Фізичне виховання як феномен (явище), Зумовлений виникненням і розвитком людської спільноти

1. Причини виникнення і розвитку фізичного виховання

Оскільки фізичне виховання, як спеціально організований процес, спрямоване на людину, на її вдосконалення, то воно притаманне лише людській спільності, бо ж за межами її людина як вид homo sapiens (людина розумна) існувати і розвиватися не може. У цьому переконують поодинокі випадки виживання і потім подальшого існування маленьких дітей (грудного віку) в оточенні тварин. Коли їх потім відловлювали десь в десятирічному віці, то всі спроби розвинути у них суто людські здібності (насамперед, здібність до мовного спілкування) і повернути до людського оточення були марними. Цікаве й інше. Помирали ці істоти приблизно в двадцятирічному віці, а точніше, у віці, що визначає тривалість життя того виду тварин, серед яких людське дитя виживало і виростало.

Є різні думки щодо пояснення таких випадків. Одна з них полягає в припущенні наскрізного кодування людини як продукту еволюції. Тобто, що в ядрах атомів, з яких будується тіло людини, міститься інформація про всі стадії, які пройшла людина, починаючи від одноклітинної істоти й аж до стадії homo sapiens, а то можливо і про стадії, які ще тільки належить пройти в майбутньому. У залежності від збігу обставин можуть запускатися в дію або ті фрагменти наскрізної програми, які визначають розвиток дитини як людини, або ті, які визначають її розвиток як тварини. Так воно чи не так, але в одному можна бути впевненим на всі сто відсотків: що людська спільнота є тим чинником, що запускає в дитини розвиток людського життєвого начала.

Отже, оскільки фізичне виховання притаманне лише людській спільноті, тобто є явищем об’єктивним, незалежним від волі окремого суб’єкта, то воно, зрозуміло, підпорядковуються законам розвитку її в міру сходження від роду до племені, народу, нації, держави, і виникнення його повинне визначатися тими ж причинами, що і виникнення соціуму (спільноти).

Що ж це за причини? Відомо, що уже в тваринному світі спостерігаються зародки колективізму. Живі істоти виявляють схильність до об’єднання в певні угрупування (колонії, зграї, стада). Їх штовхає до цього інстинкт самозбереження. Інстинктивно вони відчувають, що вкупі вижити легше, ніж поодинці. Такий інстинкт характерний і для людини, бо еволюційно вона є нащадком братів своїх менших і тому так прагне до збереження свого “Я”. Звичайно, спостерігаються і спроби самознищення, так званого суїциду, але це вже визначається як патологія і на хід наших міркувань впливати не може. Зрозуміло, що те угрупування буде більш життєздатним, яке складається із сильних, міцних екземплярів.

У кожному об’єднанні живих істот уже на рівні тваринного світу спостерігається певна взаємозалежність, бо не всі на все однаково здатні. Одні в одному більш сильні, другі - в другому, треті - в третьому і т.д. Особливо яскраво проявляється це на рівні людських спільнот. Навіть універсальні генії, такі, яким був Леонардо да Вінчі, далеко не в змозі охопити весь спектр професійних проявів, на які здатне людство в цілому. А тому, чим вищого рівня досягає в своєму розвитку соціум, тим більш взаємозалежними виявляються його індивідууми.

Таким чином, ми назвали дві причини виникнення як певних угрупувань тварин, так і людських спільнот. Це дія інстинкту самозбереження і взаємозалежність між індивідуумами, зумовлена тим, що діапазон можливостей окремих з них не може йти ні в яке порівняння з діапазоном можливостей спільноти в цілому.

Третьою, дуже суттєвою і притаманною лише людині, причиною є виникнення на певній стадії еволюції інтелекту. Чому він виник і як саме, на ці питання сьогоднішня наука задовільної відповіді не дає. Добре відома всім концепція, що саме праця створила людину, а значить, спричинила і появу інтелекту, не є достатньо обґрунтованою. Так, якщо припустити, що дійсно праця викликала такий небачений стрибок в розвитку першолюдини, то тоді не зрозуміло, чому за останні декілька тисяч років людство стало лише більш інформованим а не розумнішим, незважаючи на настирливу і систематичну працю. І друге. У першолюдини, якщо слідувати концепції, праця лише стимулювала формування певних потенцій, а в наших сучасників вони вже сформовані. То чому ж вони не реалізуються у дітей, що в грудному віці потрапляють в тваринне оточення? Отже, можна стверджувати, що в розвитку розуму людини праця, безумовно, відігравала певну роль, але вона (роль) скоріше була супутньою, ніж першорядною.

І, нарешті, останнє. Для людини характерне прагнення (і з’являється воно з виникненням інтелекту) до пізнання і творчості. Найяскравіше це видно зі спостереження за дітьми. Вони прагнуть до гри і люблять її. А гра, як відомо, це своєрідний творчий спосіб пізнання навколишнього світу. Щоправда, з віком назване прагнення дещо пригасає, видозмінюється і нерідко каналізується в неприйнятних для суспільства напрямках, але завжди нагадує про себе постійним неспокоєм, жалем за втраченими можливостями, за нереалізованими потенціями.

Всі ці чотири причини: дія інстинкту самозбереження, взаємозалежність між індивідуумами, виникнення й розвиток інтелекту та прагнення до пізнання й творчості діють в комплексі, по-різному взаємопроявляються в певних умовах і лежать в основі виникнення і розвитку не тільки людських спільнот в цілому, а й окремих їх складових, до яких слід віднести і фізичне виховання.