21 Березня 1921 р. – Ризький мирний договір між Польщею і Радянською Росією, за яким Східна Галичина і Західна Волинь визнавалися за Польщею.

Боротьба з Врангелем. Частина денікінських військ, відступаючи, закріпилася у Криму. Командування ними прийняв Врангель, який створив уряд Півдня Росії. Змінив політичну програму, порівняно із Денікіним: пропонував передачу селянам поміщицьких земель за викуп, прво народів Росії самим визначати форму правління. Уклав угоду у серпні 1920 р. із УНР про спільні дії проти більшовиків.

З квітня 1920 р. врангелівські війська перейшли у наступ у північній Таврії. До червня вийшли на лінію Херсон-Нікополь-Бердянськ. У вересні захопили Маріуполь, загрожували Одесі та Катеринославу. У відповідь більшовики створили Південний фронт на чолі з Фрунзе, уклади угоду про спільні дії проти врангелівців з Махном.

Листопад 1920 р. – прорив ЧА укріплень на перекопському перешийку, захоплення Криму. Врангель та більшість білогвардійців і біженців емігрували до Туреччини. Більшовики розгорнули кривавий масовий терор на півострові. Велику роль у військові кампанії відіграли махновські загони, але після цього частини ЧА почали ліквідацію махновських підрозділів. Махну з невеликою частиною військ вдалося вирватися із оточення під Євпаторією і повернутися на Катеринославщину. Із розгромом Врангеля завершилися військові дії та українських землях періоду Громадянської війни.

З інтернованих у Польщі вояків армії УНР було набрано військовий загін під керівництвом Ю. Тютюнника, який у листопаді1921 р. відправився у рейд по Радянські Україні з надією підняти масове антибільшовицьке повстання (“Другий Зимовий похід”). Однак населення було виснажене багаторічною війною, воно отримало земельні наділи від більшовицької влади і тому не піднялося на виступ.

21 листопада 1921 р. біля містечка Базар та Житомирщині червоні частини розгромили загін Тютюнника, а 300 полонених розстріляли. З цією подією завершується період українських національно-визвольних змагань 1917-1921 рр.

Розвиток освіти, науки, культури. З одного боку, новий імпульс отримала національна освіта і культуру, але розруха, бойові дії, економічна криза негативно позначилися на фінансуванні даної сфери.

Квітень 1917 р. – І педагогічний з’їзд у Києві. Відкривалися українські початкові школи, гімназії. Серпень 1917 р. – засновано Всеукраїнську учительську спілку. Активізація україномовної преси, книгодрукування. При міністерстві народної освіти Української Держави діяло Бюро преси на чолі з Д. Донцовим. Червень 1918 р. – всеукраїнський з’їзд діячів преси. Жовтень 1918 р. – відкрито державні українські університети у Києві та Кам’янці-Подільському, історико-філологічний факультет у Полтаві. 22 листопада 1918 р. – відкриття Української академії наук на чолі з В. Вернадським (секретар – А. Кримський). У її структурі були відділи: гуманітарний, природничо-математичний, соціально-економічний. Гетьманський режим також ініціював створення Національних бібліотеки, архіву, галереї мистецтв, хору, Українського історичного музею.

Липень 1919 р. – Раднарком УСРР затвердив положення “Про єдину трудову школу”: обов’язковість, доступність та безкоштовність освіти, зв’язок навчання з виробничою працею учнів, спільне навчання хлопчиків та дівчаток. Радянський уряд увів нові правила прийому до вузів: плата за навчання скасовувалася, вводилася стипендія, довідки про закінчення середньої школи не вимагалося, першість надавалася дітям робітничої і селянської бідноти. Для підготовки до навчання у вузах організовували робітничі факультети (робітфаки), де навчання тривало 3 роки а майбутні студенти отримували шкільні знання з базових предметів вузу. Ліквідація більшовиками університетів. На їх базі створювалися самостійні навчальні заклади, переважно Інститути народної освіти. Більшовики величезного значення надавали агітаційно-пропагандистській роботі (мітинги, конференції, диспути, лекції). Проводився процес більшовизації “Просвіт” (“буржуазно-націоналістичні” керівники та активісти замінювалися пролетарськими). Більшовицька кампанія ліквідації неписьменності (лікнепи). Діяли вечірні школи.

Література. Пролетарську літературну групу “Боротьба” створив В. Блакитний (Елланський), у 1920 р. опублікував збірку “Удари молота і серця”. Поет-боротьбист В. Чумак, розстріляний денікінцями (збірка “Заспів”), Г. Чупринка (поет перехідної епохи – від української класики до авангарду), П. Тичина (у 1918 р. – вийшла збірка “Сонячні кларнети”), В. Сосюра (збірка “Червона зима”), символіст М. Семенко, який створив першу групу панфутуристів “Фламінго” та видав збірку “П’єро мертвопетлює”. Українські неокласики: М. Зеров, М. Рильський, М. Драй-Хмара – поєднували досягнення світової культури з національними можливостями, усвідомити загальнолюдські цінності. Вони критикувалися прихильниками марксизму. На західноукраїнських землях – літературна група “Молода муза” (младомузівці). У центрі їх творчості: вічна тема добра і Краси. Одна група младомузівців орієнтувалася на Радянську Україну (А. Крушельницький), а інша – на традиції національно-визвольної боротьби (Б. Лепкий). За кордоном – поети “празької” (О. Олесь) та “варшавської” (Є. Маланюк) шкіл.

Музика. Навесні 1919 р. – створена Українська республіканська капела О. Кошиця. З 1920 р. – Державна українська мандрівна капела (ДУМКА) на чолі з Н. Городовенком. З 1919 р. – у Києві став діяти симфонічний оркестр імені Лисенка.

Театр. Навесні 1917 р. створено товариство “Український національний театр”, до складу якого увійшли театри та відомі актори того часу. Відкрилися: театр малих форм “Новий театр “Дім інтермедій”, легкої комедії “Пел-Мел”, театр “Музичної драми”, Державний драматичний, Державний народний, театр ім.. Шевченка, театр ім. Франка у Вінниці на чолі з Г. Юрою. Виник Молодий театр на чолі з Л. Курбасом (орієнтувався на поєднання національних традицій із модерністськими тенденціями).

Мистецтво. Грудень 1917 р. – створено Українську державну академію мистецтв на чолі із графіком Г. Нарбут (автор українських банкнот, поштових марок, герба, печатки, грамот). У образотворчому мистецтві – творчість М. Бойчука, який створив свою школу “бойчукістів”. Перший пам’ятник Шевченку – у Ромнах (скульптор – І. Кавалерідзе). У Києві працювали кіностудії “Светотень”, “Художественный экран”. Випустили фільми: “Берестейська мирна конференція”, “Похорон юнаків, замордованих під Крутами”, “Шевченківське свято”. Більшовики націоналізували кіностудії і створили студію “Червона зірка”, яка випускала переважно агітаційні та хронікальні фільми: “Життя червоних курсантів”, “Радянські ліки”.

Церковне життя. З весни 1917 р. – процес творення Української автокефальної церкви. 1 січня 1919 р. – проголошення незалежності Української церкви від Московського патріархату, але реально створення автокефальної церкви відбулося пізніше.