Україна у період загострення кризи радянської системи

Новий лідер СРСР – Л. Брежнєв оголосив курс на подолання волюнтаризму і суб’єктивізму хрущовського періоду. Основа політичного курсу – поступовість, зваженість у прийнятті рішень. Фактично – ревізія лібералізації та поворот до неосталінізму. Зростає вплив номенклатури, старих партійців Брежнєв назвав “золоти фондом партіїˮ, скасував обмеження у термінах перебування партійних керівників на посадах. Органи КП(б)У були важливішими за ради, фактично контролювали їх діяльність.

Програма розбудови комунізму за 20 років виявилася нереальною, а тому було видумано новий термін “розвинутий соціалізмˮ - стадія, яку волюнтарист Хрущов хотів перестрибнути. Побудова ж власне комунізму відкладалася на невизначене майбутнє. У цих умовах багато людей втрачало віру у реальність комуністичних ідеалів, хоча чисельність КП(б)У зростала.

20 квітня 1978 р. – прийняття Конституції УРСР, ст. 6 визначала КП(б)У як керівну і спрямовуючу силу суспільства, ядро політичної системи. Закріплювався формальний суверенітет УРСР та її право на вихід із СРСР, але реально механізму виходу розроблено не було. Декларувалися громадянські права та свободи, але це було лише демагогією.

Ліквідовано раднаргоспи та повернулися до галузевого міністерського управління економікою. Секретар КП(б)У Шелест не раз виявляв твердість у відстоюванні республіканських інтересів (економічних, мовних, культурних), виступав проти русифікації. За це у 1972 р. він був змінений В. Щербицьким. Останній став вірнопідданим виконавцем політики центру, не проявляв прагнення до економічного автономізму, не противився русифікації. У Києві склалося дніпропетровське земляцтво – вищі посади обійняли вихідці із Дніпропетровщини. Відсутність критики центру та ірраціональна віра у “мудрість верхів” робили керівництво УРСР фактично колоніальною адміністрацією.

Економічний розвиток. Семирічний план фактично не було виконано, структура виробництва була найбільш відсталою серед всіх промислово розвинутих держав світу. У промисловості з вересня 1965 р. розширюється сфера госпрозрахунку, скорочувалася кількість показників, які визначалися згори, сновним критерієм господарської діяльності стало не виробництво, а збут продукції, створювалися фонди для матеріального заохочення працівників.

Реформи дали тимчасовий ефект – 1966-1970 р. – восьма п’ятирічка названа “золотою”, високі темпи приросту, підприємства отримали більшу самостійність, робітники і службовці стали відчувати зв’язок між якістю роботи та оплатою. Створена єдина енергосистема, а на початку 70-х рр. завершено електрифікацію українського села.

Але з іншого боку, підвищення рівня командного управління економікою. Плановість та екстенсивність розвитку (приріст не за рахунок удосконалення, а розширення обсягів виробництва, залучення нової сировини та робочої сили). На практиці реформу часто не виконували (кількість затверджених показників оцінки роботи не зменшилася, а зросла). Це вело економіку до деградації та застою.

Будівництво заводів “великої хімії” в Україні, “штучні моря”, створення мережі атомних електростанцій. Великі кошти та ресурси поглинав Військово-промисловий комплекс (ВПК). У країні фактично склалися дві паралельні економіки – цивільна і військова, причому домінуючою була друга.

с/г. З березня 1965 р. – підвищилися державні закупівельні ціни на продукцію колгоспів, визначалися тверді плани закупівель на кілька років, надбавки за надпланову продукцію. Збільшення зарплатні колгоспникам, забезпечення колгоспів с/г технікою, хоча її якість була низькою. Зростання капіталовкладень в с/г.

Але незважаючи на це – спад темпів приросту і в с/г. Економічно більш ефективними були присадибні ділянки, де колгоспники працювали з більшою самовіддачею. Це підкреслювало недосконалість колгоспно-радгоспної системи. Масовий перехід робочої сили із села у місто, дефіцит робочих рук (особливо молоді) у колгоспах. Тому на с/г сезонних роботах працювали студенти, солдати. Скорочення с/г угідь через “штучні моря”, засолення, підтоплення, ерозію. Проводилася меліорація та зрошування земель. Тривав процес ліквідації хуторів та малих сіл.

Загалом продуктивність праці і оплата праці робітників і селян була значно нижчою, ніж на Заході.

Соціальні та демографічні процеси. Високі темпи зростання кількості міських жителів, у 1964 р. міських жителів вперше в історії стало більше, ніж селян, з 1979 р. – депопуляція (перевищення смерності над народжуваністю) у селі, на поч. 90-х це стало загальним явищем. Скорочення у структурі населення українців, збільшення частки росіян.

Конституція гарантувала населенню житло, роботу, кваліфіковану медичну допомогу, але на практиці – труднощі житлово-побутового характеру. Позитиви: зник страх голоду, регулярна оплата праці колгоспників, з 1964 р. колгоспники стали отримувати пенсію, зросла купівельна спроможність населення. Видиміть добробуту створювалася за рахунок великого дефіциту державного бюджету.

Але зберігався дефіцит побутових товарів, повсякденного вжитку, одягу тощо. Довгі черги – характерна риса тогочасного життя. Тому керівництво закупляло великі партії імпортних товарів, за які розплачувалося виручкою за продаж нафти та газу.

Декларована ідея “стирання граней між містом і селом” не була реалізована, населення перетікало у міста, де розширювалося житлове будівництво. Медичне обслуговування розширювалося, але його якість була низькою.

1982 р. – прийняття Продовольчої програми в СРСР.

Панівним класом стала номенклатура – окрема система постачання товарів, спеціальні магазини, їдальні, оздоровчі та лікарняні заклади. Для них не було дефіциту, дешеві ціни за якісні товари, поліпшене житло, дачі, прислуга за державний кошт, для їх дітей – елітні дитсадки, школи, престижні вузи.

Опозиційний рух. Вересень 1965 р. – акція дисидентів – виступ І. Дзюби, В. Стуса та В. Чорновола у кінотеатрі “Українаˮ проти арештів інтелігенції. Звернення підписали 140 осіб. Реакція влади – звільнення організаторів акції з місця роботи і навчання. У листопаді 1965 р. – письмові звернення П. Майбороди, І. Драча, авіаконструктора Антонова до керівних органів. Ця форма – найпоширеніший вид протесту. Серед даних “підписантів” були сотні представників країнської інтелігенції. До співчуваючих застосовували звільнення з роботи, виключення з партії, “проробку” у парткомах і КДБ.

Інша форма активності – поширення книг і статей, відозв, які передавалися у рукописних збірках або невидавничих передруках (“самвидав”).

1966 р. – самвидавська робота В. Чорновола “Правосуддя чи рецидиви терору”, 1967 р. – нова збірка про засуджених інтелігентів “Лихо з розуму”. За це його арештували та ув’язнили. В Мороз написав есе “Мойсей”, “Хроніка опору”, “Репортаж із заповідника імені Берії”.