Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
politologiya_ucheb.rtf
Скачиваний:
14
Добавлен:
19.11.2019
Размер:
4.26 Mб
Скачать

6.3. Етнополітичні конфлікти в сучасному світі

Учені виділяють політичні, економічні, соціальні й етнічні конфлікти. Одним з найбільш розповсюджених, але складних для розуміння і важких для врегулювання є етнічний конфлікт.

Етнічний конфлікт – це збігання і часто несумісність цінностей, зіткнення інтересів та цілей різних етнонаціональних спільнот між собою, а також із цінностями, інтересами та цілями держави.

Порівняльний аналіз еволюції конфліктів дозволяє виділити їхні деякі характерні риси:

  • етнічність – одна з найбільш ранніх форм соціальної організації суспільства, що з'явилася задовго до класів, станів, політичних спільнот, тому етнічні конфлікти – найдавніша форма соціальних конфліктів, що супроводжує всю історію людської цивілізації;

  • надзвичайно емоційна насиченість етнічного конфлікту. Віддаючись у владу етнічних почуттів, люди найчастіше діють у конфліктних ситуаціях усупереч здоровому глузду і не тільки не поліпшують, але і багаторазово погіршують такими діями своє становище;

  • практично неможливо знайти етнічний конфлікт у чистому вигляді. Нерідкісні випадки, коли конфлікт, на ранніх етапах якого переважали економічні чи інші протиріччя, переростає в етнічний конфлікт і навпаки;

  • етнічні конфлікти мають реактивний характер. Спалахнувши серед незначної кількості учасників, у якомусь певному місці, такий конфлікт швидко поширюється на більшу кількість суб'єктів, може легко і швидко інтерналізуватися, поширюючись на цілі регіони і континенти.

Причини загострення етнічних конфліктів:

Етнополітичні фактори:

  • націоналізм як ідеологія

  • неоднаковий доступ етнонаціональних спільнот до влади;

  • розподіл етнонаціональних спільнот на пануючі і підлеглі, що призводять до обмеження прав етнічних меншостей, до масової міграції населення, до сегрегації і геноциду;

  • недемократична етнонаціональна політика;

  • політизація етнічності;

  • складність і суперечливість національно-державного будівництва (особливо в посттоталітарних країнах)

Етнотериторіальні фактори:

  • розбіжність етнічних і політичних кордонів (Африка, СРСР, СФРЮ);

  • невизначеність кордонів між окремими державами;

  • розділення суцільного етносу державними кордонами;

  • територіальні претензії одного етносу до іншого;

  • спроба перерозподілу території, на якій проживає кілька етносів;

  • спроби етнонаціональної спільноти відокремитися і створити власну державу.

Етнопсихологічні фактори:

  • розбіжність між сподіваннями і можливостями;

  • ірраціональність групової поведінки етнонаціональних спільнот;

  • переоцінка будь-якої стороною важливості певної етнополітичної проблеми.

Етнічні конфлікти не обминули країни Заходу, різко загострились в Азії, та досягли свого апогею на постсоціалістичному просторі. Зараз у світі має місце кілька десятків етнічних війн і серйозних етнічних конфліктів. Це, насамперед, колишня Югославія (Боснія і Герцеговина, Косово), Канада (франкомовна провінція Квебек), Північна Ірландія, Іспанія (баски), Індія (Пенджаб, Джамму, Кашмір), курдська проблема (Іран, Ірак, Туреччина), Чеченська республіка, Нагорний Карабах (Вірменія-Азербайджан), Грузія-Абхазія, Молдова (Наддністрянщина) Естонія, Латвія (російськомовне населення ) тощо.

Етнічний конфлікт у своєму розвитку проходить чотири стадії: а) визрівання; б) зародження; в) ескалації; г) згасання.

Щоб не довести етнічний конфлікт до ескалації, до етнічної війни, необхідно в ідеалі на першій стадії – визрівання, чи , у крайньому випадку, на другій стадії – зародження, прикласти максимум зусиль для привентивних заходів, для переговорного процесу. Тим більше, що етнічним конфліктам властива така важлива риса, як їхня керованість. Можна пом'якшити чи навпаки, спровокувати етнічний конфлікт, використовуючи різні методи.

Етнічні конфлікти в житті будь-якого суспільства й у світі в цілому відіграють дуже складну і суперечливу роль і мають як позитивні, так і негативні сторони.

Позитивні риси:

  • сприяють посиленню внутрішньогрупової солідарності, мобілізації і політизації етнічності;

  • сприяють відродженню етнічної і національної самосвідомості членів етнонаціональної спільноти;

  • дають поштовх до удосконалювання етнонаціональної політики;

  • дають можливість виявити протиріччя в етнополітичній сфері, а також здійснити пошук ефективних шляхів і засобів подолання цих протиріч;

  • сприяють зародженню нових форм взаємин між етнонаціональними спільнотами.

Негативні сторони:

  • дають могутній поштовх для прояву шовінізму, сегрегації, геноциду;

  • сприяють нагнітанню за певних обставин ескалації, що може в остаточному підсумку привести до етнічної війни;

  • етнічна війна, у свою чергу, приводить до численних жертв, руйнувань, гуманітарних катастроф, тощо.

Особливо небезпечного забарвлення набувають етнічні конфлікти при нашаруванні на них релігійного розбрату. Етнополітичні конфлікти такого типу важко врегулювати та практично неможливо вирішити (Індія, Чечня, Близький Схід, колишня Югославія).

    1. Генезис етнонаціональних спільнот в Україні. Українська діаспора як об'єкт етнополітичного дослідження.

Для розвитку етнонаціональних спільнот в етнонаціональному середовищі певною мірою характерні спільні закономірності. Але в кожному конкретному випадку варто враховувати умови й історію формування цих спільнот в тій чи іншій країні. Це допоможе краще зрозуміти конкретні проблеми, що виникають як усередині таких спільнот, так і в їхніх відносинах з етнічною більшістю в країні, де вони проживають. Це особливо актуально для України, де етнонаціональні спільноти формувалися в умовах, коли етнічна більшість, тобто українці, змушена була вести боротьбу за збереження національної самобутності.

Причини заселення етнічної території українців іншими етносами:

  • завоювання частини земель іншими державами;

  • розпад поліетнічних держав;

  • змушена і добровільна еміграція з метою освоєння вільних земель;

  • мобілізація з усього Радянського Союзу на ударні будівництва.

Україна є поліетнічною державою, у якій проживають представники 120 етносів. Як свідчить статистика, українці є найбільшим у кількісному відношенні етносом у державі. За переписом населення в 2001 р. з усього населення українці склали 37,5 млн. чи 77,8%. Другим за чисельністю етносом є росіяни – 8,3 млн.(17,3%). Відповідно до останнього перепису майже усі великі етноси (виняток – українці, вірмени й особливо кримські татари), що проживають в Україні, зменшилися, а деякі (поляки й особливо євреї) досить значно. Поряд з тим, що 37,5 млн. українців проживає в Україні, майже 14 млн. українців мешкають за межами своєї етнічної Батьківщини і більшість з них – у складі діаспор у різних країнах світу.

Поняття «діаспора» має грецьке походження (diacpora) і позначає розсіювання, перебування певної частини етносу поза країною його походження.

Діаспора – це стійка сукупність людей єдиного етнічного походження, що живе в іноетнічному оточенні за межами своєї історичної батьківщини (чи поза ореолом розселення свого народу) і має соціальні інститути для розвитку і функціонування даної спільноти.

В історії поява діаспор пов'язана з подіями VІ в. до Р.Х., коли вавилонський правитель Навуходоносор ІІ після завоювання Палестини насильно переселив євреїв у Вавилонію. Це поняття, ужите щодо конкретного народу, надалі, у процесі історичного розвитку людства, стало застосовуватися до всіх етнічних груп, що, за тих чи інших причин були відірвані від свого етносу і продовжували не просто жити, але і зберігатися як особлива етнічна спільність.

Найбільш численними, динамічними й організованими є українські діаспори в США і Канаді. Невелика за чисельністю, але схожа поза організованості і внутрішній динаміці, українська громада в Австралії також належить до цієї категорії. Досить великі українські діаспори – у Бразилії й Аргентині. У Західній Європі – Великобританії, Франції і Німеччині, відносно нечисленні українські діаспори, кожна з який має свої специфічні проблеми. Завдяки своєму ключовому становищу в Європі і територіальній близькості до України, їхня роль, особливо в Німеччині, підвищується, і вони для України є украй важливими.

За всі роки свого існування українська діаспора в США і Канаді боролася за свої права і свободи, проти дискримінації, за визнання рівноправності українського етносу і можливість його розвитку, збереження звичаїв, традицій, культури рідної землі. Головне гасло, головна мета української діаспори - «інтеграція, а не асиміляція!»

У державах, утворених на пострадянському просторі українська діаспора тільки формується. Найбільша кількість українців живе у Росії, а в процентному відношенні до всього населення – у Молдавії у цій державі більшість (61,6%) вважає рідною мовою українську мову.

У будь-якій поліетнічній державі, у тому числі й в Україні, необхідно

наукове, зважене, з урахуванням своєї специфіки, продумане регулювання етнонаціональних процесів. Головним механізмом цього регулювання виступає етнополітика, що покликана пояснити роль етнічності як політичного фактора у взаєминах між етнонаціональними державами і спільнотами,що проживають на їхній території; між різними етнонаціональними спільнотами усередині України.

Етнополітика – це цілеспрямована діяльність держави щодо регулювання етнонаціональних процесів і організації взаємодії етнічних спільнот у різних сферах життя суспільства, вирішення етнонаціональних проблем і конфліктів

Етнополітика держави буде успішною й ефективною, якщо в ході її розробці і здійсненні будуть додержуватися наступні принципи:

* гармонійне поєднання норм, принципів і стандартів

міжнародного права з національними особливостями України;

* здійснення широкого національного самовизначення;

* досягнення не тільки юридичної, але і фактичної рівності для всіх

етнонаціональних спільнот;

* глибока аналітичність і науковий прогноз в етнонаціональній сфері;

* пріоритет прав особистості над правами будь-яких етнонаціональних

спільнот;

* формування на принципах демократизму і права національної єдності і взаємної довіри між етнонаціональними спільнотами, толерантність в етнонаціональних відносинах, шанування традицій, звичаїв і віросповідання.

Зараз нова концепція національної політики в Україні формується і розвивається, звільняючись від ідеологічних схем, переборюючи звичні канони, стаючи більш діючою, реальною і прагматичною. Вона виходить із двох основних положень:

  1. Гарантованість з боку держави рівних прав у всіх сферах життя всім етнонаціональним спільнотам, що проживають на території України.

  2. Права людини як особистості можуть бути гармонійно забезпечені в умовах одночасного дотримання її національних прав.

Держава повинна стати при цьому гарантом відродження і розвитку всіх етнонаціональних спільнот України та спрямувати свою етнополітику на розв’язання таких завдань:

  • Досягнення гармонізації міжетнонаціональних відносин, миру, утвердження у відносинах між етнонаціональними спільнотами шани традицій, звичаїв і віросповідання.

  • Правове забезпечення для всіх громадян України рівних можливостей в управлінні державними та громадськими справами, укріплення гарантій, які б виключили прояви шовінізму, дискримінації громадян за етнічними, релігійними чи мовними ознаками.

  • Відродження етнічної та культурної самобутності етнічних українців.

  • Розширення та поглиблення контактів з 14 мільйонами своїх співвітчизників, що проживають за межами України.

  • Створення необхідних умов для розвитку національних меншин, захист їх культурної, етнічної, релігійної та мовної самобутності.

  • Необхідність врахування специфіки різних регіонів (особливо Криму, Донбасу), що склалася в силу історичних, культурних, економічних, географічних та інших причин.

  • Розробка ефективних шляхів та методів вирішення етнічних конфліктів, їх прогнозування, попередження й вирішення.

Важливе значення для правового розв’язання цих проблем належить Конституції. Норми, що містяться в статтях 10, 11, 12 покликані врегулювати основи етнонаціонального розвитку й етнонаціональних відносин в Україні. Конституція України накладає на державу обов'язок сприяти меншостям у їхніх культурних прагненнях, формування в громадян почуття взаєморозуміння, миру, згоди.

Таким чином, у сучасній незалежній Україні відбувається процес становлення нової концепції етнополітики на основі принципів рівності, національної єдності і взаємної довіри між різними етносами, що проживають в Україні. Майбутнє української етнополітики в більшою мірою залежить від гнучкості її механізмів, що чуйно могли б реагувати на зміни, що відбуваються в суспільстві.

План семінару

  1. Етнонаціональні спільноти як об'єкти і суб'єкти політики.

  2. Сутність, основні форми і різновиди націоналізму.

  3. Етнополітичні конфлікти в сучасному світі.

  4. Етнополітика в Україні. Діаспора як об'єкт етнополітичного дослідження

.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]