5) Дужки

У дужки беруться:

а) підзаголовки, пояснення іншомовних та маловідомих слів тощо: Мова і час (Розвиток функціональних стилів сучасної української літературної мови);

б) Вставні та вставлені слова і речення, подані як додаткові до уваги тексту:

Там батько плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!..(Шевч.).

в) ремарки у драматичних творах при прямій мові дійових осіб: Куниця (хапає її руки і притягає до себе, весь тремтячи від хвилювання). Ольго! Ольго, рідна! Ти жива... ти тут... в таку хвилину! (Плаче, цілує її руки);

Ольга (голубить його голову). Ну, годі-бо, заспокойся, бідний... (Кочерга).

г) фрази, що вказують на ставлення слухачів до слів (промови) якоїсь особи: (Оплески). (Сміх). (Рух у залі);

д) прізвище автора, що стоїть після цитати, наведеної з його творів:

І якщо пісня вийде в люди,

То пломінь серця не згашу (Малишко).

Лапки ( “...”)

У лапки беруться:

1. Цитати, коли вони входять у середину речення як його складова частина:

...Усім нам, працівникам галузі перекладу, цього “високого мистецтва”, за виразом К.І.Чуковського, або “благородного ремесла”, як говорить Марія Домбровська, корисно памятати слова О.Твардовського про С.Маршака як перекладача Бернса: “Він зробив його росіянином, залишивши шотландцем”(Рильський).

2. Слова, що їх не вважають за свої, або що наводяться з відтінком презирливого чи іронічного ставлення до чужого вислову, а також слова, вжиті вперше, або, навпаки, застарілі та незвичайні: Для більшості її (Лесі Українки) сучасників той дух (новаторського мистецтва) нагадував “хмару, що сунулась так тяжко по долині”, а для нас, “на високості” ХХ століття, він “одмінився, просвічений нагрітим, чистим світлом”(Павличко).

3. Індивідуальні назви заводів, фабрик, клубів, пароплавів, організацій, підприємств, наукових праць, літературних творів, газет, журналів, кінофільмівтощо: Завод “Арсенал”, швейна фабрика “Дитячий одяг”, видавництво “Наукова думка”, газета “Слово”.

7) Знак питання (?)

Знак питання ставиться:

1. У кінці питального речення: Чи совам зборкати орла? Чи правді кривду подолати? (Рильський).

2. У дужках у середині цитати або критичного ставлення до того, хто цитує, до наведеного матеріалу: Нехай багато не розводяться вчорашні “марксисти” про велике значення колективізації(?), яка нібито врятувала (??) Україну від голоду(?!). (З газети).

8) Знак оклику (!)

Знак оклику ставиться:

1. У кінці окличного речення: Вдар словом так, щоб аж дзеніло міддю! (Тичина).

2. У кінці окличного називного речення: Рідний край! На світі немає нічого дорожчого за нього, за землю, яка породила тебе й виростила (Цюпа).

3. Після однослівних і поширених звертань, що вимовляються з виразною окличною інтонацією: Україно! Та в славний борні не одна (Рильський).

4. Після вигуків, а також після слів так і ні, коли вони стоять на початку речення й вимовляються з виразною окличною інтонацією: Ай! Як тут гарно!(Коц.). Ой! Що це за сопілка? Чари! (Леся Українка).

5. У дужках у середині цитати або після неї для вияву ставлення (обурення, здивування, іронії тощо) автора до наведеного ним матеріалу: На останньому засіданні були висловлені дві полярні сентенції. Один із промовців закликав колег “вирощувати курей” (!!), другий - “думати про вічність”(!?) (З газети).

2. Залежно від того, яку функцію виконують розділові знаки, вони поділяються на розділяючі та виділяючі.

Роділяючі знаки служать для розмежування попереднього й наступного речення, частин у складному реченні, однорідних членів.

Розділяючу функцію виконують у реченнях такі розділові знаки:

Крапка ділить текст на речення.

Знак питання виконує таку ж функцію, але одночасно вказує на те, що речення містить у собі питання.

Кома розділяє граматично рівноправні частини простого чи складного речення.

Знак оклику також розділяє текст на речення, але разом з тим вказує на експресивність мовлення, оклик.

Крапка з комою функціонально подібна до коми, але розділяє складні або ускладнені за будовою граматично рівноправні частини.

Тире розділяє головні частини речення (якщо вони виражені подібними лексико-граматичними категоріями), порівнювані мовні одиниці, частини складного безсполучникового речення, які перебувають в умовно-часових, протиставних та причиново-наслідкових звязках.

Двокрапка не лише відділяє одну частину складного речення від другої, але й вказує на те, що в цій другій частині міститься пояснення, розкриття причини того, про що йшлося у першій.

Багато крапок (три крапки) вказує на те, що у реченні не всі його компоненти наявні, речення не- закінчене, обірване.

Розділяючі знаки можуть бути як одиничними, так і повторюваними (кома, крапка з комою).

Виділяючі розділові знаки вживаються для позначення меж таких синтаксичних конструкцій, які вставляються в речення з метою доповнення, пояснення, розкриття змісту одного чи кількох членів речення або й речення в цілому. Вони можуть містити назви осіб, предметів, до яких звернена мова, або виражати субєктивне ставлення до висловленої думки. До них, як і до розділяючих знаків, належать: кома, тире, дужки, лапки (але вони завжди парні) і становлять один розділовий знак:

Є ж люди на землі - а то б не варто й жити, - що крізь щоденний труд уміють і любити, й усміхатися. і мислити, й шукати (М.Рильський).

Іноді розділяючі й виділяючі розділові знаки в тексті збігаються: Болгарка, мов сонце, розквітла (а з нею дитина мала!), мені усміхнулась привітно і в кухлі води подала (П.Усенко).