5.2. Економічні ідеї “Капіталу” Карл Генріх Маркс

(1818 – 1883)

Німецький юрист, активний учасник революційного руху.

Основний твір – “Капітал”

Методологія

К. Маркс використовує розроблену ним же методологію матеріалістичної діалектики і відкриває той факт, що в основі суспільного життя лежить матеріальне виробництво. Доводить, що суспільство розвивається внаслідок внутрішніх суперечностей, основним з яких є конфлікт між продуктивними силами та виробничими відносинами.

Теорія вартості

1. Вартість – це уречевлена суспільно необхідна праця. Вимірюється витратами суспільно необхідного робочого часу.

2. Розкриває подвійний характер праці та його двояку роль у створенні вартості.

3. Визначає ціну товару як грошове вираження вартості.

Праця

Конкретна

Абстрактна

Споживча

вартість

Вартість

Мінова вартість

форма прояву

Функції грошей

К. Маркс виділяє п‘ять функцій грошей: як міра вартості, засіб обігу, засіб створення скарбів (золото та срібло) та нагромадження, засіб платежу та світові гроші. Різні етапи розвитку суспільства зумовлюють різний рівень реалізації цих функцій. На думку економіста, гроші виходять з товарної форми і стають першою формою прояву капіталу. Гроші, виконуючи функцію посередника у процесі еквівалентного обміну і перебуваючи у процесі обігу, самозростають. Причиною зростання грошей в обігу є особливі виробничі відносини, побудовані на експлуатації.

Теорія доданої вартості

1. Робітник продає на ринку не працю, а робочу силу – сукупність фізичних та інтелектуальних сил, що використовуються у виробництві товару. Робоча сила є специфічним товаром, що має споживчу вартість (здатність до продуктивної праці) та мінову вартість (сума життєвих засобів, необхідних для утримання робітника та його сім’ї).

2. Підприємець купує робочу силу заради споживчої вартості і повністю оплачує її вартість. Але робітник працює значно більше часу, ніж необхідно для створення вартості його робочої сили. Весь результат праці за рамками необхідного робочого часу для створення вартості робочої сили становить додану вартість.

3. Розрізняє абсолютну та відносну форми доданої вартості. Під абсолютною К. Маркс розуміє зростання доданої вартісті за рахунок збільшення кількості зайнятих у виробництві робітників та збільшення тривалості робочого дня, а під відносним – підвищення інтенсивності праці.

4. Вводить новий показник – норма додаткової вартості ( ступінь експлуатації робочої сили) – відношення розмірів додаткової вартості до величини вартості робочої сили.

Теорія доходу

Заробітна плата – грошове вираження вартості товару “робоча сила”.

Прибуток – форма доданої вартості, яка виступає у трьох функціональних видах:

• промисловий прибуток;

• торговий прибуток;

• позичковий відсоток.

Рента – форма доданої вартості у землеробстві. Виступає у вигляді:

• абсолютної ренти (пов’язаної з наявністю монополії приватної власності на землю);

• диференційної ренти (пов’язаної з різною якістю і продуктивністю земельних ділянок).

Теорія капіталу

1. Капітал – це вартість, що створює додану вартість та є самозростаючою вартістю. Виступає у трьох функціональних формах:

• промисловий,

• торговий,

• позичковий.

2. Поділяє капітал на:

• основний – та частина капіталу, яка постійно знаходиться у виробництві і переносить свою вартість на створений продукт частинами;

• обіговий – та частина капіталу, яка використовується у виробництві один раз і повністю переносить свою вартість на створений продукт;

• постійний (с) – та частина капіталу, що витрачається на купівлю засобів виробництва;

• змінний (v) – та частина капіталу, яка витрачається на робочу силу.

3. Виводить залежність між постійним та змінним капіталом і називає її органічною будовою капіталу (c / v).

Відтворення

В суспільстві весь обсяг виробленої продукції в матеріальному виробництві називає сукупним суспільним продуктом і вважає, що його формують два підрозділи – виробництво засобів виробництва (І) і виробництво предметів споживання (ІІ). Для безперервного процесу відтворення в суспільстві повинні дотримуватись такі умови:

а) для простого виробництва –

І (v + m) = IІ c,

I (v + m) + II (v + m) = II (c + v + m),

I (c + v + m) = I c + II c;

б) для розширеного виробництва –

I (v + m) > IІ c,

I (v + m) + II (v + m) > II (c + v + m),

I (c + v + m) > I c + IІ c.

Але в реальному житті ці пропорції можуть суттєво порушуватись. Бажання підприємців одержувати все більші прибутки приводить до масового оновлення основного капіталу, до розширення виробництва. За рахунок введення в дію нових машин і обладнання зростає органічна будова капіталу (c / v). Виробництво зростає швидшими темпами, ніж попит населення. Отже, виникають кризи надвиробництва.

Теорія соціально-економічного устрою суспільства

Анатомія суспільства складається з базису (виробничих відносин, які відображають той чи інший стан продуктивних сил) і надбудови (політики, права, культури, релігії). Розвиток суспільства обумовлює суперечність між досягнутим рівнем продуктивних сил і характером виробничих відносин, внаслідок розв’язання якої змінюється і надбудова суспільства. Кожний спосіб виробництва змінюється в силу загострення його суперечностей, які неможливо розв’язати, не змінивши в цілому сам економічний і суспільний устрій. Процеси зміни способів виробництва відбуваються еволюційно, коли століттями визріває конфлікт між продуктивними силами та виробничими відносинами.

Розвиток марксизму наприкінці ХІХ ст. відбувається за трьома напрямками:

1. Розповсюдження ідей марксизму, пропаганда та подальший розвиток його теоретичних концепцій з урахуванням нових історичних умов.

2. Опрацювання ідеї революційного перевороту та побудови нового суспільства.

3. Аналіз закономірностей еволюційного розвитку суспільства.