65. Недопустимість суперечок між судами про підсудність.

З метою усунення перенесення спору у сферу процесуальних відносин, не доступних сторонам та іншим учасникам процесу ст. 117 ЦПК встановлює правило про те, що спори між судами про підсудність не допускаються.

Відповідно до цього правила справа, передана з одного суду до іншого в порядку зміни підсудності, встановленому ст. 116 ЦПК, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана. Тобто повторна зміна підсудності заборонена.

66. Наслідки порушення правил про підсудність.

Підсудність справи встановлюється суддею при прийнятті позовної заяви до свого провадження — під час відкриття справи у суді.

Наслідки порушення правил про підсудність залежать від стадії, на якій таке порушення виявлено:

1. якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неї надсилаються позивачеві (статті 115 ЦПК).

2. якщо непідсудність позовної заяви даному судові була ви­явлена не при прийнятті, а після відкриття провадження у справі і до початку її розгляду, суд повинен переслати заяву разом зі своєю мотивованою ухвалою до належного суду після закінчення строку на оскарження цієї ухвали, а в разі подан­ня скарги — після постановлення ухвали судом апеляційної інстанції про залишення скарги без задоволення (ст. 116 ЦПК України).

Подана до суду позовна заява з додержанням правил про підсудність повинна бути прийнята ним до свого провадження і розглянута по суті.

67. Зміна підсудності.

Зміна підсудності – це передача справи з одного суду до іншого в межах України, яка є можливою у наступних випадках:

1. якщо після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад су­ду для розгляду справи;

2. якщо ліквідовано суд, який розглядав справу;

3. якщо відповідач, місце проживання якого не було відоме, по­дасть заяву про передачу справи за місцем його дійсного про­живання або знаходження і таке прохання буде задоволено су­дом (ст. 116 ЦПК України).

Справа у цих випадках передається до су­ду, найбільш територіально наближеного до ліквідованого суду. Передача справи до іншого суду можлива, якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгля­ду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності. Суд, який вирішує питання про передачу справи до іншого суду,

68. Право на позов і порядок його реалізації в судах України.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист здійснюється у формі позовного провадження, яке характеризується такими ознаками:

1. між сторонами наявний матеріально-правовий спір;

2. спір стосується не лише обставин справи, а й самого правовідношення;

3. вимога до суду про судовий захист оформляється позовною заявою (ст. 118 ЦПК).

Право на позов – це єдність повноважень процесуально-правового та матеріально-правового характеру: права на пред’явлення позову та права на задоволення позову.

Право на пред’явлення позову – це надана і забезпечена заінтересованим особам можливість звернутися до суду першої інстанції з вимогою про розгляд і вирішення цивільно-правового спору з метою захисту майнових та особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів.

Право на задоволення позову – це право позивача на одержання захисту і позитивне вирішення справи, що здійснюється суддею чи судом після розгляду справи в судовому засіданні у процесі постановлення рішення.

Позов – це вимога позивача до відповідача, звернена через суд, про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права чи інтересу, здійснена у визначеній законом процесуальній формі.

Напрями визначення позову в теорії ЦПП:

1. Позов – це звернення до суду першої інстанції з вимогою про захист спірного цивільного суб’єктивного права або інтересу, що охороняється законом (К.Юдельсон, К.Комісаров, В.Семенов, Н.Масленнікова);

2. Позов у матеріально-правовому розумінні – це така, що ґрунтується на цивільному праві та звернена через суд матеріально-правова претензія позивача до відповідача. Позов у процесуальному розумінні – це звернена до суду вимога про захист суб’єктивного цивільного права або про визнання наявності чи відсутності певного цивільного правовідношення (С.Абрамов, П.Єлисейкін, М.Гурвич);

3. Позов – це єдине поняття, яке має два аспекти: матеріально-правовий - претензія позивач до відповідача, та процесуально-правовий – вимога до суду про захист права (А.Клейнман, А.Добровольский, С.Іванова, Є.Пушкар, В.Тертишников, М.Штефан).

Право на позов реалізується шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, оформлюється і передається судді в порядку черговості. Позивач має право об’єднати в одній позовній заяві кілька вимог, які пов’язані між собою.

Для реалізації права на позов необхідними є:

1. наявність чи відсутність певних обставин (умов):

   1. абсолютні або загальні (для всіх справ позовного провадження), які бувають:

      1. залежно від змісту – позитивні (наприклад, наявність рішення КТС) та негативні (наприклад, третейське застереження);

      2. залежно від їх відношення до спірних сторін і предмету спору – суб’єктивні (наприклад, дієздатність) та об’єктивні (наприклад, наявність предмету спору);

   2. відносні або спеціальні (для певного кола справ) (наприклад, справи про розірвання шлюбу – за наявності дітей);

2. додержання встановленого законом порядку пред’явлення позову.

Умови реалізації права на пред’явлення позову:

1. наявність цивільної процесуальної правоздатності;

2. відсутність рішення третейського суду;

3. наявність спору про право;

4. підвідомчість справи суду;

5. відсутність рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого по тотожній справі;

6. вибуття із справи фізичної сторони (смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи без правонаступництва).

Процесуальний порядок пред’явлення позову включає:

1. додержання процесуальної форми позову;

2. подання позовної заяви з додержанням правил про підсудність;

3. оплата позовної заяви судовим збором та витрат на ІТЗ;

4. дієздатність особи, яка подає заяву;

5. наявність повноваження у представника, який подає позовну заяву, на ведення справи.

Елементи позову:

1. Предмет – частина позову, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої він просить суд постановити рішення (суть позовних вимог) (п.3.ч.2.ст.119 ЦПК).

2. Підстави – обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п.5. ч.2 ст. 119 ЦПК):

1. активна – підтверджує, що спірне право належить позивачу, а на відповідача покладені певні обов’язки (правовстановлюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі);

2. пасивна – покликана обґрунтувати необхідність захисту прав чи інтересів позивача;

3. Зміст – звернена до суду вимога позивача про здійснення судом певних дій із зазначенням способу судового захисту.