в падінні рівня цін, що, в свою чергу, є підвищенням купівельної спроможності грошей.

Причини виникнення інфляції:

• надмірне збільшення пропозиції грошей (класичний приклад — монетизація дефіциту державного бюджету (причина гіперінфляції в Україні в 90-х роках ХХ-го століття));

• обмеження пропозиції (інфляція пропозиції), що зазвичай викликає зростання цін на сировинні товари, а також на товари з вищою ступінню обробки через вторинні ефекти;

• надлишковий споживчий попит в економіці (інфляція попиту), причиною якого може бути надто м'які кредитні умови та ін.;

• інфляція в інших країнах за суттєвих обсягів імпорту (імпортована інфляція), підвищення цін на імпортні товари;

• девальвація національної валюти (збільшує ціну імпортованих товарів, погіршує економічні очікування);

• зростання очікувань щодо зростання цін в майбутньому.

4. Як гроші набувають своєї вартості

Гроші як капітал набувають свою вартість на грошовому ринку під впливом попиту і пропозиції, і виступає вона у формі процента. Вартість грошей як грошей формується безпосередньо у сфері їх обігу, де гроші обмінюються на реальні блага (товари і послуги).

Попередники сучасних грошей (товарні гроші), що ви­никли на етапі зародження і становлення ринкових від­носин мали власну внутрішню (субстанціональну) вартість. Вони втілювали в собі певну частку затрат суспільно необхідної праці й через те виконували у світі товарів роль загального вартісного еквівалента.

На етапах функціонування розмінних на золото паперових грошей вони були знаками вартості мо­нетарного товару. Не маючи власної внутрішньої вартості, розмінні паперові гроші представляли в обігу вартість офіційно визначеної на основі зафіксованого державою масштабу цін вагової частки золота. Скажімо, один долар представляв до 1971 р. в обігу вартість 0,88 грама золота.

На відміну від грошей-товару, сучасні гроші – банкноти або чекові депозити мають відносну вартість. Вони функціонують в обігу як законні платіжні засоби завдяки тому, що є декларованими державою грішми.

Держава своїм декретом зобов’язує приймати їх на своїй території як засіб платежу. Однак держава не може продекларувати їх вартість. Вартість сучасних грошей формується під впливом ринкових сил стихійно. Держава може здійснити відносно цих сил лише заходи регулю­вання. Але повністю скасувати їх дію вона не в змозі.

Сучасна монетарна теорія виходить із того, що відносна вартість грошей пов’язана з характеристикою їх еконо­мічної корисності. У загальноекономічному визначенні ко­рисність певного блага характеризується його здатністю задовольняти відповідні потреби людини. З урахуванням цього корисність грошей визначається опосередковано – через корисність інших товарів та економічних послуг, що їх можна отримати на ці гроші.

Відносна вартість грошей, або їх корисність, пов’язана із рідкісністю. Корисність певного блага в економічному розумінні цього поняття не є його абстрактною здатністю задовольняти певні потреби. Вона формується зіставлен­ням кількості доступних благ та наявною на даний момент потребою в них. Звідси шкала корисності (цінності) ха­рактеризується обернено пропорційною залежністю до наявної пропозиції.

Відповідно до цих загальнотеоретичних положень від­носність вартості грошей має розглядатися не лише через призму попиту на них – їх рідкісності, а й у динаміці. Тобто величина відносної вартості не є константою – вона змінюється у часовому просторі. Відносна вартість певної суми грошей на момент t1 і на момент t2 не є сталою, що потрібно враховувати у вартісній оцінці грошей.

Крім зазначено, слід враховувати залежність вартості грошей від їх функціонального використання. Акцентуємо увагу на тому, що попит на гроші як на специфічний товар формується на засадах «портфельного підходу». Він є одним із елементів вибору між вигодою, яку може отримати їх власник від інвес­тування грошей у купівлю товарів і послуг, у сферу виробництва чи, скажімо, в цінні папери, та ризиком утрати безпосередньої вигоди від утримання грошей у лі­квідній формі. Цим зумовлюється сутність диференціації підходів при визначенні відносної вартості грошей у їх транс акційному використанні та грошей у функції нагромадження.

Відносна вартість трансакційних грошей (гро­шей, що використовуються у функції засобу обігу) визначається як їхня купівельна спромож­ність. Гроші у функції засобу обігу та функції платежу виступають як простий посередник обміну. У зв’язку з цим їхня цінність порівнюється з вартістю товарів і послуг, що можна на них купити. Теорія грошей вимагає, щоб, по-перше, при визначен­ні купівельної спроможності грошей необхідні розра­хунки здійснювалися стосовно не окремої грошової оди­ниці, а показника «товарна маса». Як правило, визнача­ється купівельна спроможність грошей агрегату М1.

Маса грошових знаків, що вступає у сферу обміну в кожному наступному циклі відтворення є сукупною міновою вартістю товарів, які реалізовані (спожиті) в попередньому циклі. Грошові знаки, що перебувають в обігу, продовжують представляти цю сукупну товарну вартість. Тому кожний власник грошей, вступаючи з ними в чер­говий цикл обміну готовий платити за потрібний товар не будь-яку їх суму, а лише ту, яка забезпечить йому привласнення еквівалентної вартості.

Якщо в черговому циклі обміну товарів виявиться менше, ніж було в попередньому, то платоспроможний попит перевищить товарну пропозицію, наслідком чого стане зростання цін. Такі ж наслідки будуть проявлятися, коли в обігу перебуватиме зайва маса грошо­вих знаків при тій самій масі товарів. Грошова маса знеціниться порівняно з товарною, і ціни на товари зростатимуть. Складеться новий, знижений рівень мінової вартості грошей, з якою вони перейдуть у наступний цикл відтворення. Якщо в цьому циклі в обмін надійде більша маса товарів або частина грошей якимось чином буде вилучена з обігу, то товарна пропозиція перевищить попит, не всі товари можуть бути реалі­зовані і продавці змушені будуть знижувати ціни. У грошей сформується нова (підвищена) мінова вартість, з якою вони вві­йдуть у наступний цикл обміну.

Оскільки вартість неповноцінних грошей зумовлена відтворювальними процесами, то ця обставина відіграє вирішальну роль у наданні грошам креди­тного статусу  - перетворенні їх у реальні боргові зобов’язання певних економічних суб’єктів (уряду, центрального банку, інших банків та комерційних структур). Забезпечення довіри до неповноцінних грошей обумовлює специфічну форму їх вартості. Так, довіра до банкнот і розмінної монети, які емітуютьсяцентральним банком, базується на економічному потенціалі всієї країни і є значно вищою, ніж довіра до депозитних грошей, що спирається на потенціал окремих комерційних банків.

Крім розширення суспільного виробництва та зростання еко­номічного потенціалу емітентів, довіра до кредитних грошей під­тримується ще низкою додаткових чинників:

·              проведенням державою такої економічної та монетарної по­літики, яка б виключала появу у суб’єктів ринку інфляційних очікувань і зниження довіри до таких грошей у майбутньому;

·              наданням державою готівковим неповноцінним грошам ста­тусу законних платіжних засобів, унаслідок чого кредитор не може відмовитися приймати платежі в цих грошах;

·              створенням системи страхування банківських депозитів та системи нагляду за банківською діяльністю з метою підвищення довіри до банків та до депозитів як банківських грошей;

·              створенням системи гарантій по векселях і чеках.

Маса товарів, які можна купити за одиницю грошей, визначається рівнем їх цін: чим ціни вищі, ти менше товарів можна купити на грошову одиницю, і навпаки. Отже, між вартістю (купівельною спроможністю) кредитних грошей та рівнем цін на товари існує обернена залежність.

Ік.с. = (1 / Ір)х100%,                (1)

 

де Ік.с.– індекс купівельної спроможності (зміни вартості грошей),

Ір – індекс цін.

Зміна вартості грошей надзвичайно важливий еконо­мічний показник, що відчутно впливає на всі сфери життя суспі­льства.

6. Висновки  Отже, гроші не були придумані людством і не є продуктом творення держави, а з’явилися стихійно як результат еволюційного розвитку товарного виробництва й обміну. Тому гроші не можна вольовим способом відмінити там, де для їх існування є об’єктивні передумови, як і не можна запровадити там, де таких передумов немає. Разом з тим держави активно впливають на форму грошей, з тим щоб надати їм тих ознак, які роблять гроші найбільш адекватними потребам ринку. Гроші за своєю сутністю є особливим товаром, що має властивості загального еквівалента – здатність обмінюватися на будь-який інший товар, загальну споживну вартість замість специфічної, властивої звичайним товарам, є безпосереднім носієм абстрактної цінності і суспільного багатства. Вартість грошей як загального еквівалента формується безпосередньо в обігу внаслідок обміну певної маси реальних цінностей на певну масу грошей. У результаті такого обміну кожна грошова одиниця стає для її власника носієм тієї маси вартості, яку він відчужив в обмін на свої грошові доходи. Зміна такої вартості грошей спричинюється передусім зміною фізичного обсягу реальних благ, що надходять у сферу реалізації, і маси грошей, що обслуговує цю сферу. Перший із цих факторів впливає на вартість грошей прямо пропорційно, а другий – обернено пропорційно. Гроші пройшли тривалий і складний шлях розвитку від звичайних товарів широкого вжитку до сучасних електронних грошей. Кожна зміна форми грошей зумовлювалася більш високим рівнем розвитку суспільних відносин та істотним ускладненням вимог ринку до грошового еквівалента. Переломним моментом у розвитку форм грошей стала демонетизація золота, внаслідок якої закінчилася епоха повноцінних грошей і розпочалася епоха неповноцінних грошей. На сьогодні неповноцінні гроші повністю взяли на себе й успішно виконують більшість грошових функцій, насамперед засобу обігу, засобу платежу і міри вартості. Водночас є підстави стверджувати, що цього не сталося з функцією засобу нагромадження вартості і її частково продовжує виконувати золото, про що свідчить накопичення великих запасів золота у державній та приватній власності. Гроші в сучасній ринковій економіці виконують п’ять функцій: міри вар­тості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження вартості, світо­вих гро­шей. У функції міри вартості гроші забезпечують визначення вартості то­варів через форму ціни. У функції засобу обігу гроші обслуговують реалі­зацію товарів з негайним поверненням власникові еквівалентної вартості. У функ­ції засобу платежу гроші обслуговують погашення боргових зобов’я­зань, що виникають у процесі розподілу та реалізації вартості національного продукту. У функції світових грошей гроші обслуговують рух вартості по каналах світового ринку – її вимірювання, розподіл, реалізацію і нагрома­дження. Високий рівень розвитку сучасної ринкової економіки, ускладнений ак­тив­ним регулятивним втручанням держави в усі її процеси, зумовив широку гаму складних вимог до грошей, яким не могли відповідати жодні форми пов­­ноцінних грошей. Основними вимогами ринку до сучасних грошей та адек­ватними їм властивостями грошей є: