Тема 10. Громадське суспільство та правова держава

10.1. Поняття та сутність громадянського суспільства

Категорія “громадянське суспільство” одна з наймолодших у

вітчизняній політології, проте у світовій суспільствознавчій думці вона вже достатньо ґрунтовно розроблена. Термін вперше з’явився в Англії у 1594 р., своє специфічне значення набув у Шотландії в ХVII ст. У Франції під час революції наприкінці ХVIIІ ст., коли поняття “громадянин” було протиставлено поняттю “підданий”, та в Німеччині у ХІХ ст. В Україні, під час перебування у складі Російської імперії, зародження елементів громадянського суспільства почалося після реформ Олександра ІІ та після 1905 р. у вигляді клубів, земств, спілок підприємців, товариств милосердя, науки, освіти і т.ін., розвиток яких було припинено революцією у 1917 р. Становлення сучасної держави в Україні, що характеризується в Конституції як правова держава, неможливе без громадянського суспільства.

Історія виникнення громадянського суспільства починається разом із розвитком капіталістичних відносин, під час розповсюдження секуляризації (витиснення релігії з різних сфер суспільного життя). Виникненню громадянського суспільства сприяли: становлення ринкової економіки та приватної власності, яка поширювалася не тільки на нерухоме та рухоме майно, засоби виробництва, але й на цінні папери, інтелектуальну власність тощо .

Громадянське суспільство та правова держава виникли і розвивалися як альтернатива ідеалу середньовічної теократії, затвердивши світський початок громадськості замість релігійного авторитету, скасувавши взаємозв’язок релігії з політикою, наукою, мистецтвом. Лідери Реформації – М.Лютер та Ж.Кальвін підвели грунт під заперечення ієрархічності в релігійній та світській сферах, що сприяло формуванню принципу свободи совісті. Релігія, з виникненням в Європі великої кількості протестантських церков, замість однієї – Римсько-католицької, стала виражати не спільність, а розділення і, переміщається із сфери публічного в сферу приватного права. Політичне мислення Заходу не пішло від дихотомії церков – держава, надавши місце церкви громадянському суспільству. Не менш важливим був розвиток ідей гуманізму Нового часу таких, як: природні, невід’ємні права людини на життя, свободу, прагнення щастя, плюралізм поглядів та переконань, уявлення про громадянина як мети діяльності держави; створення держави в результаті укладання суспільного договору.

Ж.-Ж. Руссо вбачав у державі, яка заснована на “суспільному договорі” “таку форму асоціації, що захищає та охороняє усією загальною силою особистість та майно кожного з членів асоціації і завдяки якйї кожен, з’єднуючись з усіма, підкоряється, однак, тільки самому собі та залишається незалежним, як і колись”. Суспільний договір означає, що індивід передує суспільству, і суверенні індивіди з міркувань корисності вирішили вступити у зв’язок між собою і утворити суспільство. Але очевидно, що цей принцип будувався на припущеннях, які носили нормативний характер, який був зв’язаний з відбиттям світовідчуття буржуазії, що протистояла феодальній державі.

Філософія політики наполегливо намагалася осмислити і зробити вибір між принципом колективного блага, що відстоювався абсолютистською державністю, яка втручається в життя громадян, але здатною припинити нескінченні громадянські чвари (Т.Гоббс), і принципом індивідуального блага, що представляє політичний еквівалент ринкових відносин, який відстоює третій стан (Дж.Локк). Дж.Локк вважав, що в основі процесу формування громадянського суспільства лежить приватна власність, яка є економічною гарантією його свободи та незалежності. За Г.В.Ф.Гегелем, громадянське суспільство – це спілка приватних власників, які незалежно від статусу, релігійних та політичних поглядів, етнічної приналежності і т.і. юридично рівноправні перед законом. Члени громадянського суспільства мають право згідно із законом, переслідувати свої інтереси, обирати рід занять, професію, місце проживання і т.ін. Б.Констан відзначав, що “метою стародавніх був розділ суспільної влади між усіма громадянами країни. Ось це вони і називали свободою. Мета наших сучасників – безпека власної сфери; вони називають свободою гарантії, які утворюють суспільні інститути у своїх цілях”.

Термін “громадянське суспільство” не зовсім коректний – сукупність громадян складає державу, громадянин – політико-правовий статус особи, тоді як дане поняття відбиває дещо інший смисл. Згідно з ліберальною теорією, держава охороняє невід’ємні права людини, а громадянське суспільство стримує її прагнення до необмеженої влади над суспільством. Громадянське суспільство є чимось зовнішнім щодо держави, воно протистоїть їй в яких ось моментах. Відносини між громадянським суспільством та державою повинні будуватися на договірній основі, втіленій в конституції. Громадянське суспільство та держава доповнюють один одного, разом створюють умови для задоволення базових людських потреб, при цьому зберігається свобода людини як індивідуального члена суспільства і підтверджується цінність особистості. Згідно з К.Марксом, громадянське суспільство забезпечує права людини, а держава – права громадянина.

Базуючись на досвіді країн, де було проведено одержавлення власності засобів виробництва або власність міцно контролювалась державою, приватна власність відмежувалася , а всі важелі політики та економіки зосереджувалися в руках держави. Напроти, умовою виникнення та існування громадянського суспільства стало розмежування економічної та політичної влади. Свобода вибору в найважливіших сферах життя розуміє свободу економічного вибору, що в свою чергу, передбачає наявність альтернативних джерел отримання коштів існування. Система майнових відносин, відносини купівлі-продажу фіксуються в системі громадянського права. Держава впливає на громадян не прямо, а через різні групи, в які вони входять.

У ліберально-демократичній суспільно-політичній системі виділяють взаємозв’язані підсистеми: виробничу (економічну), політичну, соціальну і духовну. Соціальна і духовна підсистеми разом утворюють громадянське суспільство. Від громадянського суспільства залежать характеристики як економічної, так і політичної підсистем.

Структура громадянського суспільства:

• сім’я;

• сусідська община;

• професійні організації;

• творчі інститути;

• соціальні верстви;

• громадські об’єднання;

• релігійні організації;

• групи інтересів;

• сфера виховання та недержавної освіти;

• недержавні засоби масової інформації.

Основні ознаки наявності громадянського суспільства:

* забезпечення прав і свобод людини;

* самоврядування;

• конкуренція структур та організацій, що утворюють громадянське

суспільство;

* інформованість суспільства, суспільна думка, що вільно формується;

• наявність вільних власників засобів виробництва, гарантії приватної

власності, обмеження впливу держави на економіку, її

багатоукладність;

• розвиток демократії як засобу організації і регулювання відносин між

основними елементами соціальної структури.

Наприклад, основу сучасного громадянського суспільства в США складають добровільні організації (волонторіат). До компетенції добровільних організацій належить: благодійність, охорона здоров’я, сфера культури та освіти, сфера щоденного життя, сфера параполітичної та міжнародної діяльності. Ця форма суспільного життя розглядається, як прагнення громадян наповнити життя духом взаємодопомоги та самоврядування, тобто відображає потяг до реальної демократії у формах, що неможливі на рівні держави. У громадянському суспільстві, на відміну від держави, переважають горизонтальні зв’язки.

Функції громадянського суспільства:

• забезпечує гарантії прав людини, тобто автономність людини та можливість реалізації приватних інтересів незалежно від держави;

• забезпечує відтворення соціального життя;

• забезпечує економічну та політичну свободу;

• забезпечує релігіям, науці, мистецтву та іншим духовним феноменам право існування з відмовою від політичного характеру;

• служити досягненню консенсусу між різними соціальними силами та інтересами;

• виступає соціальною основою демократії та правової держави.

“Громадянське суспільство” – це сукупність соціальних формувань – груп, колективів, організацій, асоціацій, об’єднаних специфічними економічними, етнічними, культурними, релігійними та іншими інтересами, що реалізуються поза сферою діяльності держави