5.4.1. Радикальна політекономія

1. Розвиває теорію економічної експлуатації робітників і економічної стагнації суспільства.

2. Зосереджує увагу на соціально-економічних проблемах, таких як взаємовідносини між споживачами і виробниками, зростання суперечностей між ними (Поль Баран, Поль Суїзі, Шарль Беттельхейм, Ернст Манделл).

3. Аналізує соціально-економічні проблеми впливу людини на зовнішнє середовище, відчуження від процесу праці, дегуманізацію (Чарльз Райт Міллс, Герберт Макрузе, Еріх Фромм).

5.4.2. Соціал-демократична теорія

Націлюється на вирішення соціально-економічних суперечностей сучасного суспільства шляхом розробки теоретичних концепцій державного регулювання економіки та соціальної сфери. Розроблюються механізми подолання суперечностей між працею та капіталом (К. Шумахер, Е. Олленхауер), вирішення екологічних проблем (Ф. Фартманн) та підвищення рівня соціального забезпечення широких мас населення (Н. Вичорек, В. Майснер, К. Цинн). Представники соціал-демократичного напрямку приділяли велику увагу безробіттю, роботі банківської системи, залученню капіталовкладень в економіку. Вони виступали за підвищення ролі держави у фінансуванні інвестицій, що сприяють створенню додаткових робочих місць. Значну їхню частину можна створити через розвиток нової галузі індустрії, що виробляє очисні споруди та інші прилади, які призначені для охорони навколишнього середовища. Поміж інструментів для боротьби з безробіттям соціал-демократи відводили особливе місце скороченню робочого часу. Представники цього напрямку пропонували посилити державний нагляд над кредитно-банківською системою. Для цього необхідно запровадити більш жорсткий контроль за короткостроковими валютними угодами великих банків; відмовитися від принципу універсальності банків, причому особливу увагу приділити розмежуванню кредитних і депозитних операцій. Соціал-демократи виступали за широке використання диференційованих податкових, бюджетних і кредитних пільг при інвестуванні в економіку.

Література

1. Аникин А.В. Юность науки: Жизнь и идеи мыслителей - экономистов до Маркса. – М.:Политиздат,1985. – С. 322 – 354.

2. Всемирная история экономической мысли / Под ред. И.П. Фоминского – Т. 2. – М.: Мысль,1987. – С. 153 – 173; 324 – 539; – Т. 3. – С. 419 – 486; – Т. 4. – С. 11 – 24; 384 – 404; – Т. 5. – С. 245 – 319.

3. Выгодский В.С. История создания “Капитала”. – М.: Мысль, 1965. – С.131 – 347.

4. Несторенко О.П. Історія економічних вчень. – К.Наукова думка, 2002. – С. 95 – 121.

5. Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Титаренко, А.М. Поручник та ін.; За ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Титаренко. – К.: КНЕУ, 1999. – С. 175 – 215.

6. История экономических учений. Ч.1: Учебное пособие / Под ред. В.А. Жамина, Е.Г. Василевского – М.: Издательство МГУ, 1989. – С.183 – 258.

7. Ленин В.И. Карл Маркс // Полн.собр.соч. – Т. 26. – С. 43 – 93.

8. Ленин В.И. Три источника и три составных части марксизма // Полн.собр.соч. – Т. 23. – С. 43 – 48.

9. Леонтьев В. Экономические эссе. Теории, исследования, факты и политика: Пер. с англ. – М.: Политиздат, 1990. – С. 99 – 112.

10. Маркс К. К критике политической экономии // Маркс К., Энгельс Ф. – Соч. – 2-е изд. – Т.13. – С. 38 – 49.

11. Энгельс Ф. Анти-Дюринг // Маркс К., Энгельс Ф. – Соч. – 2-е изд. – Т. 20. – С. 267 – 277.

12. Ядгаров Я.С. История экономических учений. – М.:Инфра-М, 2003. – С. 98 – 113.