Управлінські “чому?”

Професор Терещенко стверджує, що сучасному стилю керівництва властивий постійний пошук відповідей на такі питання:

– Чому це робиться?

Існують для цього якісь реальні підстави, чи як робили раніше, так робимо і зараз. Дисципліна вимагає, щоб накази менеджера виконувалися, однак, виконавши наказ, підлеглий повинен мати моральне право запитати в менеджера: чому і навіщо ми це робимо?

– Чому воно робиться саме там, де воно робиться?

Це проблема організаційної структури підприємства. Варто мати на увазі, що немає і не може бути такого стану, положення, що було б ідеальним. Реорганізація структури підприємства – постійний процес.

– Чому те, що робиться, робиться саме тоді, коли воно робиться?

Це проблема планування. З одного боку, плани повинні виконуватися вчасно, з іншого, бувають випадки, коли це нічого, крім шкоди, не принесе. Плани повинні переглядатися чи уточнюватися при виникненні потреби в цьому.

Хто вами керує, лідер чи адміністратор?

Лідер	Адміністратор
Любить слухати	Любить говорити
Думає як заохотити працівників	Думає про свій статус і свою посаду
Скромний	Пихатий
Спокійний до відкритої незгоди	Незадоволений коли є інші думки
Довіряє людям	Довіряє цифрам
Часто бере провину на себе	Шукає крайнього
Любить діалог, безпосередню розмову	Любить давати письмові розпорядження
На першому місці завжди колектив і справа	На першому місці завжди він (вона)
Простий кабінет	Розкішний кабінет
Відвертий	Потаємний
Дотримується обіцянок	Забуває про обіцянки
Якщо потрібно то робить чорнову роботу	Вище чорнової роботи
Думає що в організації є як мінімум два хороших наступника	Всіх наступників звільняє з роботи
Наполегливий	Коли справа стосується його інтересів
Легко ладить з людьми	Важко сходиться з людьми

Із практики управління США

Д о проблеми морального розвитку молоді

У наш час, у час загострення проблем у розвитку суспільства, у розвитку окремо взятої людини різко збільшується кількість міжособистісних конфліктів, в основі яких лежать агресія та насилля. «Сила» почала визначати статусність особистості. Активно втрачаються виховні орієнтири у школах і дошкільних закладах. На сьогодні молоде покоління часто залишене саме на себе. Все більше випускників шкіл виходять у світ соціально не адаптованими, продовжує зростати кількість асоціальних особистостей, особливо підліткового віку. Тотальна центрація членів суспільства на накопичення матеріальних благ, позбавляє дітей можливості спілкуватися з татом і мамою, відчувати сімейний затишок. І тут уже, далеко не до виховання! Більше того, появилась особлива молодіжна культура, яка заперечує наявність направляючого впливу на дитину дорослого. Створюється іноді враження про те, що пройшло тотальне розмежування поколінь, що в свою чергу привело до неможливості ефективно передавати досвід виживання, створення навичок цивілізованого окультурення в молодого покоління. Навпак, дорослі все частіше, бездумно йдуть на поводу аморальних пропозицій молоді. Поведінка дорослих стала самознищувальною. Ми намірено і свідомо (а може і неусвідомлено) принижуємо себе, як особистостей в очах підростаючого покоління, думаючи що від цього вони почнуть нас більше поважати та любити. Ми, дорослі уже давно себе не любимо. А хіба хочеться любити людину, для якої її власна особистість нічого не варта? Ні!

Очевидно, що у суспільстві активно розвиваються процеси дегуманізації. Сприймання людини не як особистості, не як індивідуальності, а як об’єкта природи, як окремого виду серед інших, потурання інстинктам в прямому їх значенні, приведення суті життя людини до елементарного задоволення тваринних інстинктів: пошук їжі, пошук партнера для сексу, пошук ситуацій для прояву домінування над іншими, завоювання території для проживання, ось ознаки тотальної дегуманізації. Подивимось на саме чарівне і святе, що є (ще поки є)у нас, людей – кохання. Адже не секрет, що для значної частини населення шлюб сприймається як бізнес-план. Ви хочите сказати, що ви будете проти того, щоб ваша дочка вийшла заміж за людину з достатком, солідним житлом (квартира, дача), автомобілем, престижною роботою, хоч і коханням там і не пахне? А може ви вибір зробите у сторону бідності, просто достатності, кохання? «З милим рай в шалаші» – це казочка для тих хто не зіштовхнувся з питанням створення сім'ї. На привеликий жаль, це так! Кохання – як певний емоційний пласт в особистості людини вироджується, а це означає що вироджується і людина. Простим підтвердженням цього є те, що дівчата бажають одна одній вдало вийти заміж. Але ж слово - «вдало» вже завчасно вбиває саме поняття – «кохання». І зміст слова - вдало, нічого не має спільного з одруженням по любові. Вимога батьків і суспільства – одружитися на квартирі, на бізнесі, на авто, на грошах але не на особистості чоловіка. Це вже після розпочнуться проблеми, сльози, конфлікти, розлучення. Дуже швидко подружжя зустрічаються з тим що гроші розділяють людей, роз’єднують їх між собою чи то фізичною дистанцією, чи то психологічною. З цього моменту починаються сімейні будні. І що робити? Ну, будемо шукати причини одне в одного і виливати емоції на ближнього.

Я пригадую вислів – «Перший подих любові – останій подих мудрості». Але я не бачу подиху любові, а тільки - матеріальних статків! Розумію, і ніякому разі не узагальнюю, і не приводжу всіх до однієї мірки. Проте проблема наростає. Якщо ми себе повністю ототожнюємо з тваринним світом і визнаємо себе бездуховною істотою то все зрозуміло і правильно у розвитку нашого суспільства. Чому активно підміняються почуття сексуальними стосунками? А так простіше. Вина природа! І до чого тут особистість на побаченнях.

Вважаємо, що для сімейного благополуччя надважливо відчути те, що представляє він (вона)собою як особистість, чи становився він(вона) як особистість. Нажаль у описаній нами ситуації чоловік виступає додатком (appendix) через свою особистісну неготовність до проживання у сім'ї. Готовий до сексу, але до сім'ї не готовий. І така особливість як прагнення піклуватись про інших, у чоловіків появляється пізніше, десь з 27 років. Можливість щось собою представляти і викликати повагу в оточення, стійка життєва позиція щодо поведінки у сім'ї формується після 30 років. Нажаль дедалі частіше батьками заохочуються зовсім юні шлюби. У результаті діти народжують дітей, і часто ці, молоді батьки, своєю капризною і егоїстичною поведінкою руйнують всіх, і все, і себе, і дітей. Така гірка правда повсякденного життя. Із усіх укладених за рік шлюбів 50% пар розлучаються через рік спільного життя і ще 30% - через три роки…

Активізувався особливий вид кохання – любов-спорт, який полягає в тому, що двоє юнаків наспір ставлять те, хто перший звабить конкретну дівчину і затягне її в постіль. Тут вона виступає об’єктом парі та заробітку, який використовують як річ. Прикрим є те, що гра в бернівське «Динамо» зараз дуже сильно поширилась, як серед студентської молоді, так і серед корпоративних працівників, які приблизно так планують проведення вечора п’ятниці, а після обговорюють це із своїми колегами хто із них кращий мачо. Думка колективу корпорацій часто тисне не окремого індивіда, залучаючи його до розпусного життя. Це стосується організації і проведення корпоративних вечірок де кульмінаційним у сюжеті виступає стриптиз і участь у груповому сексі.

Проблема сексуальної розпусти досить актуальна і серед старшокласників. Цю проблему висвітлюють наслідки святкування багатьох випусків. Для розвитку цього процесу створені усі можливі умови: безконтрольність сексуальних пристрастей, без рефлективність власної поведінки, агресії і наглість як у дівчат так і у хлопців. Нажаль, вкрай мало вживається заходів щодо профілактики цих проявів.

Душевною біллю є те, що поширилась установка первісного суспільства, часу коли жінки жили без тіла, без совісті, без ідеалів. Шкода, що суспільна думка, умови життя чинять тиск на особистість, яка не може реалізуватись, через що змушена торгувати своїм тілом. В умовах дефіциту багатьох ресурсів, поведінка і потреби людей дуже зміняються. Щоб прогодувати себе моральним є торгівля собою. Непоодинокі випадки коли матері чотирнадцятилітніх доньок домовляються з клієнтами про надання донькою сексуальних послуг і при цьому дають доньці гроші на дорогу щоб дістатися до клієнта. Без слів!

Секс із різними партнерами перетворюється із табу в загально прийняту неформальну особливість поведінки молоді, поступово перетворюючись в рядову форму часопроведення серед основних прошарків населення. Ці явища знаходять поширення через стереотип масовоподібності: «Ти не такий як всі, значить ти ізгой». І конформні особистості змушені підпадати під вплив цієї сили.

Прикро, що Україна виступає плацдармом для іноземців, де можна змінювати щодня жінок. Стала складом, із якого можна брати жінок і чоловіків для торгівлі ними у своїх державах. Це така собі гуманітарна допомога різноробочими людьми. Іноземець приїздить сюди з грошима, а у частини жінок і є омріяним зустрітись і одружитись з принцом заграничним. Але типологія чоловіча нажаль поширюється не лише на вітчизняних, а й на іноземних чоловіків також. І серед іноземців приблизно така ж кількість підступних, агресивних і корисливих чоловіків, як і серед наших. Тільки питання спільного життя ще ускладнюється зовсім різним менталітетом, ціннісними орієнтаціями, світоглядом, потребами, традиціями тощо.

Дивує відсутність логічного мислення у деяких батьків, які демонстративно заявляють: «Я хороший батько бо у мене BMW 525, великий котедж з прислугою». Масово, дорослі чоловіки почали реалізовувати свої дитячі бажання, оточуючи себе такими іграшками як автомобіль, аби похизуватися перед товаришами, оточуючи себе жінками, поводячи себе із ними як з речами, з машинами для любові. Вважає себе досить успішним, якщо замовив собі декілька жінок на вечір. Ось в принципі й усе життя. Такі приклади поведінки не тільки дезорієнтують підростаюче покоління у цінностях а й провокують їх до наслідування, співвідносячи таку поведінку із поняттям щастя.

Регресія до рівня капризів проявляється в тому, що молодь сьогодні хоче мати все й відразу, в основному вимагаючи різних матеріальних благ від батьків, які не завжди можуть задовільнити зростаючі потреби підлітків та юнаків. Молодь хоче різко пересісти з велосипеда на Мерседес, хоче відпочивати і розважатись, дуже не напружуватись на роботі і при цьому мати багато грошей.

В ідрадним є те, що колись люди жили ще по десяти біблійним заповідям. Але зараз таке складається враження, що робиться все, щоб за цими заповідями не жити. Спостерігається тенденція, щодо представниць жіночої статі які допускають ситуацію, за якої чоловік в принципі може порушувати заповіді з умовою, що принесе гроші. «Заробляй будь-яким шляхом, аби лишень по відношенню до мене ти не порушував цих заповідей». А такого не буває, щоб агресивний до оточуючих людей чоловік був добрим до рідних. Ми хочемо, щоб заповідейдотримувалась людина яка поряд, але не ми самі. На весіллі ми й самі хочемо випити, але ми не хочемо, щоб сват чи зять був п’яницею.

Шкода, що багато людей думають лише про гроші. Вони стійко тримають в голові долар наче це єдина цінність. Багатство окремих осіб викладає заздрість у інших людей.

Учень досить чітко може сформулювати те, що він хоче від життя, а це і автомобіль останньої моделі, і квартира п’ятикімнатну, і вілла, і відпочинок на Мальдівах та безліч розваг. Але чи усі ці бажання власні чи може насаджені друзями і знайомими? Чи усе це необхідно йому у житті? Буває так, що людина до кінця не усвідомивши чого вона хоче, переймає чужі бажання, діє за принципом «щоб в мене було все як у людей».

Ми знаходимось у середовищі де бути вихованим непристижно. Вихована людина постійно зазнає утисків з боку оточення. Такі люди стають більш інтровертованими та ізолюються. У такому середовищі стало невигідно вести себе доброзичливо, милосердно, бути відданим справі, яку робиш добре. Особистісний успіх почав сприйматися як погане явище, тому що викликає не співрадість, а заздрість. Суспільству не вигідні самодостатні люди. Суспільству не потрібна унікальна особистість. Всі мають бути однаковими.

Нажаль на підсвідомому рівні багато батьків не зацікавлені в тому, щоб їхня дитина була більш щасливішою ніж вони, більш здоровішою, більш мудрішою, більш досконалішою, більш багатшою. Інакше б вони запитали себе: «У яку халепу я затягую дитину».

М.В. Паламарчук

МИ ТАК ЛЮБИМО, ЩОБ ХТОСЬ ЖИВ ЗА НАШИМ ПЛАНОМ

Два найбільших винаходи в історії: друкарство, що посадило нас за книги, і телебачення, що відірвало нас від них.

Орли літають самотньо, барани пасуться стадами.

У кожного батька завжди є свої плюси і мінуси, втім як і в будь-якого іншого джерела харчування.

Кожна людина по-своєму права, а по-моєму – ні!

Готовий постояти за інших? Їзди в автобусі.

Він маленька людина, але велика свиня.

Серед окільцьованих мало окрилених.

Багато хто з тих, хто залишився самим собою, так ніким і не стали.

Енергія - це те, що мається в надлишку в кожної дитини - доти , поки її не попросиш що-небудь зробити.

Не всяке життя закінчується смертю; іноді вона закінчується весіллям...

На червоний їде той, у кого багато "зелених".

Кожний зіпсований у міру своїх можливостей.

По тому як людина відпочиває на природі, відразу видно як природа відпочила на ній.

Будь собою. Інші ролі вже зайняті.

С ИЛА ДУМКИ…

С ьогодні дуже часто можна побачити людей, які незадоволенні власним життям, і почути від них такі фрази: «Чому одним все, а іншим нічого?», «Чому світ такий несправедливий?», «Якби не інші (оточуюче середовище), у мене б все було по іншому…». Давайте спробуємо розібратись у цьому питанні. Ми часто звинувачуємо інших, у тому, що стається з нами, і рідко хто з нас ставить собі запитання: «А що Я зробив для того, щоб цього не сталось???»

Почувши вислів «Кожна людина сама створює свій світ, своє життя», частіше за все ми не зрозуміємо змісту сказаного, говорячи, що багато у нашому житті залежить від зовнішніх обставин.

Але, дуже важливим є розуміння, і головне усвідомлення того, що людина сама створює свій світ - своїми думками, почуттями й емоціями. Наша дія починається не зі слова і не з руху, а з нашої ДУМКИ.

Наші думки і почуття матеріалізуються, тобто втілюються в реальність. Будь-яка думка, послана у зовнішній світ, створює певні події в нашому житті. Таким чином, можна сказати, що кожна наша думка повертається до нас в тому чи іншому вигляді. Наприклад: ми думаємо про позитив, що все у нас буде добре, відповідно, у нас все чудово, ми не переживаємо за проблеми, томущо, у нас їх немає. Але, якщо у нас щось не вдається, ми незадоволені подіями, які сталися з нами, починаємо звинувачити оточуючих, у тому, що з нами сталось, відповідно з кожним днем наше невдоволення буде лише зростати, і проблем у нас від цього не поменшає.

З цього положення виходить твердження: «Подібне притягує подібне». Наприклад, якщо наша думка агресивна, то і події створюються неприємні і болісні. Якщо думки творчі і несуть в собі добро й любов, то вони втілюються в реальність, яка приносить нам лише приємні переживання. Якими думками користуватися – ми вирішуємо самі.

Ми самі створюємо той світ, в якому живемо.

Кожен з нас живе в унікальній реальності, яка побудована на основі власного індивідуального досвіду або досвіду наших предків.

Все у цьому світі: стан нашого тіла, душевний і фізичний стан здоров’я, стосунки в сім’ї з близькими, стосунки з людьми і навколишнім світом, робота, фінансове положення – все це відображення наших думок, почуттів і емоцій.

Ми з вами живемо у гармонійному, справедливому і чистому світі, де кожному відплачується згідно з його думками. Іншими словами: «Ми дивимось на зорі і в цей момент – зорі дивляться на нас»...

Дуже багатьом людям нелегко прийняти це твердження. Адже дуже часто ми звинувачуємо інших людей, зовнішні обставини у тих неприємностях, які стаються з нами. Ми робимо з себе жертву, не задумуючись над тим, що причина усіх наших неприємностей, проблем і страждань знаходиться всередині нас.

Звідси випливає, якщо ми самі створюємо свій світ, отже ми самі і можемо його змінити.

Але як це зробити?

Якщо ми хочемо змінити навколишній світ і людей, що нас оточують, то нам потрібно пам’ятати: все, що нас оточує - це відображення нас самих. Тому – почніть з себе. Коли ви зміните себе, зміняться люди, що оточують вас, і події., які відбуваються з вами у вашому житті.

Якщо нам щось не подобається в інших людях, то це обов’язково є всередині нас, у нашій підсвідомості. Не потрібно намагатися змінити навколишній світ, людей, своїх близьких. Приймайте їх такими, якими вони є. Просто змінюйтеся самі – і тоді світ зміниться.

Кожен із нас повинен узяти на себе відповідальність за свій світ, своє життя. Узяти на себе відповідальність – означає повну відмову від звинувачення оточуючих і самого себе, звільнення від жалості і жалю, від критики, засуджень і ненависті. Якщо ми беремо на себе відповідальність – ми починаємо жити повним і сильним життям. Ми самі створюватимемо події у своєму житті так, як захочеться нам. Ми будемо створювати особливий простір довкола себе, який допоможе змінюватися оточуючим людям. Змінюючи свої переконання – ми змінюємо свій світ.

К оли людина бере на себе відповідальність за свій світ, за своє життя, у неї з’являється свобода вибору. Вона стає господарем свого життя, реалізуючи вольовий акт. Людина вільна вибирати, якими думками їй користуватися.

Що більшою чистотою помислів володіє людина, то більше в неї здібностей, то до більших знань Всесвіту вона отримує доступ. Іншими словами: що менше агресії у нашій душі, у нашій свідомості, тим приємніше і цікавіше наше життя, тим міцніше наше здоров’я, тим більшими здібностями ми володітимемо. Змінити себе – це в першу чергу, позбавитися від агресивних думок і емоцій.

Оскільки людина є всього лише частиною Всесвіту, то, як частина цілого, вона прагне до цілого. Кожна жива істота спочатку є цілісною, і людина у тому числі. Ми всі живемо у реальному світі, у одній реальності, але кожен сприймає цю реальність по своєму, так як кожна людина керується у своєму житті різними думками, тим самим створюючи свою реальність, яка не схожа на всі інші. І тому, ми всі прагнемо у своєму житті до одного – щоб наша внутрішня реальність, співпадала із зовнішньою. Розум людини розділив світ, порушив цілісність. І тому, людина підсвідомо протягом усього свого життя прагне цю цілісність знайти (поєднати зовнішнє і внутрішнє). Можна сказати, що у цьому і є відповідь на одвічне питання: «У чому сенс і призначення життя?». Кожна людина підсвідомо здійснює головну функцію і головну мету життя – жити у цьому світі і прагнути, аби її модель реальності відповідала самій Реальності. Іншими словами, з’єднати наші мрії і бажання, з реальними вчинками; тобто зробити так, щоб те, як ми хочемо жити поєдналося з тим, як ми живем.. Лише таким чином людина може знайти цілісність самої себе.

Все наше життя – це процес здійснення наших підсвідомих і свідомих намірів, що не припиняється ні на мить. У кожної людини свій унікальний життєвий шлях і визначається він інтуїтивно. Дуже важливо зрозуміти, що наш підсвідомий розум завжди здійснює для нас певні позитивні наміри. Намір не може бути негативним, оскільки негативного досвіду в природі просто не існує. Заперечення присутнє лише у нашій мові.

Людина не може відмовитися від здійснення своїх намірів. Це неможливо. Таке життя. Тому не потрібно боротися з самим собою – потрібно просто змінювати свої думки і способи поведінки. Важливо не те, що або як ви робите, а те, чи приносить це вам і оточуючим радість?

Декілька століть тому Парацельс писав: «Уява більшості чоловіків і жінок на сучасному рівні розвитку цивілізації дуже слабка, їх воля дуже млява, а їх віра дуже пронизана сумнівом, аби досягти бажаного результату; на щастя, їх уява, якою би порочною вона не була, не матиме великої сили, поки стан моралі не підніметься вище за свій нинішній рівень». Ці слова актуальні і сьогодні.

Чому ж так відбувається, що, стикаючись з однією і тією ж незбагненною, складною й убогою реальністю, люди створюють такі убогі моделі світу, повні болю і страждання? Можливо, причина в тому, що ми живемо дуже нудним і одноманітним життям. Світ припинив бути для нас загадкою. І це найсумніше. Люди припинили ставитися до себе і до навколишнього світу як до великої таємниці. Ми багато думаємо про те, що подумають інші?... не задумуючись над тим, а що ми самі думаємо з цього приводу…

І нарешті, хочеться побажати усім – звертайтесь частіше до своєї інтуїції, не зациклюйтесь на проблемах, налаштуйтесь на позитив, і прийміть цей світ, таким яким він є. Змінившись самі – ми змінимо СВІТ! Недарма люди говорять: «Посміхнись Всесвіту, і він у відповідь – посміхнеться тобі…»

К.В.Коломієць

МУДРІСТЬ БЕЗ ЧЕРГИ

Стань позитивним! Неважливо, наскільки страшними здаються речі, чи такими є, підніми погляд і побач можливості – вони завжди помітні, бо вони завжди є.

Синдром професійного вигорання

Якщо ми не знаходимо спокою у собі,

безнадійно його шукати будь-де.

Ларошфуко

За даними дослідження американського Національного інституту проблем здоров'я і професійної безпеки в наш час більше 35 млн. людей у всьому світі страждають клінічною формою синдрому хронічної втоми. На початку 70 років XX ст.. цей стан було визначено як синдром «емоційного вигорання».

Існує так звана «група ризику» працівників, які найбільш схильні до вигорання – це ті, хто працює у сфері «людина-людина» і в силу своєї професії змушені багато і інтенсивно спілкуватись з іншими людьми. Факторами, які впливають на вигорання, є індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту. Швидше «вигорають» працівники з слабкою нервовою системою і ті, хто має інтровертований характер, індивідуальні особливості яких не поєднуються з вимогами професій типу «людина-людина».

Процес вигорання виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» і розвивається поступово. Спочатку у «вигораючого» починає зростати напруга у спілкуванні. Далі емоційна перевтома переходить у фізичну, людина не відчуває в собі сил для виконання навіть дріб'язкових справ, доводиться докладати багато зусиль, щоб примусити себе приступити до роботи. Така втома може провокувати стан пригніченості, апатію, спалахи роздратування, відчуття постійної напруги, дискомфорту. Стає усе важче зосередитись на виконуваній роботі, усе частіше з голови вилітають важливі справи. Людина вже не завжди здатна стримати викликане оточуючими роздратування, виникає потреба усамітнитися, обмежити контакти. Якщо ж це не вдається , то спрацьовує певна захисна реакція організму, яка може виражатися у байдужості до людей, цинізмі і навіть агресії.

Вигорання відбувається дуже поступово (I стадія триває 3-5 років, II триває 5-15 років, III – від 10 до 20 років), на його тлі можуть загострюватись хронічні і виникати нові хвороби.

Синдром вигорання включає в себе три основні складові:

- емоційну виснаженість;

- деперсоналізацію;

- редукцію професійних досягнень.

Під емоційною виснаженістю розуміється відчуття спустошеності і втоми, викликане власною роботою.

Деперсоналізація (дегуманізація) — цинічне відношення до роботи та до її об'єктів. Зокрема, в соціальній сфері при деперсоналізації виникає байдуже, негуманне, цинічне відношення до людей, з якими працюють.

Редукція професійних досягнень — виникнення у працівників почуття некомпетентності в своїй професійній сфері, усвідомлення неуспішності в ній.

Психофізичні симптоми:

- почуття постійної, неминаючої втоми не тільки по вечорах, але і зранку, відразу ж після сну (симптом хронічної втоми);

- відчуття емоційного і фізичного виснаження;

- зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості та страху);

- загальна астенізація (слабість, зниження активності і енергії, погіршення біохімії крові і гормональних показників);

- часті безпричинні головні болі, постійні розлади шлунково-кишкового тракту;

- різка втрата чи різке збільшення ваги;

- повне чи часткове безсоння (швидке засипання і відсутність сну раннім ранком, починаючи з 4 год., або ж навпаки, нездатність заснути до 2—3 год. ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати па роботу);

- постійний загальмований, сонливий стан і бажання спати протягом усього дня;

- задишка або порушення дихання при фізичному чи емоційному навантаженні;

- помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів.

Соціально-психологічні симптоми:

- байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, почуття пригніченості);

- підвищена дратівливість на незначні, дрібні події — часті нервові «зриви» (вибухи невмотивованого гніву чи відмова від спілкування, «відхід у себе»);

- постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає (почуття провини, невпевненості, образи, підозри, сорому);

- почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так. як треба»);

- почуття гіпервідповідальності і постійний страх, що щось «не вийде», чи з чимось не вдасться впоратися;

- загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (типу «Як не намагайся, все одно нічого не вийде»).

Поведінкові симптоми:

- відчуття, що робота стає все важчою і важчою, а виконувати її — все складніше і складніше;

- співробітник помітно змінює свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано йде);

- незалежно від об'єктивної необхідності, працівник постійно бере роботу додому, але вдома її не робить;

- керівник відмовляється від прийняття рішень, формулюючи різні причини для пояснень собі й іншим;

- відчуття, що все марно, зневіра, зниження ентузіазму стосовно роботи, байдужість до результатів;

- невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних деталях, витрата більшої частини робочого часу на погано усвідомлюване чи неусвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій;

- дистанціювання від співробітників і учнів, підвищення неадекватної критичності;

- зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотиків.

Адекватне відношення до роботи і відведення їй належного місця у житті – найкраща профілактика професійного вигорання. Нажаль, у житті ми не завжди маємо змогу робити тільки те, що нам подобається, приносить радість. А робота без радості пришвидшує вигорання в багато разів. Якщо ж користуватися настановою «Не можеш робити те, що любиш – навчись любити те, що робиш», то ніяке професійне вигорання нам не загрожуватиме!

Правильно плануйте свій час:

- 8 год – повноцінний здоровий сон

- 8 год – робота

- 8 год – активний відпочинок

Методи гармонізації психофізичного стану

Людина є цілісною біоенергоінформаційною системою, тому вплив на будь-яку з цих складових позначається і на інших. Умовно всі методи гармонізації психофізичного стану людини можна об'єднати в 3 групи: