Розповсюдження і тиражування без офіційного дозволу КНТЕУ
заборонено
УДК 34(477) ББК Х9(4 Укр)
К71
Рецензенти: О.Ф. Андрійко, д-р юрид. наук, професор, наук, співробітник Інституту7 держави і права ім. В.М. Корецького HAH України; Н.Р. Малишева, д-р юрид. наук, професор, чл.-кор. АпрН України, заст. директора Міжнародного центру космічного права, засл.юрист України;
A.C. Мацько, канд. юрид.наук, доцент, зав. відділення міжнародного права Київського університету права HAH України
Костецька Т.А.
Інформаційне право України :навч. посіб. /Тетяна Анато-К71ліївна Костецька. -К.:Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2009. - 170с. -ISBN 978-966-629-384-1
У посібнику висвітлюються найбільш актуальні проблеми навчального курсу «Інформаційне право України». Аналізуються об'єктивні передумови формування нової комплексної галузі, яким є інформаційне право, основні його поняття, категорії та інститути. Подається загальна характеристика інформаційного законодавства України, його структура та перспективи розвитку. Розглядаються основні напрями інформаційного політики на сучасному етапі розвитку національних Інформаційних відносин, правовий статус державних органів в інформаційній галузі.
Навчальний посібник призначено для студентів юридичних спеціальностей, аспірантів, викладачів, а також усіх, хто цікавиться проблематикою правового регулювання інформаційних правовідносин.
УДК 34(477) ББК Х9(4 Укр)
Рекомендовано Міністерством освіти і науки як навчальний посібник
для студентів вищих навчальних закладів, які навчаються
за спеціальністю «Правознавство»
(Лист№ 1.4/18-Г-2398 від 18.11.08р.)
ISBN 978-966-629-384-1 © Костецька Т.Д., 2009
© Київський національний горговельно-економічний університет, 2009
ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА...........................................................................................4
TEMA L Передумови формування в Україні інформаційного
права. Правові засади державної інформаційної політики..................6
Тема 2. Інформаційне право -комплексна галузь права:
поняття, предмет і методи.......................................................................14
ТЕМА 3. Джерела інформаційного права та система інформаційного законодавства...............................................................25
ТЕМА 4, Загальна характеристика інформаційних правовідносин: поняття, структура, види.........................................................................33
ТЕМА 5. Поняття інформації як правової категорії
та її основні види за чинним законодавством.......................................43
ТЕМА 6. Право на інформацію як основний інститут інформаційного права: його зміст, механізм реалізації та захисту.... 58
ТЕМА 1, Правовий режим доступу до інформації..............................68
ТЕМА 8. Правове регулювання доступу до окремих видів інформації та інформаційних ресурсів...............«..................................76
ТЕМА 9.Правові засади інформації з обмеженим доступом............94
ТЕМА 10. Правове регулювання діяльності засобів масової інформації як різновиду інформаційної діяльності............................ 116
ТЕМА 11. Правовий статус державних органів
в інформаційній галу зі........................................................................... 136
ТЕМА 12. Відповідальність за правопорушення
в інформаційній галузі........................................................................... 145
СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ..........................................162
З
ПЕРЕДМОВА
За світової тенденції зростання потреби у фахівцях високої кваліфікації, зокрема з інформаційних технологій, принципово важливого значення набуває правова освіта, цілями якої, крім іншого, є розвиток у майбутніх спеціалістів уміння швидкої адаптації в інформаційному середовищі, формування практичних навичок використання інформаційних технологій тощо.
У цьому контексті отримання і всебічне опанування основних понять, категорій і інститутів інформаційного права та інформаційного законодавства України є вагомим підґрунтям для всіх, хто пов'язує свою професійну діяльність із здобуттям відповідних знань.
Вітчизняне інформаційне право, як окрема галузь права юридичної науки і, відповідно, навчальна дисципліна, загалом перебуває на стадії становлення. При цьому в Україні в основному сформоване інформаційне законодавство як відносно самостійна комплексна галузь, що складається з різноманітних нормативно-правових актів, окремих норм, які за юридичною силою тісно пов'язані між собою спільним об'єктом та єдністю мети правового регулювання,
В умовах, коли питання про самостійність інформаційного права як комплексної галузі все ще залишається дискусійним, перед юридичною наукою поставлені завдання теоретичного осмислення суті, призначення, системи та інших питань нового публічно-правового феномену. Учені та практики здійснюють також значну роботу із аналізу існуючого правового масиву з метою підвищення ефективного правового регулювання інформаційної діяльності.
У зв'язку з цим актуалізується отримання якісних знань з інформаційного права, які б створили достатню теоретичну базу, забезпечили формування навичок, необхідних для вирішення практичних завдань, що виникають не тільки в інформаційній, але й в усіх галузях суспільного життя.
Запропонований посібник -це одна зі спроб створення теоре-тико-правової основи вивчення загальних понять, категорій та інститутів інформаційного права, інформаційного законодавства як самостійної комплексної галузі в національній правовій системі, що перебуває в процесі формування та розвитку.
Структура видання відповідає навчальним планам та програмам підготовки студентів, які здобувають вищу юридичну освіту за другим та третім кваліфікаційним рівнем (бакалавр-спеціаліст), висвітлює найбільш актуальні проблеми та інститути інформаційного права України.
4
Посібник призначений особам, що вже мають певний обсяг знань із фундаментальних галузей права -конституційного, адміністративного, цивільного та інших, загальної теорії права. Важливим також є самостійне опрацювання студентами наукової, навчальної літератури та нормативного матеріалу за наведеним переліком.
У посібнику розкривається сутність інформаційного права України як комплексної галузі права, обґрунтовуються об'єктивні передумови для її формування, традиційні питання про предмет, методи правового регулювання, джерела права, норми яких становлять його систему; окремо аналізуються інформаційно-правові відносини, їхня структура, суб'єкти та об'єкти.
Значне місце присвячено інформації, інформаційній діяльності як об'єктам правового регулювання, правовому режиму доступу до інформації. Розкривається, зокрема, механізм доступу до відкритої за законодавством України інформації, висвітлюються правові аспекти інформації з обмеженим доступом (таємної та конфіденційної).
Оскільки право на інформацію та засоби масової інформації є основними інститутами інформаційного права, у посібнику розглядаються проблемні питання визначення змісту низки інформаційних прав, створення механізму їх реалізації; тлумачення поняття ЗМІ у вітчизняному інформаційному законодавстві тощо. Характеризуються окремі напрями державного регулювання національних інформаційних відносин, питання юридичної відповідальності за правопорушення в інформаційній галузі.
Кожна тема навчального посібника висвітлює особливості правового регулювання Інформаційних відносин з урахуванням чинного законодавства. У виданні також враховано досвід автора в законопроектній роботі (участь в підготовці Законів України «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» та ін.), розробці концепції Інформаційного кодексу України.
Слід зазначити, що перелік тем, що містяться у посібнику, не є вичерпним, малодосліджені питання можуть бути в подальшому висвітлені в інших вітчизняних виданнях.
5
TEMA 1. ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ В УКРАЇНІ
ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ
ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ
Об'єктивні передумови формування інформаційного права як самостійної галузі. Поняття та головні напрями державної інформаційної політики. Правові основи Національної програми інформатизації. Поняття інформатизації. Основні завдання Національної програми інформатизації- Основні засади національної політики розвитку інформаційного суспільства в Україні за чинним законодавством.
Ключові слова: науково-технічний прогрес, інформація, інформаційна галузь, інформаційне суспільство, інформаційна безпека, інформаційне право, інформагайна функція держави, інформаційна політика, Иаг\іональна програма інформатизації.
Інформаційне право -нова комплексна галузь національного права, яка перебуває на стадії формування. Об'єктивними передумовами цього процесу є:
-науково-технічний прогрес, наслідком якого стали, зокрема, інтенсивний розвиток електронно-обчислювальної техніки, комп'ютерних і телекомунікаційних засобів, сучасних інформаційних технологій у всіх сферах суспільного життя, підвищення попиту на інформаційні продукти та послуги і, як наслідок, невпинний розвиток так званого інформаційного суспільства, тобто орієнтованого на інтереси людей, відкритого для всіх, в якому кожен може створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися й обмінюватися ними. Це дозволить кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприятиме суспільному й особистому розвиткові та підвищуватиме якість життя 1;
-всебічне зростання ролі інформації, яка стає соціально спрямованою, стратегічним ресурсом будь-якої держави; підвищення рівня її доступності, поширення та використання;
- розвиток національної інформаційної гачузі, під якою в загальному розуміється функціонування різноманітних видів
1Ознаки інформаційного суспільства як одного із пріоритетів, до якого прагне Україна, закріплені, зокрема, у Законі України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015роки».
6
КОСТЕЦЬКА ТЛ.
інформації, інформаційних ресурсів, система інформаційних відносин, що виникають при збиранні, використанні, зберіганні та поширенні інформації; інформаційна діяльність учасників відповідних правовідносин, що виникають при цьому, яка базується на використанні інформаційних технологій, електронних засобів комунікацій тощо;
- підвищення значущості проблем забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства, держави;
-впровадження інформаційних технологій в юридичну7 та управлінську діяльність;
- необхідність упорядкування всезростаючих інформаційних процесів, визнання доцільності створення ефективного організаційно-правового механізму регулювання національних інформаційних відносин та створення правових засад їх становлення і розвитку;
-створення правових засад становлення і розвитку національних інформаційних відносин, формування самостійної комплексної галузі вітчизняного законодавства -інформаційного законодавства України; та інші1.
Розвиток інформаційної галузі значною мірою залежить від ефективної державної політики, через яку реалізується інформаційна функція -одна із важливих функцій української держави.
Визнання державної інформаційної функції як однієї з основних є вагомою передумовою для формування і розвитку самостійної вітчизняної галузі інформаційного права.
Досягнутий рівень управління таким стратегічним ресурсом, яким у сучасних умовах є інформація, -це суттєвий показник забезпечення інформаційного суверенітету будь-якої сучасної держави, сутність якого полягає в розумінні механізму соціального розвитку і наявності стратегічної концепції одержання, використання, зберігання відповідного ресурсу, управління інформаційною галуззю.
Розроблення державної інформаційної політики, яка б відповідала потребам та інтересам суспільства, та її практична реалізація шляхом ефективного державного регулювання є актуальною проблемою управління сучасною державою.
1Про загальні та національні об'єктивні підстави для формування інформаційного права див., напр.:Бачило И.Л. Информационноеправо. Роль и место в системеправа Российской Федерации /И.Л. Бачило // Государство иправо. - 2001.~ №2;Соснін О. Передумови формування в Україні інформаційного права /О. Соснін //Право України. - 2005.~ № 11. - С 99-100.
ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
На сьогодні для досягнення найбільш позитивних результатів від впровадження новітніх інформаційних можливостей, скорочення негативних наслідків безконтрольного розповсюдження інформаційних систем усі провідні країни світу сформували свою політику та стратегію стосовно інформаційного суспільства.
Закон України «Про інформацію», прийнятий 2жовтня 1992p., визначив державну інформаційну політику як сукупність основних напрямів і способів діяльності держави щодо одержання, використання, поширення та зберігання інформації (ст. 6Закону).
Головними напрямами державної інформаційної політики
названо:
1) забезпечення доступу громадян до інформації;
2) створення національних систем і мереж інформації;
3) зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;
4) забезпечення ефективного використання інформації;
5) сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів;
6) створення загальної системи охорони інформації;
7) сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації та гарантування інформаційного суверенітету України.
За законом, держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації, який полягає у забезпеченні дотримання вимог законодавства про інформацію всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, недопущенні необгрунтованого віднесення відомостей до категорії інформації з обмеженим доступом.
Державний контроль за дотриманням встановленого режиму доступу до інформації здійснюють спеціальні органи, визначені Верховною Радою і Кабінетом Міністрів України.
У порядку контролю Верховна Рада України може вимагати від урядових установ, міністерств, відомств звіти, які містять відомості про їхню діяльність щодо забезпечення інформацією зацікавлених осіб.
Україна 4лютого 1998 р. офіційно визначила програмний напрям державної інформаційної політики, затвердивши Національну програму інформатизації, Концепцію Національної програми інформатизації1 як комплекс взаємопов'язаних окремих завдань (проектів) інформатизації, спрямованих на реалізацію державної політики та
1 Відомості Верховної Ради України. - 1998. -№ 27-28. - От. 181-482.
8
КОСТЕЦЬКА ТА.
пріоритетних напрямів створення сучасної інформаційної інфраструктури держави.
Інформатизація -•це сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб, реалізації прав громадян і суспільства на основі створення, розвитку, використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, створених на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки.
Маючи комплексний характер, інформатизація передбачає кілька напрямів: формування і використання інформаційних ресурсів; створення, розвиток і використання інформаційних систем, телекомунікаційних мереж (автоматизованих інформаційних систем, банків і баз даних, баз знань тощо); інформаційних технологій збору, нагромадження, розповсюдження, зберігання інформації, доступу до неї як об'єкта відповідних процесів (інформаційна безпека).
Основними завданнями Національної програми інформатизації визначено:
- формування правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, методичних та гуманітарних передумов розвитку інформатизації;
- застосування та розвиток сучасних інформаційних технологій у відповідних сферах суспільного життя України;
- формування системи національних інформаційних ресурсів;
- створення загальнодержавної мережі інформаційного забезпечення науки, освіти, культури, охорони здоров'я тощо;
- створення загальнодержавних систем інформаційно-аналітичної підтримки діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
- підвищення ефективності вітчизняного виробництва на основі широкого використання інформаційних технологій;
- формування та підтримка ринку інформаційних продуктів і послуг; інтеграція України у світовий інформаційний простір.
Концепція Національної програми інформатизації визначила стратегічні цілі та основні принципи державної політики у відповідній сфері, очікувані наслідки реалізації програми, а також сукупності державних програм, галузевих регіональних програм та
9
ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
проектів, а також програм та проектів інформатизації органів місцевого самоврядування.
Водночас можна відзначити, що на сьогодні основні напрями програми ще не виконано.
Прийнятий 9січня 2007р. Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015роки» (далі ~ Основні засади розвитку) на тлі існуючих досягнень в інформаційній галузі визначає, що ступінь розбудови інформаційного суспільства в державі порівняно із світовими тенденціями є недостатнім і не відповідає потенціалу та можливостям України.
Низькою є ефективність використання фінансових, матеріальних, кадрових ресурсів, спрямованих на інформатизацію, впровадження інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у соціально-економічну сферу, зокрема в сільське господарство; недостатній рівень інформатизації окремих галузей економіки, деяких регіонів держави; повільний розвиток нормативно-правової бази інформаційної сфери; недостатній рівень державної підтримки виробництва засобів інформатизації, програмних засобів та впровадження ІКТ, що не забезпечує всі потреби економіки і суспільного життя тощо. ,
Закон визначив завдання, цілі та напрями розвитку інформаційного суспільства в Україні на вказаний період (розділ II); засади та зміст національної політики (розділ III); організаційно-правові основи розвитку інформаційного суспільства (розділ IV); намітив очікувані результати від впровадження Основних засад розвитку (розділ V)1.
Одним із пріоритетних напрямів державної політики визначається розвиток інформаційного суспільства в Україні та впровадження новітніх ІКТ в усі сфери суспільного життя і в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Серед основних напрямів розвитку інформаційного суспільства в Україні названо:
> формування та впровадження правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, технологічних, методичних умов розвитку інформаційного суспільства в Україні з урахуванням світових тенденцій;
> усебічний розвиток загальнодоступної інформаційної інфраструктури на засадах сприяння вітчизняному виробництву новітніх
1 Відомості Верховної Ради України. - 2007. -№ 12. - Ст. 102
10
КОСТЕЦЬКА TJL
ІКТ та інформаційно-телекомунікаційних систем, подолання технічної і технологічної залежності від зарубіжних виробників;
> забезпечення вільного доступу населення до телекомунікаційних послуг, зокрема до мережі Інтернет, ІКТ та інформаційних ресурсів;
> створення загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів на основі врахування національних, світоглядних, політичних, економічних, культурних та інших аспектів розвитку України;
> надання кожній людині можливості для здобуття знань, набуття умінь і навичок із використанням ІКТ під час навчання, виховання та професійної підготовки;
> створення умов для забезпечення комп'ютерної та інформаційної грамотності усіх верств населення, системи мотивацій щодо впровадження і використання ІКТ для формування широкого попиту на такі технології в усіх сферах життя суспільства;
> забезпечення участі громадськості в побудові інформаційного суспільства, забезпечення конституційних прав людини, суспільства та держави в інформаційній сфері та ін.
Засади, на яких ґрунтується Національна політика розвитку інформаційного суспільства в Україні -це пріоритетність науково-технічного та інноваційного розвитку держави; формування необхідних для цього законодавчих і сприятливих економічних умов; всебічного розвитку загальнодоступної інформаційної інфраструктури, інформаційних ресурсів та забезпечення повсюдного доступу до телекомунікаційних послуг та ІКТ; сприяння збільшенню різноманітності та кількості електронних послуг, створенню загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів; поліпшення кадрового потенціалу; посилення мотивації щодо використання ІКТ; широкого впровадження ІКТ у науку, освіту, культуру, охорону здоров'я та навколишнього середовища; забезпечення інформаційної безпеки.
Складові національної політики:
• перехід до пріоритетного науково-технічного та інноваційного розвитку;
• законодавче забезпечення розвитку інформаційного суспільства;
• розвиток загальнодоступної інформаційної інфраструктури;
• забезпечення повсюдного доступу до телекомунікаційних послуг та інформаційних ресурсів;
11
ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
• сприяння збільшенню різноманітності та кількості електронних послуг;
• забезпечення створення загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів;
• підготовка людини для роботи в інформаційному суспільстві;
• створення системи мотивацій до впровадження і використання ЇКТ;
• приділення уваги випереджальному розвитку фундаментальних і прикладних досліджень та наукомістких технологій, розвитку вітчизняної індустрії програмування, інфраструктури виробництва ЇКТ;
• впровадження ІКТ у сферу охорони здоров'я для поліпшення демографічної ситуації, збереження і зміцнення здоров'я населення, підвищення якості та ефективності медико-санітарної допомоги, забезпечення соціальної справедливості та прав громадян на охорону здоров'я;
• охорона навколишнього природного середовища та стабільне використання природних ресурсів за рахунок впровадження ЇКТ; розширення доступу громадськості до екологічної інформації;
• інформаційна безпека в інформаційному суспільстві.
Інформаційна безпека - це стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації (п. 13розділу Ш Закону).
Державна інформаційна політика передбачає, зокрема, удосконалення правового регулювання інформаційних відносин. Для підвищення ефективності розвитку інформаційного суспільства Основні засади розвитку визначають, наприклад, створення цілісної системи законодавства, гармонізованого з нормами міжнародного права, кодифікацію інформаційного законодавства.
Ефективність державної інформаційної політики не вичерпується наявністю відповідної стратегічної програми, оскільки мають бути створені й інші передумови -організаційні, технологічні,
12
КОСТЕЦЬКА Т.А.
фінансові та ін. Особливе місце серед них належить інформаційному праву України, норми якого мають забезпечити реалізацію інформаційної функції держави.
Запитання для самоконтролю
1. Якими є об'єктивні передумови для формування самостійної вітчизняної галузі -інформаційного права?
2. Дайте визначення поняття «інформаційна галузь».
3. Наведіть визначення поняття державної інформаційної політики.
4. Які головні напрями державної інформаційної політики визначені законодавством України?
5. Розкрийте поняття «інформатизація» за законодавством України.
6. Які основні завдання Національної програми інформатизації?
7. У чому сутність інформаційного суспільства відповідно до законодавства України?
8. Назвіть основні напрями розвитку інформаційного суспільства в Україні на найближчий період, визначені законодавством.
9. На яких основних засадах ґрунтується національна політика розвитку інформаційного суспільства в Україні?
10. Який зміст поняття «інформаційна безпека»?
11. Які передбачені організаційно-правові основи розвитку інформаційного суспільства в Україні?
13
TEMA 2. ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО - КОМПЛЕКСНА ГАЛУЗЬ ПРАВА: ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ І МЕТОДИ
Поняття інформаційного права. Предмет і об'єкт інформаційного права. Методи інформаційного права. Система інформаційного права. їнформаційно-правові норми. Інститути інформаційного права: генеральні, основні, субінститути.
Ключові слова: інформація, інформаційна галузь, інформаційне право, предмет і методи права, комплексна галузь, інформаційні відносини, інформаційна діяльність, система інформаційного права, інформаційно-правові норми, інститути інформаційного права.
Поняття «інформаційне право» можна розглядати загалом у таких взаємопов'язаних значеннях:
1) як галузь правознавства -інституція юридичної науки, предметом дослідження якої є суспільні правовідносини, об'єктом яких є інформація, інформаційні ресурси, інформаційна діяльність;
2) галузь права, яка регулює інформаційні відносини;
3) навчальна дисципліна.
Первинним компонентом у цьому випадку є інформаційне право як галузь права.
У загальному вигляді інформаційне право є галуззю права, норми якого регулюють суспільні відносини, пов'язані із збиранням, одержанням, використанням, поширенням, зберіганням інформації, реалізацією права на інформацію, забезпеченням інформаційної безпеки.
Назва галузі походить насамперед від терміна «інформація» (від лат. information -роз'яснення, уявлення, відомості про предмети, явища й процеси навколишнього світу).
В юридичній науці за існування концепції про інформаційне право як комплексної галузі питання про її самостійність на сьогодні все ще залишається дискусійним. Існує також декілька концептуальних підходів до формування змісту інформаційного права .
Проте інформаційне право в Україні офіційно закріплене в переліку наукових спеціальностей, за якими проводяться захисти дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата і доктора наук
1Основи інформаційного права України :навч. посіб. /за ред.М.Я. Швеця, P.A.Калюжного, П.В. Мельника. -К. :Знання, 2004. -С. 30-31.
14
КОСТЕЦЬКА TJL
(спеціальність: 12.00.07 -теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право).
Тривалий час теоретичною дискусійною проблемою є питання про визначення правового статусу комплексу законодавчих та інших нормативно-правових актів, окремих норм, що регулюють інформаційні відносини, його місця в правовій системі. При цьому Інтерес до відповідних питань виявляли і виявляють не тільки юристи, а й спеціалісти інших професійних напрямів -економісти, представники прикладних наук.
У спеціальній літературі застосовують різні терміни: «правова інформатика», «комп'ютерне право», «електронне право», «інформа-ційно-комп'ютерие право» тощо. І це зрозуміло, оскільки названа галузь перебуває на стадії становлення і науковці намагаються визначити її зміст.
Характерно, що при застосуванні, наприклад, терміна «інформаційне право», автори при визначенні його змісту зазвичай не обмежуються тільки сукупністю регулюючих юридичних норм,
У спеціальній літературі, наприклад, інформаційне право визначається як:
- комплексна галузь права, що являє собою систему соціальних норм і відносин (які охороняються державою), що виникають в інформаційній галузі (інформаційних відносин) -галузі виробництва, перетворювання та споживання інформації1;
- сукупність доктринальних положень юридичної науки, правових норм утворюють самостійний масив національного права, норм міжнародного законодавства, а також як стан правової свідомості суб'єктів права у галузі інформаційної діяльності та відносин, пов'язаних із інформаційними ресурсами, функціонуванням інформаційних мереж і систем в умовах застосування сучасних інформаційних технологій, спрямованих на забезпечення безпечного задоволення інформаційних потреб громадян, їх організацій, держави і суспільства в цілому, забезпечення адекватної реакції юридичної системи на порушення встановлених законодавством правил у гапузі інформації та інформатизації2;
Копылов В .А. Информационное право : учебник /В .А, Копылов. -М :Юрист, 2002.-С. 86-87.
" Бачило ИЛ. Информационноеправо : учебник / И .Л.Бачило, В.Н. Лопатин, М.Ф. Федотов. -М., 2001. -С. 14.
15
ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
- в об'єктивному значенні -як суспільні відносини щодо інформації, які знаходять вираження в нормах, урегульованих на публічно-иравовому та приватно-правовомурівні1 та ін.
Оскільки в об'єктивному значенні право —це складна нормативно регулююча система, функціонування якої не зводиться лише до суспільних відносин, виражених у нормах, при існуючих різноманітних підходах і з урахуванням загальнотеоретичних положень про інформаційне право як галузь права доцільно вести мову як про сукупність правових норм, що регулюють відповідні суспільні відносини (інформаційні), що складають її предмет.
У загальній теорії права, як відомо, сформовано чіткі критерії для визначення самостійної галузі права: предмет і методи правового регулювання, джерела, розроблено процесуально-процедурний механізм їх застосування на ін. Відсутність таких ознак не дає змоги визначити певну сукупність норм, інститутів як галузь права.
Загальна тенденція поглиблення процесів диференціації та інтеграції в сучасній системі національного права зумовлює закономірне збільшення комплексних галузей права та міжгалузевих інститутів. З'являються суміжні предмети правового регулювання, що значно розширює його межі. При збереженні основного каркасу профілюючих галузей права не виключається постійна ротація її вторинних елементів, які змінюються як за якісними, так і за кількісними показниками: окремі галузі втрачають своє самостійне значення, утворюються нові галузі права, підгалузі права трансформуються в самостійні галузі, виникають нові комплексні утворення в рамках системи права2.
За таких умов не тільки метод, але й предмет правового регулювання, не завжди є достатнім показником розмежування галузей.
Інтенсивний розвиток якісно нових суспільних відносин, їх структурна неоднорідність та своєрідність засвідчили про неспроможність належного правового регламентування в межах традиційних галузей права -конституційного, адміністративного, цивільного та ін.
Таким чином, глибокі соціальні зміни в інформаційній галузі не тільки вплинули на диференціацію правової системи а й виділили
1 Інформаційне законодавство України: концептуальні основи формування / Швець М, Калюжний P., Гавловський В., Цимбалюк В. /У Право України. - 2001. - № 7. - С 88.
2Федоренко В. Поняття системи конституційного права України / В. Федоренко II Право України. - 2000. - № 7. - С 1 ї.
16
КОСТЕЦЬКА Т.А.
сукупність галузевих інформаційно-правових норм, зумовили формування окремої галузі -інформаційного права -із самостійним предметом, який становлять інформаційні відносини.
За теорією гіперсистем, сутність якої полягає в тому, що виділяється предмет (об'єкт) правовідносин, який може агрегуватися з об'єктами інших міжгалузевих комплексних інститутів права, інформаційне право -це такий міжгалузевий інститут, який сформовано шляхом перерозподілу сфери нормативного регулювання між окремими галузями права.
Слід зазначити, що поняття «комплексна галузь права» -порівняно нове явище, а тому вченими-правознавцями було сприйнято неоднозначно.
Водночас, як відзначають вітчизняні теоретики права, виділення такої категорії -це об'єктивна необхідність, обумовлена ускладненням суспільного життя, потребами його комплексного сприйняття.
Предмет інформаційного права. Питання про визначення предмета інформаційного права (або «предметної сфери інформаційного права») у спеціальній літературі на сьогодні залишається дискусійним. При будь-якому підході все так чи інакше зводиться до правовідносин, пов'язаних із інформацією, її видами, режимом доступу до неї тощо. Дослідники інформаційних правовідносин вважають, що «з інформацією пов'язані всі правовідносини»1. Такий підхід, на наш погляд, загалом є справедливим. Саме інформація є важливим системоутворювальним елементом будь-яких відносин, активно їх формує.
Таким чином, визначальним для предмета правового регулювання інформаційного права є сукупність різноманітних інформаційних відносин, пов'язаних із об'єктом інформаційного права -інформацією.
Як слушно вказує відомий російський учений-юрист І.Л. Бачило, предметом інформаційного права є та частина суспільних відносин, яка пов'язана із:
Бачило И.Л. Информационное право : учебник / И.Л. Бачило, В.Н. Лопатин, М.Ф. Федотов. - М., 2001. - С. 199,
17
ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
- створенням, формуванням, зберіганням, обробкою, розповсюдженням, використанням інформаційних ресурсів і їх конкретних об'єктів;
-управлінням у галузі формування та використання цього соціального ресурсу в суспільстві та окремих його структурах;
- створенням та використанням нових технологій роботи з інформацією та технологій її передавання в інформаційних системах та комунікаційних мережах із метою задоволення потреб в інформації;
- забезпеченням безпеки в інформаційній галузі;
- встановлення юридичної відповідальності суб'єктів права в названій галузі1.
Функціонування різноманітних видів інформації, інформаційних ресурсів, система інформаційних відносин, які виникають при реалізації конституційного права на інформацію (тобто при збиранні, використанні, зберіганні та поширенні інформації), інформаційна діяльність учасників відповідних правовідносин, що базується на використанні інформаційних технологій, електронних засобів комунікацій тощо є чинником, який становить систему галузі інформаційного права.
Отже, в загальному вигляді об'єктом інформаційного права є вся інформаційна галузь, визначення якої наведено в попередньому розділі.
Слід зазначити, що проблема чіткого обмеження предметної сфери інформаційного права є однією з актуальних не тільки для вітчизняної науки. Так, висловлюється думка, що предметом інформаційного права є лише суспільні відносини, що виникають з приводу встановлення режимів та параметрів суспільного обігу інформації, реалізації інформаційних прав та правового статусу суб'єктів інформаційних процесів та формування їх правомірної поведінки і звязків .
Дещо інший підхід до змісту інформаційного права міститься в російській навчальній літературі. Зокрема обґрунтовується думка про те, що існування специфічного середовища формування та існування
1 Бачило ИЛ. Информационное пораво. Основы практической информатики : учеб. пособие /И.Л. Бачило. -М., 2001. -С. 32.
2 Кормич Б. Предмет і метод інформаційного права / Б. Кормич // Держава і право : зб. наук. пр. ~ 2004. -№ 26. - С. 43.
18
КОСТЕЦЬКА ГЛ.
всесвітньої інформаційної комп'ютерної мережі (Інтернет) —віртуального середовища -зумовлює те, що предметом інформаційного права мають бути не просто відносини у сфері обігу інформації, а тільки ті, що виникають, змінюються, припиняються у так званому кібер-просторі. Таким чином, предметом правового регулювання є суспільні відносини, що формуються в процесі електронної діяльності1.
Деякі вітчизняні науковці, наприклад, підтримують концепцію комп'ютерного права як комплексної галузі права, яка врегульовує суспільні відносини у сфері інформатики, створення і використання електронно-обчислювальних машин (ЕОМ), засобів і продуктів електронного програмування. Предметом комп'ютерного права називають правове регулювання інформаційних відносин, пов'язаних зі створенням і використанням комп'ютерних технологій, автоматизованих систем управління (АСУ), машинної інформації тощо.
Наявність різноманітних підходів зумовлює необхідність доктринального тлумачення предмета правового регулювання інформаційного права.
Методи правового регулювання інформаційних правовідносин
Метод правового регулювання є одним із юридичних критеріїв самостійності галузі права.
Метод інформаційного права -це сукупність засобів (способів, прийомів) цілеспрямованого впливу норм на інформаційні відносини, їх учасників з метою забезпечення вимог законодавства» Він є похідним від методу правового регулювання як способу впливу юридичних норм на суспільні відносини.
Питання методів правового регулювання інформаційного права в юридичній науці також є дискусійним. Зважаючи на те, що інформаційне право є міжгалузевим комплексним інститутом у таких традиційних галузях публічного і приватного права України, як конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, кримінальне та тісно пов'язане з іншими міжгалузевими інститутами (авторським правом, правом інтелектуальної власності та ін.), то закономірно, що провідним методом інформаційного права є метод комплексного
Див.: Тедеев A.A. Информационное право(право Интернета) : учеб. пособие / A.A.Тедеев. -М. : Эксмо, 2005.
19
ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
застосування методів конституційного, адміністративного, цивільного, трудового та кримінального права .
Отже, інформаційне право, як і більшість комплексних галузей, має «запозичений» метод.
За визначенням, метод правового регулювання інформаційного права -це системне комплексне застосування методів конституційного, адміністративного, цивільного, трудового та кримінального права (що визначає міжгалузевий характер публічно-правового регулювання) та застосування методів приватноправового регулювання (на рівні правочинів, угод, звичаїв, традицій, професійної, ділової етики).
Названим галузям, як відомо, притаманні імперативний і диспозитивний методи, які використовуються також у сфері інформаційно-правового регулювання. Перший метод є найпоширенішим і застосовується, наприклад, при встановленні інформаційних прав, заборон щодо порушення режиму доступу до інформації, юридичної відповідальності тощо.
Цивільно-правовий метод, наприклад, застосовується у відносинах, пов'язаних із спростуванням недостовірної інформації, відшкодуванням моральної шкоди, завданої неправомірними діями в інформаційній галузі тощо.
Слід зауважити, що деякі вітчизняні науковці (Д. Гетманцев, Б. Кормич) критично ставляться до теорії множинності методів регулювання інформаційних відносин. При цьому вказують на існуючі відмінності в методах правового регулювання інформаційного права і, зокрема, адміністративного та цивільного. Якщо, наприклад, в інформаційному праві в основі методу -загальні дозволи (це стосується інформаційних прав), то метод адміністративного права базується на владних приписах. Адміністративним правом регулюються відносини, зумовлені насамперед виконанням державними органами функцій управління, координації, в тому числі і в інформаційній галузі. Загальним методом цивільно-правового регулювання, крім іншого, є рівність сторін, тоді як для інформаційного права характерна різноманітність взаємовідносин учасників правовідносин залежно від правового статусу, серед яких відносини підпорядкування.
1 Основи інформаційного права України : навч. посіб. / за ред. М.Я. Швеця, P.A. Калюжного, П.В. Мельника. -К. : Знання, 2004. - С. 57.
20
КОСТЕЦЬКА Т.А.
Виділення комплексного методу, на думку авторів, не є цілком виправданим, тому що суспільні відносини не можуть одночасно регулюватися протилежними за своєю природою прийомами та способами, оскільки таким чином втрачається єдність правового регулювання, що не дозволяє визнати інформаційне право галуззю права.
Важко погодитися з такою думкою, оскільки багато так званих комплексних галузей (аграрне, господарське, екологічне та ін.), які ка сьогодні сформувалися, загальновизнано використовують відповідні комплексні методи.
Отже, характерними ознаками методу інформаційного права є: регулювання особливих суспільних відносин (інформаційних); комплексний, системний характер, оскільки наявна сукупність взаємопов'язаних різноманітних способів, методів, що здійснюють цілеспрямований влив на суспільні відносини, внаслідок чого ті набувають інформаційно-иравових властивостей; органічне поєднання імперативного і диспозитивного способів правового регулювання суспільних відносин; зумовленість функціями інформаційного права (регулятивною, охоронною тощо); гарантування засобами державного примусу (юридичною відповідальністю) та ін.
Система інформаційного права. Під системою інформаційного права розуміється сукупність інститутів і норм інформаційного права, інших структурних елементів, які регулюють суспільні відносини, що становлять предмет права як галузі.
Система інформаційного права як правова категорія має комплексний характер і тісно пов'язана із іншою категорією -структурою інформаційного права, тобто внутрішньою побудовою галузі, способом зв'язку елементів, що її утворюють, об'єднаних єдністю мети та завдань правового регулювання.
Так, структура інформаційного права може бути представлена рівнями публічного (публічно-правового регулювання) та приватного (приватноправового регулювання) права: матеріального і процесуального права.
У спеціальній літературі, особливо навчальній, виділяють, наприклад, як складові загальну й особливу частини інформаційного права. До першої належать норми, які встановлюють основні поняття, загальні принципи, склад інформаційного законодавства тощо. До другої -окремі інститути інформаційного права.
21
ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
Оскільки питання системи інформаційного права потребує, окремого наукового дослідження, слід зауважити таке. Подібне струк-турування існує в багатьох галузях права і здебільшого воно базується на галузевих кодифікованих актах. За відсутності подібного акта в інформаційному праві загальні принципи, понятійно-правові категорії, властиві загальній частині, об'єктивізуюгься в Конституції України, в Законі «Про інформацію» (2жовтня 1992p.), який на сьогодні є єдиним системоутворювальним актом національного інформаційного права, інших законах та підзаконних актах. А тому, на наш погляд, виділення загальної та особливої частин як структурних елементів інформаційного права може бути реалізоване шляхом систематизації наявного інформаційного законодавства.
Найповніше сутність системи національного інформаційного права розкривають його норми та інститути.
Первинною ланкою системи інформаційного права є правова норма. Інформаційно-правовим нормам притаманні всі характерні ознаки норм права. Водночас особливий об'єкт правового регулювання -інформаційна галузь -зумовлює певні характерні риси названих норм.
За методом правового регулювання інформаційно-правові норми можна поділити на імперативні та диспозитивні:
залежно від призначення у механізмі правового регулювання -на матеріальні та процесуальні;
за формою вираження характеру диспозиції норми -на упоєно-важувальні, зобов'язальні та заборонні та ін.? які містяться в інформаційному законодавстві.
Інститути інформаційного права.
Лід інститутом інформаційного права розуміється сукупність правових норм, що регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин.
Визначення і формування інститутів інформаційного права є вагомим чинником для його становлення.
Базуючись на визначених наукою загальнотеоретичних критеріях, як самостійний структурний підрозділ, що забезпечує суцільне, відносно закінчене регулювання, можна виділити інститути:
• права на інформацію;
• засобів масової інформації;
22
КОСТЕЦЬКА ТА.
• інформаційних ресурсів;
• правового режиму доступу до інформації:
• інформаційно-комунікаційної системи;
• державної інформаційної політики;
• інформаційної безпеки;
• юридичної відповідальності за порушення вимог інформаційного законодавства та ін.
Вони належать до генеральних інститутів -тобто таких, що регулюють укрупнені різновиди суспільних відносин, які є предметом правового регулювання.
До основних інститутів в ієрархії ікституалізації норм інформаційного права, що відповідають другому рівню поділу і яким притаманна більш предметна спрямованість регулятивного впливу, слід зарахувати окремо статистичну, масову, офіційну, таємну, конфіденційну та інші види інформації, право власності на інформацію, інститут телекомунікацій тощо.
Субінститути інформаційного права мають похідний характер від генеральних та основних інститутів. Вони регулюють більш компактні суспільні інформаційні відносини: інститути спростування, інформаційного запиту тощо.
Наведена класифікація не є вичерпною. Названа проблема досить актуальна і потребує глибокого наукового дослідження.
Таким чином, інформаційне право як самостійна комплексна галузь може бути виділена в системі українського права за таких підстав:
- зацікавленість держави в її формуванні, що обумовлено особливим значенням і роллю інформації, інформаційних ресурсів;
- наявності самостійного предмета правового регулювання, виділення чітких особливостей правовідносин, що його складають;
~ специфічність методів правового регулювання інформаційних відносин.
А також наявність особливих джерел інформаційного права, перспектива створення та затвердження кодифікаційного акта в системі інформаційного законодавства.
23
ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
Запитання до самоконтролю
1. Назвіть основні концептуальні підходи до визначення змісту інформаційного права.
2. Що є предметом інформаційного права?
3. Визначте об'єкт правового регулювання інформаційного права.
4. У чому полягають особливості методів правового регулювання інформаційного права?
5. На прикладі норм Закону України «Про інформацію» визначте імперативні та диспозитивні, матеріальні та процесуальні, уповно-важувальні, зобов'язальні та заборонні норми.
6. Що таке система інформаційного права? Які її структурні складові?
7. Що означає поняття «генеральний інститут інформаційного права»? Наведіть приклад такого інституту.
8. Назвіть основні інститути та субінститути інформаційного права.
9. Чи є об'єктивні підстави для виокремлення інформаційного права в самостійну галузь?
10. Дайте визначення інформаційного права як галузі.
24
ТЕМА З ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА ТА СИСТЕМА ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Поняття джерел інформаційного права. Інформаційне законодавство України як основа інформаційного права. Місце інформаційного законодавства в національній правовій системі України. Система інфорхмаційного законодавства. Класифікація нормативно-правових актів інформаційного законодавства. Закони як акти інформаційного законодавства, Перспективи розвитку інформаційного законодавства.
Ключові слова: джерела права, інформаг\ійне законодавство, інформаційно-правові норми, галузі інформаційного законодавства, система інформаційного законодавства, Закон України «Про інформацію», Інформаїіійнгш кодекс України.
Джерела інформаційного права є однією з основних і разом із тим малодосліджених категорій.
Поняття «джерела інформаційного права» вживається, базуючись на сформованому у національній теорії права розумінні його як офіційно-документальної форми вираження і закріплення правових норм, що йдуть від держави чи визнані нею і мають юридичне загальнообов'язкове значення. Чіткість визначення має суттєве значення насамперед для теоретичної розробки проблем інформаційного права.
Існує думка, що формально-юридичний підхід у розумінні змісту джерела права не розкриває сутності цієї юридичної категорії, спрощує її зміст1. Тому навряд чи є потреба абсолютизувати офіційні форми вираження та закріплення змісту права у трактуванні джерел права.
Така особливість характерна і для джерел інформаційного права, оскільки їхня система складається не тільки з нормативно-правових актів, а ще й з окремих юридичних, техніко-правових норм (правил, стандартів тощо), міжнародних та внутрішніх договорів (наприклад, між засобами масової інформації щодо висвітлення певних питань), судової практики тощо.
1 Теория государства и права : курс лекцій / под. ред. Н.И. Матузова, A.B. Малько. - М, 1997. - С. 329; Погорілко В. Джерела конституційного права України: поняття, види і система / В. Погорілко, В, Федоренко // Право України. - 2002. - № 3. -С. 8-16.
25
ІНФОРмшійНЕ право України
Зовнішню форму вираження інформаційного права, тобто стан його джерел, характеризує інформаційне законодавство, під яким на сьогодні можна розуміти:
сукупність нормативно-правовых актів, окремих норм (іноді їх називають інформаційно-правовими нормами), положень міжнародних договорів, які регулюють відносини, пов'язані з реалізацією конституційного права кожного на інформацію, зі здійсненням інформаційної діяльності у таких галузях, як: збирання, одержання, виробництво, поширення, зберігання тощо інформації; формуванням інформаційних ресурсів; наданням інформаційних послуг; фунщіону-ванням інформаційно-комуп'каційнга систем; захистом інформації від несанкціонованого доступу та ін.
У структурі національного інформаційного законодавства норми Конституції України (або конституційні інформаційно-правові норми), що встановлюють інформаційні права та свободи людини і громадянина, обов'язки відповідних державних органів щодо забезпечення надання певної інформації, встановлені Основним законом обмеження поширення інформації в державі та суспільстві та ін., які містяться насамперед у статтях 17, 32, 34та інших, є фундаментальними в ієрархічній структурі відповідного законодавства.
Самостійну групу системи інформаційного законодавства становлять спеціальні Закони України, що врегульовують інформаційні відносини: «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про радіочастотний ресурс», «Про телекомунікації», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» та ін.
До системи інформаційного законодавства належать також норми міжнародно-правових актів, які встановлюють основоположні права людини, зокрема і право на інформацію (ст. 19Загальної декларації прав людини, ст. 10Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст. 19Міжнародного пакту про громадянські і політичні права тощо), інформаційно-правові норми міжнародних актів, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України.
Окремі норми інших галузей права« наприклад, адміністративного, кримінального, комерційного, цивільного спрямовані на врегулювання інформаційних відносин.
26
КОСТЕЦЬКА TJL
У літературні наголошується, що специфікою нормативно-правових джерел інформаційного права є те, що вся їх сукупність формує особливий вид інформаційних ресурсів -нормативно-правову інформацію в структурі правової інформації, яка складається як з індивідуальних правових актів, так і з актів правозастосування.
Складові системи інформаційного законодавства -закони, під-законні нормативно-правові акти -за юридичною формою умовно можна розподілити на такі окремі групи:
1) закони, які в загальній системі нормативних актів посідають основоположне місце, є базовими для прийняття інших актів, оскільки визначають основи регулювання багатьох об'єктів інформаційних правовідносин (насамперед це Закони України: «Про інформацію», «Про Національну програму інформатизації», «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015роки»);
2) спеціальні (галузеві) закони та інші нормативні (підзаконні) акти, що регулюють конкретні напрями інформаційних відносин;
3) акти визнання корм міжнародних договорів в інформаційній галузі (Закон України «Про ратифікацію Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля від 28червня 1998 р.» та ін.);
4) рішення, висновки Конституційного суду України щодо тлумачення норм інформаційного законодавства.
Галузеві нормативні акти в інформаційній сфері за предметом правового регулювання у свою чергу розподіляються на:
- закони та інші нормативні акти про окремі види інформації (Закони України «Про державну статистику», «Про державну таємницю», «Про науково-технічну інформацію» тощо);
- нормативні акти про засоби масової інформації, правовий статус журналістів (Закони України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» та ін.);
- акти, що врегульовують відносини, пов'язані із формуванням, використанням, зберіганням інформаційних ресурсів, створенням інформаційних продуктів, наданням інформаційних послуг (Закони
27
ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
України «Про бібліотеки і бібліотечну діяльність», «Про національний архівний фонд та архівні установи», «Про радіочастотний ресурс» тощо);
- нормативно-правові акти про застосування інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем, інформаційних технологій у сфері кругообігу документованої інформації, інших видів зв'язку (Закони України «Про телекомунікації», «Про Національну систему конфіденційного зв'язку», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронний цифровий підпис» та ін.);
- акти про захист інформації, інформаційних ресурсів -інформаційну безпеку (Закони України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», Положення про державну експертизу у сфері криптографічного захисту інформації та ін.);
- нормативно-правові акти, що встановлюють правовий статус органів державної влади й управління в інформаційній галузі (Закон України «Про Національну раду з питань телебачення і радіомовлення», «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації», Положення про Державний комітет телебачення і радіомовлення України тощо).
Названі групи нормативно-правових актів представляють найбільш укрупнені предметні сфери правового регулювання різнобічних, ієрархічних інформаційних відносин, які сукупно є публічно-правовими і приватноправовими суспільними відносинами, предметом яких є насамперед інформація.
Однак слід зважати на те, що будь-яка класифікація правового масиву не може бути абсолютною, зорієнтованою на якусь конкретну ознаку (за юридичною силою, призначенням тощо).
Предметна «спеціалізація» інформаційного законодавства, а саме регулювання інформаційних відносин, інформаційної діяльності, об'єктом і предметом яких є насамперед інформація, право на інформацію, визначається тим, що його система складається як із норм публічного (конституційного, адміністративного, кримінального та ін.), гак і приватного (цивільного, авторського, трудового) права.
Система актів інформаційного законодавства як джерел права складається з двох підсистем:
• законодавчих актів;
• підзаконних нормативно-правових актів.
28
КОСТЕЦЬКА Т.А.
Юридичне значення наведених вище актів полягає в тому, що вони забезпечують реалізацію норм Конституції України, розвивають її положення, містять конкретний механізм впровадження їх приписів у практичну дійсність.
Наприклад, деякі акги інформаційного законодавства мають ознаки органічних законів як джерел конституційного права. Зважаючи на визначені у спеціальній літературі ознаки подібних законів, такими можна назвати правові акти, що регулюють чітко визначені Конституцією України (ст. 92)інститути.
Встановлений перелік виключно законодавчого визначення питань, зокрема в інформаційній галузі, стосується засад створення та діяльності засобів масової інформації (відповідно це акти законодавства про засоби масової інформації); організації державної статистики та інформатики (Закон України «Про державну статистику»); організації зв'язку (Закон України «Про телекомунікації» тощо). Безумовно, характер органічних законів як джерел конституційного права мають насамперед ті акти інформаційного законодавства, які складаються переважно із конституційно-правових норм.
Закони як зовнішня форма вираження інформаційно-правових норм є основними серед інших інформаційно-правових актів, їх можна поділити на:
загальні закони, норми яких поширюються на всі суб'єкти інформаційних відносин;
спеціальні закони, що регулюють певну галузь інформаційних відносин (поширення масової інформації, функціонування засобів масової інформації, правовий статус окремих видів інформації тощо);
закони неспеціального регулювання (спрямування), до яких належать окремі норми актів або приписи галузей законодавства, що регламентують окремі групи інформаційних відносин. Наприклад, норми Цивільного кодексу України, що становлять окремі інститути інформаційного права (право на інформацію, інститут спростування недостовірної інформації тощо), які за цивільним законодавством належать до особистих немайнових прав фізичної особи (статті 277, 278, 285, 302та ін.).
До загальних законів належить насамперед Закон України «Про інформацію».
Закон за відсутності на сьогодні єдиного кодифікаційного акта у відповідній галузі суспільних відносин претендує на роль головного документа, Такий висновок ґрунтується на основі загальнотеоретичних
29
ІнФОРМАЦійш право України
положень щодо ознак кодифікаційних актів, до яких, зокрема, належать: системність; особлива структура (система), розподіл правових приписів у тексті акта; особлива роль і функції в системі законодавства; всебічне і глибоке регулювання суспільних відносин; досить висока стабільність тощо.
Закони досить детально регулюють відповідні суспільні відносини і як правило не передбачають конкретизації їх на рівні нідзаконних актів.
Особливо це характерно для Закону України «Про інформацію». Прийнятий 2жовтня 1992р. він знаменував розвиток і становлення нового напряму національного законотворення, заклав основу системного підходу до правового регулювання відповідних суспільних відносин. Водночас норми цього закону мають здебільшого загальний характер і не є нормами безпосередньої дії, що позначається на правозастосуванні його положень.
Визначальні особливості актів інформаційного законодавства полягають і в тому, що за змістом та функціональним призначенням вони мають комплексний характер, містять норми як публічного, так і приватного права.
Наприклад, Закон України «Про телекомунікацію», дія якого поширюється на відносини суб'єктів ринку телекомунікацій щодо надання та отримання телекомунікаційних послуг і використання телекомунікаційних мереж загального користування, складається переважно з адміністративно-правових та цивільно-правових норм публічно-правового характеру. Такий підхід із поєднанням публічно-та приватноправових елементів є характерним для всіх інших актів інформаційного законодавства, предметом правового регулювання яких, зокрема, стали науково-технічна інформація, реклама, діяльність засобів масової інформації та ін.
Таким чином, інформаційне право, джерелом якого є акти інформаційного законодавства, це окрема комплексна галузь законодавства, в основі якої норми-приписи різних галузей права.
Акти інформаційного законодавства, з одного боку, є цілісним, єдиним утворенням, а з іншого -являють собою диференціацію норм за відповідними галузями інформаційної діяльності.
Підгалузі інформаційного законодавства: -законодавство про: засоби масової інформації (про друковані засоби масової інформації -пресу);
ЗО
КОСТЕЦЬКА I.A.
- телебачення і радіомовлення, систему суспільного телебачення, інформаційні агентства;
- інформатизацію;
- інформацію в інформаційно-телекомунікаційних системах;
- інформаційні ресурси (національний архівний фонд і архівні установи, бібліотеки і бібліотечну діяльність, радіочастотний ресурс тощо);
- телекомунікації;
- науково-технічну інформацію;
- статистичну інформацію;
- рекламну інформацію:
- таємну (з обмеженим доступом) інформацію та ін. Галузеве законодавство є найбільш адекватним реальному стану
розвитку національних інформаційних відносин, більш динамічним, бо пов'язане з конкретними правовідносинами, містить конкретні норми тощо. Воно розвивається поза межами базового законодавчого акта в інформаційній галузі, яким є Закон «Про інформацію». Останній потребує на сьогодні відповідної модернізації відповідно до норм Конституції України, міжнародно-правових стандартів у цій галузі, сучасних реалій розвитку інформаційних відносин.
Першочергового значення набуває не стільки диференціація інформаційного законодавства, хоча це також є необхідною умовою його ефективності, а насамперед його уніфікація. Ця проблема пов'язана з укрупнення нормативних актів, головним чином у формі законів.
Актуальним лишається питання систематизації інформаційного законодавства, основними формами якої є: інкорпорація, консолідація та кодифікація законодавства.
Прикладами систематизації інформаційного законодавства шляхом неофіційної інкорпорації є, наприклад, збірник «Законодавство України про інформацію», періодичне видання «Бюлетень законодавства і юридичної практики України». Особливість такої систематизації полягає в тому, що згруповані таким чином акти не мають сили офіційного документа, на них не можна посилатися в процесі правотворчості та застосування норм права.
Науковці протягом тривалого часу обґрунтовують, а часом і втшюють у підготовлених ініціативних проектах теоретико-правову ідею про необхідність підготовки спеціального кодифікаційного акта -Інформаційного кодексу України.
31
ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
Про необхідність розроблення і прийняття такого кодексу з метою підвищення ефективного розвитку суспільства нової якості та правового забезпечення відповідних процесів вказано у Законі України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-20і5роки», прийнятого 9січня 2007р.
Запитання для самоконтролю
1. Що слід розуміти під поняттям «джерела інформаційного права»?
2. Які види джерел інформаційного права Ви знаєте?
3. Дайте визначення поняття інформаційного законодавства.
4. Якою є система інформаційного законодавства України?
5. Охарактеризуйте закони як складові інформаційного законодавства, назвіть їх особливості,
6. Який законодавчий акт є базовим, системоутворювальним для інформаційного законодавства?
7. Дайте загальну характеристику Закону України «Про інформацію». Назвіть його основні положення.
8. Назвіть підгалузі інформаційного законодавства.
9. Які нормативні акти формують законодавство України про засоби масової інформації?
10. Окресліть перспективні напрями розвитку інформаційного законодавства України.
32