Давня історія України

Палеоліт (давній кам’яний вік) 1 млн років до н.е. – VIII тис. років до н.е.

1млн. – 150 тис. років до н.е. – ранній палеоліт. Найдавніша стоянка на території України – с. Королеве на Закарпатті. Антропологічний тип людини – пітекантроп (архантроп). Форма суспільної організації – людське стадо. Основні знаряддя – ручне рубило, палиця-копачка. Житло – природного походження (печери). Використання вогню. Основні заняття – привласнюючі форми господарювання (збиральництво, мисливство).

150 тис. – 40 тис. років до н.е. – середній палеоліт. Людина типу неандерталець, виникнення родового ладу (спочатку матріархат – перевага влади жінки, потім патріархат – перевага влади чоловіка). Похолодання у зв’язку із наступом льодовика. Видобування вогню, будівництво житла (намети з кісток в основі і шкіри тварин як покриття).

40 тис. – VIII тис. років до н.е. – пізній палеоліт. Останнє велике зледеніння, людина типу кроманйонець (homo sapiens) – сучасний антропологічний тип людини. Поява спеціалізованих знарядь: скребла (обробка шкіри), дерев’яні і кістяні ножі, наконечники списів, голки, прикраси, речі ритуалу. Характерна ознака заняття – полювання на мамонта.

Релігійні уявлення та мистецтво давніх людей. Анімізм – обряди, ритуали та дії, якими людина хотіла вплинути на зовнішній світ. Тотемізм – віра у покровительство певної тварини. Фетишизм – поклоніння предметам неживої природи. Стоянки Кам’яна Могила та Баламутівка – наскальні зображення. Мізин – знайдено набір давніх музичних інструментів з кісток. Межиріч – “план” поселення на кістці мамонта.

Мезоліт – VIII тис. – VI тис. років до н.е. Відступ льодовика, потепління клімату, винайдення лука і стріли, приручення собаки, активне заняття рибальством (гачки, гарпуни). Використання мікролітів – маленькі гострі крем’яні пластини (вістря, наконечники). Відбулося залюднення всієї території України.

Неоліт – VI тис. – IV тис. років до н.е. Відбулася “неолітична революція”. Її складові: 1) перехід від привласнюючи до відтворюючих форм господарювання (від збиральництва і мисливства до землеробства і скотарства); 2) винайдення кераміки (глиняний посуд); 3) шліфування та свердління каменю. Скотарі Степу на території України – Дніпро-донецька культура. Землероби Лісостепу – Дунайська та Буго-Дністровська культури у південно-західному регіоні.

Енеоліт (мідно-кам’яний вік) – IV тис. – III тис. років до н.е. Мідь як матеріал знарядь праці, але паралельно використовувався й камінь. В Україні – відома Трипільська культура. Відкрив археолог В. Хвойка. Перша пам’ятка знайдена біля с. Трипілля на Київщині. Територія розповсюдження – між Бугом і Дністром, а також на території Молдови та Румунії. Знайдено близько 1 тис. стоянок. Будували чисельні за населенням поселення, будівлі розташовувалися концентричними колами навколо центральної площі, були навіть двоповерхові будинки. Займалися землеробством, культ жінки як богині родючості і урожаю (знайдено глиняні фігурки). Патріархальний лад, кольоровий орнамент на глиняному посуді (за це трипільців ще називають культурою мальованої кераміки.) У період енеоліту на території України ще були середньостогівська і ямна культури.

Доба бронзи – III тис. – I тис. років до н.е. Бронза – сплав міді і олова (цей додавало металу твердості). Становлення конярства як основної галузі скотарства, існування у Лісостепу Білогрудівської культури – вчені вважають її праслав’янською.

Залізний вік – від І тис. років до н.е.

ІХ – VII ст. до н.е. – кіммерійський період. Кіммерійці – іраномовні кочовики, прийшли зі Сходу, осіли у Причорноморських степах, про них відомо з творів Гомера. Він називав їх “молокоїдами” і стверджував, що у їх землях розташований вхід до царства Аїда (царство мертвих). Сучасник кіммерійців – Чорноліська праслав’янська культура Лісостепу.

VII – III ст. до н. е. – скіфський період. Скіфи – іраномовні кочовики, витіснили кіммерійців, які відступили у Малу Азію східним берегом Чорного моря. У V – IV ст. до н.е. – існування централізованої держави Великої Скіфії на чолі з Атеєм. Скіфів описав у своїх працях “батько” історії Геродот. Ділив їх на декілька груп: скіфи-землероби (Лівобережжя дніпра); скіфи-орачі (Правобережжя Дніпра): скіфи-кочовики (степи Причорномор’я); царські скіфи (Крим та північне Причорномор’я); скіфи-каліпіди (змішане з греками осіле населення навколо міста-колонії Ольвія). Геродот розповідає про війну перського царя Дарія ІІІ проти скіфів. У 515 р. до н.е. він вторгнувся у землі скіфів, але ті застосували партизанську тактику і завдали персам поразки.

Відомі скіфські кургани: Товста Могила (знайдено золоту пектораль), Солоха (гребінь), Гайманова Могила. У мистецтві переважав “звіриний” стиль (зображення тварин).

VIII – VII ст.до н.е. – заснування грецьких міст-колоній у Північному Причорномор'ї: Тіра – у гирлі Дністра, Ольвія – біля гирла Південного Бугу, Херсонес (у Криму поблизу сучасного Севастополя), Пантікапей (у Криму біля сучасної Керчі). Причини еміграції греків – соціально-економічні (нестача землі на батьківщині, бідність, тощо). Суспільний лад колоній – рабовласницька демократія. Карбували свою монету. Міста розвивалися здебільшого окремо, лише на Керченському півострові Криму та на Таманському півострові на початку V ст. виникло Боспорське царство (об’єднання міст-колоній на чолі з Пантікапеєм). Причина об’єднання – налагодження спільної оборони від скіфів. У Боспорській державі – у 107 р. до н.е. – повстання рабів на чолі з Савмаком, який проголосив себе царем, але повстання було придушене. 63 р. до н.е. – повстання у Боспорі проти влади понтійського царя Мітрідата, яке очолив син Мітрідата Фарнак. Вдале, Фарнак став царем.

Заняття грецьких колоністів – землеробство, садівництво, виноградарство. Розвинуте ювелірне мистецтво (виконували також замовлення скіфських царів), торгівля зерном, вином. Релігія – язичництво (багатобожжя). У 70-х рр. IV ст. більшість грецьких міст-колоній були зруйновані навалою гунів.

Сармати – ІІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е. Іраномовні кочовики, назва походить від вислову “оперезаний мечем”. Витіснили скіфів, частина яких осіла у Північній Таврії та у Криму, де заснували так звану Малу Скіфію з центром у місті Неаполь Скіфський. Відомі різні племена сарматів: алани, аорси, роксолани, язиги. У суспільному ладі сарматів велику роль відігравала жінка (за легендою сармати походять від шлюбів скіфів з амазонками). Відомий курган – Соколова могила. Сучасником сарматів була праслав’янська Зарубинецька культура Лісостепу (ІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.).

На рубежі нашої ери у І-ІІ столітті н.е. давні автори вперше згадують слов’ян під назвою “венеди”, а потім – “склавини” та “анти”. Склавини проживали на захід від Дністра, а анти – між Дніпром і Дністром. Український історик Грушевський називав антів праукраїнцями. У ІІ – V ст. н.е. – існування Черняхівської культури, яка мала яскраво виражені праслов’янські ознаки.

У ІІІ – IV ст. з півночі з території Прибалтики на сучасні українські землі прийшли давньогерманські племена готів. Проти них вели боротьбу давні слов’янські племена антів (із свідчень давніх авторів відома війна антів з готським царем Германаріхом).

375 р. – початок навали іраномовних гунів зі східних степів (перейшли у Крим та Північне Причорномор’я через Керченську протоку). Вони відтіснили готів та розпочали епоху Великого переселення народів (рух різних племен, які осідали на території Європи і їх нащадки проживають там донині). Анти були союзниками (деякі вчені вважають, що підданими) гунів у боротьбі з готами. Давні автори згадують війну готського царя Вінітарія проти антів, коли готи захопили антського вождя Божа (Буса) та 70 старійшин і стратили їх.

451 р. – битва на Каталаунських полях (сучасна Франція), в якій римські війська завдали поразки гунам.

453 р. – смерть гунського вождя Атіли, початок занепаду могутньої гунської держави.

У V-VI ст. слов'янські племена здійснювали військові походи на територію Візантійської імперії (на Балканський півострів), які розселялися понад Дунаєм та на Балканах. З історичних джерел відомий антський похід 551 р.

602 р. – остання писемна згадка про антів, що розповідає про розгром їх аварами (тюркомовне кочове плем’я, що прийшло із східних степів).

Суспільний лад давніх слов'ян: провідну роль відігравали Народні Збори, які обирали військових вождів (військова демократія), але вже формувалася племінна верхівка (заможні старійшини). У V-VII ст. давні слов’яни через зовнішню небезпеку об’єднувалися у військові союзи (наприклад, антське племінне об’єднання)

Заняття: землеробство двох систем. Підсічна – від дерев очищалася ділянка лісу і засівалася різними культурами; перелогова – ділянка земля використовувалася під посіви, доки не виснажувалася, після чого переходили на іншу ділянку. Будували укріплені городища, розвинене ковальство, військова справа, гончарство. Поширення бортництва (пошук меду і воску диких бджіл). Язичницькі вірування – віра у різних богів, що ототожнювалися з явищами природи, організація культових місць – капищ, поклоніння ідолам.