Микола Християнович Бунге

(1823 – 1895)

Професор політекономії, ректор Київського університету, з 1880 року міністр фінансів.

Основні твори – “Теорія кредиту”, “Політичне право”, “Курс статистики”, ”Засади політекономії”

У період підготовки до ліквідації кріпосного права пропагував принципи вільної конкуренції і вільнонайманої праці, засуджував всілякі обмеження приватної ініціативи. Бунге негативно ставився до общинного землеволодіння, вважав його гальмом розвитку продуктивних сил і позбавленим духу економічного підприємництва, доводив переваги приватного господарства. У своїх поглядах на вартість виходив з теорії трьох факторів виробництва Ж.Б. Сея і вважав, що вартість формується не лише працею, але й за допомогою землі і капіталу. Цю ж концепцію він поклав і в основу розподілу в суспільстві.

4.3. Пізня класична політекономія

Історичні умови

1. Другий етап промислового перевороту (друга половина XIX ст.) призводить до заміни мануфактурного виробництва на фабрично-заводську індустрію, що різко підвищує продуктивність праці.

2. Поглиблення товарно-грошових відносин і остаточне формування економічної системи вільної конкуренції.

3. Загострення соціально-економічних суперечностей: бурхливий розвиток промисловості розорює ремісницьке та кустарне виробництво, підвищується експлуатація робітників.

Особливості економічних поглядів

1. В економічній теорії формуються три напрямки:

• реформізм (Ж. Сісмонді, П. Прудон), що зосереджує увагу на вивченні суперечностей суспільства і пошуках шляхів та методів реформування капіталізму;

• прагматизм (Т. Мальтус, Ж.Б. Сей, Дж. Міль), що продовжує традицію дослідження способів збагачення економічних суб’єктів на основі аналізу конкретних економічних механізмів;

• апологетизм (Н. Сеніор, Ф. Бастіа, Г. Кері), що змальовує існуюче суспільство як гармонічний розвиток економічних інтересів суб’єктів господарювання.

2. Методологічною базою досліджень виступають суб’єктивізм, зачатки граничного і факторного аналізу.

4.3.1. Ідеї реформізму в пізній класичній політекономії Жан Шарль Леонард де Сісмонді

(1773 – 1842)

Французький історик і економіст.

Основний твір – “Нові започаткування політичної економії, або Про багатство в його відношенні до народонаселення” (1819)

Методологія

1. Вважає політичну економію наукою про удосконалення суспільного механізму управління багатством.

2. Вихідним пунктом аналізу виступають виробництво і потреби окремої людини, закономірності розвитку яких переносяться на суспільство.

Теорія вартості

Вартість визначається як витрати необхідного часу на створення товару за середніх умов виробництва.

Теорія доходів

Розрізняє три види доходів:

Заробітна плата – вартість праці робітника. На її величину впливає нагромадження капіталу і зростання народонаселення.

Прибуток – доход підприємця, відрахування з продукту праці робітника. „Прибуток підприємця становить часто не що інше, як пограбування робітників, котрих він використовує”.

Рента – дар землі. Виступає з критикою Д. Рікардо відносно його тези про те, що гірші землі ренти не дають.

Теорія капіталу

Капіталом називає виробничий запас, частину багатства, що приносить прибуток. Виділяє основний і оборотний капітал.

Теорія відтворення

Річний продукт нації складається з маси споживчих товарів. Оскільки майже всі доходи витрачаються на споживання, то для реалізації річного продукту необхідно, щоб обсяг виробництва повністю відповідав доходам суспільства. Якщо виробництво перевищує доход, то продукт не буде повністю реалізованим.

На основі аналізу реальних умов господарювання причинами неповної реалізації річного продукту Ж. Сісмонді називає:

1. Низьку купівельну спроможність робітників внаслідок:

• хронічного перевищення пропозиції праці над її попитом, як результату дії законів природного розмноження, що дозволяє утримувати заробітну плату на низькому рівні;

• наявності безробітних, що дає можливість наймати їх за меншу плату і тим самим знижує середню заробітну плату працюючих;

• функціонування машин, які витісняють робітників з виробництва і, тим самим, знижують їх доходи.

2. Зниження споживчого попиту підприємців внаслідок того, що останні:

• купують здебільшого предмети розкоші за високими цінами;

• накопичують частину своїх доходів, які можна було б направити на споживання.

3. Зростання маси вироблених товарів внаслідок:

• зростання продуктивності праці за рахунок використання машин;

• прагнення підприємців виробляти більше для зростання своїх доходів.

Одночасно з аналізом цих об’єктивних причин неповної реалізації річного продукту Ж. Сісмонді як вихід з такої ситуації пропонує:

Проведення державою спеціальних реформ: введення соціального забезпечення робітників за рахунок підприємців, скорочення робочого дня, встановлення мінімуму заробітної плати, розробка заходів щодо участі робітників у прибутках підприємства.

Недопущення концентрації багатства в руках окремих осіб шляхом відродження дрібної земельної власності, системи ремісницьких цехів, кустарного виробництва.

Експорт товарів, що виробляються в більш розвинутих країнах, у менш розвинуті.