Україна у добу неПу

На початку 1921 р. – суспільно-політична криза в УСРР, неприйняття населеням політики “воєнного комунізму”. У складі повстанських формувань – 40 тис. осіб, продовження боротьби махновців. Страйки на підприємства великих міст під гаслом “Ради без більшовиків”.

Березень 1921 р. – Х з’їзд РКП (б), заміна продрозкладки продподатком (перший крок до НЕПу). Продподаток був нижчим від продрозкладки і фіксував чіткі обсяги, після його сплати селяни мали право вільно розпоряджатися залишковою с/г продукцією, в т.ч. продавати її.

Інші заходи НЕПу: скасування заборони на приватне підприємництво та торгівлю, окремі особи або групи здобули право засновувати власні фабрики і заводи, торгівельні заклади. Частина націоналізованих підприємств (дрібні та середні) передавалися в оренду. Відмова від трудових мобілізацій та трудової повинності, впровадження економічних методів господарювання. Державні підприємства об’єднувалися у трести, які працювали на засадах госпрозрахунку (певна виробнича і господарська самостійність підприємств). Замість зрівняльної оплати праці робітників та службовців запроваджувалася система відрядної оплати, що враховувала кількість і якість праці. Дозвіл оренди земля та застосування вільнонайманої праці.

Обмеженість НЕПу: зміни і поступки не розповсюджувалися на політичну сферу, де продовжувала панувати більшовицька партія. Великі підприємства, банки, транспорт, зовнішня торгівля залишалися у руках держави. Продовження переслідування інших партій (травень 1921 р. – процес над членами УПСР, 1922 р. – процес над меншовицьким “Південним центром”, 1925 р. – саморозпуск Української комуністичної партії (укапістів).

Боротьба регулярних частин ЧА з українським повстанством, загальне керівництво якою здійснював Фрунзе. Терор і репресії У Холодному Яру на Черкащині – центрі самостійницького опору, влітку 1921 р. – розгром повстанців. У вересні 1921 р. – припинили боротьбу махновці, Махно з найближчим оточенням перейшов радянсько-румунський кордон.

Боротьбі влади з повстанцями “допоміг” голод 1921-1923 р. в Україні. В результаті погодних умов – поганий врожай у південних регіонах. У центральних і північних областях ситуація була кращою, але республіканське керівництво не змогло перерозподілити с/г продукти для уникнення голоду тому, що московський центр направив їх у промислові російські регіони, а також у голодуюче Поволжя. Незважаючи на неврожай у південних регіонах продовжувалися хлібозаготівлі, розмір продподатку не був зменшений. Жертви голоду – 1,5-2 млн. осіб. У 1922 р. допомогу голодуючим надавала міжнародна організація – Американська адміністрація допомоги (АРА).

Антицерковна кампанія влади – вилучення коштовностей і культових речей з храмів, арешти і розстріли священників і віруючих. Основна ідея влади – атеїзм (безбожжя).

Кінець 1920 р. – початок 1921 р. – договір між РСФРР та УСРР, закріплював об’єднання головних наркоматів (військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці та ін.). Тобто керівництво найважливішими сферами життя України здійснювалося з Москви. У 1922 р. наркомат фінансів РСФРР скоротив бюджет України. Така ситуація провокувала суперечності.

У російських владних колах виникло два проекти врегулювання відносин між радянськими республіками. Нарком національностей Й. Сталін висунув план “автономізації” – надання республікам лише автономії, а не суверенітету. КП(б)У не зайняла чіткої негативної позиції щодо цього, хоча голова Раднаркому УСРР Х. Раковський виступив рішуче проти (він відзначався твердою позицією у відстоюванні інтересів республіки). У 1923 р. – він був замінений Чубарем. Проект “автономізації” розкритикував також лідер більшовиків В. Ленін за його жорсткий централізм. Він запропонував створити радянську федерацію, до якої мали увійти формально суверенні республіки.

30 грудня 1922 р. – юридичне оформлення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). Формально члени СРСР були рівноправними і суверенними, але реально основні важелі управління були у Москві. Навіть передбачалося право вільного виходу з СРСР для республік, але реально механізму такої процедури розроблено не було.

Адміністративне управління в УСРР: центр – округ – район. У місцях компактного проживання національних меншин існували національні райони і сільські ради.

З 1923 р. – у СРСР здійснюється політика “коренізації”, яка в Україні набула форм “українізації”. Заходи: виховання кадрів із представників корінної національності, впровадження у роботу партійно-державного, адміністративного і господарського апарату української мови, розширення мережі шкіл із навчанням українською мовою, розвиток національної культури. У наркоматі освіти УСРР працювали переконані прихильники українізації: Гринько, Шумський, Скрипник.

Обмеженість українізації: допускалася лише у тих рамках, де не суперечила інтересам та ідеологічним орієнтирам більшовицького курсу. Проти українізації – “повзучий” опір партійно-державного апарату, який був здебільшого російським або російськомовним. У 1923 р. секретар ЦК КП(б)У Д. Лебідь висунув теорію боротьби в Україні двох культур: російської (пролетарської, передової) та української (селянської, дрібнобуржуазної, відсталої).

Результати українізації – 75% діловодства переведено на українську мову, 42% працівників апарату ЦК КП(б)У володіли українською мовою.

1926 р. – нарком освіти Шумський у листі Сталіну піддав критиці політику більшовиків в Україні, їх байдужість до потреб національного відродження. Застерігав, що наслідком може бути відвернення українців від радянської влади. Критикував тодішнього генерального секретаря ЦК КП(б)У Кагановича.

1928 р. – на сторінках журналу “Більшовик України” молодий комуніст Волобуєв виступив із критикою економічної політики ВКП(б) в Україні (підпорядкування її господарства інтересам центру, фактично статус економічної колонії). Виступи Шумського (“шумськізм”) та Волобуєва (“волобуєвщина”) були засуджені вищим партійно-державним керівництвом СРСР.

Відбудова промисловості: відродження Донбасу (“всесоюзна кочегарка”); січень 1922 р. – створено Комісію у справах електрифікації України (КЕУ), розпочато будівництво великих електростанцій, успішно розвивалося с/г машинобудування (у 1925/26 рр. обсяги продукції перевищили довоєнний рівень).

Сільське господарств. У 1922/23 рр. внаслідок нерівномірного ходу відродження промисловості та с/г (промисловість відставала) знизилися ціни на с/г продукцію відносно промислової (виникли так звані “ножиці цін”). Селяни не купували надто дорогих для них промислових товарів, віддаючи перевагу продукції ремісничо-кустарного виробництва, а тому – виникла криза збуту. Заходи влади для стабілізації ситуації: зниження цін на промислову продукцію, підвищення на с/г, введено тверду валюту – червінець. Поступки влади середнякам та бідним селянам (перші отримували пільги при виконанні продподатку, а другі – звільнялися від нього). Тому – відродження селянського підприємництва у сфері переробки с/г продукції: млини, сироварні, масло бойні, переробка м’яса. Держава не перешкоджала кооперуванню селян, а кооперативи охоплювали 30% селянських господарств України. Незважаючи на підтримку влади колективних господарств було мало і вони охоплювали переважно бідняцькі господарства. Тобто селяни зробили свій вибір на користь індивідуального господарства.

Грудень 1925 р. - XIV з'їзд ВКП(б) схвалив рішення про курс на індустріалізацію країни.

Розвиток освіти і культури – під контролем держави. Жовтень 1922 р. – висилка 70 вчених з України у північні райони Росії, погляди яких розходилися з офіційною лінією властей, тобто курсом на соціалістичну культуру. Упродовж 1921-1923 рр. “Просвіти” були насильно реорганізовані у хати-читальні, сільські будинки для потреб більшовицької агітаційно-пропагандистської роботи.

1923 р. – в ході кампанії ліквідації неписьменності створене товариство “Геть неписьменність” на чолі з Петровським. Боротьба з безпритульністю – створення навчально-виховних закладів для сиріт і безпритульних (один із них очолював відомий педагог А. Макаренко).

Збільшення кількості шкіл з українською мовою викладання в ході українізації, переведення вузів (навіть військових навчальних закладів) на українську мову. Діяли комвузи (комуністичні вузи), у Харкові з 1922 р. – комуністичний університет ім. Артема. Радпартійні школи – для забезпечення партії і держави кваліфікованими та ідеологічно стійкими кадрами.

Наука. 1921 р. – створена Всеукраїнська академія наук (ВУАН), яку очолював ботанік Липський, віце-президентом був С. Єфремов. Плідно діяв історико-філологічний відділ ВУАН, видавав журнал “Записки”. До дослідницької роботи підключився М. Грушевський, який повернувся в Україну. За його ініціативи з 1924 р. видається історичний двомісячник “Україна”. 1921 р. – засновано Інститут української наукової мови. Математики: Граве, Крилов; хіміки: Писаржевський, Кістяківський.

Література. Письменники: Досвітній, Драй-Хмара, Куліш, Зеров, Хвильовий, Яловий. Виникнення літературно-художніх об’єднань: “Гартч, “Плуг”, “Аспанфут”, “Молодняк”, “Авангард”. Хвильовий створив ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури). У 1925-1928 рр. започаткував літературну дискусію про необхідність використовувати досягнення європейського мистецтва, про недоцільність однобічної орієнтації на російську культуру (гасло “Геть від Москви, дайош Європу”). Написав книгу “Україна чи Малоросія”. Хвильового звинуватили в українському націоналізмі, засуджено “хвильовізм”.

Мистецтво. Створено асоціацію художників червоної України (Їжакевич, Трохименко, Кричевський), продовження творчості школи “бойчукістів”. 1922 р. – створений театр “Березіль” у Києві на чолі з Л. Курбасом (актори – Саксаганський, Сердюк, Бучма, Мар’яненко, Крушельницький). Композитори: Вірьовка, Козицький, Ревуцький, Богуславський. Активна діяльність капели ДУМКА, її гастролі в СРСР і за кордоном.

Кінематограф. Відкрито Одеську, у 1927 р. – розпочато спорудження Київської кіностудії. Початок творчої діяльності О. Довженка (фільми “Звенигора” – 1927 р, “Арсенал” – 1929 р.)

Церква. 11 жовтня 1921 р. – Собор у Києві затвердив автокефалію УАПЦ, а митрополитом був обраний В. Липківський. Богослужба українською мовою. Дозвіл влади на це пояснювався курсом на українізацію, але з 1928 р. УАПЦ стала переслідуватися владою.