11.4. Демократичний режим, характерні риси й особливості

Відомий політолог Р. Дарендорф стверджує: “Демократія – це уряд, що обирається народом, а якщо необхідно – народом і скорочується: але, крім того, демократія – це уряд із власним курсом . Американські вчені Ф. Шміттер і Т. Карл розглядають сучасну політичну демократію як “систему управління, за якої правителі привселюдно підзвітні громадянам. Ті ж, у свою чергу, діють не безпосередньо, а через конкуренцію й кооперацію”.¹

Під демократичним режимом реалізації влади варто розуміти

організацію взаємодій між державою і суспільством, що базується на устояній системі цінностей: народний суверенітет, самоврядування, багатопартійність, плюралізм, свобода, повага до прав людини і т.д. Набір демократичних цінностей украй широкий і обмежується лише соціокультурними факторами, історичними традиціями, менталітетом. В процесі розвитку демократії еволюціонували й уявлення відносно принципово важливих рис демократичного режиму. Якщо раніше вважалося, що для демократичного режиму досить таких ознак, як загальновиборче право, конкуренція партій, регулярні вибори, то зараз вважається обов'язковим, щоб ці демократичні процедури привели до таких демократичних результатів, як відповідальність еліти перед народом, залучення мас до політики, захищеність прав меншості. Сутністю сучасної демократії є вибір, а принципом функціонування – політичний плюралізм.

З погляду вищезазначеної методології можна виділити системоутворювальні ознаки демократичного режиму . Відкрита економічна система ринкового типу базується на різноманітті форм власності і приватній ініціативі, функціональним принципом якої є відкрита конкурентна боротьба. Безумовно, що в сучасних демократіях підсилилася регулятивна роль держави, однак наріжні цінності економічної волі лишаються непорушними.

Соціальна структура стабільно стратифікована і при збереженні цілісності відрізняється високим динамізмом, мобільністю переходів. Основою стійкого функціонування суспільства є середній клас, що становить значну більшість населення. Високорозвинене громадянське суспільство, що володіє “четвертої” владою громадською думкою, є найважливішим елементом системи контролю суспільства за діяльністю уряду і держави в цілому.

Політична система відкритого типу відрізняється гнучкістю і здатністю до інновацій. Реальна система поділу влади виключає можливість зосередження владних повноважень в “одних руках”, що практично виключає трансформацію демократичного режиму в недемократичні. Політичні права і свободи громадян реалізуються через діяльність політичних партій і об'єднань громадян, виборче право, різноманітні і незалежні засоби масових комунікацій і т.д. Основною ознакою демократії є визнання суверенності народу - єдиниого джерела влади в державі Суверенність народу виявляється також у можливості змінити уряд без залучення сили, шляхом переобрання. Конкурентність забезпечується існуванням багатопартійної системи, гарантованими можливостями для політичних партій, громадських організацій і окремих громадян вільно виставляти і підтримувати своїх кандидатів, контролювати хід голосування і його результатів. Ознакою демократичного режиму є конкуренція політичних сил не тільки при отриманні, але і при здійсненні влади. Так, у Великобританії партія, що програла вибори, дістає офіційний статус “опозиція Її Величності” і має обговорені законом права і повноваження.

Досвід функціонування сучасних демократій підтверджує той факт, що

основні цінності – права і свободи людини, є самоцінними. Крім того, права і свободи людини покликати служити для обмеження державної влади.

Форми реалізації демократичних режимів не можуть бути ідентичними для всіх країн. Базовими є тільки система ціннісних переваг і процедура їхнього втілення. Самі ж методи і способи функціонування демократії опосередковані багатьма факторами. Найбільш істотними є історичні традиції, звичаї, релігія і вірування, співвідношення колективістських і індивідуалістських засад, політична культура, тобто те, що Ф. Гегель називав “ґрунтом права”, на якому формується державний устрій. Тому в різноманітність демократичного світу кожна країна, що додержується основних принципів і механізмів демократії, привносить свою неповторну національну специфіку при його реалізації.

Щодо типу функціонального політичного режиму в Україні, необхідно позначити такі моменти:

• перетворення в Україні почалися після розпаду тоталітаризму радянського зразка;

• як ціль позначена побудова сучасної демократичної держави, що знайшло своє відображення в Конституції;

• сучасний стан України можна характеризувати як стадію і процес трансформації;

• загальносистемна криза деструктурувала усі раніше сформовані статуси, відносини і ціннісні орієнтації.

З огляду на ці основні фактори, можна зробити такі висновки. Політичний режим є слідством і обумовлюється політичною культурою, соціально-класовою структурою суспільства, конкуренцією еліт, тощо.

В Україні спостерігається досить чітка стратифікація ідеологічних переваг серед різних соціальних груп і статусів, від лівих до вкрай правих, делегати яких більшою чи меншою мірою представлені у всіх ешелонах влади, як по вертикалі, так і в органах місцевого самоврядування. Значна частина представників різних політичних еліт, так чи інакше сформувалася й активно функціонувала в складі партійно-господарської і комсомольської номенклатури радянської системи влади, всотавши в себе відповідні ціннісні орієнтації і механізми прийняття політичних рішень. Оскільки в Україні, на відміну від інших пострадянських країн, не відбулася зміна еліт, то, як наслідок, постійно декларується прихильність ідеалам демократії, за авторитарності методів управління. Класифікувати політичний режим в Україні в період трансформації у вигдяді нестабільної соціально-політичної ситуації досить проблематично. Скоріше можна говорити про змішання різних типів режимів, за відсутності будь-якого, явно домінуючого. З одного боку, формальний поділ влади, закон про партії, свобода слова, виборче право, з іншого - залежність суддів, примат виконавчої влади, істотні обмеження на доступ і поширення інформації, негласна цензура, непідконтрольне використання адмінресурса в період виборів, підтасування результатів голосування на користь провладних кандидатів. Такого роду приклади свідчать про серйозні авторитарні тенденції влади, при досить слабких демократичних інститутах її обмеження.

Теорії і практика трансформацій суспільств у демократичні обумовлюють процес переходу протягом двох поколінь, приблизно (50 років), коли практично цілком зникає ґрунт для рецидиву антидемократичних режимів.

План семінару

1. Поняття і типи політичних режимів.

2. Тоталітаризм і його різновиди.

3. Порівняльний аналіз авторитарних режимів.

4. Проблеми трансформації недемократичних режимів.

Тематика контрольних робіт

1. Соціально-політичні передумови тоталітаризму.

2. Характерні риси і різновиди авторитаризму.

3. Загальне й особливе демократичних режимів.

4. Специфічні риси політичного режиму в Україні.

Література

Баранов Н. Популизм как политическая деятельность.- СПб., 2002.

Гельман В. Постсоветские политические трансформации (наброски теории) // Полис.- 2001.- №1.- С.15-29.

Зубрицька Л. Міф як засіб політичного маніпулювання // Вісник Київського національного університету имені Тараса Шевченко.- 2003.- С. 51-54.

Кива А. Такие разные реформы // Свободная мысль-ХХІ.- 2004.- №2.- С.12-25.

Роль еліт у трансформаційному суспільстві: матеріали “круглого столу”.- Київ. 2003.- 96с.

Сааданбеков Ж. При державному регулюванні. Діалектика управління перехідною економікою // Політика і час.- 2000.- №5.- С.69-75.

Соловьев А. Политология: Политическая теория, политические технологии:, Учебник для студентов вузов.- М.: Аспект Пресс, 2000.- 595с.

Федотова В. Политический класс, население и территория // Свободная мысль-ХХІ.- 2004.- №2.- С.26-43.

Фридрих К., Бжезинский З. Тоталитарная диктатура и автократия. Т.1-2./ Ред. кол. Верченов Л. и др.- М., 1992.- 687с.

Розділ ІУ. ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ