Тематика контрольних робіт

1. Сутність ідеї лідерства в історії світової суспільної думки. Основні теорії політичного лідерства.

2. Сутність політичного лідерства, його основні типи і стилі.

3. Основні концепції елітизму, сутність, типологію і функції політичної еліти.

4. Проблеми політичного лідерства та особливості страновлення політичної еліти в Україні.

Література

Варзар І., Туренко В. Борці за “щастя нації” чи політична еліта? // Нова політика. – 2001. - №6. – С. 41-46.

Видрін Д. Еліта – це проблема будови суспільства // Віче. – 2003. - № 5.

Гаман-Гаутвинова О.В. Политическая элита – определение основных понятий // Полис. – 2000. - №3. – С. 43-46.

Дахин А.В. Трансформация региональных элит // Полис. – 2003. - № 4.

Дмитренко І. Самозванна “еліта” чи просто номенклатура. – Віче. – 2003. –

№ 8.

Деякі тенденції розвитку політичного лідерства в пострадянський період // Наукові записки ІП і ЕНД НАН України. – Випуск 11. – К., 2000.

Кретов Б.И. Политологическая теория лидерства // Социально-гуманитарное знание. – 2000. - № 2. – С. 81-101.

Кретов Б.И. Типология лидерства // Социально-гуманитарное знание. – 2000. - № 3. – С. 73-78.

Михальченко М. Еліта в Україні: Їжте, куме, що зварили // Віче. – 2003. –

№1. – С. 7.

Пахарєв А.Д. Политическое лидерство: историко-политологи­ческий контекст и современное положение. – К., 2003.

Приходченко Л.П. Проблемы становления политического лидерства на региональном уровне. – К., 2002.

Стиль політичного лідерства: фактори формування та складові // Нова політика. – 2001. - №5.

Уткін О. Політичне лідерство та лідери // Віче. – 2002. - №4.

Шилов Я.В. Гражданское общество и правящая элита в переходный период: Чешский вариант // Полис. – 2001. - №3.

Яворівський В. Еліта – свічка в руках надії // Віче. – 2003. - № 2.

Тема 5 . Соціальна стратифікація і політика

5.1. Теорії соціальної стратифікації

Люди – істоти колективні, об’єднані в сукупності, громади, групи. Групам, спільнотам притаманні й такі риси і форми поведінки, які не проявляються у індивідів, адже вони виробляються в процесі колективної взаємодії. Ці об’єднання виступають як правило, опосередкованими суб’єктами в світі політики. Такий груповий рівень політики виступає елементарною одиницею і фундаментальною основою політичного процесу. Саме з групового рівня, який організований в кожному суспільстві в певну соціальну структуру, проявляються основні риси політичних систем. Соціальна структура розглядається, і як сукупність різноманітних груп індивідів, що мають подібне соціальне становище, і як соціальні відносини між цими структурованими групами.

Соціальна структура і політична структура суспільства взаємозалежні і взаємодетерміновані. Характер соціальної структури й інтереси соціальних груп відображаються в політичній системі, а функціонування політичної системи впливає на розвиток соціальної структури, задовольняючи, підтримуючи або гальмуючи, ігноруючи інтереси тих чи інших соціальних верств.

В соціальній науці для аналізу соціальної структури і соціальних процесів використовуються теорії соціальної стратифікації. Соціальна стратифікація являє собою процес і результат поділу людей на нерівнозначні групи, що утворюють ієрархічну (упорядковану за принципом: нижчі - вищі) послідовність на основі однієї чи множини ознак [Гідденс, Сорокін]. До таких ознак найчастіше відносять власність (розмір майна, доход), владу (адміністративне положення, політична приналежність), соціальний статус (рід занять, кваліфікація, освіта й ін.). На цій основі соціологи традиційно диференціюють усе населення на нижчі, середні і вищі класи. До вищого класу відносять власників значних багатств, що мають високі доходи, максимальний доступ до соціальних благ, влади, елітної освіти і престижних професій. Це переважно великі підприємці і керівники високого рангу. Середній клас утворюють представники дрібного і середнього бізнесу (старий середній клас), управлінський персонал, фахівці, працівники сфери освіти, торгівлі, медичного обслуговування, фермери (новий середній клас). До нижчого класу відносять осіб фізичної праці і некваліфікованих найманих робітників, зайнятих в усіх сферах. Всередині кожного з цих класів виділяють вищі, середні і нижчі верстви, прошарки.

Соціальна верства розглядається як така соціальна спільність, яка у соціальній структурі визначається спільними інтересами і умовами їх реалізації. Поняття «клас», на відміну від понять «верства», “прошарок” (strata), використовується для позначення не просто відмінних, а конфліктуючих груп населення. Прошарки бувають внутрішньокласові і міжкласові. Соціальна стратифікація взагалі і класовий поділ зокрема виникають через обмеженість матеріальних ресурсів і обумовлену цією обмеженістю суспільну нерівність. У боротьбі за розподіл і перерозподіл ресурсів населення тієї чи іншої країни саме себе структурує у залежності від ступеня доступу до них. У різні періоди історії й у різних країнах сучасного світу можна знайти різні системи стратифікації населення: рабовласницьку, кастову, станову і класову.