7.3. Неокейнсіанство і “неокласичний синтез ”
Представники даного напрямку кейнсіанства використовують теорію Дж. Кейнса як методологічну основу дослідження нових економічних об’єктів та процесів 40 – 50-х рр. ХХ ст.
Джон Хікс (нар. 1904 )
Елвін Хансен (1888 – 1975)
Стенлі Харріс (1897 – 1974)
Джон Моріс Кларк (1884 – 1963)
Євсей Домар (нар.1914)
Роберт Харрод (1890 –1978)
Дон Патінкін
Неокласичний синтез ( Джон Хікс і Дон Патінкін )
Кейнсіанська теорія включається до неокласичної теорії як приватний випадок розвитку економіки у стадії депресії, коли економіка знаходиться в так званій “пастці ліквідності”. У цій “пастці” зростання пропозиції грошей перестає впливати на норми позичкового відсотка, і, як наслідок, на інвестиції. Лише у цьому випадку порушується автоматизм установлення рівноваги за допомогою грошово-цінового механізму, на який покладає надії неокласична теорія. Якщо за допомогою бюджетної політики вдається вивести економіку з “пастки ліквідності”, то вона повертається до системи саморегулювання.
Модель “пастки ліквідності”, яку розробив Дж. Хікс, доповнюється ефектом багатства (ефектом реальних касових залишків) Д. Патінкіна. Суть ефекту полягає в тому, що споживачі стійку частину свого доходу намагаються зберегти і підтримувати її реальну цінність. Якщо під впливом кон’юнктури зростають ціни, то реальне багатство знижується. Тоді споживачі скорочують споживання, і, як наслідок, попит і ціни. Навпаки, падіння цін в умовах кризи збільшує реальне багатство, стимулює закупки з фонду збереження, призводить до зростання цін і економічного піднесення.
Зайнятість
В умовах зростаючої інфляції здійснюється зміщення цілей макроекономічної політики: не прагнення досягнення певної зайнятості, а вибір між рівнями зайнятості та інфляції на основі закону А. Філіпса.
Економічне зростання
Є. Домар і Р. Харрод вводять до кейнсіанської моделі короткострокової рівноваги нові елементи, а саме: фактори підтримання певної зайнятості і загальної рівноваги у довгостроковому періоді, тобто при зростанні виробничих потужностей:
а) якщо виходити з умов повної зайнятості, то рівновага встановлюється лише тоді, коли темпи зростання виробничих потужностей, сукупного попиту, інвестицій будуть рівними добутку потенційної середньої суспільної продуктивності інвестицій і граничної схильності до збереження ( Є. Домар );
б) рівновага встановлюється тоді, коли відношення обсягу збережень до різниці між витратами капіталу і обсягами збережень дорівнює економічному зростанню, отриманому за рахунок зайнятості і технічного прогресу (Р. Харрод).
Модель акселератора
Акселератор – коефіцієнт прирістної капіталоємності (відношення приросту капіталу ( І ) до приросту продукції ( у )):
.
Акселератор вказує на те, у скільки разів приріст капіталу буде перевищувати приріст доходу.
Оскільки на виготовлення засобів праці витрачається багато часу, в економіці накопичується незадоволений попит на машини і устаткування, що й стимулює розширення виробництва даних галузей. У періоди економічного буму акселератор розширює сукупний доход за рамки його рівноважного рівня. У періоди депресій скорочується доход, який зменшує зростання до рівня нижчого, ніж потенційно можливий.