4.2. Політичний лідер, його сутність, основні ознаки і типологія
Категорію “лідер” було введено у науковий обіг американськими політологами у 40-і рр. ХХ ст. У перекладі з англійської leader означає “провідний”, “керівний”.
У 30-і рр. ХХ ст. вченими-соціологами було відкрито так звані “неформальні” структури суспільного життя. Суть цього відкриття полягала в тому, що поряд з формальними, тобто запропонованими функціональними обов’язками або закріпленими різними уставами інструкціями й законами, взаєминами між людьми, існують неформальні, тобто наперед не запрограмовані ніким зв’язки.
Якщо формальну організацію “цементує” керівник, що виступає як “начальник”, “управляючий”, то неформальну організацію “цементує” “лідер”. У кожному конкретному випадку керівником і лідером можуть бути як одні й ті самі, так і різні люди. Відкриттю неформальних структур усередині підприємств, закладів і масових об’єднань світ зобов’язаний Якобу Морено (1892-1974), засновнику соціометрії – науки про неформальні стосунки між людьми, що народилася “на стику” психології, соціології і науки управління (теорії менеджменту).
Основним інструментом виявлення лідера виступає “шкала престижу”, в якій кожний діяч посідає те місце, яке відповідає ступеню його загального визнання. Людина, що посідає верхнє місце на шкалі престижу, є лідером групи. Припустимо, що на підприємстві, в організації чи в іншому утворенні, що має структуру, існує така функціональна субординація: дехто А є керівником колективу; Б, В – його заступники, яким у свою чергу підпорядковуються Г, Д, Е. Провівши соціологічне дослідження за спеціальною методикою, визначаємо ступінь визнання групою кожного з її членів і виявимо лідера:
Статус у формальній структурі Статус за шкалою престижу
Таким чином, якщо у формальній структурі групи вищий статус має А, що є керівником колективу, то неформальним лідером виступає Б, що має найвищий престиж.
Політичного лідера виявити дещо простіше, ніж лідера трудового колективу або якоїсь групи людей. Політичні лідери “висвітлюються” самим політичним життям. Кожна людина внутрішньо орієнтується на якогось політичного діяча, іноді роблячи це свідомо, а частіше за все – несвідомо.
Для того, щоб відповісти на питання, хто конкретно є лідером, і визначити вагу кожного у політичному житті країни, а також ступінь популярності в масах, використовуються опитування населення – рейтинг (від англ. rating, що означає “оцінка”, “ранг”). При цьому соціологи, що проводять опитування громадської думки, зазвичай ставлять питання такого типу: “Кого б ви хотіли бачити на посаді президента країни?”, “Діяльність якого політичного лідера найбільшою мірою відповідає вашим інтересам?”. Так з’ясовується ставлення населення до політичних лідерів, а також їхніх програм.
Хто ж такий політичний лідер? Це авторитетний член громадської організації або соціальної групи, особистісний вплив якого дозволяє йому відігравати істотну роль у соціально-політичних процесах і ситуаціях, у регулюванні взаємин в колективах, групах, суспільствах, націях, державах, міжнародних відносинах.
Політичні лідери – найбільш визнаний, найбільш універсальний елемент політичного життя, що викликає загальний інтерес. До провідних ознак і суттєвих характеристик політичного лідера можна віднести:
наявність власної політичної програми або новаторської стратегії і тактики, які розроблені ним і висуваються від його імені;
уміння висловлювати, відстоювати погляди й інтереси тієї чи іншої соціальної (етнічної) групи;
певні риси характеру, що проявляються в діяльності з реалізації програми та об’єднання своїх прибічників (наполегливість, воля, гнучкість, інтуїція, чарівність, рішучість, компетентність);
популярність, уміння переконувати, завойовувати прибічників і впливати на людей, комунікабельність; ораторські здібності;
імідж керівника, що відповідає нормам моралі, прийнятим у цьому суспільстві, групі;
відповідний рівень політичної культури;
наявність “команди” помічників і виконавців, уміння організовувати дії своїх прибічників;
здатність досягати певного рівня підтримки з боку широких народних мас, громадських і професійних організацій, а також офіційних структур влади;
здатність виступати від імені суспільства або тієї групи, інтереси якої він представляє. Перевага над особистим.
У сучасній західній політології поширений “функціонально-рольовий підхід” до вивчення проблеми політичного лідера. Так, група політологів США під керівництвом М. Херманн висунула типологію політичного лідерства, що набула широкої популярності:
Прапороносець (або велика людина). Лідера-прапороносця відрізняє власне бачення дійсності, привабливий ідеал, “мрія”, здатна захопити маси. Яскравими представниками такого типу лідерства були Ленін, Мартін Лютер Кінг, Хомейні.
Служитель. Лідер-служитель завжди прагне виступати в ролі виразника інтересів своїх прихильників і виборців у цілому, орієнтується на їхню думку і дії від їхнього імені.
Торговець. Для лідера-торговця характерна здатність привабливо подати свої ідеї і плани, запевнити громадян у їхній перевазі, примусити “купити” ці ідеї, а також залучити маси до їх здійснення.
Пожежник. Лідер-пожежник орієнтується на найбільш актуальні й пекучі суспільні проблеми, насущні вимоги моменту. Його дії визначаються конкретною ситуацією.
У реальному житті ці чотири ідеальні образи лідерства зазвичай не зустрічаються у чистому вигляді, а сполучаються у політичних діячів у різних пропорціях.
Є й інші типології політичних лідерів. Так, вони поділяються на правлячих і опозиційних; великих і дрібних; кризових і рутинних; “натхненників” – ініціаторів соціального руху і “виконавців” – продовжувачів розпочатої справи; конформістів – “пливуть за течією” і нонконформістів – тих, хто йде “проти течії”, долаючи інерцію й опір. Стосовно політичного режиму й форми державного правління політично лідери можуть бути обираними, призначуваними, спадковими.
Роль політичних лідерів є особливо великою в переломні періоди історії, коли потрібне швидке прийняття рішень, здатність правильно зрозуміти конкретні завдання, що стоять перед суспільством і державою.