Освіта, культура, мистецтво та релігійне життя у другій половині XVII – XVIII ст.

1700 р. – перетворення Києво-Могилянського колегіуму в академію (відомі випускники – Сатановський, Ясинський, Славинецький). Став єдиним вищим навчальним закладом у Східній Європі до заснування Московського університету. Навчання – 8 класів (повний курс – 12 років). У ІІ половині XVIII ст. академію було перетворено на становий духовний навчальний заклад, а у 1817 р. – взагалі закрито. Створення всестанових колегіумів (Чернігівский – 1700 р., Харківський – 1826 р., Переяславський – 1738 р.). Друкарство: Києво-Печерська, Почаївська і Чернігівська друкарні.

1784 р. – відновлення діяльності Львівського університету (в структурі був богословський факультет з русинською мовою викладання для дворянських дітей). 1786 р. – шкільна реформа на підвладних Росії українських землях. Створювалися головні народні училища (4 роки викладання) – Київ, Харків, Чернігів, Катеринослав, Новгород-Сіверський. Малі училища – у повітових містах.

1674 Р. – вихід друком у друкарні Києво-Печерської Лаври першого вітчизняного підручника з історії “Синопсис” п. Кохановського.

1672-1673 рр. – створений історичний твір “Хроніка з літописців стародавніх Феодосія Софоновича”. Козацькі літописи – Самовидця, Грабянки, Величка. Історичні твори: П. Симоновський “Краткое описание о козацком малоросийском народе”, Г. Полетика, В. Рубан “Краткие географические, политические, исторические известия о Малой России”.

Українські медики: Нестор Амбодик, П. Погребецький, М. Тереховський, І. Полетика, Д. Самойлович, О. Шафонський. Математика – курс з арифметики та геометрії читав у академії Ф. Прокопович, І. Фальковський, посібники з математики: “Арифметика” Л. Магницького, “Алгебра” Д. Анічкова, “Геометрія” Л. Ейлера.

Київська академія – філософський осередок. Й. Кононович-Горбацький, І. Гізель, Й. Кроковський, Г. Кониський, П. Величковський (мандрівник на гору Афон у Греції). Г. Сковорода (1722-1794) – філософська ідея “пізнай себе”, свобода особистості, людське щастя через злагоду між особистим життям людини і громадським покликанням. Збірки: “Байки Харківські”, “Сад божественних пісень”.

Література та живопис все більше стають світськими, зменшення впливу церковного. Довгалевський, Козачинський. С. Дівович написав полемічну поему “Розмова Великоросії з Малоросією” – обґрунтування права України на окреме державне існування. Паломницька література: В. Григорович-Барський “Странствованія”, Я. Маркевич “Щоденник”. Книжну українську мову вживав поет Климентій Зіновіїв: “Вірші. Приповісті посполиті”. І. Величковський – творив у стилі курйозних віршів, що стало виявом стилю бароко у літературі. (поетичний твір, у якому перші літери кожного рядка утворюють слово, здебільшого власне імя; фігурні вірші, у яких поетичні рядки утворювали певну фігуру; хроновірші, у яких кількість слів у рядку та кількість рядків дорівнювало одному числу; вірші, що читаються однаково зліва направо і навпаки). Збірки віршів Величковського: “Зегар з полузегарком” та “Млеко”.

Театр: шкільний та мандрівний. Розвиток української драми (найдавніша, що дійшла до нас – “Про Олексія, чоловіка Божого” – 1674 р.). 1705 р. – у Києві поставлено першу історичну драму “Володимир” Ф. Прокоповича (прославляння Мазепи, порівняння його з давньоруським князем). У ІІ половині ХVII ст. – продовження літературно-богословської полеміки на захист православної віри: Л. Баранович “Нова міра старої віри”, Й. Галятовський “Ключ розуміння”, Д. Туптало (Ростовський) “Четьї-Мінеї” і “Руно зрошене”.

Становлення професійної української музики. Праця М. Дилецького “Граматика музикальна”, три видатних композитори: Березовський, Бортнянський, Ведель. 1729 р. – відкриття першої в Україні музичної школи у Глухові.

ІІ половина XVII – І половина XVIII ст. – розквіт стилю бароко в українській архітектурі. Риси: урочистість, декоративність, протиставлення великих і малих об’ємів. Мазепа виділяв великі кошти на культуру, освіту, будував церкви, у стилі “козацького бароко” перебудований Успенський собор Києво-Печерської лаври. Інші меценати – стародубський полковник М. Миклашевський (Георгіївський собор у Видубицькому монастирі Києва), гетьман Д. Апостол (Преображенська церква у Великих Сорочинцях). Архітектори – Зарудний, Старцев (собори Києво-Братсьского і Пустинно-Микільського монастирів); Б. Меретин (собор св. Юра у Львові, ратуша у Бучачі); Й. Шедель (другий поверх Києво-Могилянської академії з церквою), І. Григорович-Барський – міський архітектор Києва (фонтан “Самсон” на Подолі), Растреллі (Андріївська церква у Києві), С. Ковнір (корпус Києво-Печерської лаври). Дерев’яна архітектура: П. Шелудько, дерев’яну церкву Запорізький собор у Самарі (сьогодні м. Новомосковськ) без цвяхів збудував народний архітектор Я. Погрібняк.

З ІІ половини XVIII ст. на зміну бароко та близького до нього рококо приходить класицизм – світлі барви, стримані і чіткі архітектурні форми, відмова від пишного оздоблення (палац П. Румянцева у Качанівці та К. Розумовського у Батурині на Чернігівщині).

Мистецтво. Барокова книжкова графіка – Олександр та Леонтій Тарасевичі, І. Щирський. 1702 р. – вийшов друком “Києво-Печерський патерик” із 40 гравюрами Л. Тарасевича. Епітафії – згадка про передчасно померлих родичів. Малярство – І. Руткович, Й. Кондзелевич. Великого поширення набула ікона Покрови (ікона Покрови Богородиці із зображенням Б. Хмельницького, ікона Розп’яття з портретом лубенського полковника Л. Свічки), портретний живопис (портрет полковника Миклашевського, Г. Гамалії, зображення козака Мамая). У ІІ половині XVIII ст. відомими живописцями були: Г. Стеценко, В. Боровиковський, Лосенко, Лука Волинський, Строїнський.

Скульптура – переважають рослинний орнамент та зображення людей: С. Шалматов, Й. Пінзель (скульптурне оформлення святоюрського комплексу у Львові), Стажевський, І. Мартос, дерев’яна скульптура на Закарпатті – І. Равич. Паркові комплекси: “Софіївка” в Умані, парк у Білій Церкві.