17.2.Типи політичної поведінки та їх прктичні приклади з історії

Політичним абсентеїзмом називають усвідомлену форму політичної поведінки, що реалізується через уникнення політичної діяльності, політичну відчуженість, апатію. Так, усвідомлений крок виборця – „не голосувати”, - обумовлений індивідуальними мотиваціями недовіри виборчим механізмам, відчуття зайвості його голосу (який нічого не вирішує) і витрати часу – приклад абсентеїзму.

Політична участь – усвідомлені і телеологічні форми політичної діяльності, за допомогою яких, актори (мікро-⁴,макро-⁵,мега-⁶) впливають чи намагаються коригувати хід політичних процесів у межах певної політичної системи.

За своїм характером політична участь може бути автономною чи мобілізованою, що залежить від ступеня добровільності дій акторів політики. Добровільна участь індивідів чи груп інтересів для реалізації поставлених завдань називається автономною(делегування повноважень). Політичні дії, що здійснюються під тиском певних політичних сил чи стимулів – становлять мобілізовані політичну участь (створення політичної партії під певного кандидата й оформлення її членства за допомогою адміністративного ресурсу).

17.3.Політична участь та її форми в Україні

За змістом і метою політична участь виявляється у таких формах:

1. Активістська політична діяльність (професійна; за посадою;членство та участь у діяльності політичних партій і об’єднань;лобізм, опозиційні дії тощо);

2. Епізодична (голосування на виборах, періодичне спонсорство, участь час від часу в демонстраціях, мітингах тощо); Останнім часом, науковці виділяють окремим видом політичної участі – електоральну поведінку.

3. Політичний протест – форма політичної участі, що має на меті –контролювання дій чинної влади за допомогою негативних (відносно встановленого ладу) засобів.

Політичний протест за своїм характером може бути конвенційним (легальним, офіційно дозволеним державною владою) і не конвенційним (несанкціоновані урядом дії). За своїм змістом і засобами протестування, політичний протест може існувати у наступних формах:

• Політичний хеппенінг – гумористична форма політичного протесту, який за допомогою театралізованих вистав чи телевізійних гумористичних програм має на меті висміювання чинної влади та існуючих політичних стереотипів.

Яскравим прикладом політичного хеппєнінгу можна вважати програму „Кукли” в Росії, оформлення псевдопартій („Партія аматорів пива”, „Субтропічна Росія”), що висувають політичні вимоги безсенсового і гумористичного характеру.

• Масові виступи проти дій державних органів влади (страйки, демонстрації, мітинги протесту, пікети, опозиційна діяльність тощо).

• Політичний сепаратизм – діяльність, що спрямована на децентралізацію держави внаслідок відокремлення певної території з метою проголошення на ній національного суверенітету окремими політичними силами (що часто маскуються під національно-визвольні чи етнокультурні страти).

Приклад: чеченська війна в Росії, кримсько-татарські осередки конфліктів.

• Криптократія – форма неконвенційної тіньової політичної влади, яка своєю діяльністю спростовую працездатність офіційної державної влади.

Криптократія має прояв у контролюванні інформаційного простору, лобіюванні власних інтересів, перерозподіл фінансово-економічного прибутку за територіальними чи галузевими ознаками тощо.

• Тероризм – не конвенційна діяльність екстремістьких організацій чи окремих індивідів з метою систематичного або ситуативного залякування населення(проведення силових символічних акцій і провокування вибухової ситуації в країні), шантажу державної влади (фізичне знищення політичних діячів і пересічних громадян).

За сучасних умов деякими політичними режимами (Лівія, Іран, Ірак) відкрито підтримується діяльність терористичних організацій, таких як: палестинська організація У. Бен Ладена „Аль-Каїда ”, італійські „Червоні бригади”, іспанські „Баски”, Ірландська республіканська армія, чеченські бойовики тощо.

Такі форми політичного протесту як тероризм, сепаратизм й криптократія завжди існуватимуть у не конвенційних формах через те, що вони не можуть ініціюватися офіційною державною владою (принаймні – de-ure).

Політичні протести стають можливими за умов:

• нелегітимності політичного режиму і державної влади;

• суспільної аномії;

• депривації⁷;

• несамостійності державної влади у прийнятті політичних рішень;

• нестабільного соціуму.

Трансформаційність українського соціуму є кількісними, і у більшості випадків незякісними, експериментами, що сприймаються масовою свідомістю як реформування без гарантій. Тому, обираючи певну модель політичної поведінки, громадянин України не впевнений в тому, що витрачені зусилля обернуться для нього очікуваним результатом. Усе це обумовлює тенденцію поширення абсентеїзму і байдужості населення до політичних процесів у пострадянській Україні.