Міжсистемний перехід

№1 стан				№2 стан
Проблема	Ідентичність	Цінності		Проблема – ідентичність	Проблема - цінність

Мембрана болі та змін ідентичності

У першому випадку проблема не сприймається , вона «чужа» – і це викликає емоційний відгук у вигляді переживань та болю, фокусування свідомості на проблемі що турбує. У другому випадку проблема є складовою ідентичності, тим самим породивши нову ідентичність. Людина у цьому стані (№2) може сказати собі - «З цим можна жити. Це уже неважливо». Відповідно з’являється нове коло можливостей. Людина стає різноманітнішою, а значить сильнішою, адаптованішою. Йдеться уже про набуття досвіду переживання, досвіду реагування на даний тип подій. Різноманітніша людина готова сприймати будь-яку проблему як варіант своєї ідентичності, як один із варіантів свого життя. Виходить, що психолог працює на «мембрані болі та змін» (МБЗ) з метою переведення проблеми із статусу «Чужий» у статус - «Свій». Так, емоційна біль – похідна від того, що подія чи ситуація непривласнені на рівні особистості, неприймаються і відштовхуються.

Будь-який малюнок можна звести до ліній, дуг та кутів. Проблему також можна і потрібно привести у порядок, звести її до елементарного (початкового). Проблема потребує переведення з понять-абстракцій у поняття-конкретики, тоді вона стає доступною для прийняття. Саме перебування сприймання ситуації на рівні понять-абстракцій, робить проблему проблемою і зафарбовує її в емоційну, душевну біль або створює відчуття тупіка. Наприклад, людина говорить, що вона нікому непотрібна. Це абстрактне сприйняття ситуації. Поставимо її запитання – «Кому конкретно Ви непотрібні?». Відповідаючи на це запитання, людина починає саморозбиратись у тому наскільки те, що вона означує словами співпадає з її дійсними почуттями і в тому, чи дійсно ці почуття є наслідком тих подій що описуються нею у вигляді понять-абстракцій. Замінивши їх поняттями-конкретики, особистість переводить опис ситуації, що склалася, на мову власного досвіду на мову власної лінгвістичної карти, якби робить її «своєю». Психолог у даному випадку має займати роль дзеркала, відображати для клієнта «дійсну» суть проблемної ситуації, душевного болю.

Психічна травма та явища, які їй подібні, мають суттєву властивість – вони дозволяють людині набути принципово нових можливостей. Наприклад, люди, що пережили душевну травму чи хворобу, часто відчувають приплив життєвої енергії, що забезпечує новий образ власної ідентичності. Так, Френсіс Шапіро після фатального діагнозу змінила професію з філолога на психотерапевта, що раніше напевно було б мало ймовірним. «Який подарунок готує трагедія життя?» - ось запитання, на яке було б добре відшукати відповідь.

Психологічна допомога має забезпечити:

1. Перехід до нового образу свого «Я»(нової ідентичності);

2. Розуміння того, що цей перехід має позитив – (не турбує проблема і є нові соціальні та індивідуальні можливості) та негатив – посттравматична симптоматика та втрата попередніх цінностей та установок.

3. Готовність до сприйняття нелінійних змін по типу метаморфози. (Що буде, якщо…?)

4. Готовність працювати у подальшому над конструюванням нового наповнення ідентичності.

5. Відкриття ресурсів у самій особистості. Іноді, щоб це зробити, треба змінити оточення.

Зауважу, що знати психіку – означає її конструювати. Психолог, який прийняв рішення – стає вже не зовсім психологом! Хто прийняв рішення позбавляє часто себе творчого підходу до вирішення проблеми. Тому хороший психолог повинен себе стимулювати до того, щоб довше залишатися у стані невизначеності, неможливості вибрати правильний шлях. Слід пам’ятати, що клієнт також невизначений, бо його у цьому стані утримує проблема, тому йому простіше у психологу побачити своє відображення – це і є суть встановлення консультативного альянсу.

Дійсно, психолог – це дзеркало, в якому видно те, що приховано в особистості клієнта, те, на чому стоїть особистість і по цій причині не помічає шляхів виходу.

Пригадаємо гуманістичну психологію – іншого можна зрозуміти не тому ,що у цей момент забуваєш про себе, а тому, що пам’ятаєш про себе і кожної хвилини є конгруентним до самого себе. Клієнт ніби говорить: «Психолог – це не я! У відповідь (дзеркало) відповідає клієнту і собі: «Тепер я знаю, що важливо мені і життєво важливо для клієнта».

Психолог – це паразит. Він паразитує на горі клієнта, за рахунок нього розвивається, пізнає свої проблеми, виживає фінансово. З цього погляду багато професій можна означити як паразитарні.

Психолог – це вірус ,який укріплює імунну систему людини.

Психолог – це голограма.Чим більше у нього дивишся, тим більше бачиш варіантів переживати проблему та життя вцілому.

Ми маємо розуміти, що психологічна допомога починається задовго до того, як клієнт зустрічається з психологом. Щоб прийти до психолога, людина має перебороти «внутрішнього психолога», а саме зробити таке:

• зафіксувати у собі проблему;

• відшукати у собі приховані ресурси для переборення;

• с пробувати їх апробувати (ними скористатися) самостійно;

• переконатися у їх недостатності, недієвості;

• визнати себе безпомічним;

• знайти людину, яка допоможе;

• спробувати сформулювати проблему зрозумілим чином для психолога.

Ось база, про яку слід пам’ятати психологу.

Взагалі то, психолог – це не полегшувач страждань у традиційному розумінні. Це спеціаліст, який знає, що брати на себе всю відповідальність за допомогу не продуктивно. Це той, хто вміє розподіляти цю відповідальність з «колегою» всередині клієнта – «внутрішнього психолога».

Ось послідовність ролей психолога в умовах надання психологічної допомоги: слухач, дзеркало, голограма, вірус, конструктор, фасилітатор, слухач.

Психолог встановлює «психологічний альянс», «робочі стосунки», рапорт. Фактично психолог має знайти місце у житті клієнта. Якщо це правило не виконується, то допомога неможлива. Щоб цього досягнути, треба пам’ятати, що психолог не може бути без людей. Він не може жити без ближнього. Він має включити людину у межі своїх границь, що приводить і до змін в ідентичності самого психолога.

Зміни ідентичності (образу власного «Я») йдуть такими лініми: