2.4. Розвиток політичної думки в Україні

У другій половині ХІХ ст. в Україні формується національно орієнтоване просвітництво – Капніст, Козельський, Лодій, Лукашевич, Репнін-Волконський, Тимковський. Його ідеї – суспільний договір, рівність та свобода для усіх, критика кріпацтва та самодержавства. У 1846 р. з’явилося Кирило-Мефодіївське товариство: М.Костомаров, П.Куліш, Т.Шевченко. Основні ідеї: соціальний месіанізм, панславізм, федералізм, егалітаризм, націоналізм, проголошення української демократичної республіки у складі федерації слов’янських народів.

З кінця ХІХ ст. в Україні розвиваються лібералізм (Туган-Барановський, Вернадський) та націонал-демократія (основні ідеї: першість інтересів нації та держави, демократії та республіки, визнання національної ідеї та психології основою життя нації).

Націонал-демократичні, соціалістичні погляди проповідував М.Драгоманов, який хотів розв’язати національні проблеми України шляхом реорганізації Росії та Австро-Угорщини, наданням конституційних прав громадянам та розвитком національної культури. Продовжувачами його ідей були: І.Франко, С.Петлюра, М.Грушевський. М.Грушевський обґрунтував можливість федеративного або конфедеративного об’єднання з Литвою та Білорусією, або перетворення Росії шляхом децентралізації, що дасть можливість Україні розвити свою культуру.

Революція 1917 р. в Росії вплинула на напрями політичної думки в Україні, основним змістом якої стало створення незалежної держави. Але з перемогою більшовиків в УРСР політична думка обмежилася марксизмом-ленінізмом, змістом якого було переборення соціальних антагонізмів та будування соціалістичного суспільства. Український націонал-комунізм виник під час проведення політики українізації. М.Хвильовий вважав, що Україна може стати соціалістичною та незалежною, досягти європейського рівня.

Інтегральний націоналізм пройшов три стадії: 1) ранню, пов’язану з ідеями М.Міхновського, який проголосив лозунг “Україна – для українців”; 2) саме інтегральну – Д.Донцов, С.Бандера, Я.Стецько. Донцов вірив в націю, як незалежну цінність, закликав відмовитися від загальноприйнятої моральності та раціонального світосприймання, прикладати волю до життя, влади, експансії; імперіалізм хотів зробити основою державної політики; 3) сучасну, яка не має чітких ідеологічних форм.

Після 1991 р. в науці осмислюється незалежне положення України, розробляються шляхи переходу до демократії, громадянського суспільства, побудови правової держави.

План семінару

1. Зародження та розвиток політичних учень в епоху Стародавнього світу.

2. Розвиток політичних учень в епоху Середніх віків та Нового часу.

3. Розвиток політичної думки у період Сучасності.

4. Розвиток політичної думки в Україні.

Тематика контрольних робіт:

1. Розвиток учення ліберально-демократичного напряму.

2. Розвиток учення соціалістичного напряму.

3. Розвиток у ХХ ст. наукових підходів та концепцій вивчення окремих політичних явищ та процесів.

4. Основні напрями розвитку політичної думки в Україні.

Література

Андрусяк Т.Г. Історія політичних та правових вчень. – Львів: Вид. центр ЛНУ ім. І.Франка, 2001. – 218 с.

Безродний Є.Ф. Свiтова класична думка про державу i право: Навч. посiбник / Є.Ф. Безродний, Г.К. Ковальчук, О.С. Масний. – К.: Юрiнком Iнтер, 1999. – 401 с.

История политических и правовых учений: Учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности и направлению «Юриспруденция» / Под общ. ред. В.С. Нерсесянца. – 2-е изд. – М.: НОРМА: ИНФРА•М, 2001. – 727 с.

Источники по истории политических и правовых учений: Учебное пособие / Сост. Н.М. Золотухина, Э.Л. Розин. – М.: ВЮЗИ, 1981.

Класики політичної думки: від Платона до Маркса Вебера: Пер. з нім. / Під ред. Є. Причепія. – К.: Тандем, 2002. – 584 с.

Мiрошниченко М.I. Iсторiя вчень про державу i право: Навч. посiб. / Мiрошниченко М.I., Мiрошниченко В.I.; Нац. акад. внутр. справ України. – К.: Атiка, 2001. – 223 с.

Себайн Дж., Торсон Т.Л. Iсторiя полiтичної думки. A history of political theory / Пер. з англ. М.Габрилевич и др. – К.: Основи, 1997. – 838 с.

Скиба В.Й. Вступ до полiтологiї: Екскурс в iсторiю правничо–полiт. думки / Скиба В., Горбатенко В., Туренко В.; За заг. ред. В.Й.Скиби. – К.: Основи, 1998. – 720 с.

Чичерин Б.Н. Политические мыслители древнего и нового мира: Классики истории и философии права: Для студ. вузов, обучающ. по юридич. специальностям. – СПб.: Ун-т МВД России: Лань, 1999. – 336 с.

Шульженко Ф.П. Історія політичних і правових вчень: Навч. посіб. – 3 вид. – К.: Юрінком Інтер, 2002.-304 с.

Розділ ІІ. СТРАТИФІКАЦІЯ ПОЛІТИКУМУ