4. Гнучкість як фізична якість людини і особливості методики її розвитку

Під гнучкістю розуміють здатність людини виконувати рухи з максимальною для її рухових можливостей амплітудою.

Рівень вияву гнучкості значною мірою залежить від форми суглобів, котрі, як відомо, можуть бути кулевидними, яйцеподібними, сідловидними, блоковидними, циліндричними і плоскими. Найбільшою рухливістю відрізняються кулевидні суглоби (наприклад, тазостегнові), найменшою – плоскі (між деякими кістками зап’ястку можливі лише незначні ковзання однієї кістки по відношенню до іншої).

Але, разом з тим, в однакових за формою суглобах амплітуда рухів у різних людей неоднакова. Отже, не тільки форма суглобів впливає на розмах рухів. Доведено, що їх амплітуда залежить також від різниці довжини суглобових поверхонь, ступеню їх відповідності (конгруентності) одна одній, розмірів кістякових виступів та пасивного опору суглобових сумок і зв’язок, що піддаються розтягуванню. Зрозуміло, що форма суглобових поверхонь не змінюється під впливом фізичних вправ, а ось їх довжина і конгруентність, хоч і повільно, але все-таки зазнають певних морфологічних змін, особливо в дитячому і юнацькому віці.

З боку нервово-м’язового апарату гнучкість залежить від сили м’язів-синергістів та піддатливості м’язів-антагоністів розтягуванню. У спеціальній літературі⁶⁶ підкреслюється, що ці показники роботи нервово-м’язового апарату можуть помітно поліпшуватись під впливом зовнішніх чинників, зокрема масажу і теплових процедур.

Та, мабуть, більш суттєву роль відіграють не зовнішні, а внутрішні чинники. На це вказує аналіз ряду факторів.

1. Відомо, що в неживої людини, коли тіло ще не захололо, розмах рухів у суглобах значно більший, ніж у живої.

2. Досить часто під час змагань спортсмени виконують вправи з такою амплітудою, якої вони не досягали під час тренувань.

3. Завдяки біомеханічній стимуляції⁶⁷ м’язів, що будуть розтягуватись, вдавалось різко покращити гнучкість після того, коли всі інші засоби впливу не давали ніякого позитивного результату.

У зв’язку з останнім фактом процитуємо невеликий уривок із вище означеної книги професора В.Т. Назарова.

“Досвід показав, що будь-яка людина, працюючи на стимуляторі, може покращити свої якості гнучкості. В цьому відношенні показовий приклад чемпіона Європи і світу, Олімпійських ігор із спортивної гімнастики В. Маркелова. Він займався гімнастикою з 5-ти років, був у складі збірної СРСР, на час нашої зустрічі йому було 20 років, та він не виконував повздовжнього шпагату, хоч розвитку суглобової рухливості приділялося за довгий період тренування багато сил і уваги. Цей нездоланний бар’єр був взятий після чотирьох стимуляцій. (у вихідному стані від коліна до опори було 8,5 см). Виконання цієї вправи супроводжувалось гамою нових відчуттів: гімнаст запевняв, що при виконанні шпагату складалось враження опускання в глибоку шахту, настільки несподіваним було відчуття щойно розкритих нових рухових можливостей.”

Можливе пояснення даного факту і фактів покращення гнучкості під час змагань полягає в тому, що і біомеханічна стимуляція і емоційне збудження, викликане участю в змаганнях, якимось чином гальмують дію певних рефлекторних дуг, завдання яких полягає в недопущенні надто великого розмаху рухів в суглобах.

Гнучкість розвивається поступово, починаючи з раннього дитинства і до 13-15 років. В період 12-14 років темп її приросту сповільнюється, що, можливо, пов’язане з відставанням розвитку м’язового апарату від росту кісток в довжину. Надалі, починаючи з 15 років, у результаті збільшення сили м’язів і міцності зв’язкового апарату суглобів гнучкість поступово зменшується. Це, звичайно, спостерігається тоді, коли її розвитку і підтриманню не надають уваги. Загальноприйнято вважати, що після 60 років спостерігається швидке зменшення гнучкості, що пояснюють зменшенням здатності м’язів і зв’язок до розтягування. Та, думаємо, що тут не все так просто, як здається на перший погляд. Можна навести багато прикладів, коли йоги віком старше 60 років демонструють такі асани (пози), які вимагають зразкового розвитку гнучкості і які не під силу не тільки молодим людям, а й навіть багатьом спортсменам, спеціалізація яких не пов’язана із мистецтвом рухів.

На сьогодні, за даними виміру амплітуди рухів у різних суглобах, встановлено, що у жінок гнучкість у середньому на 10 % вища, ніж у чоловіків. Найбільші відмінності спостерігаються в зрілому віці. У ранньому дитинстві у хлопчиків і дівчаток суттєвої різниці в проявах цієї якості не спостерігається. У процесі старіння різниця в проявах гнучкості в чоловіків і жінок поступово стирається, й у віці 70-80 років повністю зникає. У дівчаток рухливість в суглобах найбільш інтенсивно збільшується у 10-12 років, а у хлопчиків дещо пізніше – в 11-13 років.

Протягом доби гнучкість змінюється. Вранці вона найменша, потім збільшується, а надалі знову зменшується. Встановлено, що з 7 до 13 годин амплітуда рухів поступово наростає, приблизно на 30-40 %, а під кінець дня зменшується, та все ж таки увечері вона більша, ніж вранці.

Розрізняють активну і пасивну гнучкість. Перша являє собою досягнення потрібного розмаху рухів за рахунок напруження відповідальних за це м’язів, а друга – досягнення потрібного розмаху рухів завдяки дії зовнішніх сил або шляхом саморозтягування.