Добавил:

Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.

Вуз:

Киевский университет права Национальной академии наук Украины

Предмет:

[НЕСОРТИРОВАННОЕ]

Файл:

Костецька Інф. право.doc

Скачиваний:

Добавлен:

22.02.2016

Размер:

910.34 Кб

Скачать

☆

<<< < Предыдущая 1 2 34 / 44

Тема 7.Правовий режим доступу до інформації

Поняття режиму доступу до інформації. Види інформації за правовим режимом доступу. Правовий механізм доступу до відкритої інформації. Інформаційний запит: поняття, види, процедура. Види інформації з обмеженим доступом. Відносини власності в інформаційній галузі.

Ключові слова: правовий режим доступу до інформації, відкрита інформація, інформація з обмеженим доступом, таємна інформація, конфіденційна інформація, право власності, інформація як товар.

Режим доступу до інформації - передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення, зберігання інформації (ст. 28Закону України «Про інформацію»).

За режимом доступу інформація поділяється на відкриту та з обмеженим доступом, а остання -на конфіденційну і таємну.

У більшості випадків інформація є відкритою, обмеження права на одержання подібної інформації забороняється. Держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації.

До основних видів відкритої інформації з передбачених законодавством належить: екологічна, масова, правова, статистична (за винятками, встановленими законодавством), офіційна документована (інформація про діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування), соціологічна, довідково-енциклопедична.

Згідно із Законом України «Про інформацію» (ст. 29)доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом:

- систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках);

- поширення її засобами масової комунікації;

- безпосереднього її надання заінтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам.

КОСТЕЦЬКА Т.А.

Право отримувати, зберігати, використовувати відкриту інформацію не може бути обмежене. Громадяни України та юридичні особи мають право безкоштовно отримувати та використовувати відкриту інформацію для задоволення власних потреб.

Відкрита інформація може бути одержана за інформаціймш запитом. Порядок і умови надання можливості ознайомлення з відповідною інформацією встановлює Закон України «Про інформацію» (ст. 32-37).

Закон поділяє інформаційні запити на два види щодо:

- доступу до офіційних документів;

- надання письмової або усної інформації.

Під інформаційним запитом щодо доступу до офіційних документів у законі розуміється письмове звернення з вимогою про надання можливості ознайомлення з офіційними документами.

Передбачено, що запит може бути індивідуальним або колективним.

Згідно із законом, громадянам надається право звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документа, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження доступу, передбачених самим законом.

Інформаційний запит щодо надання письмової або усної інформації - це звернення з вимогою надати таку інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадових осіб з окремих питань.

Громадянин має право у письмовій формі звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документа, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім встановлених законодавством випадків обмеження доступу.

Надавати інформацію, що стосується їхньої діяльності, письмово, усно, телефоном чи використовуючи інші встановлені законом форми, -це юридичний обов'язок органів законодавчої, виконавчої та судової влади, їх посадових осіб.

Встановлено, що термін вивчення будь-якого із названих запитів щодо можливості їх задоволення не повинен перевищувати десяти календарних днів. Протягом вказаного терміну державна установа повинна письмово довести до відома запитувача, що його запит буде

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

задоволено або що запитуваний документ не підлягає наданню для ознайомлення. Задоволення запиту здійснюється протягом місяця, якщо інше не передбачено законом.

Відмова або відстрочення задоволення запиту може оскаржуватися. У разі, коли запитувач звернувся до суду, обов'язок доводити законність відмови чи відстрочення задоволення запиту покладається на відповідача -державну установу.

Наприклад, необгрунтована відмова у наданні можливості ознайомлення з офіційними документами або порушення визначеного терміну її надання без поважних причин тягнуть за собою дисциплінарну або іншу відповідальність посадових осіб державних установ у порядку, встановленому законами України,

Інформація як товар. Слід підкреслити, що інформація як об'єкт інформаційних відносин у сучасних умовах набуває основних рис товару, а саме особливого його різновиду, якості якого (споживча вартість, відчуження в формі купівлі-продажу тощо) виявляються поза залежністю від кількості витраченої на його вироблення розумової праці.

За чинним законодавством, майже всі основні види інформації будь-якого змісту можуть бути товаром. На деякі види відомостей встановлена плата¹.

Наприклад, органи науково-технічної інформації, підприємства, організації, громадяни, які як суб'єкти науково-інформаційної діяльності вільно реалізують свою інформаційну продукцію та інформаційні послуги, законодавством визначаються як товаровиробники.

Товаровиробнику надається право вчиняти будь-які дії щодо реалізації своєї продукції в порядку, встановленому законом. Вони є вільними у виборі постачальників інформації, форм відносин з ними, методів і видів інформування, а також номенклатури інформаційної продукції та послуг, окрім випадків, коли власники цих підприємств, установ і організацій встановлюють певні вимоги щодо номенклатури продукції, сфери інформаційного обслуговування тощо.

¹ Див. напр.: Положення про виконання статистичних робіт та надання органами державної статистики послуг на платній основі: затв. Постановою Кабміну України 03.08.1998 р.

КОСТЕЦЬКА TJL

З метою вдосконалення організаційно-правового механізму доступу до відкритої інформації чинне законодавство встановлює певні обмеження щодо використання і поширення інформації як товару. Не можуть стати товаром відомості, які в обов'язковому порядку повинні оприлюднюватись:

- відповідно до конституційних вимог -закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов'язки громадян;

- відомості, що становлять офіційну документовану інформацію, надання яких -правовий обов'язок органів законодавчої, виконавчої та судової влади, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування.

Безкоштовно державні органи та організації, органи місцевого самоврядування зобов'язані надавати інформацію на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом (ст. 31Закону «Про інформацію»).

Передбачається, наприклад, безплатне поширення так званої соціальної рекламної інформації (соціальної реклами) -інформації будь-якого виду, розповсюджуваної без мети отримання прибутку в будь-якій формі і спрямованої на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей. На засоби масової інформації -розповсюджувачів реклами, діяльність яких повністю чи частково фінансується з державного або місцевих бюджетів, покладено, зокрема, обов'язок розміщувати соціальну рекламу органів державної влади та місцевого самоврядування, громадських організацій безкоштовно в обсязі не менше 5відсотків ефірного часу, друкованої площі, відведених для реклами¹.

Не може поширюватись як товар також інформація з обмеженим доступом, відомості, що становлять державну таємницю.

Стосовно, наприклад, комерційної таємниці та її різновидів (банківська, професійна, службова тощо), режим доступу та систему захисту якої встановлюють особи, у володінні яких є певні відомості, то можливе введення відповідної інформації в товарообіг.

Про рекламу: Закон України //Відомості Верховної Ради VKpaura ~-1996. - № 39. - Ст. 1,12, Ст. 11; 2006, -№ 5-6. - Ст. 75.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Унеможливлюється надання на товарній основі відомостей (даних, документів), що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб незалежно від форм власності, громадських об'єднань на вимогу відповідних державних органів, службових осіб, у встановлених законом випадках.

Такими є Рахункова палата Верховної Ради України, аудиторські організації, органи внутрішніх справ, прокуратура, Служба безпеки, підрозділи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність (ст. 18Закону «Про Рахункову палату», ст. 8Закону України «Про аудиторську діяльність», п. 17ст. 11Закону «Про міліцію», ст, 20Закону «Про прокуратуру», статті 25, 26Закону «Про Службу безпеки України», ч. 2ст, 8Закону «Про оперативно-розшукову діяльність»).

Право на вимогу інформації, яка необхідна для виконання власних функцій та повноважень, мають також суди, спеціалізовані установи та відомчі служби, що проводять судові експертизи, державні податкові інспекції, уповноважені Антимонопольногокомітету. Предметом вимоги може бути, наприклад, банківська таємниця.

Відомо, що інформація має нематеріальний характер, матеріальною формою її існування (одержання, зберігання, використання і поширення шляхом фіксації відомостей на папері, магнітних, кіно-, відео-, фотоплівці, інших носіях) як об'єкта інформаційно-правових відносин визначено документ у вигляді банку даних, творів, архівних фондів тощо.

Інформація в документованій формі є складовою інформаційних ресурсів.

Інформація як об'єкт права власності. За чинним законодавством інформація є об'єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави.

Інформація може бути об'єктом права власності як у повному обсязі, так і об'єктом лише володіння, користування чи розпорядження.

Підставами виникнення права власності на інформацію названо:

> створення інформації своїми силами і за свій рахунок;

> договір на створення інформації;

КОСТЕЦЬКА TJL

> договір, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи.

Інформація, створена кількома громадянами або юридичними особами, є колективною власністю її творців. Порядок і правила користування такою власністю визначаються договором, укладеним між співвласниками.

Якщо інформація створена організаціями (юридичними особами) або придбана ними іншим законним способом, то вона є власністю цих організацій. Та, що створена на кошти державного бюджету, є державною власністю, а на правах індивідуальної власності -може бути віднесена до державної власності у випадках передання її на зберігання у відповідні банки даних, фонди або архіви на договірній основі.

Встановлено, що власник інформації щодо об'єктів своєї власності має право здійснювати будь-які законні дії, зокрема має право призначати особу, яка здійснює володіння, використання і розпорядження інформацією, визначати правила обробки інформації та доступ до неї, а також встановлювати інші умови.

Відповідно до Цивільного кодексу України інформація як об'єкт цивільних прав може вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступшщтва чи спадкування або іншим чином, якщо вони (права) не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи (статті 177, 178).

Право власності на конфіденційну інформацію, за законодавством, цілком належить суб'єкту, який створює, зберігає, може використовувати чи поширювати інформацію.

Власник такої інформації встановлює режим доступу до неї, забезпечує заходи зберігання конфіденційної інформації, а також має право використовувати та поширювати інформацію на власний розсуд.

Так, власники інформації, інформаційно-комунікаційних систем є суб'єктами відносин, пов'язаних із захистом інформації в цих системах.

Відповідно до закону на підставі укладеного договору або за дорученням власник інформації може надати право розпоряджатися нею іншій фізичній або юридичній особі -розпоряднику інформації.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Власник системи забезпечує захист інформації в системі в порядку та на умовах, визначених у договорі, який укладається ним із власником інформації, якщо інше не передбачено законом. На вимогу власника інформації він надає відомості щодо захисту інформації в системі.

Крім того, названа особа надає користувачеві відомості про правила і режим роботи системи та забезпечує йому доступ до інформації в системі відповідно до визначеного порядку доступу.

Власник системи, яка використовується для оброблення інформації з іншої системи, забезпечує захист такої інформації в порядку та на умовах, визначених договором, який укладається між власниками систем, якщо інше не встановлено законодавством.

Умови оброблення інформації в системі власником системи визначаються відповідно до договору з власником інформації, якщо інше не передбачено законодавством.

Слід підкреслити, що згідно із законом в інформаційній сфері допускається функціонування суб'єктів усіх форм власності. Монополізація ринків у сфері інформаційної діяльності не допускається.

Економічною основою та гарантом сприяння розвитку суспільства та держави, захисту національних інтересів України, вирішення соціально-економічних проблем, духовно-культурного збагачення народу визначена державна і комунальна власність.

Недержавна власність у сфері інформаційної діяльності розвивається шляхом заснування нових організацій, створення нової матеріально-технічної бази та придбання необхідного устаткування й обладнання за рахунок недержавного фінансування, а також іпляхом приватизації окремих об'єктів¹.

Реалізація права власності в інформаційній галузі зумовлює формування ринку інформаційної продукції, послуг, технологій. Ціни і ціноутворення на інформаційну продукцію та послуги встановлюються договорами, за винятком випадків, передбачених законом (ст. 39Закону «Про інформацію»).

Слід додати, що згідно із законодавством громадянам та юридичним особам, які володіють інформацією професійного,

¹ Ст. Ш Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» (від 23 вересня 1997 р.)

КОСТЕЦЬКА Т.А.

ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною за власні кошти, або такою, яка є предметом їхнього професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, надається право самостійно визначати режим доступу до неї, включаючи належність ЇЇ до категорії конфіденційної, та встановлювати для неї систему (способи) захисту (ст. ЗО Закону України «Про інформацію»).

Запитання для самоконтролю

1. Визначити поняття правового режиму доступу до інформації.

2. На які види поділяється інформація за правовим режимом доступу до неї?

3. Охарактеризуйте правовий механізм доступу до відкритої інформації.

4. Назвіть шляхи доведення інформації до загального відома.

5. Визначте поняття інформаційного запиту. Які формальні вимоги встановлює законодавство до його оформлення?

6. Які правові обмеження щодо поширення інформації як товару?

7. Визначте зміст права власності в інформаційній галузі.

8. Що є підставою виникнення права власності на інформацію?

9. Назвіть основні права власника інформації.

10. Які повноваження власника інформаційно-комунікаційних систем встановлені чинним законодавством?

П. Які види форм власності передбачені законодавством в інформаційній галузі?

TEMA 8. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОСТУПУ ДО ОКРЕМИХ ВИДІВ ІНФОРМАЦІЇ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ

Правові засади науково-технічної інформації. Зміст екологічної інформації та право на екологічну інформацію за чинним законодавством. Геологічна інформація. Реклама як об'єкт інформаційних відносин, її основні види. Медична інформація як самостійний вид інформації. Комп'ютерна інформація. Правовий режим архівних ресурсів. Бібліотечні фонди як різновид інформаційних ресурсів.

Ключові слова: дані, науково-технічна інформація, науково-технічні ресурси, науково-інформаційна діяльність, екологічна інформація, реклама, стан здоров'я, комп'ютерна інформація, архіви, архівний документ, бібліотеки, бібліотечні фонди, бібліотечні послуги.

Визначені Законом України «Про інформацію» основні види інформації зумовили розвиток галузевого інформаційного законодавства. Окрім встановлених основних видів, чинне законодавство регулює інші види інформації на рівні спеціальних нормативно-правових актів. Серед них можна назвати насамперед науково-технічну інформацію, екологічну, геологічну, медичну інформацію, рекламу та їн*

Науково-технічна інформація (НТІ) — документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в результаті науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності.

Відносини, що виникають при створенні, одержанні, використанні та поширенні науково-технічної інформації, а також правові форми міжнародного співробітництва у відповідній галузі регулюються насамперед Законом України «Про науково-технічну інформацію» від 25червня і993p., іншими нормативно-правовими актами.

Об'єктом відповідних правовідносин є документована на будь-яких носіях або публічно оголошувана вітчизняна і зарубіжна науково-технічна інформащя. Вона охоплює отримувані в процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності результати, зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, використання та поширення.

КОСТЕЦЬКА Т.А.

Така інформація, що є продуктом інтелектуальної творчої праці, становить об'єкт права інтелектуальної власності.

Право на відкриту науково-технічну інформацію, яке передбачає можливість вільного її одержання, зберігання, використання і поширення під час здійснення наукової, науково-дослідної, виробничої, громадської та іншої діяльності, що не забороняється чинним законодавством, за законом, мають усі громадяни України, юридичні особи, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Сукупність дій, спрямованих на задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави у НТІ, які передбачають її збирання, аналітично-синтетичну обробку, фіксацію, зберігання, пошук і поширення, визначається як науково-інформаційна діяльність.

Передбачено, що інформаційна продукція, а також послуги органів НТІ, підприємств, установ, організацій, окремих громадян, які здійснюють науково-інформаційну діяльність, можуть бути об'єктами товарних відносин.

На задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави в науково-технічній інформації спрямоване функціонування національної системи НТІ -організаційно-правової структури, за допомогою якої формується державна інформаційна політика, здійснюється координація робіт із створення, користування, зберігання та поширення національних ресурсів НТІ з урахуванням інтересів національної безпеки.

Вона складається із спеціалізованих державних підприємств, установ, організацій, державних органів науково-технічної інформації, наукових і науково-технічних бібліотек; підприємств будь-яких організаційно-правових форм, заснованих на приватній чи колективній власності, предметом діяльності яких є інформаційне забезпечення.

Інформаційні ресурси національної системи НТІ -це сукупність довідково-інформаційних фондів із необхідним довідково-пошуковим апаратом і відповідними технічними засобами зберігання, обробки і передання, які є у володінні, розпорядженні, користуванні державних органів і служб НТІ, наукових і науково-технічних бібліотек, комерційних центрів, підприємств, установ і організацій.

Інформаційні ресурси НТІ, що становлять власність держави, визнаються державними ресурсами НТІ.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Екологічна інформація (інформація про стан навколишнього природного середовища) -будь-яка інформація в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі про події, явища, матеріали, факти, процеси й окремих осіб у сфері використання, відтворення та охорони природних ресурсів, природних компонентів та ландшафтів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки.

Екологічна інформація -це відомості про:

> стан навколишнього природного середовища чи його об'єктів -землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та рівні їх забруднення; джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей;

• біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи генетично видозмінені організми та їх взаємодію із об'єктами навколишнього природного середовища;

• загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об'єкти та здоров'я людей;

• екологічні прогнози, плани і програми, заходи, в тому числі адміністративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища;

• витрати, пов'язані із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, інших джерел фінансування; економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля .

Основними джерелами екологічної інформації є дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, а також реєстри, автоматизовані бази даних, архіви, довідки, шо видаються уповноваженими на те органами державної влади та місцевого самоврядування, громадськими організаціями, окремими посадовими особами.

Право кожного на вільний доступ до інформації про стан довкілля (екологічної інформації), якість харчових продуктів і предметів побуту та право на її поширення є конституційним правом людини і громадянина (ст. 50Конституції України).

Галузеві нормативно-правові акти реіулюють право на одержання інформації стосовно окремих об'єктів навколишнього природ-

¹ Більш детально про зміст екологічної інформації див.: Закон України «Про oxopOHv навколишнього природного середовища» (ст. 25).

КОСТЕЦЬКА ТЛ,

ного середовища. Так, у Водному кодексі України (ст, 11)зазначено, що громадяни, їх об'єднання, інші громадські формування у встановленому порядку мають право одержувати інформацію про стан водних об'єктів, джерела забруднення та використання вод, про плани і заходи щодо охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Право громадян на достовірну інформацію про стан свого здоров'я, здоров'я населення, а також про можливі і наявні фактори ризику встановлено, наприклад, в Законі України «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» (ст. 4).За підприємствами, установами, організаціями закріплено право на одержання від відповідних органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, а також відповідних органів і установ охорони здоров'я інформації щодо стану здоров'я населення, санітарноГга епідемічної ситуації, законодавчих, нормативних актів з питань забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення і санітарних норм.

Доступ, наприклад, до інформації, пов'язаної з використанням ядерної енергії, правом громадян на захист та одержання від відповідних підприємств, установ, організацій повної та достовірної інформації щодо безпеки ядерної установки чи об'єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами, за винятком відомостей, що становлять державну таємницю, гарантовано Законом України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8лютого 1995р.

Забезпечення інформування населення про радіаційну обстановку -повноваження місцевих органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про поводження з радіоактивними відходами» від 30червня 1995р.

Інформація про об'єкти підвищеної екологічної небезпеки та вплив екологічно небезпечної діяльності на навколишнє природне середовище, здоров'я людей -предмет регулювання інших актів екологічного законодавства (Законів України: «Про відходи», «Про об'єкти підвищеної небезпеки», «Про пестициди і агрохімікати» таін.)*.

Чинне законодавство про екологічну інформацію базується на положеннях міжнародно-правових актів, зокрема Орхуської Конвенції «Про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті та

Більш детально про екологічні права та обов'язки громадян див., напр.: Екологічне право України. Академічний курс : підручник / за заг. ред. Ю.С. Шемшученка. - К., 2005. - (Розділ III).

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього природного середовища», схваленій 5червня 1998р.

Відносно самостійним та специфічним видом інформації, яка має загальнодержавне значення, називають геологічну інформацію.

Відомості, що її складають, за чинним законодавством України (ст. 1Закону України «Про державну геологічну службу») є результатом геологічного вивчення надр -спеціальних робіт і досліджень, спрямованих на одержання інформації про надра з метою задоволення потреб суспільства.

Геологічна інформація -зафіксовані дані геологічного, геофізичного, геохімічного, аерокосмічного, економічного змісту, що характеризують будову надр, наявні в них корисні копалини, умови розробки родовищ, інші якісні та кількісні параметри та особливості надр, та отримані за результатами геологорозвідувальних, геолого-екологічних, науково-дослідних, експлуатаційних та інших робіт¹.

У сучасних умовах у спеціальній літературі термін «геологічна інформація» пропонується розглядати не тільки у вузькому розумінні (тобто як відомості геологічного характеру), а як інформаційну систему —організаційно впорядковану сукупність масивів первинних і аналітичних документів, а також інформаційних технологій (інформаційних ресурсів), що зосереджуються у фондах, архівах, бібліотеках, банках даних із метою збору, обробки, нагромадження, зберігання, подальшого пошуку та надання їх споживачеві.

Геологічна, як і будь-яка інша інформація, належить до об'єктів цивільного права.

Серед нормативних актів, положення яких формують інститут геологічної інформації: Кодекс України про надра, Закон «Про державну геологічну службу», Гірничий закон України, Положення про розпорядження геологічною інформацією (від 13червня 1995р. № 423),постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами» (від 2жовтня 2003р, № 1540)та інші.

Реклама -інформація про особу чи товар, поширена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їхній інтерес щодо такої особа чи товару.

Інформаційні відносини, пов'язані з рекламною діяльністю, регулюються Законом України «Про рекламу» від 3липня 1996р.

¹ Положення про порядок розпорядження геологічною інформацією : затв. Постановою Кабміну України 13,06.1995 р. // Зо. постанов Уряду України. -1995.-№8.-Ст.220,п.2.

КОСТЕЦЬКА Т.Л.

(у редакції від 11липня 2003p., із наступними змінами)¹, іншими нормативно-правовими актами.

Характерні ознаки реклами:

- особливий зміст відомостей;

- поширення в будь-якій формі та будь-якими рекламними засобами, не забороненими законодавством;

- поширюється з конкретною метою (цілеспрямовано звертає увагу споживачів на конкретних особу/товар, щоб сформувати обізнаність, підвищити інтерес тощо);

- замовляється рекламодавцем із метою одержання прибутку (безпосередньо чи опосередковано), крім соціальної реклами, та ін.

Основними суб''етапами рекламної діяльності України є:

• рекламодавець -юридична чи фізична особа -замовник рекламної інформації для її виробництва, розміщення, поширення;

• виробник реклами -юридична чи фізична особа, що здійснює повне чи часткове приведення рекламної інформації до готової для поширення форми;

• розповсюджувач реклами -юридична чи фізична особа, що здійснює розміщення і (чи) поширення рекламної інформації шляхом надання і (чи) використання майна, у тому числі технічних засобів радіомовлення, телевізійного віщання, а також каналів зв'язку, ефірного часу й інших способів;

• споживачі реклами ~ невизначене коло осіб, на яких спрямована реклама, наслідком чого може бути відповідний вплив на них.

Законодавство вирізняє внутрішню, зовнішню, недобросовісну, порівняльну, приховану рекламу, рекламу на транспорті, соціальну рекламу.

Внутрішня реклама -інформація, що розміщується всередині будинків, споруд, зокрема в кінотеатрах і театрах під час демонстрації кінофільмів та вистав, концертів, а також під час спортивних змагань, що проходять у закритих приміщеннях, крім місць торгівлі (у тому числі буфетів, кіосків, яток), де може розміщуватися інформація про товари, що безпосередньо в цих місцях продаються.

Зовнішня - реклама, розміщена на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, встановлених на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 39. - Ст.-181. Дія цього закону не поширюється, зокрема, на оголошення фізичних осіб, недов'язаних із підприємницькою діяльністю (ч. З ст. 2 Закон}⁷ «Про рекламу»),

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Недобросовісна ~ реклама, яка вводить або може ввести в оману її споживачів, завдати шкоди особам, державі чи суспільству внаслідок неточності, недостоверностидвозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу поширення. Така реклама заборонена.

Порівняльна -реклама, яка містить порівняння з іншими особами та/або товарами іншої особи.

Прихована реклама ~ це інформація про особу чи товар у програмі, передачі, публікації, якщо така інформація слугує рекламним цілям і може вводити в оману осіб щодо дійсної мети таких програм, передач, публікацій. Така реклама заборонена законом.

Реклама на транспорті ~ інформація, розміщена на території підприємств транспорту загального користування, метрополітену, на зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів і споруд транспортних підприємств загального користування і метрополітену.

Соціальною визначена реклама як інформація будь-якого виду, поширена без мети отримання прибутку в будь-якій формі і спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей. Вона не повинна містити посилань на конкретний товар та/або його виробника, на рекламодавця (за винятком випадків, коли рекламодавець -громадська організація), об'єкти права інтелектуальної власності, що належать виробнику товару або рекламодавцю.

Реклама має бути чітко відокремлена від інших відомостей незалежно від форм чи способів її поширення таким чином, щоб їх можна було ідентифікувати саме як рекламу.

Основними принципами реклами визначено: законність, точність, достовірність, використання форм та засобів, які не завдають її споживачеві шкоди.

Реклама не повинна підривати довіру суспільства до неї та має відповідати принципам добросовісної конкуренції. Вона також не може містити інформації або зображень, що порушують етичні, гуманістичні, моральні норми, нехтують правилами пристойності.

Передбачено також, що реклама повинна враховувати особливу чутливість дітей і не завдавати їм шкоди тощо. Слід мати на увазі, що в згаданих випадках ідеться не про рекламу, розраховану на дітей, а про те, що під час замовлення, виготовлення та розміщення будь-якої рекламної продукції необхідно враховувати те, що потенційними її споживачами є діти з притаманними їм психологічними та іншими особливостями.

КОСТЕЦЬКА Т.А.

Забороняється, зокрема, вміщувати твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження людини, її соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, ставлення до релігії, за мовними ознаками, родом і характером занять, місцем проживання, а також ті, що є дискримінаційними щодо осіб, які не користуються рекламованим товаром;

> подавати відомості або закликати до дій, які можуть спричинити порушення законодавства, завдають чи можуть завдати шкоди здоров'ю або життю людей та/чи довкіллю, а також спонукають до нехтування засобами безпеки;

> використовувати засоби і технології, що діють на підсвідомість споживачів реклами.

Законодавством встановлено й інші вимоги до реклами.

Від рекламної інформації слід відрізняти інформацію про продукцію, право на одержання якої є складовою прав споживачів. Зміст такої інформації становлять відомості про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також виробника (виконавця, продавця), тобто відомості, що забезпечують споживачам можливість свідомого і компетентного вибору такої продукції.

Правовий режим такої інформації регулюється Законом України «Про захист прав споживачів» (у редакції від 1грудня 2005р.)¹.

Подібні відомості є обов'язковими (статті 4,6)і продавець (виробник, виконавець) має надати їх споживачу до придбання останнім товару.

Відповідно до положень ст. 15названого Закону інформація про продукцію повинна містити такі відомості:

- найменування товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг;

- найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати продукція;

- про основні властивості продукції, а щодо продуктів харчування -перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок, номінальну кількість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а

³ Відомості Верховної Ради України. ~ 2006. - № 7. ~ Ст. 84.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

також іншу інформацію, що поширюється на конкретну категорію. Продукти харчування, упаковані або розфасовані в Україні, повинні супроводжуватись інформацією про їх походження;

- відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі встановлені законодавством;

- позначку про наявність у складі продукції генетично модифікованих компонентів;

- дані про ціну (тариф), умови та правила придбання, дату виготовлення продукції; відомості про умови її зберігання;

- гарантійні зобов'язання виробника (виконавця);

- правила та умови ефективного і безпечного використання продукції;

- найменування та місцезнаходження виробника (виконавця), підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживачів, а також проводить ремонт і технічне обслуговування;

- строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі виконання цих дій.

Якщо продукція підлягає обов'язковій сертифікації, споживачеві має надаватись інформація про її сертифікацію.

Що стосується продукції, яка за певних умов може бути небезпечною для життя, здоров'я споживача та його майна, навколишнього природного середовища, виробник (виконавець, продавець) зобов'язаний довести до відома споживача інформацію про таку продукцію та можливі наслідки її споживання (використання).

Встановлено, що відповідна інформація доводиться виробником (виконавцем, продавцем) до споживачів у супровідній документації, додається до продукції на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих формах обслуговування. Вона може бути розміщена у місцях реалізації продукції, або ж за згодою споживача -доводитися до нього за допомогою засобів дистанційного зв'язку.

Обов'язково має вказуватися ціна кожної одиниці продукції або однієї категорії продукції та однієї стандартної одиниці цієї продукції. Написи ціни реалізації мають бути чіткими і простими для розуміння. При цьому ціна продукції повинна включати всі податки та неподаткові платежі, які відповідно до законодавства сплачуються споживачем підчас її придбання.

КОСТЕЦЫСА Т.А.

Передбачено, що у випадку, коли ненадання або ж надання недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило:

1) придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, -споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків;

2) неможливість використання придбаної продукції за призначенням -споживачеві надається право вимагати надання у прийнятно короткий, але не понад місяць, строк відповідної інформації;

3) якщо відповідні відомості в обумовлений строк не буде надано -споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування збитків;

4) заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну споживача -споживач має право пред'явити продавцю (виробнику, виконавцю) вищезгадані вимоги, а також вимагати відшкодування збитків, завданих природним об'єктам, що перебувають у його володінні на праві власності або на інших підставах, передбачених законом чи договором.

За законом, продавець не звільняється також від відповідальності у випадку неодержання ним від виробника (імпортера) відповідної інформації про товар.

Встановлено, що під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих ненаданою або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, слід керуватися припущенням, що у споживача відсутні спеціальних знання щодо якості та характеристики продукції, яку той придбаває.

Окремим видом можна назвати медичну інформацію.

Правовий режим медичної інформації базується на нормах міжнародно-правових актів (зокрема Лісабонської декларації Всесвітньої медичної асоціації про права пацієнтів та ін.), закріплених конституційним правом людини і громадянина на інформацію, та на праві на інформацію про стан свого здоров'я, передбаченому ст. 285Цивільного кодексу України (ЦКУкраїни), положеннями Основ законодавства України про охорону здоров'я від 9листопада 1992р. (статті 6, 39, 40),рішеннями Конституційного суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47,' 48Закону України «Про інформацію» та ст. 12Закону України «Про прокуратуру» (справа К.Г. Устименка) від 30жовтня 1997р. та ін.

Наприклад, відповідно до ч. 1ст, 285 ЦКУкраїни повнолітня особа має право на повну та достовірну інформацію про стан свого

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

здоров'я, у тому числі й на ознайомлення з відповідними документами, що стосуються її здоров'я.

Загалом, сукупне право особи на медичну інформацію за чинним законодавством, крім названого вище, також становить:

- право на отримання у доступній формі достовірної, повної та своєчасної інформації про стан здоров'я, а також відомостей про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів та прогноз можливого розвитку, захворювання, в тому числі наявності ризику для життя і здоров'я;

-право на інформацію про здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь та ін.

Чинне законодавство, наприклад, містить норми, згідно з якими забороняється без згоди особи або без згоди її законного представника та лікаря-психіатра, який надає психіатричну допомогу, публічно демонструвати особу, яка страждає на психічний розлад, фотографувати її чи робити кінозйомку, відео- або звукозапис та прослуховувати бесіди особи з медичними працівниками чи з іншими фахівцями при наданні їй психіатричної допомоги. Документи, які містять відомості про стан психічного здоров'я особи та надання їй психіатричної допомоги, повинні зберігатися з додержанням умов, що гарантують конфіденційність цих відомостей (ст. 6Закону «Про психіатричну допомогу»).

У спеціальній літературі пропонується розрізняти медичну інформацію у вузькому та широкому розумінні¹.

Під медичною інформацією у першому значенні розуміються відомості про стан здоров'я людини, історію її хвороби; про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів; прогноз можливого розвитку захворювання, зокрема наявності ризику для життя і здоров'я; інформація, що міститься в історії хвороби та інших медичних документах, що стосуються стану здоров'я, лікар зобов'язаний на вимогу пацієнта, членів його сім'ї або законних представників надати їм таку інформацію повністю і в доступній формі. Таке визначення базується на положеннях Рішення Конституційного суду України від ЗО жовтня 1997 р. усправі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31,47, 48Закону України «Про інформацію» та ст. 12Закону України «Про прокуратуру» (справа К.Г. Устименка).

Така медична інформація становить зміст лікарської таємниці і є конфіденційною, тобто інформацією з обмеженим доступом.

¹ Див,: Право людини на інформацію про стан здоров'я // Право України. -2004.-№9.

КОСТЕЦЬКА ТА.

Якщо інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров'я або стан здоров'я фізичних осіб, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров'я фізичної особи, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.

Повідомлення неповної інформації про стан здоров'я хворого є не обов'язком, а правом медичного працівника. Закон не встановлює перелік станів хворого, щодо яких медичний працівник має право повідомити неповну інформацію і не передбачає обсяг «правди», що повинна бути в будь-якому випадку відома хворому. Крім того, людина має право ознайомлення з медичною документацією, звідки хворий може почерпнути відомості, які суперечать інформації, повідомленої лікарем.

Проте, як зазначають окремі автори, подібне визначення медичної інформації видається досить обмеженим, оскільки не містить усього змісту тих відомостей, що можуть становити інтерес для фізичної особи. Це, наприклад, одержання інформації про причини смерті особи її близькими родичами; батьками -про стан здоров'я їхніх неповнолітніх дітей тощо.

У широкому розумінні медична інформація -це відомості про стан здоров'я населення, окремих його груп; про лікарські препарати, сучасні засоби лікування, методи діагностики тощо. Ця інформація є відкритою, а тому не може бути обмежена у доступі.

Аналіз національного законодавства та наукових досліджень з відповідних питань свідчить про наявність деяких проблем в означеній галузі. Це, зокрема, стосується: а) відсутності чіткого визначення поняття «медична інформація», а також кола суб'єктів права на отримання відповідних відомостей; б) нормативного встановлення процедури отримання відкритої медичної інформації.

Комп'ютерна інформація. Під комп'ютерною інформацією в науковій літературі розуміють інформацію, що циркулює в обчислювальній системі, зафіксована на фізичному носієві у формі, доступній сприйняттю ЕОМ, або таку, що передається телекомунікаційними каналами, сформована в обчислювальному середовищі та пересилається за допомогою сигналів з однієї до іншої. Законодавче визначення такого виду інформації відсутнє.

Комп'ютерні дані можуть бути представлені у вигляді програм (наборів інструкцій, що забезпечують роботу комп'ютера в цілому та виконують окремі функції, задані користувачем) або інформації, що належить користувачу ЕОМ (текстові, звукові файли тощо).

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Науковці комп'ютерну програму визначають як побудовану за особливими правилами сукупність даних, що забезпечує функціонування та керування комп'ютерними система і/або телекомунікаційними мережами, виконання ними певних завдань¹.

Відносини, пов'язані із функціонуванням такої інформації, регулюються Законом України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» (у редакції закону від 31травня 2005p.).

Закон регулює відносини у сфері захисту інформації в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах. Дія цього закону поширюється на будь-яку інформацію, що обробляється в автоматизованих системах.

Якщо відносини виникають з приводу захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах, то вони частково регулюються Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» (від 22травня 2003р.) та іншими нормативно-правовими актами.

Предметом правового регулювання названого вище закону є відносини, що виникають під час створення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів.

На сьогодні питання захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах, окрім Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» та інших законів, регулюються також низкою підзаконних нормативно-правових актів.

Правове регулювання окремих видів інформаційних ресурсів.

Архівні ресурсш Складовою інформаційних ресурсів суспільства є Національний архівний фонд. Відносини, пов'язані із його формуванням, обліком, зберіганням і використанням, регулюються Законом України «Про Національний архівний фонд та архівні установи».

Національний архівний фонд є сукупністю архівних документів, що відображають історію духовного і матеріального життя українського та інших народів, мають культурну цінність і є надбанням української нації.

Під архівним розуміються документ, який незалежно від його виду, виду матеріального носія інформації, місця і часу створення та

¹ Див., напр.: Азаров Д.С. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері комп'ютерної інформації : автореф. дис. на здобутгя наук, ступеня канд. юрид. наук / Азаров Д.С. - К.₅ 2003. - С 9.

КОСТЕЦЬКА TJL

форми власності на нього, припинив виконувати функції, для яких був створений, але зберігається або підлягає зберіганню з огляду на значущість для особи, суспільства чи держави або цінність для власника також як об'єкта рухомого майна.

Архівний документ, культурна цінність якого визнана відповідною експертизою і який зареєстрований як складова Національного архівного фонду, є документом останнього.

Національний архівний фонд формується з архівних документів органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, а також архівних документів громадян і їх об'єднань. Внесення документів до Національного архівного фонду або вилучення таких із нього здійснюється на підставі експертизи їх цінності комісією з фахівців архівної справи і діловодства, представників наукової і творчої громадськості, інших фахівців.

Принципи та критерії визначення цінності документів, порядок створення та діяльності експертних комісій затверджено спеціальною Постановою Кабінету Міністрів від 16листопада 2002р. № 1739,

Документи Національного архівного фонду можуть перебувати в будь-якій формі власності. Право власності на такі документи охороняється законом.

Власністю держави є архівні документи, що нагромадилися за час діяльності органів державної влади, державних підприємств, установ та організацій, а також документи, передані державним архівним установам іншими юридичними і фізичними особами без збереження за собою права власності.

Архівні документи, що нагромадилися за час діяльності органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ та організацій, а також документи, передані архівним відділам міських рад іншими юридичними і фізичними особами без збереження за собою права власності, є власністю територіальних громад.

Архівні документи, що не мають власника або власник яких невідомий, переходять у власність держави на підставі рішення суду, винесеного за заявою державної архівної установи, крім випадків, передбачених законами України.

Власник документів Національного архівного фонду та інші особи, які користуються зазначеними документами, не мають права їх знищувати, пошкоджувати або змінювати зміст цих документів.

Для забезпечення збереженості документів власники або уповноважені ними юридичні чи фізичні особи зобов'язані, зокрема, утримувати в належному стані будівлі і приміщення архівних уста-

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

нов, підтримувати в них необхідний технологічний режим, а також у випадках, передбачених законом, створювати копії для страхового фонду і фонду користування документами Національного архівного фонд}, іншим чином забезпечувати їх збереженість, а у разі віднесення їх до унікальних чи надання у користування поза архівними установами забезпечувати страхування за правилами, встановленими законодавством. Власник, який не забезпечує їх належної збереженості, може бути за рішенням суду позбавлений права власності на ці документи.

Вилучення документів Національного архівного фонду у власника або уповноваженої ним особи без їх згоди, крім випадків, передбачених законами України, забороняється. Документи, вилучені відповідно до закону для провадження дізнання, попереднього (досудового) слідства, здійснення судочинства, підлягають обов'язковому поверненню власнику або уповноваженій ним особі, але не пізніше ніж через один рік після закінчення провадження у справі.

Документи Національного архівного фонду, що натежать державі, територіальним громадам, не можуть бути об'єктом приватизації, купівлі-продажу, застави або інших угод, пов'язаних із переданням права власності, і надаються лише в тимчасове користування. Право власності на зазначені документи може бути передане лише згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і законами України.

Право власності на документи Національного архівного фонду, які не є власністю держави, територіальних громад, передається лише після попереднього письмового повідомлення центрального органу виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства або уповноважених ним архівних установ за умови отримання новим власником реєстраційного свідоцтва. У разі продажу документів Національного архівного фонду держава має переважне право на їх придбання.

Документи Національного архівного фонду підлягають обов'язковому державному обліку, що ведеться у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, мають право на доступ до документів Національного архівного фонду чи їх копій на підставі особистої заяви і документа, що посвідчує особу.

Особи, які користуються документами Національного архівного фонду за службовим завданням, подають документ, що підтверджує їх повноваження. Вимагати від користувачів надання документів, не

КОСТЕЦЬКА Т.Л,

передбачених законом, забороняється. Про відмову в доступі до документів користувачеві повідомляється письмово із зазначенням вичерпних підстав відмови.

Забороняється також відносити до державної або іншої передбаченої законами України таємниці інформацію про місця зберігання документів Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам, а також створювати таємні архіви (архівні установи, про існування яких не заявлено публічно) для зберігання таких документів.

За законом, архівні установи мають право відмовити, зокрема, неповнолітнім, особам, визнаним судом недієздатними, та особам, які грубо порушували порядок користування архівними документами, а також в інших випадках, в доступі до документів Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам.

Доступ до документів Національного архівного фонду, що містять конфіденційну інформацію про особу, а також створюють загрозу для життя чи недоторканності житла громадян, обмежується 75роками від часу створення цих документів, якщо інше не передбачено законом, Раніше зазначеного строку доступ здійснюється з дозволу громадянина, права та законні інтереси якого можуть бути порушені, а в разі його смерті —із дозволу спадкоємців.

Використання відомостей, що містяться в документах Національного архівного фонду, здійснюється шляхом: надання документів для користування фізичним та юридичним особам; видачі архівних довідок, копій документів та іншим способом задоволення запитів фізичних і юридичних осіб; повідомлення про документи, в яких містяться відомості, що можуть бути використані органами державної влади й органами місцевого самоврядування та іншими заінтересованими сторонами: публікування, експонування та в іншій формі популяризації архівних документів тощо.

Інформаційними ресурсами є також бібліотечні фонди. Закон України «Про бібліотеки та бібліотечну справу в Україні», який визначає загальні засади бібліотечної справи і бібліотечної системи, встановлює вимоги до формування і збереження бібліотечних фондів, бібліотечного обслуговування з метою задоволення інформаційних, наукових і культурних потреб суспільства, збагачення духовного потенціалу народу.

Бібліотечна справа визначається як складова інформаційної, культурно-освітньої та виховної діяльності.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Закон визначає, що бібліотека є книгосховищем, зібранням книг і рукописних матеріалів, призначених для громадського або приватного користування; культурно-освітня і науково-інформаційна установа, яка збирає та зберігає друковані і рукописні матеріали та носії і здійснює довідково-бібліографічну роботу.

Із фондів бібліотек, що є у державній і комунальній власності, фондів бібліотек самоврядних організацій, взаємопов'язаних скооперованим комплектуванням, єдиним довідково-пощуковим апаратом, системою депозитарного зберігання, перерозподілу та спільним використання фондів, і які відображають науковий, культурний, інформаційний потенціал суспільства складається Державний бібліотечний фонд України.

Особливо цінні, рідкісні документи та колекції включаються до Державного реєстра національного культурного надбання України (положення, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 12серпня 1992 р. № 466).

Комплектування бібліотечних фондів здійснюється шляхом отримання обов'язкового примірника документів у порядку, встановленому Законом України «Про обов'язковий примірник документів», що випускаються за цільовими програмами книговидання, придбання документів за готівковий і безготівковий рахунки, документообміну, отримання в дарунок, депонування та іншого безкоштовного одержання документів.

Бібліотеки можуть створюватися на основі всіх форм власності. Право на заснування бібліотек належить органам державної влади, місцевого самоврядування, самоврядним організаціям та юридичним особам, у тому числі іноземним.

Право на бібліотечне обслуговування, вільний вибір бібліотек відповідно до своїх потреб має, за законом, кожний громадянин України, а також іноземці та. особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах. Це право забезпечується створенням мережі бібліотек та різноманітністю їх видів, безкоштовністю основних бібліотечних послуг.

Доступ до документів та надання бібліотечних послуг користувачам здійснюються з додержанням вимог щодо забезпечення охорони державної таємниці, забезпечення зберігання фондів бібліотек, а також відповідно до статутів (положень) бібліотек, правил користування ними. Так, наказом Міністерства культури України від 5травня 1999p., № 275,затверджено «Типові правила користування бібліотеками в Україні», на підставі яких кожна бібліотека розробляє власні

КОСТЕЦЬКА ТА.

правила користування відповідно до її статусу, цільового призначення, складу користувачів, спеціалізації бібліотечних фондів.

Запитаний для самоконтролю

1. Розкрийте поняття науково-технічної інформації.

2. Чи може науково-технічна інформація бути об'єктом права власності?

3. Що є інформаційними ресурсами науково-технічної інформації?

4. Визначте поняття реклами та її основні види за чинним законодавством.

5. Що означає поняття «медична інформація» у вузькому та широкому значеннях?

6. Визначте поняття «екологічна інформація». Які відомості за чинним законодавством становлять її зміст?

7. Який зміст має поняття «геологічна інформація»?

8. Що розуміється під поняттям «комп'ютерна інформація»?

9. Визначте поняття «архівний документ». Назвіть основні нормативно-правові акти, що регулюють правовідносини доступу до архівних документів.

10. В яких випадках право на користування архівними документами може бути обмежене?

11. Яким встановленим законодавством способом здійснюється комплектування бібліотечних фондів?

TEMA 9.ПРАВОВІ ЗАСАДИ ІНФОРМАЦІЇ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ

Види інформації з обмеженим доступом. Поняття і види таємної інформації. Державна таємниця як об'єкт правового регулювання. Правове регулювання конфіденційної інформації. Різновиди конфіденційної інформації. Правовий режим конфіденційної інформації, що є власністю держави. Проблеми правового регулювання комерційної таємниці. Професійна та службова таємниця.

Ключові слова: таємна інформація, конфіденційна інформація, державна таємниця, банківська таємниця, комергййна таємниця, професійна, службова таємниця, адвокатська таємниця.

На рівні дефініції поняття інформації з обмеженим доступом у чинному законодавстві відсутнє, тому узагальнено під такою можна розуміти відомості конфіденційного або таємного характеру, правовий статус яких передбачений законодавством України, які визнані такими відповідно до встановлених юридичних процедур і право на обмеження доступу до яких надано власнику таких відомостей¹.

Подібне визначення базується, зокрема, на положеннях ст. ЗО Закону «Про інформацію», за якими громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною за власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.

Передбачено також, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист.

Марущак А. Правові основи захист}' інформації з обмеженим доступом : курс лекцій / А. Марущак. ~ К. : КИТ, 2007. - С 23.

КОСТЕЦЬКА Т.А.

Інформація з обмеженим доступом за своїм правом режимом поділяється на конфіденційну та таємну.

При цьому слід наголосити, що неповнота, непослідовність і суперечність правових норм щодо інформації з обмеженим доступом, зумовлює різні підходи в спеціальній, зокрема навчальній, літературі до визначення системи відомостей, що утворюють таку інформацію. Особливо це стосується кваліфікуючих ознак як конфіденційної, так і таємної інформації.

Конфіденційна інформація, за ст. ЗО (ч. 2)Закону України «Про інформацію», -інформація з обмеженим доступом, що містить відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні держави, окремих фізичних чи юридичних осіб і поширю-ються відповідно до передбачених ними умов.

Таким чином за суб'єктами конфіденційну інформацію можна поділити на таку, яка:

> є власністю держави;

> перебуває у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб.

Для збереження інформації, що є власністю держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, може бути відповідно до закону встановлено обмежений доступ, тобто надано статус конфіденційної.

Порядок обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, що містять зазначену інформацію, визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідні відносини регулюються «Інструкцією про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27листопада 1998р. № 1893).

Стосовно змісту передбачено, що до такої інформації не можуть бути віднесені відомості про:

> стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;

> аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

> стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення;

> соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення стосовно прав і свобод людини і громадянина, а також фактів їх порушень;

> незаконні дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;

> інша інформація, доступ до якої відповідно до законів України та міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, не може бути обмеженим.

Переліки відомостей, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, і яким надається гриф обмеження доступу «Для службового користування» («ДСК»), розробляються експертними комісіями згідно з орієнтовними критеріями віднесення інформації до конфіденційної і затверджуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями, в яких утворюються або у володінні, користуванні чи розпорядженні яких перебувають ці відомості.

На підставі рішення відповідної експертної комісії інформація включається до переліку відомостей, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави. При цьому відповідна інформація має відповідати таким вимогам:

1) створюється за кошти державного бюджету або перебуває у володінні, користуванні чи розпорядженні організації;

2) використовується з метою забезпечення національних інтересів держави;

3) не належить до державної таємниці;

4) унаслідок розголошення такої інформації можливе:

~ порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина;

- настання негативних наслідків у внутрішньо- чи зовнішньополітичній, економічній, військовій, соціальній, гуманітарній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній сферах та у сферах державної безпеки і безпеки державного кордону;

- створення перешкод у роботі державних органів.

КОСТЕЦЬКА ТА.

Відповідальність за забезпечення правильного ведення обліку, зберігання та використання документів із грифом покладено на керівників організацій. Ведення обліку, зберігання, тиражування та використання таких документів, а також контроль за дотриманням вимог цієї Інструкції покладається на управління справами, загальні відділи, канцелярії організацій.

Інструкція забороняє користуватися відомостями з документів, що мають гриф «ДСК», для відкритих виступів або опублікування у ЗМІ, експонувати такі документи на відкритих виставках, демонструвати їх на стендах, у вітринах або інших громадських місцях. У разі потреби з письмового дозволу керівника організації допускається опублікування або передання для опублікування несекретних відомостей обмеженого поширення (п. 35).

Передбачено, що видача громадянам України видань із відповідним грифом у масових бібліотеках здійснюється за письмовим клопотанням керівників організацій, де вони працюють, із зазначенням теми роботи. Такі дозволи є дійсними протягом року,

Забороняється зберігати документи з грифом «ДСК» у бібліотеках загального користування. У відомчих бібліотеках закритого типу видання з грифом надаються: співробітникам відомства -за списками, затвердженими керівником відомства, організації (структур, підрозділу), або за його письмовим дозволом; співробітникам інших організацій -відповідно, за письмовим зверненнями цих організацій та з письмового дозволу керівника організації (структур, підрозділу), що зберігає ці видання.

Ознайомлення з документами з грифом «ДСК» або передання таких документів, наприклад представникам ЗМІ, допускаються в кожному окремому випадку за письмовими дозволами керівників організацій, які надали цим документам відповідний гриф. Попередньо такі документи розглядаються експертними комісіями, які приймають письмові рішення про доцільність передання документа або можливість зняття грифа «ДСК», якщо на цей момент відомості, що містяться в документах, втратили первісне значення¹.

¹ Більш детально: Марущак А. Правові основи захисту інформації з обмеженим доступом : курс лекцій / А. ІМарущак. - К. : КНТ, 2007. - С 108-127,

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Ознаками конфіденційної інформації, що знаходиться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб, відповідно до ст. ЗО Закону «Про інформацію» є:

1) відомості професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержані за власні кошти,

2) відомості, які є предметом професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушують передбаченої законом таємниці;

3) власники таких відомостей (як визначено, громадяни та юридичні особи) мають право самостійно визначати режим доступу до таких відомостей, що передбачає встановлення належності інформації до категорії конфіденційної та системи її захисту.

Винятком є інформація комерційного і банківського характеру, а також відомості, правовий режим яких встановлено Верховною Радою за поданням Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо), а також інформація, приховування якої може становити загрозу життю і здоров'ю людей;

4) можливість притягнення до юридичної відповідальності у випадку незаконного розголошення чи використання.

Конфіденційною відповідно до законодавства може бути статистична та медична інформація, інформація про особу (персональні дані) тощо.

За наведеними вище ознаками до конфіденційної інформації можна зарахувати відомості з обмеженим доступом, що становлять таємницю:

- адвокатську;

- банківську;

- комерційну;

- лікарську;

- листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції;

- нарадчої кімнати суддів;

- нотаріальних дій;

- приватного життя (сімейну та особисту таємниці);

- усиновлення та ін.

КОСТЕЦЬКА TJL

У цьому випадку певна систематизація інформації з обмеженим доступом базується на існуючому в науковій літературі підході: конфіденційна -це та інформація, що не містить ознак державної таємниці¹, тобто таємної інформації.

Комерційна таємниця -це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона загалом чи в певній формі та сукупності її складових невідома та недоступна для осіб, які зазвичай мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Таке визначення поняття містить ст. 505Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 36Господарського кодексу України комерційна таємниця -це інформація суб'єкта господарювання, пов'язана з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю, що не є державною таємницею і розголошення якої може завдати шкоди його інтересам.

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, крім тих, які відповідно до закону не можуть належати до такого виду таємниці.

Слід зазначити, що в спеціальній літературі обґрунтовується пропозиція щодо нормативного уточнення місця комерційної таємниці в системі видів інформації з обмеженим доступом, а саме її належність до конфіденційної, а не таємної (секретної)інформації".

Якщо комерційна таємниця --це вид таємної інформації, то порядок її обігу і захисту має визначатися відповідними державними органами, а не особою, яка володіє, користується або розпоряджається такою інформацією. Подібне суперечить положенням гл. 46Цивільного кодексу України та статтям 36, 162Господарського кодексу України, відповідно до яких особа самостійно визначає

¹ Див., напр.: Кулініч О.О. інформація з обмеженим доступом як об'єкт цивільних прав : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид, наук / 0.0. Кулініч. - К, 2006. - С 9.

- Носік Ю.В. Права на комерційну таємницю в Україні (цивільно-правовий аспект) : автореф. дис. на здобуття ступеня канд. юрид. наук / Ю.В. Носік. - К., 2006.-С 10.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

інформацію як комерційну таємницю, встановлює спосіб захисту та вживає заходів щодо збереження її секретності.

Наголошується також на концептуальній неузгодженості норм чинного законодавства про комерційну таємницю, що зумовило формування в Україні суперечливої моделі правового регулювання відповідних відносин.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю відповідно до ст. 506Цивільного кодексу України є:

1) право на використання комерційної таємниці;

2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці; інші майнові права, встановлені законом.

Істотними ознаками комерційної таємниці, зокрема, є:

> інформація, яка визнається комерційною таємницею, має комерційну цінність, тобто певну цінову визначеність (вартість);

> склад і обсяг відомостей визначаються власником комерційної таємниці -суб'єктом господарювання або уповноваженим на це органом;

> правомірне володіння особою інформацією з обмеженим доступом;

> інформація, що становить комерційну таємницю, невідома іншим особам, які зазвичай мають справу з видом інформації, до якого вона належить;

> до такого роду відомостей на законній підставі унеможливлений вільний доступ;

> власник подібної інформації має право і повинен вживати належних, адекватних існуючим обставинам, правових, організаційних, технічних та інших заходів щодо охорони відомостей, що становлять її зміст. Невиконання цього не дає підстав забезпечити правову охорону комерційної таємниці,

Припинення хоча б однієї з ознак зумовить припинення правовідносин щодо комерційної таємниці.

Відмінними ознаками комерційної таємниці від інших видів інформації з обмеженим доступом також є суб'єктний склад; можливість комерційної інформації бути об'єктом господарського обігу; характер відносин, що складаються з приводу такої інформації, в тому числі момент виникнення режиму таємниці.

100

КОСТЕЦЬКА ТА.

Не можуть бути комерційною таємницею:

1) установчі документи та документи, які надають право займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;

2) інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

3) дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів;

4) відомості про кількісний склад працюючих, їхню заробітну плату загалом та за професіями й посадами зокрема, а також наявність вільних робочих місць;

5) документи про сплату податків і обов'язкових платежів;

6) інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

7) документи про платоспроможність;

8) відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

9) відомості, які відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню¹.

Слід підкреслити, що названий акт був прийнятий відповідно до реалізації норм Закону України «Про підприємства в Україні», який втратив чинність, а тому існує необхідність критичного перегляду наведених положень.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.

Спеціальними випадками припинення прав на комерційну таємницю можуть бути:

> поширення суспільно значимої інформації без згоди її власника;

> виявлення адміністративним судом порушень законодавства при встановленні режиму обмеженого доступу до інформації, для захисту якої справа розглядається на закритих судових засіданнях;

¹Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» від 09.08.93р.

(№611).

101

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

> прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури¹.

Проте, норми чинного законодавства не встановлюють правовий режим захисту комерційної таємниці, порядок віднесення інформації до комерційної таємниці, порядок доступу до комерційної таємниці та інші відносини. Це актуалізує доцільність розроблення та прийняття спеціального нормативно-правового акта.

Крім того, необхідність прийняття відповідного законодавчого акта зумовлена також наявністю, наприклад, адміністративної і кримінальної відповідальності за незаконне отримання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю. При відсутності чітко встановлених правових засад одержання, використання, поширення та зберігання інформації, яка становить комерційну таємницю, гарантій її захисту, норми-санкції за правопорушення в цій сфері, не можуть ефективно застосовуватися,

Банківська таємниця - інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку? і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту (ст. 60Закону «Про банки і банківську діяльність»).

За законом, банківською таємницею є також:

- відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі кореспондентських рахунків банків у Національному банку України;

- операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

~ фінансово-економічний стан клієнтів;

- системи охорони банку та клієнтів;

- інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи -клієнта, її керівників, напрями діяльності;

- відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

Носік Ю.В. Права на комерційну таємницю в Україні (цивільно-правовий аспект): автореф, дис. на здобутгя наук, степеня канд. кюид. наук / Носік Ю.В. -К., 2006.-С 12.

102

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

- інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

- коди, що використовуються банками для захисту інформації. Банківську таємницю становить інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду. Подібне не поширюються на узагальнену по банках інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає обов'язковому опублікуванню, визначає Національний банк України та додатково сам банк на власний розсуд.

Законодавство зобов'язує банки забезпечувати збереження банківської таємниці шляхом:

1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;

3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації:

4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.

Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов'язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов'язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відомою їм при виконанні своїх службових обов'язків.

Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов'язані не розгшюшувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб.

У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом витоку інформації про банки та їх клієнтів з органів, уповноважених здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються винними органами.

Порядок розкриття банківської таємниці визначено законом. Інформацію, яка містить таємницю щодо юридичних та фізичних осіб, банки розкривають:

> на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

> на письмову вимогу або за рішенням суду;

103

інформаційнеправо України

> прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури³.

Банківська таємниця - інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту (ст. 60Закону «Про банки і банківську діяльність»).

За законом, банківською таємницею є також:

- операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

- фінансово-економічний стан клієнтів;

- системи охорони банку та клієнтів;

Посік Ю.В. Права на комерційну таємницю в Україні (цивільно-правовий аспект):автореф, дис. на здобуття наук, степеня канд.кюид. наук /Носік Ю.В. -К., 2006.-С 12.

Ї02

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

- інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що піддягає опублікуванню;

Законодавство зобов'язує банки забезпечувати збереження банківської таємниці шляхом:

1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;

Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов'язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб.

> на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

> на письмову вимогу або за рішенням суду;

103

інформаційне право України

> органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ, Антимонопольногокомітету України -на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи -суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

> органам Державної податкової служби України -на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи -суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

> спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу -на його письмову вимогу щодо здійснення фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу згідно з законодавством про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 62Закону).

Процедура розкриття банківської таємниці передбачає, що вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю повинна:

> бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

> бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

> містити передбачені законом підстави для отримання цієї інформації;

> містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.

Довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам у справі спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів).

Банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта,

Банк має право надавати загальну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій.

104

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

Обмеження стосовно отримання інформації, що містить банківську таємницю, передбачені законом, не поширюються на службовців Національного банку України або уповноважених ними осіб, які в межах повноважень, наданих Законом України «Про Національний банк України», здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю.

Національний банк України має право відповідно до міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності надати інформацію про банк органу банківського нагляду іншої країни, якщо:

1) це не порушує державні інтереси та банківську таємницю;

2) є гарантії того, що отримана інформація буде використана виключно з метою банківського нагляду;

3) є гарантія того, що отримана інформація не буде передана за межі органу банківського нагляду.

Названі положення не поширюються на випадки повідомлення банками відповідно до законодавства про операції, що мають сумнівний характер, та на інші передбачені законом випадки повідомлень про банківські операції спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу.

Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть згідно із законами України юридичну відповідальність: дисциплінарну, адміністративну, кримінальну.

Різновидом конфіденційної інформації є, зокрема, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденцій

Право кожного на відповідну таємницю закріплене в ст. 31Основного закону. Конституційна гарантія таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (бандеролей, поштових карток письмових повідомлень тощо) означає заборону для будь-кого без згоди особи, яка здійснює пересилання поштових відправлень, отримує їх, користується іншими технічними засобами телекомунікаційних послуг (телефоном, мобільним зв'язком, телеграфом, факсом, електронною поштою тощо), на доступ до інформації, що міститься в листах чи іншій письмовій кореспонденції, прослухо-вувати її телефонні розмови тощо, і відповідно -розголошувати їхній зміст.

І05

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Цивільний кодекс України (ст. 306)передбачає, що листи, телеграми та інші види кореспонденції можуть використовуватися шляхом опублікування, лише за згодою особи, яка надіслала їх, та адресата. Якщо кореспонденція стосується приватного житгя фізичної особи, для її використання, зокрема шляхом опублікування, потрібна згода цієї особи.

У разі смерті особи, що надіслала кореспонденцію, і адресата кореспонденції, опублікування можливе лише за згодою дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, батьків, братів та сестер.

Кореспонденція, яка стосується фізичної особи, може бути долучена до судової справи лише тоді, коли в ній містяться докази, що мають значення для вирішення справи. Така інформація не підлягає розголошенню.

Конституція України передбачає, що обмеження права на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції може бути встановлено лише судом у передбачених законом випадках із метою запобігання злочину чи з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Так, накладення арешту на кореспонденцію і виїмка її в поштово-телеграфних установах, зняття інформації з каналів зв'язку здійснюються за поданням слідчого, погодженим із прокурором, та за постановою голови чи заступника голови апеляційного суду (ст. І 87Кримінальио-процесуального кодексу України). У такій постанові має бути вказана особа, види кореспонденції або канал зв'язку та термін здійснення відповідних дій.

Заборона розголошення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції є одним із принципів неприпустимості зловживання права на інформацію, закріпленого Законом України від 2жовтня 1992р. «Про інформацію» (ст. 46).

Відповідно до Закону України «Про поштовий зв'язок» від 4жовтня 2001p., забезпечення прав користувачів на таємницю інформації у сфері надання послуг поштового зв'язку -одна із основних засад такої діяльності (ст. 3).оператори зв'язку зобов'язані вживати організаційно-технічних заходів щодо захисту поштових відправлень. Заборонена виїмка та огляд письмової кореспонденції, вкладень в інших поштових відправленнях, одержання будь-яких довідок щодо них, крім випадків, визначених законом. У разі виявлення заборонених до пересилання вкладень у поштових відправленнях

106

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

(які становлять загрозу життю, здоров'ю людей), такі вилучаються операторами із поштового відправлення в присутності відправника або уповноваженої ним особи (ст. 6).

Закон України «Про телекомунікації» від 18листопада 2003р. забороняє, зокрема, зняття інформації з телекомунікаційних мереж, окрім випадків, передбачених законом (ст. 9).Оператори, провайдери телекомунікацій повинні забезпечувати і нести відповідальність за схоронність відомостей про надані, отримані телекомунікаційні послуги, їх тривалість, зміст тощо. Окрім випадків, встановлених законом (огляд, обшук, відповідно до встановлених законодавством процесуальної процедури і підстав), зазначена інформація може поширюватися лише за наявності письмової згоди споживача (ст. 34),

Так, арешт на кореспонденцію (листи всіх видів, бандеролі, посилки, поштові контейнери, перекази, телеграми, радіограми тощо) і зняття інформації з каналів зв'язку може застосовуватися лише за наявності підстав вважати, що у листах, телеграфній чи іншій кореспонденції підозрюваного чи обвинуваченого, а також у інформації, якою вони обмінюються за допомогою засобів зв'язку, містяться дані про вчинений злочин або документи і предмети, що мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо. Арешт здійснюється на підставі постанови голови апеляційного суду, яка оскарженню не підлягає (ст. 187Кримінально-процесуального кодексу України), за місцем провадження слідства.

Крім того, відомості, зміст яких стає відомим у цьому випадку операторам, а також іншим працівникам поштового або іншого телекомунікаційного зв'язку при виконанні ними професійної діяльності і розголошення яких заборонено, має характер професійної таємниці.

Ще одним видом інформації з обмеженим доступом є, наприклад, сімейна таємниця, тобто сукупність відомостей (якою володіють лише члени сім'ї та, як виняток, спеціально уповноважені особи у зв'язку із виконанням ними своїх повноважень) з приводу окремих аспектів сімейного життя, розголошення яких може призвести до заподіяння значної шкоди правам та інтересам її носіїв.

Суть захисту сімейної таємниці полягає в конституційній гарантії, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Основним законом (ст. 32).

107

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Гарантується захист (утаємничення) від свавільного втручання будь-кого (державних органів, окремих громадян та ін.) у ті аспекти особистого та сімейного, або приватного, життя людини, розголошення яких з певних причин для особи є небажаними.

Сім'ю відповідно до ст. З Сімейного кодексу України утворюють особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік через встановлені важливі причини не проживають спільно. Дитина також є членом сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Право членів сім'ї на зберігання в таємниці певних фактів їхнього сімейного життя гарантується і охороняється нормами чинного законодавства.

Основними ознаками сімейної таємниці в спеціальній літературі називають:

- специфічні юридичні факти, що є підставою виникнення таємниці (таємниця усиновлення, взаємовідносини подружжя тощо);

- особливий суб'єктний склад її носіїв -виключно членів сім'ї та, як виняток, спеціально уповноважених осіб внаслідок виконання ними своїх службових обов'язків (працівника органу реєстрації актів цивільного стану, медичної установи та ін.).

Сімейна таємниця має комплексний характер, тобто може бути одночасно і, наприклад, таємницею усиновлення, службовою, професійною або ж особистою таємницею.

Особа, яка має право на збереження у таємниці обставин свого особистого чи сімейного життя, сама в змозі на власний розсуд визначити межі можливого ознайомлення з ним інших осіб. Вона має можливість не розголошувати обставин свого особистого (чи сімейного) життя, а також вимагати нерозголошення їх від інших осіб, що з ними ознайомлені.

Такий підхід до визначення особистого немайнового права, що забезпечує соціальне буття фізичної особи, а саме її права на особисте життя та його таємницю закріплює Цивільний кодекс України (ст. 301).Обставини особистого життя можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду.

Сукупність конфіденційних відомостей, що становлять особисту та сімейну таємницю особи, неправомірний доступ до яких та розголошення без її на те згоди може спричинити шкоду правам та

108

КОСТЕЦЬКА Т.А.

інтересам цієї особи, є змістом таємниці приватного життя особи. Складовими такої таємниці є також таємниця усиновлення, листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

Таємна інформація. За визначенням ч. 7ст. 30Закону «Про інформацію» до таємної належить така інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Попередньо обґрунтовувалася думка, що до такого роду відомостей насамперед належить державна таємниця. Втім, як вже наголошувалося, суперечність наведених та інших положень чинного законодавства дає підстави окремим авторам до видів таємної (секретної) інформації зараховувати майже всі передбачені законодавством види таємниць; адвокатську, банківську, державну, комерційну тощо.

Державна таємниця є різновидом таємної інформації, яку становлять відомості, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України і які визнані в порядку, встановленому Законом України «Про державну таємницю», у сфері: оборони; економіки, науки і техніки; зовнішніх відносин; дероюавної безпеки та охорони правопорядку.

Віднесення інформації до категорії таємних відомостей, які становлять державну таємницю, і доступ до неї громадян здійснюється відповідно до чинного законодавства.

У сфері оборони державною таємницею є інформація про:

1) зміст стратегічних і оперативних планів та інших документів бойового управління про підготовку і проведення військових операцій, стратегічне і мобілізаційне розгортання військ, а також про інші найважливіші показники, які характеризують організацію, чисельність, дислокацію, бойову і мобілізаційну готовність, бойову та іншу військову підготовку, озброєння і матеріально-технічне забезпечення Збройних сил України та інших військових формувань;

2) напрями розвитку окремих видів озброєння військової і спеціальної техніки, їх кількість, тактико-технічні характеристики, організацію і технологію виробництва, наукові, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, пов'язані з розробленням нових зразків озброєння, військової і спеціальної техніки або їх модернізацією, а також про інші роботи, що плануються або здійснюються в інтересах оборони країни;

109

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

3) сили і засоби цивільної оборони України, можливості населених пунктів, регіонів і окремих об'єктів для захисту, евакуації і розосередження населення, забезпечення його життєдіяльності та виробничої діяльності об'єктів народного господарства у воєнний час або в умовах надзвичайних ситуацій тощо.

У сфері економіки, науки і техніки до державної таємниці належить інформація про:

1) мобілізаційні плани і мобілізаційні потужності господарства України, запаси та обсяги постачання стратегічних видів сировини і матеріалів, а також зведені дані про номенклатуру та рівні накопичення, загальні обсяги поставок, відпуску, розміщення і фактичні запаси державного резерву;

2) використання транспорту, зв'язку, потужностей інших галузей в інтересах забезпечення безпеки держави;

3) плани, зміст, обсяг, фінансування та виконання державного замовлення для забезпечення потреб оборони та безпеки;

4) плани, обсяги та інші найважливіші характеристики добування, виробництва та реалізації окремих стратегічних видів сировини і продукції;

5) державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи, коштовного каміння, валюти та інших цінностей, а також операції, пов'язані з виготовленням грошових знаків і цінних паперів, їх зберіганням, охороною і захистом від підроблення, обігом, обміном або вилученням з обігу, та про інші заходи фінансової діяльності держави;

6) наукові, науково-дослідні, дослідно-конструкторські та проектні роботи, на базі яких можливе створення прогресивних технологій, нових видів виробництва, продукції та технологічних процесів, що мають велике оборонне чи економічне значення або істотно впливають на зовнішньоекономічну діяльність та національну безпеку України тощо.

У сфері зовнішніх відносин до державної таємниці належить інформація про:

1) директиви, плани, вказівки делегаціям і посадовим особам з питань зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності України, спрямовані на забезпечення її національних інтересів і безпеки;

2) військове, науково-технічне та інше співробітництво України з іноземними державами, якщо розголошення відомостей про це завдаватиме шкоди її національній безпеці;

110

КОСТЕЦЬКА TJL

3) експорт та імпорт озброєння, військової і спеціальної техніки, окремих стратегічних видів сировини і продукції тощо.

У сфері державної безпеки та охорони правопорядку:

1) особовий склад органів, які здійснюють онеративно-розшу-кову діяльність;

2) засоби, зміст, плани, організацію, фінансування та матеріально-технічне забезпечення, форми, методи і результати опера-тивно-розшукової діяльності; про осіб, які співпрацюють або раніше співпрацювали на конфіденційній основі з органами, що проводять таку діяльність; про склад і конкретних осіб, які є негласними штатними працівниками органів, які здійснюють оперативно-розшу-кову діяльність; тощо.

Конкретні і відомості можуть бути віднесені до державної таємниці за ступенями секретності: «особливої важливості», «цілком таємно» і «таємно» лише за умови, що вони належать до цих категорій, і їх розголошення завдаватиме шкоди інтересам національної безпеки України.

Віднесення інформації до державної таємниці, зміни ступеня секретності та розсекречування здійснює державний експерт із питань таємниць відповідно до вимог Закону України «Про державну таємницю».

Виконання функцій державного експерта з питань таємниць покладається на конкретних посадових осіб, а саме;

- у Верховній Раді України -Головою Верховної Ради України;

- в інших органах державної влади -Президентом України за поданням керівника відповідного державного органу.

Інформацію відносять до державної таємниці на основі мотивованого рішення державного експерта з питань таємниць за його власною ініціативою, за зверненням керівників відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій чи громадян.

Інформація вважається державною таємницею з часу опублікування «Зводу відомостей, що становлять державну таємницю», до якого включена ця інформація, чи зміни до нього в порядку, встановленому Законом України «Про державну таємницю».

На сьогодні чинний Звід відомостей, що становлять державну таємницю, затверджено наказом № 440від 12серпня 2005р. Служби безпеки України.

НІ

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Строк, упродовж якого діє рішення про віднесення інформації до державної таємниці, встановлюється державним експертом з питань таємниць з урахуванням ступеня засекреченості інформації. Критерії його визначення встановлюються Службою безпеки України. Таким строк не може перевищувати: для інформації із ступенем секретності «особливої важливості» -ЗО років, «цілком таємно» -10років, «таємно» - 5років.

На підставі та в межах зводу з метою конкретизації та систематизації даних про секретну інформацію органи державної влади створюють галузеві або відомчі розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю, а також можуть створювати міжгалузеві або міжвідомчі розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю.

Підприємствам, установам та організаціям незалежно від форм власності, які проводять діяльність, пов'язану з державною таємницею, надається право за ініціативою та погодженням із замовником робіт, пов'язаних із державною таємницею, створювати власні розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю. Вони погоджуються із Службою безпеки України, затверджуються державними експертами з питань таємниць та реєструються в Службі безпеки України. Постановою Кабінету Міністрів України від 29листопада 2001р. затверджено «Положення про порядок і механізм формування та опублікування Зводу відомостей, що становлять державку таємницю».

Розгорнуті переліки відомостей, які становлять державну таємницю, не можуть суперечити затвердженому Зводу відомостей.

Особливими видами інформації з обмеженим доступом є службова та професійна таємниці.

Службова таємниця -узагальнена назва відомостей, розголошення яких забороняється чинним законодавством, які стали відомими і якими користуються у процесі та при виконанні своїх службових обов'язків у державних органах та органах місцевого самоврядування службові особи.

Чинне законодавство України не дає чіткого визначення поняття службової таємниці. На цій підставі до такого роду відомостей включають інформацію з обмеженим доступом про діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування.

Під службовою таємницею пропонується розуміти сукупність відомостей, що не підлягають розголошенню, перебувають у

112

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

розпорядженні певної посадової особи органу влади та які їй (особі) необхідні для ефективного здійснення покладених державою функцій. Ознаками інформації, яка становить службову таємницю, на підставі чинного законодавства є:

- конфіденційна інформація, що є власністю держави;

- одержання, використання, поширення і зберігання її здійснюється посадовими особами, які є державними і муніципальними службовцями у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків відповідно до закону;

- режим такої інформації, який визначає порядок віднесення інформації до службової таємниці та її розсекречення, порядок захисту, зберігання, передання та доступу до неї, встановлюється спеціальними нормативно-правовими актами;

- за недотримання встановленого правового режиму службової таємниці винні притягаються до спеціальної юридичної відповідальності.

Зберігати службову таємницю -обов'язок, встановлений законодавством. Серед основних обов'язків державних службовців -збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню (ст. 10Закону «Про державну службу»). Аналогічна норма міститься в Законі України «Про службу в органах місцевого самоврядування», яким встановлені основні обв'язки посадових осіб місцевого самоврядування.

До основних актів, що регулюють відносини, пов'язані із службовою таємницею, належить, зокрема, «Інструкція про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави», затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 27листопада 1998р. № 1893.

Порушення вимог законодавства є підставою для застосування до винних осіб юридичної відповідальності: дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та ін.

Професійна таємниця -узагальнена назва відомостей (переважно, з обмеженим доступом), зміст яких відомий особі у зв'язку з виконанням нею професійної діяльності і розголошення яких заборонено.

113

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Терміном «професійна таємниця» пропонується визначати окремий вид інформації з обмеженим доступом, що об'єднує відомості, які одержує суб'єкт-професіонал про фізичних і юридичних осіб при виконанні ним професійних обов'язків.

Відмітною рисою такої інформації є її належність фізичним і юридичним особам та отримання і використання іншою особою -представником певної професії при виконанні професійних обов'язків з метою забезпечення реалізації і захисту прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Така особливість визначає специфіку як суб'єктного складу і змісту, так і специфіку підстав виникнення правового режиму професійної таємниці щодо конкретних відомостей,

До ознак професійної таємниці належать:

- виконання професійних обов'язків, при яких певній особі стають відомі конфіденційні відомості;

- особа не є службовою (посадовою) особою;

- інформація стосується приватного життя особи;

- особа, якій у силу її професії була довірена інформація, зобов'язана за законом забезпечити її охорону, не розголошувати відповідні відомості:

- за недотримання правового режиму професійної таємниці винні притягуються до встановленої законодавством юридичної відповідальності.

Професійною таємницею є також відомості, що становлять предмет адвокатської, лікарської, нотаріальної таємниці; таємниці рахунків та вкладів, листування, телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень, що передаються засобами зв'язку; таємниці усиновлення, голосування; відомості, про які дізналися судді при розгляді кримінальних справ у судовому засіданні, та ін.

Судді, наприклад, зобов'язані не розголошувати таємницю парадної кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи в закритому судовому засіданні (ст. б Закону «Про статус суддів»).

Крім того, згідно з Законом України «Про Рахункову палату» професійну таємницю становлять матеріали, які надаються для аналізу, перевірки або ревізії органами виконавчої влади, Національним банком України або іншою банківською установою, підприємствами, установами та організаціями, а також відомості та документи про фінансовий, майновий, податковий стан юридичних і фізичних осіб, що надходять до Рахункової палати і можуть бути

114

КОСТЕЦЬКА TJL

використані лише для здійснення контролю; стан збереження матеріалів, документів, інших відомостей, якими користуються посадові особи Рахункової палати та особи, які залучаються до здійснення її функцій. Під час проведення перевірок, ревізій, обслідувань і до моменту прийняття рішення Рахункової палати забороняється розголошувати відомості у будь-якій формі (статті 19, 20).

За Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12червня 2001р. професійну таємницю становлять матеріали, документи, інші відомості про фінансовий, майновий стан юридичних осіб, якими користуються під час та у зв'язку з виконанням своїх обов'язків посадові особи державних органів, що залучаються до здійснення відповідних функцій, і які забороняються розголошувати у будь-якій формі до моменту прийняття рішення (ст. 1).

Запитання для самоконтролю

1. Наведіть визначення поняття інформації з обмеженим доступом. На які види вона поділяється?

2. Що розуміється під конфіденційною інформацією, які її види регулюються чинним законодавством?

3. Які основні ознаки таємної інформації?

4. Як визначається поняття державної таємниці?

5. Які відомості становлять державну таємницю?

6. Які правові підстави віднесення відомостей до державної таємниці?

7. У чому полягають особливості правового регулювання комерційної таємниці?

8. Які основні ознаки комерційної таємниці?

9. Як чинне законодавство визначає поняття «банківська таємниця»?

10. Які відомості становлять зміст банківської таємниці?

11. Який правовий режим захисту і порядку розкриття банківської таємниці?

12. Що розуміється під поняттями «професійна таємниця», «службова таємниця»?

115

TEMA 10. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ЯК РІЗНОВИДУ ІНФОРМАЦІЙНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ

Масова інформація і засоби її поширення. Поняття і види засобів масової інформації. Правовий статус ЗМІ як суб'єктів інформаційної діяльності. Право на заснування ЗМІ. Порядок заснування друкованих засобів масової інформації (преси). Правове регулювання державної реєстрації та ліцензування у сфері телебачення і радіомовлення. Особливості регулювання діяльності ЗМІ на сучасному етапі розвитку телекомунікацій. Правовий статус творчих працівників.

Ключові слова: масова інформація, друкована й аудіовізуальна інформація, свобода інформації, засоби масової інформації, засоби комунікації, телебачення і радіомовлення, електронні ЗМІ, Інтернет, інформаційна діяльність, ліцензування каналів, статус журналістів, оцінні судження.

Масова інформація і засоби її поширення. Інститут засобів масової інформації -один із центральних інститутів інформаційного права. Можна стверджувати, що на сьогодні він являє собою комплексне, міжгалузеве утворення -законодавство про засоби масової інформації.

Об'єктом регулювання є інформаційні відносини, пов'язані з виробництвом (створенням), поширенням одного із основних видів інформації -масової, з організацією І функціонуванням засобів масової інформації як юридичних осіб, правовим статусом суб'єктів діяльності засобів масової інформації, юридичною відповідальністю за правопорушення в означеній галузі тощо.

Інформаційні відносини, що опосередковуються обігом масової інформації, які можна виразити в загальній формулі: виробництво -поширення (розповсюдження) -споживання (використання), є найбільш розгалуженими серед інших.

Законодавство масову інформацію визначає як публічно поширювану друковану та аудіовізуальну інформацію (статті 18, 20Закону України «Про інформацію»).

Стосовно поняття засобів масової інформації, то інформаційне законодавство України не дає чіткого їх визначення на рівні дефініції.

116

КОСТЕЦЬКА ТЖ

Закон України «Про інформацію» від 2жовтня 1992р. виділяє лише їх види -друковані та аудіовізуальні ЗМІ (ст. 20).

Друкованими засобами масової інформації визначено періодичні друковані видання (пресу) -газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з певним тиражем, а також форми неперіодичного поширення масової інформації: одноразові видання з певним тиражем, а також кіно, звуко- та відеозаписи.

Аудіовізуальними засобами масової інформації названо радіомовлення, телебачення, кіно-, звуко- та відеозаписи тощо.

Поняття засобів масової інформації відповідно до конкретної галузі значно розширили Закони України: «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (1992),«Про телебачення і радіомовлення» (1993),«Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України» (1997),«Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» (1997);«Про інформаційні агентства» (1995);«Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації (1997)та деякі інші акти законодавства про ЗМІ.

В юридичній літературі пропонується, зокрема, визначення засобів масової інформації як результату інтелектуальної діяльності, що має назву як засіб індивідуалізації і форму періодичного друкованого видання, радіо-, теле-, видеопрограмм,кінохронікальної програми або іншу форму періодичного поширення масової інформації¹.

В існуючих визначеннях виявляються основні характерні ознаки засобів масової інформації.

З одного боку, поняття ЗМІ пов'язують з організаційною формою (матеріальним носієм) поширення масової інформації, а з іншого -із засобами виробництва, поширення відповідної інформації. Ці два аспекти мають принципове значення для визначення поняття засобів масової інформації.

Фіксація на матеріальному носієві -юридична ознака будь-якого ЗМІ. Підставами такого розуміння є норми Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», які визначають друковані засоби масової інформації (пресу) як

¹ Бачило ИЛ. Информационное право / И.Л. Бачило, В.Н. Лопатин, М.А. Федотов. - СПб.: Юрид, центр Пресе, 2003, - С. 315.

117

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

періодичні і такі, що продовжуються, видання (газети, журнали, бюлетені і разові видання з визначеним тиражем та інші -курсив автора), які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію.

Крім того, законом до окремих періодичних і таких, що продовжуються, друкованих видань віднесені також додатки до друкованих засобів масової інформації у вигляді видань газетного та журнального типу (ст. 1).

Зазначені друковані видання можуть мати у своєму складі інші носії інформації, як-то: платівки, дискети, магнітофонні та відеокасети тощо, розповсюдження яких не заборонено чинним законодавством України.

Отже, друковані засоби масової інформації у нормативно визначених різновидах є матеріальними носіями масової інформації.

Аудіовізуальна інформація передається матеріальними носіями дещо іншого типу: (відповідно до законодавства) у вигляді електричних сигналів і приймається за допомогою побутових електронних пристроїв.

Таким чином, юридичні властивості масової інформації виявляються в єдності змісту відомостей з організаційними формами їх представлення,

У цьому випадку засоби масової інформації є також її матеріальними носіями у визначених законодавством організаційних формах. На цій підставі навряд чи доцільно зводити поняття засобів масової інформації лише до поняття юридичних осіб, які здійснюють соціально-комунікативну діяльність на підставі державної реєстрації з метою виробництва, зберігання і публічного поширення інформації, що зустрічається у спеціальній літературі.

Масова інформація як матеріалізований результат інформаційної діяльності ЗМ1, що включає збирання, створення (виробництво), редагування, підготовку до друку та видання, є інформаційною продукцією.

Законодавство про друковані ЗМІ, наприклад, уточнює, що продукцією друкованого засобу масової інформації є виготовлений видавцем тираж окремого випуску видання, підписаний редактором (головним редактором) на вихід у світ (ст. 29Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»).

118

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

За законом, підготовку та випуск у світ друкованого ЗМІ за дорученням засновника (співзасновників) здійснює редакція або інша установа, що виконує її функції.

Редакція набуває статусу юридичної особи з дня державної реєстрації, оскільки, як відомо, друкований засіб масової інформації може видаватися лише після його реєстрації.

Відповідно, право виробляти та розповсюджувати телерадіо-передачі та програми надається телерадіоорганізації (редакції, студії, агентству, об'єднанню, асоціації, компанії, радіостанції тощо), яка є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому порядку.

Отже, статусу юридичної особи набувають редакція друкованого засобу масової інформації і телерадіоорганізація.

До юридичних осіб, основною метою діяльності яких є надання інформаційних послуг, належать інформаційні агентства (ст. 1Закону України «Про інформаційні агентства» від 28лютого 1995p.).

Основними видами продукції названих суб'єктів інформаційної діяльності, є: електронна, друкована, фото-, кіно-, аудіо- та відео-продукція, що є їх власністю. Проте, спосіб поширення відповідної продукції а саме -на підставі відповідної угоди, на наш погляд, не дає підстав зараховувати інформаційні агентства до різновидів засобів масової інформації в традиційному їх розумінні.

За Законом «Про інформаційні агентства», названі суб'єкти інформаційної діяльності застосовують дещо інший характер задоволення інформаційних потреб, що зумовлює їх визначення як «засобів комунікації».

Було б логічно, щоб таким терміном законодавець й надалі визначав інформаційні агентства як організаційну структуру, що є юридичною особою, основна мета діяльності якої -надання інформаційних послуг.

Водночас, під засобами комунікації названий закон визначає засоби розповсюдження продукції інформаційних агентств, зокрема друковані та екранні видання, радіо, телебачення (кабельне, супут-никове, глобальне), електричний та електронний зв'язок (телеграф, телефон, телекс, телефакс), комп'ютерні мережі та інші телекомунікації.

Тобто, по суті, мова йде про матеріальні та інші носії інформації в межах трактування відповідних понять Законом України «Про інформацію».

119

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Зокрема, спеціалізованим ЗМІ називається періодичне друковане видання, радіо-, теле-,відеопрограми, інша форма поширення масової інформації, у тому числі на електронних носіях, матеріали та повідомлення якого у цілому і систематично висвітлюють питання сексу або використовують сексуальну тематику як провідну (ст. 1Закону України «Про захист суспільної моралі» від 20листопада 2003p.).

Отже, під засобами масової інформації такого типу, перш за все, розуміється форма поширення відповідної інформації.

Поняття державного засобу масової інформації визначаєгься Законом України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23вересня 1997р. Це друкований засіб масової інформації, засновником (співзасновником) якого є орган державної влади, а видання здійснюється на базі або за участі державної власності та відповідного фінансування з Державного бюджету України чи бюджету Автономної Республіки Крим і статутом (програмними цілями) редакції якого передбачається, зокрема, інформування громадян про діяльність цього та вищих органів державної влади (ст. 1).

Таким чином, під засобами масової інформації слід розуміти, організаційно-правову форму поширення масової інформації, а також: юридичних осіб (засобів комунікації), зареєстрованих у встановленому законом порядку, основою метою діяльності яких є доведення інформаційної продукції до широкого кола споживачів з метою задоволення їхніх інформаційних потреб.

Наявні різноманітні підходи до визначення цього поняття в законодавстві та термінологічна неузгодженість основних понять галузі свідчать про доцільність законодавчого формулювання поняття засобів масової інформації.

Крім того, чинне законодавство дає підстави для розрізнення таких понять, як «засіб масової інформації» і «засіб комунікації».

Перший термін може застосовуватися для назви носіїв масової інформації, а останній -для назви суб'єктів діяльності ЗМІ. Це слугу-ватиме розвитку понятійного апарату галузі.

Сучасний рівень розвитку інформаційних відносин, впровадження телекомунікаційних мереж дає підстави поділяти існуючі засоби масової інформації на «старі» та «нові». Перші -це традиційні друковані ЗМІ, тобто газети, журнали, бюлетені тощо; другі -так звані електронні -радіо, телебачення та інші, які національним законодавством визначаються як аудіовізуальні засоби масової інформації.

120

КОСТЕЦЬКА Т.А.

Певно, що термін «електронні ЗМІ», на відміну від нормативно встановленого «аудіовізуальні ЗМІ», не тільки є більш зручним, а й має юридичні підстави для свого існування.

Сучасний період розвитку інформаційних відносин, засобів комунікації значно розширює поняття «електронні засоби масової інформації», об'єднуючи традиційні, звукові, телевізійні та інші засоби поширення інформації з комп'ютерними системами масової комунікації (Інтернет).

Формуються систем ефірного, кабельного (проводового), супутникового (цифрового й аналогового) мовлення. Це свідчить про різноманітність технологій поширення теле-радіосигналу, високі темпи розвитку електронних ЗМІ. Дуже активно розвивається супутникова складова мовлення.

Інтернет як об'єкт права. Проблема, яка набуває як теоретичного, так і пракгичного значення, полягає у відповіді на питання: чи є мережа Інтернет засобом масової інформації?

У науковців, законодавців, зокрема вітчизняних, не існує єдиної думки з цього приводу. Підставами зарахування Інтернет-сайтів до засобів масової інформації є те, що будь-яке розміщення на ньому матеріалів можна прирівняти до публікації в ЗМІ.

Проте, національне інформаційне законодавство не дає достатніх підстав тлумачити Інтернет-сайти як ЗМІ.

Закон України «Про телекомунікації», наприклад, визначає Інтернет як всесвітню інформаційну систему загального доступу, яка логічно зв'язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами (ст. 1).Однак таке визначення не базується на юридичній термінології, що ускладнює його застосування в наявних юридичних конструкціях, юридичній теорії, практиці.

Водночас Інтернет -це настільки багатозначне соціальне явище, сутність якого зумовлює різні тлумачення, де кожне з них буде характеризувати певні його аспекти, ознаки, властивості тощо. Тому Інтернет у вигляді сукупності комп'ютерних систем, поєднаних каналів зв'язку, не може бути предметом (об'єктом) правового регулювання¹.

¹ Войниканис Е.А. Информация. Собственность, Интернет / Е.А. Войни-канис, М.В. Якушев. - М, 2004. - С. 72.

121

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Правовий статус засобів масової інформації як суб'єктів інформаційної діяльності

Згідно із законодавством основними видами інформаційної діяльності засобів масової інформації як відповідної організаційної структури (засобів комунікації) є: збирання, творення, редагування, підготовка інформації до друку та видання друкованих засобів масової інформації (преси) з метою її поширення серед читачів; виробництво і розповсюдження аудіовізуальних передач та програм (телебачення і радіомовлення). Загальні положення конкретизуються у статутах відповідних ЗМІ.

Загалом, зміст правового статусу ЗМІ як суб'єктів інформаційної діяльності визначає певне коло однорідних суспільних відносин, пов'язаних із створенням ЗМІ та набуттям ними правового статусу; із випуском ЗМІ; з виробництвом і розповсюдженням відповідної продукції.

Зміст діяльності ЗМІ визначають правовідносини, які в спеціальній літературі умовно поділяють на «внутрішні» та «зовнішні»¹.

Перші -пов'язані з внутрішньою організацією ЗМІ і виникають між визначеними законодавством суб'єктами їх діяльності. Другі -це відносини з громадянами, органами державної влади і місцевого самоврядування, юридичними особами та ін.

Оскільки подібні правовідносини є досить розгалуженими, розглянемо окремі з них. Особливості ЗМІ, зокрема, виявляються в інституті заснування та їхньої юридичної легалізації.

Право на заснування ЗМІ. Це право належить громадянам України, інших держав та особам без громадянства, не обмеженим у цивільній право- та дієздатності; юридичним особам України та інших держав, трудовим колективам підприємств, установ і організацій на підставі відповідного рішення загальних зборів (конференції) (ст. 8Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»).

Юридичною гарантією від монополізації друкованих засобів масової інформації є положення, згідно з яким фізична або юридична особа не може бути засновником (співзасновником) чи контролювати

¹ Копылов ß.A. Информациионное право / В.А. Копылов. - М, 2002. -С. 288.

122

КОСТЕЦЬКА Т.А.

понад п'яти відсотків таких видань. Не допускається монополізація загальнодержавних і регіональних громадсько-політичних друкованих засобів масової інформації в Україні.

Засновником (співзасновником) друкованого ЗМІ може бути орган державної влади, у випадку, коли видання здійснюється на базі або за участі державної власності та відповідного фінансування з Державного бюджету України чи бюджету Автономної Республіки Крим і статутом (програмними цілями) редакції якого передбачається, зокрема, інформування громадян про діяльність цього органу та вищих органів державної влади; а також орган місцевого самоврядування або орган місцевого самоврядування спільно з місцевою державною адміністрацією на базі чи за участі комунальної власності та відповідного фінансування з місцевого бюджету. В останньому випадку створюється, за визначенням законодавства, комунальний засіб масової інформації -не тільки друкований, а й аудіовізуальний.

Серед суб'єктів права на заснування телерадіоорганізацій -громадяни України, не обмежені у цивільній дієздатності, юридичні особи, органи державної влади (стаття 12, 13Закону «Про телебачення і радіомовлення»).

Забороняється заснування телерадіоорганізацій:

> органами державної влади та органами місцевого самоврядування, якщо рішення про їх створення або положення про них не передбачає повноважень засновувати телерадіо-організації;

> юридичними особами, статутні документи яких не передбачають можливість створення телерадіоорганізацій;

> іноземними юридичними і фізичними особами та особами без громадянства;

> політичними партіями, профспілковими, релігійними організаціями та юридичними особами, яких вони заснували;

> громадянами, які за вироком суду відбувають покарання у місцях позбавлення волі або визнані судом недієздатними.

У структурі національного телебачення і радіомовлення України -державні та комунальні телерадіоорганізації, система суспільного телебачення і радіомовлення, приватні, незалежно від способу поширення програм, громадські та інші телерадіоорганізації, засновані відповідно до вимог законодавства.

123

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Телерадіоорганізації, які є державними підприємствами, наприклад, можуть створюватися органами державної влади відповідно до їх функцій та повноважень.

Державними підприємствами є Національна телекомпанияУкраїни (НТКУ) і Національна радіокомпанія України (НРКУ). їх керівники призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Верховної Ради. Визначає кандидатуру на посаду і вносить до Верховної Ради України та подає пропозицію з відповідним обґрунтуванням про звільнення з посади відповідного керівника Громадська рада НТКУ (НРКУ).

Організації здійснюють свою діяльність на підставі статутів, які затверджуються законом України.

Відповідно до спеціального Закону «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України» від 18липня 1997p., суспільне телерадіомовлення створюється на підставі рішення Верховної Ради в порядку, визначеному парламентом України відповідно до законодавства. Верховна Рада також має затвердити статут суспільного телерадіомовлення.,його програмну концепцію, здійснити інші передбачені законом організаційно-правові заходи.

Порядок заснування ЗМІ. Оскільки засновників може бути декілька, відносини між співзасновниками друкованого засобу масової інформації, а також співзасновниками-підприємцями щодо заснування та діяльності визначаються установчим договором, який укладається відповідно до чинного законодавства. Такий договір має передбачити розподіл між співзасновниками обов'язків щодо виробничого, фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності створюваного ними друкованого засобу масової інформації. У випадку, коли одним із співзасновників є фізична особа, установчий договір повинен бути нотаріально засвідчений (ст, 9Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»).

Засновник (співзасновники) друкованого ЗМІ може об'єднувати в одній особі редакцію, видавця, розповсюджувача. В іншому випадку підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації (співзасновників) здійснює за дорученням засновника редакція або інша установа, що виконує її функції.

Редакція як творча організаційна структура діє на підставі свого статуту, реалізує програму друкованого засобу масової інформації, яку затверджує засновник (співзасновник). У свою чергу, редакція може бути і засновником (співзасновником) друкованого ЗМІ, і видавцем, і розповсюджувачем,

124

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

Редакція (телерадіоорганізація), крім того, є тим суб'єктом інформаційної діяльності, з яким законодавство пов'язує виникнення ЗМІ як юридичної особи.

Відповідно до законодавства друкований ЗМІ може видаватись лише після його державної реєстрації, яка здійснюється відповідно до чинного законодавства. Порядок державної реєстрації встановлюється Законом України «Про друковані засоби масової організації (пресу) в Україні» та Положенням про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації, затвердженим наказом Міністерства юстиції 21липня 2006р. 12/5(зареєстровано 24січня 2006p., ,49 173/2006p.).

Державній реєстрації підлягають усі друковані засоби масової інформації, що видаються на території України, незалежно від сфери розповсюдження, тиражу і способу його виготовлення.

Із дня державної реєстрації редакція друкованого ЗМІ набуває статусу юридичної особи,

У виняткових випадках можливе поширення друкованої інформації без державної реєстрації видань, наприклад: законодавчих, офіційних нормативних та інших актів, бюлетенів судової практики, що видаються органами законодавчої, судової та виконавчої влади; інформаційних матеріалів та документації, що видаються підприємствами, організаціями, навчальними закладами і науковими установами з метою використання їх у своїй діяльності; виданої за допомогою технічних засобів друкованої продукції, не призначеної для публічного поширення, фо машинописної, розтиражованої на правах рукопису.

Слід відзначити, що в багатьох державах (Австралії, Канаді, Німеччині, Норвегії, Сполучених Штатах) інститут державної реєстрації ЗМІ відсутній.

Згідно із встановленим уніфікованим порядком державної реєстрації національних друкованих ЗМІ та інформаційних агентств¹, державну реєстрацію друкованих ЗМІ в Україні, залежно від сфери поширення, та розгляд заяв відповідних суб'єктів з інших питань здійснюють:

> із загальнодержавною, регіональною (дві та більше областей) та/або зарубіжною сферою поширення -Міністерство юстиції

Порядок державної реєстрації інформаційних агентстввстановлюється, відповідно, Законом України «Про інформаційні агентства» та Положенням про державну реєстрацію інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності, затвердженим наказом Міністерства юстиції від 21.07.2006p., 12/5(зареєстр. в Мінюсті 23.01.2006p., № 411/13678.),у ред.від 23.04.2007р.

125

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

України; ця установа також здійснює державну реєстрацію інформаційних агентств;

> з місцевою сферою поширення -Головне управління юстиції

Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим; головні управління в областях, містах Києві та Севастополі. Ці ж органи здійснюють також перереєстрацію відповідних видань, інформаційних агентств.

Згідно із встановленим порядком, реєструючий орган зобов'язаний розглянути письмову заяву про державну реєстрацію із зазначеними законодавством відомостями про друкований засіб масової інформації в місячний строк із дня одержання заяви (інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності у 15-денний термін) і письмово повідомити засновника (співзасновників) про результат розгляду.

Заява про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації обов'язково повинна містити такі відомості: найменування засновника (співзасновників) видання; вид видання; назву видання; мову видання; сферу поширення (місцева, регіональна, загальнодержавна, зарубіжна) та категорії читачів; програмні цілі (основні принципи) або тематичну спрямованість; передбачувані періодичність випуску, обсяг і формат видання; юридичну адресу засновника, кожного із співзасновників та його (їх) банківські реквізити, місцезнаходження редакції.

Реєструючому органу надається право просити від засновника (співзасновників) подання також документів, що підтверджують його (їх) цивільну право- та дієздатність (паспорт, статут, договір між співзасиовниками, договір із правонаступником, довіреність тощо).

Крім того, засновник (співзасновники) друкованого ЗМІ у випадку зміни виду видання, юридичної адреси, місцезнаходження редакції зобов'язаний повідомити про це реєструючий орган у місячний термін. Вимагати від засновника (співзасновників) подання інших відомостей і документів забороняється.

Інформаційні агентства, які вже зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі засновані за участю громадян або (та) юридичних осіб інших держав, разом із заявою про державну реєстрацію подають копії реєстраційних свідоцтв.

Вимога подання інших відомостей та документів забороняється.

У межах встановленого строку реєструючий орган може прийняти одне з таких рішень: про державну реєстрацію видання: про відмову у державній реєстрації; про зупинення строку розгляду заяви про реєстрацію.

126

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

Останнє рішення можливе, наприклад, у випадках, коли засновник (співзасновники) не подав документи, якими підтверджується його (їх) цивільна право- та дієздатність (наприклад, паспорт, статут, договір між співзасиовниками, договір із правонаступником, довіреність тощо); коли між співзасиовниками не укладено установчий договір, виникли обставини, за яких з незалежних від реєструючого органу причин своєчасне проведення державної реєстрації неможливе.

Встановлений перелік відмови в державній реєстрації є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Так, відмова в державній реєстрації, зокрема, друкованого ЗМІ можлива у випадках: якщо назва друкованого засобу масової інформації, його програмні цілі (основні принципи) або тематична спрямованість суперечать конкретним вимогам законодавства щодо неприпустимості зловживання свободою діяльності ЗМІ; якщо реєструючим органом уже раніше видано свідоцтво друкованому засобу масової інформації з тією ж назвою, за винятком видань, що виходять різними мовами; якщо заяву подано до закінчення року з дня набрання законної сили рішенням про припинення діяльності друкованого засобу масової інформації.

Слід підкреслити, що з метою неприпустимості монополізації загальнодержавних і регіональних громадсько-політичних друкованих засобів масової інформації передбачено, що фізична або юридична особа не може бути засновником (співзасновником) чи контролювати більше п'яти відсотків таких видань (ст. 10Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»).

Водночас практика більшості країн визнає становище суб'єкта господарської діяльності монопольним лише в тих випадках, коли його частка на ринку тих чи інших товарів або послуг становить не менше 30-35відсотків (зазвичай ~ 65відсотків).

Письмове повідомлення про відмову надсилається протягом семи днів із дня одержання заяви про державну реєстрацію інформаційного агентства від засновника (співзасновників) із підставами відмови відповідно до законодавства.

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації встановленого зразка видається засновнику (спів-засновникам) після сплати ним реєстраційного збору та є підтвердженням державної реєстрації ЗМІ.

127

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Наприклад, за видачу свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації із загальнодержавною, регіональною та/або зарубіжною сферою поширення справляється збір у розмірі 50неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; з місцевою сферою поширення в межах одного міста, району, окремих населених пунктів, а також підприємств, установ, організацій ~ 14неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; ЗМІ, що спеціалізується на матеріалах еротичного характеру, - 100неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому розмір реєстраційного збору за видачу свідоцтва про державну реєстрацію друкованого ЗМІ для дітей та інвалідів зменшується на 50відсотків. Від сплати реєстраційного збору звільняються, зокрема, друковані ЗМІ, засновані з благодійною метою і призначені для безплатного розповсюдження.

Свідоцтво про держави}' реєстрацію друкованого ЗМІ має необмежений строк дії.

Засновник (співзасиовники) зберігає право розпочати випуск друкованого засобу масової інформації протягом одного року з дня отримання свідоцтва. У випадку пропуску вказаного терміну без поважних причин свідоцтво про державну реєстрацію втрачає чинність.

Свідоцтво про державну реєстрацію є підставою також для встановлення інформаційному агентству органами державної статистики відповідних кодів та відкриття рахунків в установах банків.

У разі зміни засновника (складу співзасновників), назви, мови, сфери поширення друкований ЗМІ підлягає перереєстрації. При цьому зміна засновника (складу співзасновників) оформляється угодою між ним (ними) і його правонаступником, укладеною відповідно до вимог цивільного законодавства України. Вона є підставою для подання правонаступником заяви про перереєстрацію в порядку, передбаченому законодавством. При перереєстрації друкованого засобу масової інформації реєстраційний збір сплачується у половинному розмірі.

Для створення єдиної системи обліку ЗМІ наказом Міністерства юстиції від 21червня 2007р. (412/5)затверджено «Положення про Державний реєстр друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності» (зареєстровано 21червня 2007р. № 689/13956).

Державний реєстр друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності -

128

КОСТЕЦЬКА Т.А.

своєрідна база даних про всі ЗМІ на території України: про назву, засновників, тираж видання тощо.

Державна реєстрація тслерадіоорганізацій, а також інші правовідносини щодо вказаних суб'єктів регулюються Законом України «Про телебачення і радіомовлення».

Відповідно до ст. 38Закону державна реєстрація телеорганізацій -суб'єктів господарювання -як суб'єктів інформаційної діяльності здійснюється шляхом їх внесення до Державного реєстру телерадіо-організацій України, який веде Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (Національна рада).

Водночас власне державна реєстрація не є достатньою підставою для початку діяльності, пов'язаної з виробленням та розповсюдженням телерадіопередач та програм. Єдиним достатнім документом дозвільного характеру, що надає телерадіоорганізації (ліцензіату) право мовлення, є ліцензія, видана Національною радою згідно з умовами в ній зазначеними, в порядку, визначеному Законом «Про телебачення і радіомовлення» (ст. 18Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення»).

Ліцензії видаються на супутникове, ефірне, кабельне, проводове та багатоканальне мовлення.

Право розпочати мовлення, випускати телерадіопередачі чи програми телерадіоорганізація має протягом року з дня набрання ліцензією чинності. Власник технічних засобів мовлення або організація, що їх експлуатує, не має права надавати ці засоби у користування телерадіоорганізаціям, які не мають ліцензії, або якщо відповідна ліцензія втратила чинність. Забороняється транслювати телерадіопередачі на територію, більшу від вказану в ліцензії.

Відповідно до встановленої законодавством процедури для отримання (або продовження) ліцензії на право користування каналами мовлення телерадіоорганізація подає заяву до Національної ради.

Національна рада не розглядає заяву про видачу ліцензії на право користування каналом мовлення у випадках, коли вона подана (підписана) не уповноваженою на це особою; подана з порушеннями вимог законодавства щодо її оформлення; якщо вже раніше видано ліцензію телерадіоорганізації з тією самою назвою і на тій самій території мовлення.

Усунення причин, що зумовили винесення рішення про залишення заяви без розгляду, є підставою для розгляду відповідної заяви по суті в порядку і в установлені строки. Повідомлення про зали-

129

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

шення заяви без розгляду з викладенням причин може бути оскаржено заявником у судовому порядку.

Ліцензія видасться за результатами конкурсного відбору на її отримання, який ініціюється, оголошується і проводиться виключно Національною радою.

Відповідно до встановлених умов конкурс може оголошуватися насамперед за наявності вільних каналів, мереж мовлення, вільного часу на каналах (мережах) мовлення, а також у випадках, якщо попередній ліцензіат за 180днів до закінчення строку дії ліцензії не подав заяви до Національної ради на її продовження або йому було відмовлено в продовженні ліцензії в порядку, визначеному законодавством; або ліцензія попереднього ліцензіата анульована тощо.

Перемога певного заявника за результатами конкурсного відбору при проведенні конкурсу на видачу ліцензії на мовлення є підставою для відмови у видачі ліцензії іншим учасникам. Крім того, при розгляді заяви на видачу ліцензії на позаконкурсних засадах Національна рада може відмовити у видачі ліцензії, якщо:

> організація-заявник не відповідає ліцензійним вимогам на заявлений вид мовлення, у тому числі визначеним законодавством вимогам щодо заснування телерадіоорганізацій, обмеження частки власності іноземних фізичних та юридичних осіб в акціонерному або статутному фонді т^лерадіо-організації, а також вимогам до установчих і статутних документів телерадіоорганізації;

> зазначені у заяві відомості на момент її розгляду не відповідають дійсності;

> заяву подано до закінчення одного року з дня прийняття рішення про анулювання ліцензії телерадіоорганізації-заявника;

> у заявника відсутні можливості (економічні, фінансові, технічні) здійснювати мовлення із заявленими характеристиками.

Ліцензія на мовлення оформляється і видасться телерадіоорганізації, яка перемогла в конкурсі, протягом 10днів після сплати нею грошового (ліцензійного) збору, що підтверджується відповідним документом органу Державного казначейства України за умови, що сплату здійснено протягом місяця з дня ухвалення рішення про видачу ліцензії.

Визначені ліцензією та додатками до неї організаційні, технологічні та змістовні характеристики хмовлення, а також організаційно-технічні, фінансові, інвестиційні зобов'язання ліцензіата є умовами

130

КОСТЕЦЬКА Т.А.

ліцензії на мовлення. Національна рада контролює виконання ліцен-зіатами умов ліцензій, а у разі їх порушення застосовує штрафні санкції до винних.

Ліцензія на мовлення видається на строк, визначений Національною радою відповідно до заяви про видачу ліцензії, але не менш як:

> для ефірного мовлення та багатопрограмного мовлення в багатоканальних телемережах -на 7років;

> для суігутникового, проводового, кабельного мовлення -на 10років.

Усі суб'єкти господарювання, які отримали ліцензію на мовлення, підлягають державній реєстрації як суб'єкти інформаційної діяльності.

Правовий статус творчих працівників 3ML

До творчих працівників засобів масової інформації чинне законодавство зараховує насамперед журналістів.

Під журналістом незалежно від виду ЗМІ розуміється творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і здійснює підготовку інформації для засобів масової інформації, виконує редак-ційно-посадові службові обов'язки в засобі масової інформації (у штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України (ст. 1Закону «Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист журналістів»).

Правовий статус журналіста є похідним від статусу відповідного засобу масової інформації.

Чинне законодавство встановлює конкретні права та обов'язки журналістів, які умовно можна поділити на певні групи. Перша з них пов'язана з реалізацією права журналістів на збирання, одержання інформації.

Так, журналіст редакції друкованого ЗМІ має право:

-на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації;

-відвідувати державні органи влади, органи місцевого самоврядування, а також підприємства, установи й організації та бути прийнятим їх посадовими особами;

-відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом;

-на вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються

131

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються чинним законодавством України;

-переваги на одержання відкритої за режимом доступу інформації;

-на безкоштовне задоволення запиту щодо доступу до офіційних документів; та ін.¹

Творчі працівники наділені також низкою прав, пов'язаних із їхньою професійною діяльністю поширювати інформацію, наприклад, законодавством встановлені такі права журналіста редакцій друкованих ЗМІ:

-поширювати підготовлені ним повідомлення і матеріали за власним підписом, під умовним ім'ям (псевдонімом) або без підпису (анонімно):

-відмовлятися від публікації матеріалу за власним підписом, якщо його зміст після редакційної правки суперечить особистим переконанням автора;

- право на збереження таємниці авторства та джерел інформації за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду.

Творчий колектив, що складається із телерадщжурналістів, має право відстоювати свої інтереси та здійснювати контроль за дотриманням прав, вимог щодо заборони цензури і втручання у творчу діяльність телерадіоорганізації та ін,²

Законодавством також визначено обоє 'язки журналістів:

- дотримуватися програми діяльності друкованого засобу масової інформації, з редакцією якого він перебуває у трудових або інших договірних відносинах, керуватися положеннями статуту редакції;

- подавати для публікації об'єктивну і достовірну інформацію;

- задовольняти прохання осіб, які надають інформацію, щодо їх авторства або збереження таємниці авторства;

-відмовлятися від доручення редактора (головного редактора) чи редакції, якщо воно не може бути виконано без порушення вимог законодавства;

-представлятися та пред'являти редакційне посвідчення чи інший документ, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації;

¹ Ст. 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».

" Ст. 58 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

І32

КОСТЕЦЬКА Т.А.

- виконувати обов'язки учасника інформаційних відносин; утримуватися від поширення в комерційних цілях інформаційних матеріалів, які містять рекламні відомості про реквізити виробника продукції чи послуг (його адресу, контактний телефон, банківський рахунок), комерційні ознаки товару чи послуг тощо.

Журналіст несе відповідальність у межах чинного законодавства за перевищення своїх прав і невиконання обов'язків.

Творчий працівник телерадіоорганізації зобов'язаний:

- дотримувати програмної концепції телерадіоорганізації, керуватися її статутом;

- перевіряти достовірність одержаної ним інформації;

- не допускати інформації, поширення якої заборонено чинним законодавством,

-не допускати випадків поширення в телерадіопрограмах відомостей, які порушують права і законні інтереси громадян, принижують їхні честь і гідність тощо.

Встановлено, що творчий працівник телерадіоорганізації не має права використовувати своє службове становище в інтересах кандидата на виборні посади, довіреною особою якого він є.

Держава гарантує захист і охорону журналісту при виконанні ним службових обов'язків. Слід зазначити, що конкретну правову гарантію закріплює тільки Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», згідно із яким професійний журналіст редакції при виконанні службових обов'язків перебуває під її правовим і соціальним захистом. Честь, гідність, недоторканність журналіста охороняються законом (ст. 43).

Відповідальність за скоєння злочину проти журналіста у зв'язку з виконанням ним професійних обов'язків або перешкоджання його службовій діяльності прирівнюється до відповідальності за скоєння таких самих дій проти працівника правоохоронного органу (ст. 17Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист журналістів»).

Гарантіями професійної діяльності журналістів є, зокрема, звільнення ЗМІ, творчих працівників від юридичної відповідальності. При цьому відповідно до ст. 42Закону України «Про друковані засоби масової Інформації (пресу) в Україні» не вважається зловживанням свободою діяльності ЗМІ публікація відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо:

133

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

> ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (спївзасновників);

> вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України «Про інформацію»;

> є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об'єднань громадян;

> є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього: в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом.

Телерадіоорганізація та її працівники не несуть відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, у разі:

а) якщо ця інформація містилася в офіційних повідомленнях або одержана від органів державної влади, органів місцевого самоврядування у письмовій формі; ^

б) якщо ця інформація є дослівним цитуванням заяв і виступів (усних і друкованих) посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, народних депутатів України, кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України та у депутати рад усіх рівнів, кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів;

в) якщо ш інформація поширюється без попереднього запису та містилася у виступах осіб, які не є працівниками телерадіоорганізації;

г) якщо вона є дослівним відтворенням матеріалів, поширених іншИхМ засобом масової інформації або інформаційним агентством, з посиланням на нього;

є) якщо звільнення від відповідальності передбачено іншим законом.

Творчий працівник на підставі Закону України «Про інформацію» не може бути притягнутий за висловлення оцінила суджень (ст. 47).Під такими, за винятком образи чи наклепу, розуміються висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінювання дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оцінні судження не підлягають спростовуванню та доведенню їх правдивості.

134

КОСТЕЦЬКА ТА.

Законодавством передбачено також звільнення від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом (такою є таємна та конфіденційна інформація), якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою. При цьому, критерії подібної інформації законодавством не визначено, їх встановлюють судові органи.

Запитання для самоконтролю

1.Які характерні ознаки масової інформації?

2. Які підходи до визначення засобів масової інформації в чинному законодавстві?

3. Визначте поняття друкованих засобів масової інформації (преси),

4. У чому особливості регулювання аудіовізуальної інформації?

5. Що таке «спеціалізований засіб масової інформації?

6. Розкрийте поняття «електронні засоби масової інформації».

7. Які особливості правового регулювання сучасних інформаційно-комунікаційних засобів поширення інформації?

8. Чи є інформаційно-комунікаційна система Інтернет засобом масової інформації?

9. Хто в Україні має право на заснування ЗМІ (друкованих та аудіовізуальних)? Чи встановлені обмеження цього права?

10. Який порядок державної реєстрації друкованих ЗМІ?

11. Хто здійснює ліцензування каналів мовлення і в якому порядку?

12. Назвіть основні права й обов'язки журналістів.

13. Які існують правові гарантії діяльності творчих працівників? В яких випадках вони звільняються від юридичної відповідальності?

135

TEMA IL ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ ГАЛУЗІ

Система органів державної влади й управління в інформаційній галузі, їхні функції та повноваження. Конституційно-правовий статус Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Інші державні органи спеціальної компетенції в інформаційній галузі, їх основні функції та повноваження.

Ключові слова: інформаційна політика, органи державної влади і управління, телебачення та радіомовлення, Національна рада, Держкомтелерадіо, компетенція.

Ефективність державної інформаційної політики не вичерпується наявністю відповідної стратегічної програми. Мають бути створені й інші передумови -організаційні, технологічні, фінансові та ін.

Організаційне забезпечення проведення державної інформаційної політики пов'язане насамперед з чітким розподілом завдань, функцій, повноважень та відповідальності за реалізацію її основних завдань у системі органів державної влади.

Органи державної влади в Україні, що забезпечують здійснення інформаційної політики в Україні відповідно до встановлених законодавством завдань, функцій та повноважень, можна поділити на органи:

> загальної;

> спеціальної;

> спеціалізованої компетенції (під останніми розуміються підрозділи в органах державної влади, відповідальні за окремі напрями державної політики в означеній галузі).

В Україні здійснюються заходи зі створення якісно нової системи спеціальних органів державної влади, що функціонально забезпечують втілення державної інформаційної політики¹.

¹ Більш детально про систему, функції та повноваження таких органів див.: Костецька ТА. Конституційно-правовий статус органів державної влади в інформаційній галузі / Т.А. Костецька // Органи державної влади України. - К., 2002. - С. 442-^70; Мастяниця Й.У. Інформаційні ресурси України: проблеми державного уіфавління / Й.У. Мастяниця, О.В. Соснін, Л.Є. Шиманський. - К., 2002; Правове забезпечення інформаційної діяльності в Україні. ~ К., 2006. -С. 198-258.

136

КОСТЕЦЬКА Т.А.

До органів загальної компетенції в інформаційній галузі, основних елементів організаційної основи державної інформаційної системи належать:

~ Верховна Рада України,

- Президент України.

- Кабінет Міністрів України,

~ Конституційний суд України,

- міністерства, інші центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, органи судової влади, які відповідно до встановлених законодавством повноважень беруть участь у здійсненні державної інформаційної політики.

Верховна Рада відповідно до Конституції України створює насамперед законодавчу основу здійснення інформаційної політики. Виключно законами України визначаються, зокрема, засади створення засобів масової інформації, організації державної статистики та інформатики (пп. II, 14ст. 92).

Крім того, парламент України призначає за поданням Президента голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України, звільняє зазначену особу з посади, а також призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Комітет Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації з відповідними повноваженнями можна зарахувати до спеціалізованих органів державної влади в інформаційній галузі.

Вагомими в інформаційній галузі є повноваження Президента України — гаранта конституційних, у тому числі інформаційних, прав та свобод.

У межах своїх повноважень Президент бере участь у формуванні органів спеціальної компетенції, діяльність яких спрямована на забезпечення інформаційної безпеки, санкціонує заходи з її реалізації, здійснює безпосереднє керівництво органами з питань національної безпеки і оборони (зокрема РНБО).

Кабінет Міністрів України відповідно до своїх повноважень здійснює керівництво, контролює та координує діяльність органів державної виконавчої влади, зокрема тих, що згідно з чинним законодавством наділені спеціальною компетенцією в інформаційній галузі; розробляє та розглядає проекти нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання інформаційних відносин; розробляє

137

інформаційне право України

пропозиції щодо вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної виконавчої влади.

Органом спегцальиої компетенції в інформаційній галузі є на сьогодні позавідомчий державний орган -Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення.

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення є конституційним, постійно діючим колегіальним органом, наглядовим за дотриманням законів України, регулюючим державним органом у сфері телерадіомовлення. Правові засади діяльності Національної ради встановлює Закон України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» (в редакції від З березня 2005р. з подальшими змінами).

Національна рада складається з восьми осіб: чотири з них призначаються Верховною Радою України і чотири -Президентом України на п'ять років.

Членами Національної ради можуть бути громадяни України, кваліфіковані фахівці у сфері журналістики, юриспруденції, телерадіомовлення, управління, представники науки, культури, мистецтва, які мають вищу освіту, стаж роботи у сфері телерадіомовлення, зокрема наукової або педагогічної, не менше п'яти років, володіють державною мовою, проживають в Україні протягом останніх десяти років та на момент призначення не досягли встановленого законодавством пенсійного віку.

Одна і та сама особа може бути повторно призначена членом Національної ради лише один раз. Не може бути призначена на посаду члена Національної ради особа, яка має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ия судимість не погашена або не знята у встановленому законом порядку. Передбачені випадки дострокового припинення повноважень члена Національної ради.

Наглядовими повноваженнями Національної ради є нагляд за дотриманням:

- телеорганізаціями та провайдерами програмної послуги -вимог законодавства у сфері телерадіомовлення;

- ліцензіатами -вимог законодавства України щодо реклами та спонсорства у сфері телерадіомовлення;

- ліцензійних умов та умов ліцензій;

138

КОСТЕЦЬКА ТА.

- телерадіоорганізаціями -законодавства України у сфері кінематографії;

- щодо частки вітчизняного продукту у їх програмах (передачах), використання мови телерадіомовлення; захисту суспільної моралі;

- частки іноземних інвестицій у їх статутному фонді;

- застосування в межах своїх повноважень санкцій відповідно до закону тощо.

Регуляторні повноваження Національної ради є такими:

- ліцензування телерадіомовлення:

- ліцензування провайдерів програмної послуги;

- участь у розробленні та погодження проекту Національної таблиці розподілу смут радіочастот України і Плану використання радіочастотного ресурсу України стосовно смуг радіочастот, виділених для потреб телерадіомовлення;

- розроблення умов використання та визначення користувачів радіочастотного ресурсу, виділеного для потреб телерадіомовлення;

- ведення Державного реєстру телерадіоорганізацій та провайдерів програмної послуги і відповідних реєстрів в порядку, визначеному Законом України «Про телебачення і радіомовлення».

Національна рада здійснює також інші повноваження, встановлені законом, та не може делегувати їх третім особам.

Функціонально органами спеціальної компетенції (органами управління) в інформаційній галузі відповідно до визначених функцій та повноважень є Державний комітет телебачення і радіомовлення України (Держкомтелерадіо України), Державшій комітет статистики, Державний комітет архівів, Міністерство транспорту та зв'язку України, Служба безпеки України (конкретно -Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України) та ін.

Так, основними завданнями Держкомтелерадіо України, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики в інформаційній та видавничих сферах, діяльність якого спрямовується на координується Кабінетом Міністрів України, є:

- участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики в інформаційній та видавничій сферах;

139

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

- міжгалузева координація та функціональне регулювання з питань діяльності інформаційної та видавничої сфер;

- управління в інформаційній та видавничій сферах;

- сприяння реалізації конституційних прав на свободу слова, забезпечення розвитку інформаційної сфери, розширення національного інформаційного простору.

Відповідно до покладених на нього завдань цей орган має такі повноваження:

- вживає відповідних заходів щодо підвищення рівня інформаційного забезпечення громадян і впровадження європейських стандартів поінформованості суспільства;

- готує пропозиції про вдосконалення системи управління інформаційною сферою, розробляє заходи щодо запобігання внутрішньому і зовнішньому інформаційному впливу, який загрожує національним інтересам держави;

- вживає заходів для розширення інформаційної сфери, підвищення її функціональних можливостей та ефективності;

- координує та здійснює методологічне забезпечення діяльності державних ЗМІ, у тому числі Національної телекомпанії України, Національної радіокомпанії, державної телерадіокомпанії «Крим», обласних державних телерадіокомпаній, інформаційних агентств, а також державних видавництв, поліграфічних підприємств і підприємств книгорозповсюдження;

- веде Державний реєстр України видавців, виготовлювачів розповсюджувачів видавничої продукції;

- здійснює ліцензування і реєстрацію спеціалізованих ЗМТ сексуального чи еротичного характеру, контроль за наявністю ліцензій у суб'єктів господарювання, додержання ними ліцензійних умов;

- вживає заходів щодо забезпечення розвитку та функціонування української мови як державної в інформаційній та видавничій сферах; тощо¹.

Основними завданнями Державного комітету статистики України (Держкомстату) як центрального органу виконавчої влади Із спеціальним статусом є:

¹ Див.: Положення про Державний комітет з питань телебачення і радіомовлення України, затверджене Указом Президента України від 27 серпня 2003 р. № 920, із подальшими змінами.,

140

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

- участь у формуванні державної політики у сфері статистики та забезпечення її реалізації;

- збирання, опрацювання, аналіз, поширення, збереження, захист та використання статінформації щодо масових економічних, соціальних, демографічних, екологічних явищ і процесів, що відбуваються в Україні та її регіонах;

- розроблення, вдосконалення і впровадження статистичної методології;

- забезпечення доступності, гласності й відкритості статистичної інформації, її джерел та методології складання;

- ведення Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України;

- координація дій органів державної влади та місцевого самоврядування та інших юридичних осіб щодо питань організації діяльності, пов'язаної із збиранням і використанням статистичної інформації та адміністративних даних.

Відповідно до покладених завдань Держкомстат здійснює інші встановлені законодавством функції і повноваження¹.

Державний комітет архівів України (Держкомархів України) здійснює управління, нормативно-правове регулювання відносин у сфері архівної справи і діловодства.

Відповідно до встановлених основних завдань Держкомархів України:

- визначає вимоги щодо зберігання архівних документів, здійснює контроль за додержанням цих вимог, організовує зберігання документів, що є у власності держави і територіальних громад;

- організовує формування Національного архівного фонду, в тому числі поповнення його документами історико-культурної спадщини України, що знаходяться за кордоном, та документами іноземного походження, що стосуються її історії; веде централізований облік таких документів;

- організовує та здійснює державну реєстрацію документів Національного архівного фонду, а також контроль за додержанням права власності на його документи;

¹ Див,; Положення про Державний комітет статистики України, затверджене Указом Президента України від 19 січня 2004 р. № 60.

141

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

- визначає порядок користування документами Національного архівного фонду, що зберігаються в державних архівних установах, архівних відділах міських рад, здійснює контроль за дотриманням такого порядку:

- затверджує положення про центральні державні архіви, типове положення про архівні підрозділи органів державної влади, місцевого самоврядування, державних і комунальних підприємств, установ і організацій, має інші повноваження¹.

На Міністерство транспорту та зв'язку України (Мінтранс-зв'язку України) як центральний орган виконавчої влади покладені, зокрема, функції головного (провідного) органу в системі центральних органів виконавчої влади у сферах надання поштового зв'язку, телекомукацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом, що є складовими інформаційної галузі.

Основними завданнями цього органу в інформаційній галузі є:

- участь у формуванні та реалізації державної політики, в тому числі в галузі надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України;

- здійснення заходів щодо розвитку і вдосконалення телекомунікаційних мереж загального користування та мереж поштового зв'язку загального користування, підвищення їхньої якості та доступності, забезпечення сталого функціонування;

- формування Національної програми інформатизації та забезпечення її виконання;

- створення умов для інтеграції сфер надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій, інформатизації до європейського та світового інформаційного простору та ін.

Відповідно до покладених завдань Мінтрансзв'язок:

- здійснює державне управління у названих галузях;

- встановлює порядок надання операторами телекомунікацій незалежно від форм власності ресурсів своїх мереж у користування державній системі урядового зв'язку, націонатіьній системі конфіденційного зв'язку, органам із надзвичайних ситуацій, безпеки, оборони, внутрішніх справ;

¹ Див.: Положення про Державний комітет архівів України, затверджене Указом Президента України 22 березня 2000 р №. 486.

142

КОСТЕЦЬКА Т.А.

- здійснює повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері зв'язку щодо управління користуванням радіочастотним ресурсом України³;

- здійснює повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері зв'язку та повноваження Національної комісії з питань регулювання зв'язку у сферах телекомінукацій та користування радіочастотним ресурсом України відповідно до Закону «Про телекомунікації»²;

- виконує відповідно до законодавства функції генерального державного замовника Національної програми інформатизації;

- забезпечує координацію діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної зі створенням та інтеграцією електронних інформаційних систем і ресурсів в єдиний веб~портал органів виконавчої влади та наданням інформаційних та інших послуг через електронну інформаційну систему «Електронний уряд»;

- координує та контролює роботи, пов'язані зі створенням, веденням і забезпеченням функціонування Національного реєстру електронних інформаційних ресурсів, визначає організаційні та методичні засади ведення цього реєстру та правила користування ним, а також здійснює інші повноваження³.

Серед державних органів спеціальної компетенції в інформаційній галузі слід також назвати Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України, яка є уповноваженим органом у сфері захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах відповідно до Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах».

¹ Див„: ст. 11 Закону України «Про радіочастотний ресурс України» від 01.06.200і в новій ред. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 36 -С. 298; 2001. -№ 2-3. - С 10.

² Див.: ст. 15 Закону України «Про телекомунікації» від 18,11.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2004. -№ 12. - Ст, 155.

³ Див.: Положення про Міністерство транспорту і зв'язку України, затверджене Указом Президента України від 27 серпня 2004 р. №? 1009.

⁴ Див.: Закон України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України) від 23 лютого 2006 р.

143

інформаційне право України

Вагомі повноваження в інформаційній галузі має також Міністерство культури і туризму, що здійснює державну реєстрацію кіно-, відеофільмів, а також видає державні посвідчення на право їх розповсюдження і демонстрування.

Таким чином в України існує система органів державної влади і управління з відповідними функціями в інформаційній галузі. Необхідною умовою її функціонування в сучасних умовах є насамперед чітка координація діяльності як єдиної структури.

Запитання для самоконтролю

1. Як можна охарактеризувати систему органів державної влади і управління в інформаційній галузі?

2. Які державні органи належать до органів загальної компетенції в інформаційній галузі?

3. Назвіть основні повноваження Верховної Ради України, Президента України в інформаційній галузі.

4. Які державні органи належать до органів спеціальної компетенції у відповідній галузі?

5. Який статус Національної ради з питань телебачення і радіомовлення?

6. Назвіть регуляторні повноваження Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.

7. Якими є наглядові повноваження Національної ради з питань телебачення і радіомовлення?

8. Охарактеризуйте конституційно-правовий статус Держком-телерадіо України, які нормативно-правовї акти його встановлюють?

9. На підставі аналізу чинного законодавства назвіть основні повноваження Держкомстатистики.

10. Які завдання в інформаційній галузі здійснює Мінтрансзв'язку України?

11. Яким статусом наділена Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України?

144

ТЕМА. 12. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ ГАЛУЗІ

Особливості юридичної відповідальності в інформаційній галузі. Загальні правопорушення в інформаційній галузі. Адміністративно-правові санкції за порушення інформаційного законодавства. Засоби цивільно-правової відповідальності за правопорушення в інформаційній галузі. Кримїнально-правові санкції за порушення інформаційного законодавства. Особливості застосування інших видів санкцій за правопорушення в інформаційній галузі

Ключові слова: інформація як об'єкт правового захисту, інформаційні правопорушення, об'єкти правопорушень в інформаційних відносинах, види правопорушень, адміністративно-правова відповідальність, кримінальна відповідальність, санкції.

Юридична відповідальність за порушення норм інформаційного законодавства за своїм змістом поняття комплексне.

Підставами застосування юридичної відповідальності є інформаційні правопорушення. Під такими розуміють сукупність передбачених чинним законодавством суспільно небезпечних діянь (дій чи бездіяльності), що посягають на право доступу до інформації, її поширення і зберігання, на право захисту від несанкціонованого поширення та використання, негативних наслідків впливу інформації чи функціонування інфорхмаційних технологій, а також інші суспільно небезпечні діяння, пов'язані з порушенням права власності на інформацію й інформаційні технології тощо.

Вихідними для встановлення юридичної відповідальності є положення ст. 47Закону України «Про інформацію» та інших норм актів інформаційного законодавства, що передбачають притягнення винних у скоєнні конкретних правопорушень до дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності згідно із законами України,

Водночас інші акти інформаційного законодавства визначають здебільшого лише диспозиції правопорушень без конкретизації відповідних санкцій за вчинення діянь, не визначені чітко також суб'єкти правопорушень тощо,

Загальними правопорушеннями, за вчинення яких винні особи притягаються до дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної

145

інформаційне право України

або кримінальної відповідальності згідно з чинним законодавством України, визначено:

- необгрунтована відмова від надання відповідної інформації;

- надання інформації, що не відповідає дійсності;

- несвоєчасне надання інформації;

- навмисне приховування інформації;

- примушення до поширення або перешкоджання поширенню чи безпідставна відмова від поширення певної інформації; цензура;

- поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи;

- безпідставна відмова від поширення певної інформації;

- використання і поширення інформації стосовно особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов'язків;

- розголошення державної або іншої охоронюваної законом таємниці особою, обов'язком якої є охорона відповідної таємниці;

- порушення порядку зберігання інформації;

- навмисне знищення інформації;

- необгрунтоване віднесення окремих видів інформації до категорії відомостей з обмеженим доступом;

- порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави.

Законодавство України про друковані засоби масової інформації підставами дая юридичної відповідальності у сфері інформаційної діяльності визначає такі правопорушення:

- незаконне вшгу^іення або знищення тиражу чи його частини;

- порушення встановлених законодавством прав журналіста;

- порушення вимог законодавства щодо неприпустимості зловживання свободою діяльності друкованих ЗМІ;

- зловживання правами журналіста;

- одержання свідоцтва про державну реєстрацію шляхом обману; виготовлення, випуск або розповсюдження друкованого засобу масової інформації без його реєстрації або після припиненая його діяльності, ухилення від

146

КОСТЕЦЬКА Т.А.

перереєстрації чи від повідомлення реєструючому органу про зміну виду видання, юридичної адреси засновника (спів-засиовників), місцезнаходження редакції;

- порушення порядку вміщення даних, надсилання контрольних примірників;

- порушення права вимоги щодо публікації спростування та порядку його публікації;

- порушення законодавства з питань інтелектуальної власності.

Згідно з Законом України «Про телебачення і радіомовлення» (ст. 71)відповідальність за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення несуть телерадіоорганізації, провайдери програмної послуги, їх керівники та працівники, інші суб'єкти господарської діяльності, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Міру такої відповідальності та відповідні санкції за правопорушення встановлює суд або у визначених випадках Національна рада з питань телебачення і радіомовлення.

Національна рада може застосовувати санкції до телерадіо-організацій, провайдерів програмної послуги у разі порушення ними вимог закону або ліцензійних умов. Санкціями можуть бути:

- попередження;

- стягнення штрафу;

- подання до суду справи про анулювання ліцензії на мовлення.

Рішення про оголошення попередження приймається у разі, коли телерадіоорганізація або провайдер програмної послуги порушують (умови ліцензії) законодавство вперше.

Штраф стягується, якщо:

- після попередження відповідні порушення не були усунені;

- телерадіоорганізація за час після видачі (продовження) ліцензії вже отримала не менше трьох попереджень;

- провайдер програмної послуги за час після сплати ним попереднього штрафу вже отримав не менше трьох попереджень.

Штраф не накладається, якщо з часу останнього порушення законодавства минуло більше одного календарного року. Розміри штрафів встановлюються Національною радою за погодженням з

147

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Кабінетом Міністрів України відповідно до вимог законодавства. Суми штрафів зараховуються до державного бюджету України.

Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржене в судовому порядку.

Якщо порушення не були усунені після попередження та стягнення штрафу. Національна рада подає до суду справу про анулювання ліцензії на мовлення телерадіоорганізації або справу про скасування державної реєстрації провайдера програмної послуги,

У разі порушення вимог законодавства іншими юридичними або фізичними особами Національна рада звертається до суду або до інших органів державної влади для усунення цих порушень у визначеному законодавством порядку.

Особливістю юридичної відповідальності в інформаційній галузі є те, що підстави, умови застосування санкцій, звільнення від відповідальності є предметом регулювання різних галузевих норм права.

Залежно від галузевої належності норм, що встановлюють санкції за конкретні правопорушення в інформаційній галузі, юридичну відповідальність можна поділити на такі види:

адміністративно-правова,

кримінальна,

цивільно-правова,

дисіщтпнарна,

матеріальна та інші,

Адміністративна відповідальність —вид юридичної відповідальності громадян і службових осіб за вчинені ними адміністративні правопорушення.

Адміністративно-правовЕми правопорушеннями визначені, наприклад:

І) відмова у наданні інформації;

- несвоєчасне або неповне надання інформації:

- надання інформації, що не відповідає дійсності, у разі, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юріадичної особи відповідно до законів України.

Посадові особи, які скоїли таке адміністративне правопорушення, притягуються до відповідальності у вигляді штрафу у розмірі від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

148

КОСТЕЦЬКА Т.А.

Повторне протягом року вчинення порушення особою, яка притягалася до адміністративної відповідальності, тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) відмова у наданні за інформаційними запитами повної та достовірної інформації або несвоєчасне її надання.

У такому випадку на службових та посадових осіб накладається штраф від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Адміністративним правопорушенням визнається також недбале зберігання, псування, знищення, приховування, незаконна передача іншій особі документів Національного архівного фонду або документів, що підлягають внесенню до нього, незаконний доступ до зазначених документів.

Такі дії тягнуть за собою попередження або накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб -від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення законодавства про друковані засоби масової інформації:

- виготовлення, видання або розповсюдження продукції друкованого засобу масової інформації після припинення діяльності такого ЗМІ;

- ухилення від перереєстрації друкованого ЗМІ у передбаченому законом порядку чи від повідомлення реєструючому органу про зміну виду видання, юридичної адреси засновника (співзасновників), місця розташування редакції.

Такі дії тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Адміністративна відповідальність передбачена і за порушення законодавства про державну таємницю. Такими правопорушеннями є:

- недодержання встановленого законодавством порядку пере-дання державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації;

- засекречування інформації: про стан довкілля, якість харчо» вих продуктів і предметів побуту; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та надзвичайні події, які сталися або можуть статися

149

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

та загрожують безпеці громадян; про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні вибухи, стан правопорядку, освіти та культури населення;

- про факти порушення прав і свобод людини і громадянина:

- незаконні дії органів державної влади, місцевого самовряду-вання та їхніх посадових осіб;

- іншої інформації, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не може бути засекречена;

.- безпідставне засекречування інформації;

- надання грифа секретності матеріальним носіям конфіденційної або іншої таємної інформації, яка не становить державної таємниці, або ненадання грифа секретності матеріальним носіям інформації, що становлять державну таємницю, а також безпідставне скасування чи зниження грифа секретності матеріальних носіїв секретної інформації;

- порушення передбаченого законодавством порядку надання допуску та доступу до державної таємниці;

- невжиття заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та незабезпечення контролю за її охороною;

;~ здійснення діяльності, пов'язаної з державною таємницею, без отримання в установленому порядку спеціального дозволу на проведення такої діяльності, а також розміщення державних замовлень на виконання робіт, доведення мобілізаційних завдань, пов'язаних із державною таємницею, в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях, яким не надано спеціального дозволу на проведення діяльності, пов'язаної з державною таємшщею;

- недодержання вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства та проведення роботи з ними;

- невиконання корм і вимог криптографічного та технічного захисту секретної інформації, внаслідок чого виникає реальна загроза порушення цілісності цієї інформації або просочування її технічними каналами.

Названі правопорушення тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох і на посадових осіб -від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

150

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

Повторне протягом року вчинення порушення особою, яка притягалася до адміністративної відповідальності, тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до восьми і на посадових осіб -від п'яти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Адміністративним правопорушенням визнається порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, що містять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, що призвело до розголошення такої інформації.

Відповідні дії тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від одного до двох і на посадових осіб -від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення особою, яка притягалася до адміністративної відповідальності, тягне за собою накладення штрафу на громадян від двох до семи і на посадових осіб -від восьми до тринадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Крім того, адміністративним правопорушенням є також здійснення незаконного доступу до інформації яка зберігається, обробляється чи передається в інформаційно-комунікаційних (автоматизованих) системах.

Неправомірні дії тягнуть за собою накладення штрафу від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією засобів, що використовувалися для незаконного доступу, або без такої. Та сама дія, вчинена особою, на яку протягом року накладалося адміністративне стягнення за порушення, тягне за собою штраф від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією засобів, що використовувалися для незаконного доступу.

За заклики або агітацію за бойкотування референдуму, перешкоджання членам ініціативної групи у збиранні підписів громадян під вимогою про проведення референдуму, а так само будь-яка агітація в день проведення референдуму передбачає накладення штрафу від трьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

151

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Кримінальна відповідальність -вид юридичної відповідальності, який застосовується за скоєння злочинів в інформаційній галузі, вичерпний перелік яких встановлений у Кримінальному кодексі України.

У сфері охорони державної таємниці кримінальна відповідальність настає:

>за розголошення відомостей, що становлять державну таємницю особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства.

Такий злочин карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років;

> за втрату документів або інших матеріальних носіїв секретної інформації, що містять державну таємницю, а також предметів, відомості які становлять державну таємницю, особою, якій вони були довірені, якщо втрата стала результатом порушення встановленого законом порядку поводження із зазначеними документами та іншими матеріштьними носіями секретної інформації або предметами.

Діяння карається позбавленням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

Правопорушеннями також визнаються:

> передача або збирання з метою передачі іноземним підприємствам, установам, організаціям або їхнім представникам економічних науково-технічних або інших відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, особою, якій ці відомості були довірено або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства.

Злочин карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

152

КОСТЕЦЬКА Т.А.

Ті самі дії, вчинені з корисливих мотивів, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки для інтересів держави, або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, караються обмеженням волі на строк від чотирьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

> розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв'язку з виконанням службових або професійних обов'язків.

Такі дії караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років із позбавленням права обіймати посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого;

- умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв'язку з виконанням професійних чи службових обов'язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки.

Карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин або позбавленням права обіймати посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років;

- незаконне знищення матеріальних носіїв інформації, зокрема виборчої документації або документів референдуму поза визначеним законом строком зберігання у державних архівних установах та в Центральній виборчій комісії України після проведення виборів або референдуму, а так само пошкодження виборчої документації або документів референдуму.

Подібні правопорушення караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до чотирьох років. Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб або членом виборчої комісії чи іншою службовою особою з використанням влади або службового становища, караються

153

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УЮ'АЇНИ

позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Кримінальними злочинами є також:

- порушення гарантованої Конституцією України таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер -

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі до трьох років. Ті самі дії, вчинені щодо державних чи громадських діячів або вчинені службовою особою, або з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації, караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років;

- розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерителя) -

цей злочин карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років. Те саме діяння, вчинене службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи по роботі, або якщо воно спричинило тяжкі наслідки, карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Серед злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж: і мереж: електрозв язку («комп'ютерні злочини»):

- несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку; створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут;

- несанкціоновані дії з інформацією, яка обробляється в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї;

154

КОСТЕЦЬКА Т.А.

- порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них обробляється;

-- перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку шляхом масового поширення повідомлень електрозв'язку;

- несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку, що призвело до витоку, втрати, підроблення, блокування інформації, спотворення процесу оброблення інформації або до порушення встановленого порядку її маршрутизації.

Названі злочини караються штрафом від шестисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого та з конфіскацією програмних та технічних засобів, за допомогою яких було вчинено несанкціоноване втручання та які є власністю винної особи.

Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони заподіяли значну шкоду, караються позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією програмних та технічних засобів, за допомогою яких було вчинено несанкціоноване втручання та які є власністю винної особи.

Створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних технічних засобів, а також поширення або збут шкідливих програмних чи технічних засобів, призначених для несанкціонованого втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку -

карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк з конфіскацією програмних та технічних засобів, призначених для несанкціонованого втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ю-

155

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

терів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку, які є власністю винної особи -

ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони заподіяли значну шкоду, караються позбавленням волі на строк до п'яти років з конфіскацією програмних та технічних засобів, призначених ддя несанкціонованого втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку, які є власністю винної особи.

Несанкціоновані дії з інформацією, яка обробляється в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних, мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї, -

караються штрафом від шестисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років із конфіскацією програмних або технічних засобів, за допомогою яких було вчинено несанкціоновані зміна, знищення або блокування інформації, які є власністю винної особи.

Несанщіоновані перехотіення або копіювання інформації, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, якщо це призвело до її витоку, вчинені особою, яка має право доступу до такої інформації, -

карається позбавленням волі на строк до трьох років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на той самий строк та із конфіскацією програмних та технічних засобів, за допомогою яких було здійснено несанкціоновані перехоплення або копіювання інформації, які є власністю винної особи.

Зазначені дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони заподіяли значну шкоду, караються позбавленням волі на строк від трьох до шести років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією програмних та технічних засобів, за допомогою яких було здійснено несанкціоновані дії з інформацією, які є власністю винної особи.

156

КОСТЕЦЬКА Т.А.

Умисне масове розповсюдження повідомлень електрозв'язку?, здійснене без попередньої згоди адресатів, що призвело до порушення або припинення роботи електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку, карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, якщо вони заподіяли значну шкоду, караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією програмних та технічних засобів, за допомогою яких було здійснено масове розповсюдження повідомлень електрозв'язку та які є власністю винної особи.

Крім того, у сфері інформаційної діяльності злочинами визначаються, зокрема:

умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналіста, за яке передбачається відповідальність у вигляді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років;

переслідування, журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою, карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням права обіймати певні посади на строк до трьох років.

Цивільно-правова відповідальність. Цей вид юридичної відповідальності настає за скоєння суспільно небезпечних протиправних діянь, які полягають у порушенні майнових і особистих немайнових відносин (заподіяння майнової (немайнової) шкоди, порушення договірних зобов'язань майнового характеру) -цивільно-правових проступків. На відміну від злочинів, цивільні проступки не мають вичерпного переліку в чинному законодавстві і регулюються нормами цивільного, сімейного, фінансового та інших галузей права.

Цивільно-правова відповідальність має значною мірою компенсаційний (правовідновлювальний) характер.

157

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Формами цивільно-правової відповідальності на порушення інформаційного законодавства є відшкодування майнової і моральної (нємайнової) шкоди, спростування недостовірної інформації, накладення штрафу.

Законом України «Про інформацію» встановлено, що матеріальна і моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам правопорушенням, вчиненим суб'єктом інформаційної діяльності, відшкодовується добровільно або на підставі рішення суду (ст. 49).

Відповідно до ст. 200Цивільного кодексу України суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.

У випадку заподіяння моральної (нємайнової) шкоди, наприклад, журналістом і засобом масової інформації на них покладається солідарна відповідальність з урахуванням ступеня вини кожного.

У разі розгляду судом спору стосовно завданої шкоди між журналістом або ЗМІ як відповідачем та політичною партією, виборчим блоком, посадовою особою (посадовими особами) як позивачами суд має право призначити компенсацію моральної (нємайнової) шкоди лише за наявності умислу журналіста чи службових осіб ЗМІ. Під умислом у цьому випадку розуміється таке ставлення журналіста та (або) службової особи ЗМІ до поширення інформації, за якого названі особи усвідомлювали недостовірність інформації та передбачали її суспільно небезпечні наслідки (частини 4, 5ст. 17Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист журналістів»).

Суд, за законодавством, повинен враховувати наслідки використання позивачем можливостей позасудового, зокрема досудового, спростування неправдивих відомостей, відстоювання його честі і гідності, ділової репутації та врегулювання спору в цілому. За таких обставин суд вправі також відмовити у відшкодуванні моральної шкоди.

Галузеве законодавство встановлює цивільно-правову відповідальність за конкретні правопорушення.

Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» у випадку коли неподання або ж надання недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило:

158

КОСТЕЦЬКА Т.А.

2) неможливість використання придбаної продукції за призначенням -споживачеві надається право вимагати надання у прийнятно короткий, але не більше місяця, строк відповідної інформації;

4) заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну споживача -споживач має право пред'явити продавцю (виробнику, виконавцю) вищезгадані вимоги, а також вимагати відшкодування збитків, завданих природним об'єктам, що перебувають у його володінні, на праві власності або на інших підставах, передбачених законом чи договором.

Окремо передбачено, що під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих ненаданою або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, слід виходити з припущення, що у споживача відсутні спеціальних знання щодо якості та характеристики продукції, яку той придбаває.

За Законом України «Про рекламу», наприклад, на рекламодавців, винних у наданні недостовірної інформації виробнику реклами, необхідної для її виробництва, недотриманні встановлених законом вимог щодо змісту реклами та ін., накладаються штрафи у розмірі п'ятикратної вартості розповсюдженої реклами.

Рішення про накладення штрафу за встановленні законодавством про рекламу порушення у розмірі 300і більше неоподаткованих мінімумів доходів громадян приймається виключно спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів. Цей орган та його територіальні органи можуть вимагати від рекламодавців публікації відомостей, які уточнюють, доповнюють рекламу, та звертатися з позовом до суду щодо протиправних дій вказаних суб'єктів, а також виробників та розповсюджувачів реклами.

Крім того, з метою захисту інтересів суспільства, держави, споживачів реклами й учасників рекламного ринку органи державної влади, що здійснюють контроль за дотриманням законодавства про рекламу (спеціально уповноважений центральний орган виконавчої

159

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

влади у сфері захисту прав споживачів, Антимонопольний комітет України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення в межах визначеної компетенції), можуть звернутися до суду з позовами про заборону відповідної реклами та її публічне спростування.

До інших видів юридичної відповідальності в інформаційній галузі належить матеріальна відповідальність, яка настає за вчинене майнове правопорушення, шкоду, заподіяну (умисно чи з необережності) підприємству, установі, організації (роботодавцеві) робітниками та службовцями при виконанні ними своїх трудових

обов'язків.

Загальні підстави, умови названого виду юридичної відповідальності встановлює Кодекс законів про працю України (КЗпП

України).

Матеріальна відповідальність може бути повною чи обмеженою залежно від ступеня вини, розміру заподіяної шкоди, майнового стану, а також інших конкретних обставин. Засобом матеріальної відповідальності є грошове стягнення.

За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Повну матеріальну відповідальність працівники несуть у розмірі заподіяної шкоди без будь-яких обмежень з підстав, визначених законодавством. Зокрема, інформаційним можна визнати правопорушення, за вчинення якого працівник несе повну матеріальну відповідальність у випадку заподіяння шкоди діями, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Разом із матеріальною за невиконання працівником вимог трудової дисципліни, службових, військових обов'язків, порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, може бути застосована також дисциплінарна відповідальність.

Дисциплінарними санкціями можуть бути догана, звільнення, пониження у посаді тощо_? які застосовуються в порядку, визначеному законодавством. Загальні підстави та умови відповідальності встановлює КЗпП України, а для окремих категорій працівників -дисциплінарні статути, положення про службу.

У деяких випадках можливе застосування конституційно-правової відповідальності. Така відповідальність настає за протиправні діяння, які не мають ознак злочину.

160

КОСТЕЦЫСА Т.А.

У випадках, передбачених законодавством, здійснюється дострокове припинення повноважень членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у разі висловлення недовіри Верховною Радою або Президентом України відповідно призначеному ними члену Національної ради, ротація тощо.

Запитання для самоконтролю

1. Чому юридичну відповідальність за порушення норм інформаційного законодавства називають комплексною?

2. Наведіть визначення поняття інформаційного правопорушення.

3. Визначте загальні види правопорушень в інформаційній галузі.

4. Перерахуйте правопорушення у діяльності засобів масових інформації.

5. Які санкції може застосовувати Національна рада з питань телебачення і радіомовлення і за які правопорушення?

6. Назвіть види адміністративних правопорушень в інформаційній галузі.

7. Які порушення вимог законодавства визначаються як злочини у названій галузі?

8. За які злочини у сфері охорони державної таємниці встановлена кримінальна відповідальність?

9. Які міри покарання застосовуються за злочини?

10. Назвіть цивільно-правові наслідки юридичної відповідальності за порушення вимог інформаційного законодавства.

11. У чому полягає зміст умислу журналіста чи службових осіб ЗМІ при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди?

12. В яких формах застосовується юридична відповідальність за правопорушення у рекламній діяльності?

13. Відповідно до передбачених Кримінальним кодексом України складів злочинів визначте, в яких випадках можливе застосовування повної матеріальної відповідальності працівників за заподіяння шкоди діями, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

14. Санкції яких ще видів юридичної відповідальності застосовуються до правопорушників в інформаційній галузі?

161

СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28червня 1996р. з подальшими змінами.

2. Про інформацію :Закон України від 02.10. 1992р. //Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 48 -Ст. 650; 2000. - № 27. -Ст. 213; 2002. - № 29. -Ст. 194; 2003. - № 28. -Ст. 214; 2004. -№ 11-Ст. 141; № 32.-Ст. 394.

3. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні :Закон України від 16.11.1992р. //Відомості Верховної Ради України. -1993.-№1;1999.-№46-Ст.427.

4. Про телебачення і радіомовлення :Закон України від 21.12.1993р. //Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 10. -Ст. 43; 2006. -№18.-Ст. 155.

5. Про державну таємницю :Закон України від 21.01.1994р. //Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 49. -Ст. 428; 2003. -№ 45.-Ст. 361; 2004. -№ 23. -Ст. 320.

6. Про науково-технічну інформацію :Закон України від 25.06.1993р. //Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 33. -Ст. 346.

7. Про державну статистику :Закон України від 17.09.1992р. II Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 43. -Ст. 362.

8. Про рекламу :Закон України від 03.07.1996р. //Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 39. -Ст. 181; 2005. - № 2. -Ст. 566.

9. Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах :Закон України в ред.від 31.05.2005р. //Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 26. -Ст. 347.

10. Про інформаційні агентства :Закон України від 28.01.1995р. //Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 13. -Ст. 83.

11. Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення :Закон України від 18.07.1997р. //Відомості Верховної Ради України. -1997.-№45.-Ст.284.

12. Про радіочастотний ресурс ;Закон України від 01.06.2001р. //Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 36. -Ст. 298:2001.-№ 2-3.-Ст. 10

13. Про електронні документи та електронний документообіг :Закон України від 22.05.2003р. //Відомості Верховної Ради України, -2003.-№36.-Ст. 275.

14. Про електронний цифровий підпис :Закон України від 22.05.2003р. //Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 36. -Ст. 276.

162

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

15. Про Національну програму інформатизації :Закон України від 04,02.1998 р. /У Відомості Верховної Ради України. - 1998. -№ 27-28.

16. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015роки :Закон України від 09.01.2007р. //Відомості Верховної Ради України. - 2007. - № 12. -Ст. 102.

17. Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення :Закон України в ред.від 03.03.2005р. //Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 16. -Ст. 265

18. Про видавничу справу :Закон України від 05.06.1997р. /У Відомості Верховної Ради України. - 1997« - № 32. -Ст. 206.

19. Про бібліотеки і бібліотечну і бібліотечну справу :Закон України від 27.01.1995р. //Відомості Верховної Ради України. - 1995. -№7.-Ст.45.

20. Про Національний архівний фонд та архівні установи :Закон України від 24.12.1993р. //Відомості Верховної Ради України. -1994.-№15.-Ст.86.

21. Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації :Закон України від 23.09.1997р. //Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 49. -Ст. 299: 2002. - № 48. -Ст. 361.

22. .Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів :Закон України /7Відомості Верховної Ради України. - 1997. -№ 50. -Ст. 302.

23. Про телекомунікації ;Закон України від 18.11.2003р. //Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 12. -Ст. 155.

24. Про Державну службу спеціального зв'язку та захисіу інформації України :Закон України від 23.02.2006р. //Офіц. вісн. України. -2006. №13.-Ct.856.

25. Про банки і банківську діяльність :Закон України від 07.12.2000р. Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 5-6. -Ст. ЗО.

26. Про кінематографію :Закон України від 13.01.1998р. //Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 22. -Ст. 114.

27. Про охорону навколишнього природного середовища :Закон України //Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №41. -Ст. 546.

28. Про захист суспільної моралі :Закон України від 20.11.2003р. //Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 14. -Ст. 192.

163

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

29. Про звернення громадян :Закон України від 02Л0.1996р. //Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 47. -Cr. 256.

30. Кримінальний кодекс України :за станом на 1груд. 2005р. -К., 200L

31. Цивільний кодекс України :[прийнятий Верховною Радою України 16.01.2003 р.]. -К., 2003p.

32. Кодекс України про адміністративні правопорушення [прийнятий Верховною Радою України 07.12.1984p.] з подальшими змін. //Відомості Верховної Ради України. - 1984. - № 51(Додаток). -Ст. 1122.

33. Господарський кодекс України :[прийнятий Верховною Радою України 16.01.2003p.]. -К„ 2003.

34. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р.

35. Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні :Указ Президента України від 31.07.2000р. /У Офіц. вісн. України. - 2000. -№ 31.-Ст. 1300.

36. Про Положення про Державний комітет телебачення і радіомовлення України: Указ Президента України від 27.08.2003р. № 920 //Інформ. законодавство України ;зб. норматив.-правових актів. В 6т. Т. 1 /за ред.Ю.С Шемшученка та 1С.Чижа. --К., 2005.

37. Про Положення про Державний комітет статистики України :Указ Президента України від 19.01.2004p., № 60 /7Інформ. законодавство України :зб. норматив.-правових актів. В 6т. Т. 1 /за ред.Ю.С. Шемшученка та 1С.Чижа. -К., 2005.

38. Про Положення про Державний комітет архівів України :Указ Президента України 22.03.2000р. № 486 //Інформ. законодавство України :зб. норматив.-правових актів. В 6т. Т. 1 /за ред. ЮС.Шемшученка та 1СЧижа. -К._? 2005.

39. Про Положення про Міністерство транспорту і зв'язку України :Указ Президента України від 27.08.2004р. № 1009 //Інформ, законодавство України :зб. норматив.-правових актів. В 6т. Т. І /за ред.ЮС Шемшученка та І.С. Чижа. -К., 2005.

40. Положення про порядок здійснення криптографічного захисту інформації в Україні:Указ Президента України від 22.05 Л 998p. // Уряд, кур'єр. -1998.-9лип.

4L Питання державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності :

164

КОСТЕЦЬКА TJL

Постанова Кабінету Міністрів України від 30.11.2005 р. № 1128 /7Офіц. вісн. України. - 2005 . -№ 48. -Ст. 2424.

42. Про порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади :Постанова Кабінету Міністрів України від 04.01.2002р. із змін.

43. Інструкція про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави :Постанова Кабміну України від 27.11.1998р. № 1893 //Офіц. вісн. України. - 1998. - № 48. -Ст. 1764.

44. Положення про порядок розпорядження геологічною інформацією :Постанова Кабміну України від 13.06.1995р. //Зб. постанов Уряду України. - 1995. -№ 8. -Ст. 220.

45. Положення про виконання статистичних робіт та надання органами державної статистики послуг на платній основі :Постанова Кабміну України від 03.08.1998р. і і Зб. постанов Уряду України. -1998.

46. Про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації; інформаційних агентств та розміри реєстраційних зборів :Постанова Кабміну України від 17.11.1997р. № 1287 //Офіц. вісник України. - 1997. - № 47; 1998. - № 10. -Ст. 383; 1999, -№ 42.-Ст. 2094; 2003, -№ 25.-Ст. 1195.

47. Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці :постанова Кабінету Міністрів України від 09.08.1993 р.Ш 611 //Зб. постанов Уряду України. - 1993. -№ 12, -Ст. 269.

48. Рішення Конституційного Суду України від 30.10.1997 р. усправі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48Закону «Про інформацію» та ст. 12Закону України «Про прокуратуру» (справа К.Г. Устименка) II Офіц. вісн. України. - 1997. - № 46.

49. Положення про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації :затв. наказом Міністерства юстиції від 21.07.2006р. 12/5.

50. Положення про державну реєстрацію інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності :затв. наказом Міністерства юстиції від 21.07.2006 р. 12/5.

51. Положення про Державний реєстр друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності :затв. наказом Міністерства юстиції від 21.06 2007р. 412/5.

165

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

52. Міжнародно-правові акти в інформаційній сфері :зб. законодавчих актів :у 6т. Т. 5 /за заг. ред. Ю.С.Шемшученка та І.С Чижа.-К., 2005.

53. Азаров Д.С. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері комп'ютерної інформації :автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд.юрид. наук /Д.С. Азаров. -К., 2002, - 18 с

54. Арістова І.В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти /І.В. Арістова. -X., 2000.

55. Баранов О. Інститути інформаційного права / О. Баранов //Правова інформатика, - 2006. - № 3 (11).

56. Баранов O.A.Інформаційне право України: стан, проблеми, перспективи / O.A. Баранов. - К. : СофтПрес, 2005.

57. Бачило ИЛ. Информация какпредмет правоотношений /И.Л. Бачило //Науч.-техн. информ. -М. : 1997.-9с- (Серия 1).

58. Бачило И.Л. Информационноеправо. Основы практической информатики : учеб. пособ. / И.Л.Бачило. - М. : Юркинформцентр, 2001.-352 с.

59. Бачило И.Л. Информационное право. Роль и место в системе права Российской Федерации / И.Л.Бачило // Государство и право. -2001. -№ 2.

60. Бачило И.Л. Информационное право / И.Л.Бачило, В.Н, Лопатин, М.А. Федотов. -~Спб.,200L

61. Комп'ютерна злочинність : навч.посіб. / П.Д.Біленчук, Б.В. Рома-нюк, B.C. Цимбалюк таін. - К.: Атика, 2002.

62. Беляков К. Інформація в праві: теорія і практика / К. Беляков. - К. : КВЩ, 2006.

63. Брижко В.М. Правовий механізм захисту персональних даних :монографія /В.М. Брижко ;за заг. ред.М.Я. Швеця та P.A.Калюжного. -К., 2003.

64. Брижко В.М. Інформаційне суспільство. Дефініції /В.М. Брижко, О.М. Кальченко, B.C.Цимбалюк. -К. :Інтеграл, 2002.

65. Венгеров А.Б. Информационные отношения в управлении народным хозяйством как объект правового регулирования / А.Б. Венгеров // Ученые записки ВНИИСЗ. - 1973. - Вып. 29.

66. Венгеров А.Б. Категория «информация» в понятийномапарате юридической науки /А.Б, Венгеров // Советское государство и право.-1977.-№10.

67. Вступ до інформаційної культури та інформаційного права / за ред. М.Я. Швеця, P.A. Калюжного. - Ужгород, 2003.

166

КОСТЕЦЬКА TJL

68. Гаврилов O.A. Курс правовой інформатики : учеб. для вузов / O.A. Гаврилов. - М. : Норма, 2000. - 432 с.

69. Гетманцев Д. До питання про інформаційне право як самостійну галузь права / Д. Гетманцев //Підприємництво, господарство і права-2007.-№3(135).

70. Гояцяж Я. Свобода інформації та виконавча гілка влади: правові норми. Інституції. Процедури /Я. Гокцяж, Н. Гнидюк. -К. :Міленіум, 2002. - 245с.

71. Городов O.A. Информационное право :■ учебник / O.A. Городов. -M.: Прогресс, 2007.

72 Лнформаційне законодавство України :зб. норматив.-правових актів. В 6т. Т. і /за ред.КХС. Шемшученка та І.С. Чижа. -К. :Юрид. думка, 2005. - 416 с

73. Інформаційне законодавство України :наук.-пракг. коментар /В.О, Горобцов, Т.А. Костецька, В.Ф. Погорілко та ін. -К. :Юрид. думка, 2006. - 232 с

74. Інформаційне суспільство. Дефініції /за ред. P.A.Калюжного, М.Я.Щвеіщ.--К.,2002.

75. Е-майбутнє та Інформаційне право /за ред.М.Я. Швеця. -К. :НДЦШ АіірН України, 2006/

76. Комерційна таємниця під охороною. Законопроект «Про комерційну таємницю» //Юрид. журн..- 2004. - 3(21).

77. Копьшов В.А. Информационноеправо: Учебник / H.A.Копьшов. -~ М.:Юрист, 2002.

78. Копьшов А. Информация как объект правоотношений всистемах частного и публичного-права /"В.А. Копьшов //Науч.-техн. информ. - 1997!-№ 9. - (Серия 1).

79. Кормич Б;А. Інформаційна безпека: організаційно-правові основи :навч. посіб. /Б.А. Кормич. -К.:Кондор, 20Ö4. - 384 с

80. Костецька ТА. Право на інформацію в Україні /Т.А. Костецька. -К.:Вища шк. права. 1998.-39с„

81. Костецька Т.А. Конституційно-правовий статус органів державної влади в інформаційній галузі / т.А,Костецька //Органи державної влада України. -К., 2002.

82. Костецька Т.А. Конституційні засади інформаційних відносин в Україні /Т.А. Костецька //Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика. -К. :А.С.К., 2003. - 652 с

83. Костецька Т.А, Правове регулювання діяльності засобів масової інформації /Т.А. Костецька //Правове забезпечення інформаційної діяльності в Україн ;за ред.КХС. Шемшученка, І.С. Чижа -К.:Юрид, дамка, 2006. - 384с.

167

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

84. Костецька Т.А. Особливості формування національних інформаційних відносин та перспективи розвитку інформаційного законодавства /Т.А. Костецька //Правова держава :щорічник наук. пр. -2001.-Вип. 12.

85. Костецька ТА Актуальні проблеми систематизації інформаційного законодавства України /Т.А. Костецька //Правова держава :щорічник наук. пр. - 2003. -Вип. 14.

86. Костецька Т.А. До поняття засобів масової інформації /Т.А. Костецька //Правова держава :щоріч. наук. пр. -К., 2006. -Т. 18.

87. Костецька Т.А. Актуальні проблеми державно-правового регулювання інформаційних відносин /Т.А. Костецька /7Часопис Київ. ун-туправа, -К., 2006, -Вип. 4.

88. Костецька Т.А. Джерела інформаційного права: поняття, система, особливості /Т.А. Костецька //Часопис Київ, ун-туправа. -К. : 2007, -Вип. 3.

89. Костецька Т.А. Право на інформацію. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань. Професійна таємниця. Службова таємниця. Спростування інформації. Статистична інформація /Т.А. Костецька //Юрид. енциклопедія. -К.,2003.-Т.5.

90. Кохановська О. Правове регулювання у сфері інформаційних відносин /О. Кохановська. -К., 2001.

91. Кохановська О, Класифікація та види інформації в доктрині права і законодавста України /О. Кохановська /У Підприємництво, господарство і право. ~ 2005. - № 3.

92. Макаренко В. Правове регулювання захисту конфіденційної інформації, що є власністю держави: становлення, розвиток, проблемні питання / В. Макаренко //Право України. - 2006. - № 1.

93.Марущак А. Правові основи захисту інформації з обмеженим доступом :курс лекцій /А. Марущак. -К. :КНТ, 2007. - 208 с

94. Марущак А. Суспільна значимість як підстава поширення інформації з обмеженим доступом /А. Марущак, 1.Касперський //Право України. - 2006. - №4.

95. Мастяниця И.У. Інформаційні ресурси України: проблеми державного управління /Й.У. Мастяниця, Ö.B. Соснін, Л.Є. Німанський.-К., 2002.

168

КОСТЕЦЫСАТ.А.

96. Мірошник Ю. Державна таємниця як складова забезпечення національної безпеки України /Ю. Мірошник //Право України. -

2004. -№ 9.

97. Нагребельний В.П. Комп'ютерне право. Юридична енциклопедія. Т. 3. /В.П. Нагребельний, -К., 2001. - С 198.

98. Hock Ю.В. Права на комерційну таємницю в Україні (цивільно-правовий аспект) :автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд.юрид.наук/Ю.В,Носік.-к.,2006.-18с.

99. Основи інформаційного права України :яавч. посіб. /за ред. МЛ.Шведи, P.A.Калюжної о₅ IIJ8, Мельника. -К.:Знання, 2004.

100. Пазюк A.B.Захист прав людини стосовно обробки персональних даних: міжнародні стандарти / A.B.Пазюк. -К.₇ 2000.

101. Петров Є.В. Інформація як об'єкт цивільно-правових відносин :автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд.юрид. наук /Є.В. Петров. ~ X.: Нац. ун-т внутр.справ, 2003. - 20 с.

102. Соснін О. Передумови формування в Україні- інформаційного права /Ö. Соснін //Право України. - 2005; -№11.

103; Тадеев AIL Информационноеправо (право Интернета) : учеб, иособ. /А.П. Тадеев- М. :Єксмо, 2005.

104. Харченко JLC Інформаційна безпека України: Глосарій /Л.С. Марченко,В.А. Діїжан, О. Логінов ;за заг. ред. P.A.Калюжного. - К., 2004.

105. Фшатова В; Геологічна інформація: проблеми використання та захисту /.В. Фшатова //'Підприємництво, економіка, право. -

2005. -лип. (№7).

106. Інформаційне законодавство України: концептуальні основи формування /Швець М., Калюжний P., Гавловський В.,Цим-балюк В. //Право України. - 200.1. -. № 7

107. Шкарлупа В. Застосування положень права щодо формування основ теорії інформаційного права /В, Шкарлупа, В. Цимбалюк //ПравоваІнформатика. - 2006. -Ш 3(11).

169

<<< < Предыдущая 1 2 34 / 44

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]

#
18.09.2019820.22 Кб1Конспект .doc
#
22.02.2016114.38 Кб91контрольні завлання.docx
#
13.11.2018109.06 Кб6контрольна Цивільне право 2.doc
#
13.11.2018135.17 Кб1контрольна Цивільне право.doc
#
14.08.201955.55 Кб3Концепції російських соціологів права.docx
#
22.02.2016910.34 Кб66Костецька Інф. право.doc
#
24.08.2019492.54 Кб5кр. пр..doc
#
05.12.20181.14 Mб3КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС-new.doc
#
22.02.2016540.36 Кб497кримінально-правова кваліфікація.docx
#
09.12.201831.25 Кб5криминалистика.docx
#
14.11.2019146.94 Кб1Кузьменко.doc