3. Проблема неможливості брати участь у житті класу і школи. Вплив низького рівня демократичного стилю взаємодії.

Учні підліткового та юнацького віку охоче вступають у взаємодію, якщо відчувають демократичний стиль спілкування. Часте ж привнесення авторитарних інструкцій у роботу з такою категорією учнів викликає негативізм і протест. На жаль, багато учителів, отримавши директиву зверху, не змінюють свій стиль взаємодії із учнями, і відтворюють той же стиль у класі, наливаючи кип’яток у холодну банку. Не розуміючи першопричин, вчитель звинувачує клас, але чому одного вчителя клас слухає, а іншого не слухає і не сприймає?

Вважаємо, що ще з першого класу учні мають потрапляти в умови, де вони мають хай незначні, але обов’язки перед колективом і педагогом, і так з класу в клас. У сьомих і восьмих класах у поведінці тринадцятирічних учнів відбувається переключення із життєвої позиції «за мене відповідають батьки» на позицію «я сам відповідаю за своє життя». Починаючи із даних класів учні особливо потребують простору, де б вони могли проявити себе, брати участь у житті колективу і школи в цілому. Створення атмосфери для самостійності, ініціативності, можливості вибору, можливості самоконтролю і саморегуляції емоційного стану дозволяють учневі почувати себе відповідальним за своє життя, вчинки і дії. У випадку ж, якщо такі умови не досягаються, формується аморфність й амебність у поведінці учнів. Учні часто споглядають, що віжки правління беруть на себе учителі, батьки, і навіть у таких особистих задачах, як професійне самовизначення, вони самі обирають дитині ким їй бути.

У підлітків спостерігається так званий ефект групування. Мова йде про об’єднання в групи. Пам’ятаймо, що частина дітей відноситься в розряд асоціальних. Знаходячись у групі однолітків, підліток отримує новий простір особистісного впливу. У цьому середовищі його сприймають і приймають таким яким він є, із усіма хорошими і поганими особливостями. Він звільняється від зобов’язань щось необґрунтоване робити, тут він може займатися виключно своїми інтересами(здібностями) та інтересами групи, через що й отримує визнання. У цьому середовищі порівняно менше критики і незадоволення, а якщо і є, то вона, як правило, суб’єктивна і солідарність одногрупника не дає можливості критикувати своїх. Група дає можливість живого діалогічного спілкування, де учень може відчути себе повноправним учасником діалогу, а не об’єктом монологу у випадку уроку. Поруч із цим є ряд інших переваг, таких як автономність, свобода наприклад, але чомусь ці особливості рідко відображаються у житті класних колективів. Поряд із цим, чи не єдиним вольовим актом учнів у школі є організація дискотек, формування груп асоціальними учнями, колективні чи індивідуальні втечі з уроків.

Пропонуємо:

• Класним керівникам вивчати інтереси, здібності і потреби учнів, враховувати їхні колективні та індивідуальні запити при плануванні виховних годин, організації виховних заходів тощо. Врахування у плануванні роботи з класом пропозицій самих учнів цього класу. Часто наші плани не передбачають наявності учнів. Які заходи ви б хотіли, щоб відбулися у нашому класі? Або, які форми роботи вам подобаються? І коли твоя пропозиція хоча б частково відображається у плані роботи, з’являється відчуття, що я почутий, а значить моє слово теж не пусте місце.

• Класним керівникам та педагогам-організаторам пропонувати дітям участь у створенні сценарію вечорів, свят, виховних заходів, стимулювати участь у самих заходах та їх організації.

• Знайти потенціал кожного учня у класі. У наших класах усюди є розподіл обов’язків, хто за що відповідальний і що має виконувати. Але часто це все відбувається тільки формально. Відкрити потенціал кожного учня класу може створення так званої «алеї слави» чи «дошки пошани», в якій були б показано, що кожен є кращим, але всі у різному. Наприклад, хтось найкраще вчиться, а інший – класний майстер і може відремонтувати будь-що, ще інший гарно малює, а хтось вміє спілкуватися і залагоджувати конфлікти і т.п. У кожній дитині можна знайти щось, чим вона є особлива і виходячи з цього розподіляти обов’язки, які б вона виконувала у класі.

• З алучення учнів до оформлення інтер’єру класних кімнат. Клас – це місце, де значну частину свого життя проводить учень. Важливо, щоб це було місце, яке подобається, в якому є відчуття «мого». Як часто при виборі кольору класної кімнати, запитується думка учнів, які у цій кімнаті будуть навчатися? А як часто при оформленні класних куточків враховуються побажання самих дітей? Однією із проблем є й те, що класні куточки у школах іноді не відповідають віковим потребам учнів. Цей стенд іноді не виходить за рамки списку учнів, графіку чергування і примітивних заборон, які вивішуються під виглядом правил поведінки учнів. Чому ці правила не узгоджені із психологом школи щодо вірності їх навіювального впливу та їх відповідності вікові учнів? Чому вони стосуються тільки учнів? Запропонуйте учням виконати «декорацію», наприклад інформацій-ними стендами (стін-газетами). Нехай вони працюють у кількох командах і кожна представляє своє бачення. Вибирають свою назву, свої, їм цікаві рубрики, і матеріали. На завершальному етапі класний керівник може направити, скоректувати ,але основа, задумка нехай залишаться їхніми.

• Ведення «щоденника». Хоча б раз на тиждень на класній годині запропонувати учням таку форму роботи, як поділ думками, враженнями. Виділіть певний час і дайте можливість їм записати, що вони думають, відчувають стосовно того, що відбувається у класі. Що їм подобається, а що – ні. Такий зворотній зв'язок передбачає присутність діалогу між класним керівником і класом.

• Доручаючи якусь справу, допускати автономність учнів. Це важливо для того, щоб вони змогли відчути відповідальність за зроблене. Часто класний керівник, навіть доручаючи щось, або сам виконує більшу частину роботи, бо так швидше буде, або детально каже, що треба зробити і детально контролює кожен крок, мотивуючи це тим, що «вони не зроблять так, як треба». Можливо не зроблять, але помилка – це можливість розвиватися. Помиляючись, діти відкривають у собі нові ресурси, набувають досвіду, так необхідного для пристосування до життя. Крім того, знаючи, що так чи інакше, а вчитель все одно на під страховці, і все одно він доробить і переробить так, «як треба», учні не беруть на себе відповідальності за виконувану роботу.

• Опитування думки стосовно різних подій чи того, що відбувається у класі або школі. Наприклад, якщо у школі плануються певні зміни, нововведення – уявимо ведення шкільної форми, то важливо дізнатися думку учнів.

• В ибір старости класу. Це справа самого класу, а не призначення вчителем «зручної» дитини. Адже добре, коли староста класу є неформальним лідером, тобто має реальний вплив на інших учнів. Тоді через нього можна здійснювати вплив на клас.

Оскільки потреба у виконанні соціально-корисної ролі набуває актуальності з 12 років, то задовольнивши розвиток пріоритетних здібностей учня, можна сприяти формуванню його компетенцій та самоствердженню в колективі.