5.3. Розвиток ідей марксизму наприкінці хіх – на початку хх ст. Микола Іванович Зібер

(1844 – 1888)

Професор Київського університету

Основний твір – “Давид Рікардо та Карл Маркс в їхніх суспільно-економічних поглядах” (1885)

1. Аналізує основні проблеми “Капіталу”, доводить зв’язок між англійською класичною політекономією та марксизмом, критикує теорії граничної корисності.

2. Здійснює спробу застосування ідей “Капіталу” до аналізу умов російської дійсності і виділяє наявність капіталістичних відносин в сільському господарстві Росії.

3. Пропагує основи теоретичної системи марксизму, не визнаючи її революційної сторони.

Георгій Валентинович Плеханов

(1856 – 1918)

Революційний діяч, засновник групи “Визволення праці”, першої російської соціал-демократичної організації

Основний твір – “Наші розбіжності” (1885)

1. Досліджує проблеми взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин, товарного виробництва, відтворення і намагається довести наявність капіталістичного розвитку в Росії.

2. Робить критичний аналіз концепцій представників пізньої класичної політекономії.

3. Пропагує марксистську теорію наукового соціалізму, аналізує економічні передумови соціалістичної революції.

“Економіка ніколи не торжествує сама собою…, а завжди тільки через посередництво політичної влади”.

Володимир Ілліч Ленін

(1870 – 1924)

Політичний і революційний діяч, засновник комуністичної партії

Основний твір – “Розвиток капіталізму в Росії” (1899), „Зауваження щодо питання про теорії ринків” (1898)

1. Досліджує на основі марксистської методології розвиток капіталізму в Росії, проблеми капіталу, відтворення суспільного продукту і формулює закон про переважне зростання виробництва засобів виробництва щодо виробництва предметів споживання.

2. Розглядає процес формування внутрішнього та зовнішнього ринків, який зв‘язує з розвитком суспільного та міжнародного поділу праці. Зовнішній ринок не має нічого спільного з проблемою реалізації, а розвивається відповідно до існуючих традицій міжнародної торгівлі, а також переростання розширеним виробництвом меж окремої країни. Тобто суперечності відтворення, а не проблеми реалізації, породжують боротьбу за зовнішні ринки.

3. Вбачає причини і напрямки монополізації промисловості як реакцію на обмеженість ринків сировини, збуту, як боротьбу за сталі гарантовані прибутки, як засіб уникнення конкурентного протистояння. В. Ленін доводить, що монополія не знищує конкуренцію, а лише змінює форми конкурентної боротьби, в результаті чого остання стає ще більш жорстокою.

4. Висуває концепцію імперіалізму як найвищої і останньої стадії капіталізму, на якій монопольні промислові гіганти майже повністю ліквідують свободу конкуренції. Головним джерелом прибутку стають монопольне підняття цін на готову продукцію, контроль над джерелами сировини. Стверджував, що імперіалізм веде до величезної концентрації капіталу.

Особливим видом монополії є фінансова олігархія, організаційна форма її – фінансова група, що контролює мережу корпорацій, об‘єднаних між собою взаємними інтересами.

5. Одержавлення економіки характеризує як процес поглиблення суспільного характеру праці, створення умов для виконання державою нових економічних, політичних та соціальних функцій.