Література

1. Антисуржик// За ред. О.Сербенської. - Львів., 1994. - С.56.

2. Український правопис. - К., 1993.- С.31-33.

3. Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. - К., 1994.

Тема 8. Синтаксичні норми

1. Граматична сполучуваність сллів.

2. Узгодження й керування.

3. Закономірності порядку слів.

Література

1. Доленко М.Т. Сучасна українська мова. - К., 1987.

2. Дудик П.С. Синтаксис сучасної української мови. - К., 1973.

3. Лобода В.В., Скуратівський Л.В. Українська мова в таблицях. Довідник. - К., 1993.

Короткий зміст теми

1. Синтаксичні норми - це система певних синтаксичних правил, дотримуючись яких, ми зберігаємо й поповнюємо культуру мовлення.

Виділяються такі основні структурні синтаксичні одиниці мови, які є предметом вивчення синтаксису, - це словосполучення, речення і складне синтаксичне ціле.

Синтасичні звзки між словами в українській мові виражаються такими мовними засобами: а) формами слів, б) службовими словами, в) порядком слів, г) інтонацією.

Синтаксичними називаються форми, які виражають звязки між словами. Наприклад, в іменниках синтаксичними є форми відмінка і числа, у прикметниках - роду, числа і відмінка, у дієсловах теперішнього часу - форми особи, числа. Усі ці синтаксичні форми виражаються у мові в основному відмінковими або особовими закінченнями.

Службові слова у реченні виражають різноманітні взаємовідношення та звязки між словами.

Порядком слів у реченні називається взаєморозташування у ньому членів речення.

Так, зміна порядку слів іноді призводить до зміни синтаксичної ролі слова у реченні і зміни змісту речення в цілому. Порівняйте: 1) Добро завжди перемагає зло. 2) Зло завжди перемагає добро.

Однак зміна порядку слів частіше вносить лише додаткові смислові відтінки в речення, тобто виконує стилістичну функцію, а синтаксична роль і основний зміст речення при цьому не змінюється. Наприклад: Густий осінній туман встає над лісом. - Над лісом встає туман, густий, осінній.

Інтонація служить засобом як для смислового виділення слів і словосполучень у реченні, так і для оформлення самих речень. За допомогою інтонації розрізняємо в усному мовленні розповідні, питальні, спонукальні та окличні речення, зєднуючі і розєднуючі звязки між словами в реченні тощо.

Усі ці синтаксичні засоби вираження смислово-граматичних звязків у мові, як правило, виступають у реченні у взаємодії, доповнюючи один одного.

Слова, повязуючись між собою, можуть утворювати:

словоформи (біля школи, буду читати, біль віддалений);

сполучення слів із сурядним звязком (синє небо, схилити голову, працювати завзято);

предикативні сполучення або речення (Сонце зійшло. Повіяв вітер).

Словосполучення - це синтаксична одиниця, яка складається з двох і більше за змістом та граматично обєднаних повнозначних слів на основі підрядного синтаксичного звязку, що є розчленованим позначенням єдиного поняття.

Словосполучення складаються з головного й залежного слів. Залежне слово повязується з головним за змістом і граматично або лише за змістом. Засобами граматичного звязку служать закінчення залежного слова і порядку слів (безхмарний день, але день безхмарний), закінчення і прийменник (підійти до річки).

За будовою словосполучення поділяються на прості і складні. До простих належать такі словосполучення, що складаються з двох частин і далі не членуються. Компонентами простого словосполучення виступають повнозначні слова, але одним неподільним компонентом простого словосполучення можуть бути:

а) слово і слово: червоний колір, орати землю, леміш плуга;

б) слово й лексичне словосполучення: великий білий гриб, пахуча лимонна мята, ставити знак оклику;

в) слово і фразеологічний зворот: зовсім втратити голову, гукати на весь голос, любить підлити масла в огонь;

г) слово і складена словоформа: буду виконувати (виконуватиму) завдання; більш густий (густіший) ліс.

Складні словосполучення утворюються з простих і якогось одного загального значення не мають. Наприклад: здійснити прогулянку до лісу, вирощувати зернові культури.

Словосполучення виявляють різний ступінь синтаксичної злитості компонентів. Одні з них складаються зі слів, кожне з яких є окремим членом речення. Це синтаксично вільні словосполучення. Наприклад, у реченні: Зацвіла на скелі кремянистій скромна квітка і непоказна... можна виділити такі синтаксично вільні словосполучення: квітка (яка?) скромна ( непоказна); зацвіла (де?) на скелі; на скелі (якій?) кремянистій. Інші словосполучення синтаксично невільні (звязані), становлять собою граматичну єдність, яка виконує роль одного члена речення: пять дерев, багато галасу, кілька годин тощо. Поза реченнями вони сприймаються як синтаксично вільні словосполучення, а у складі речення набувають ознак цілісності й функціонують як один його член: Багато літ перевернулось, води чимало утекло. Твої очі - тиха радість.

Синтаксично вільні й синтаксично невільні словосполучення відрізняються від сталих словосполучень - фразеологізмів. Фразеологізми виступають еквівалентами слів; компоненти, з яких вони складаються, втрачають самостійне лексичне значення. Значення фразеологізму можна передати одним словом: займатися на світ - розвиднятися, втерти носа - провчити.

Не кожне сполучення слів у реченні є словосполученням. Не є словосполученнями:

- граматична основа (це предикативне сполучення слів);

- сурядні сполучення слів: світлі й золоті;

- сполучення повнозначних слів із службовими: у селі, на березі;

- аналітичні (складені) форми слів: буду читати, більш відомий;

- сполучення іменних частин мови, які є дієсловами-звязками: буду математиком, будеш працювати, стане дослідником.

2. Зупинимося більш конкретно на порядку слів у реченні.

Розрізняють прямий і зворотній порядок спів у реченні.

При прямому порядку слів кожний член речення займає властиве йому місце. Підмет, як правило, ставиться перед присудком, додаток - після слова, яке він доповнює; узгоджене означення - перед означуваним словом, неузгоджене означення - після означуваного слова; обставини - за головними членами речення чи перед ними. Наприклад: Вітер заснув, затих десь у глибоких байраках, зарослих шипшиною і глодом (Соб.).

При зворотньому порядку слів члени речення займають не властиві для них місця.

Переставлятися в реченні зі свого узвичаєного місця може будь-який член речення. Наприклад: а) підмет після присудка: Квітує степ на Перекопі, іскриться синь на Сиваші (Дм.); б) присудок - перед підметом: Зайнялась зорі вузенька смужка (Дор.); в) узгоджене означення - після означуваного слова (при цьому воно часто відокремлюється): Накрапав дощ - дрібний і густий (Дес.). г) неузгоджене означення - перед присудком: Подій мінялися відтінки, полків юрмилися ключі (Мал.); д) додаток - перед керованим словом: Степ димом передсвітнім пропах (Перв.).

Обставини, крім виражених прислівниками на -о, -е, як правило, стоять після пояснювальних слів. Але й вони в окремих текстах можуть змінювати місце. Наприклад: В небі зорі засвітила ночі чорної рука (Сос.); Ліворуч, за річкою, темною смугою прямів ліс крізь мряку (Гол.).

Слова автора при прямій мові також зберігають усталений порядок: якщо вони стоять перед прямою мовою, на перше місце виноситься підмет - Батько сказав: ”Додому повернуся пізно”; якщо ж вони стоять після прямої мови, на першому місці - присудок: ”Додому повернуся пізно”, - сказав батько.

Для того, щоб у мовленні не допускати помилок, слід дотримуватися таких правил:

а) керований іменник від керуючого слова відривати не треба: Виявлена молоддю ініціатива принесла успіх ( а не: Виявлена ініціатива молоддю принесла успіх);

б) не можна розривати однорідні члени речення іншими словами: Син продовжував розпочату батьком і його друзями роботу ( а не: Син продовжував розпочату батьком роботу і його друзями);

в) не слід міняти місцями слова у словосполученні, якщо це впливає на зміст вислову: Син приніс матері лист ( бо словосполучення - лист матері - може мати два значення: материн лист і матері приніс лист);

г) у словосполученнях, у яких поєднуються іменники однакового роду, треба уникати поширення їх підрядними: Він узяв руль велосипеда, який стояв під стіною ( що узяв - руль, чи велосипед?, стояв під стіною - руль чи велосипед?).

3. Між головним і залежним компонентами у словосполученні завжди існує підрядний звзок. Розрізняють три основні способи підрядного звязку: узгодження, керування і прилягання.

Узгодження - це синтаксичний звязок, при якому залежне слово стоїть у тій же формі, що головне: полумяне слово, далекі галактики.

Керування - це синтаксичний звязок, при якому залежне слово стає в тому відмінку, якого вимагає головне слово: зібрати (кого? що?) урожай, пишатися (ким? чим?) сином. При зміні головного слова залежне лишається в одній і тій же формі: зібрав урожай, зберу врожай, зберемо врожай.

Прилягання - це синтаксичний звязок, при якому залежне слово приєднується до головного тільки за смислом. Звязком прилягання приєднуються незмінні слова і форми слів - прислівник, неозначена форма дієслова, дієприкметник: швидко пересуватися, озватися стиха.