16 Січня – бій українських студентів проти більшовицьких військ під Крутами.

26 січня – вступ до Києва військ Муравйова. Репресії проти національних та інших антибільшовицьких сил.

Українські національно-визвольні змагання 1918-1921 рр.

Відновлення влади ЦР. Гетьманат Скоропадського. У січні 1918 р. делегація ЦР на чолі з Голубовичем розпочала мирні переговори у Брест-Литовську з країнами Четверного Союзу.

27 січня 1918 р. – Брест-Литовський мирний договір. Умови: Четверний союз визнає незалежність УНР; Німеччина та Австро-Угорщина передають УНР територію Холмщини та Підляшшя; зобов’язання Австро-Угорщини в майбутньому виділити західноукраїнські землі в окремий коронний край; військова допомога УНР для визволення від більшовиків; за військову допомогу УНР має надати союзникам велику кількість сільськогосподарської продукції.

В результаті німецькі та австро-угорські війська розпочали наступ на українських землях, очистили їх від більшовицьких військ, але взяли під контроль Україну, фактично створивши окупаційний режим. Відновлена влада ЦР була номінальною. Урядові структури ЦР не мали впливу, не змогли виконати зобов’язання перед німцями і австро-угорцями по поставках с/г продукції, чим було незадоволене їх військове командування. Виникла ідея зміни влади ЦР на авторитарний режим.

29 квітня 1918 р. відбулося останнє засідання ЦР, де було прийнято конституцію проголошено Грушевського президентом. Одночасно Український з’їзд хліборобів-власників у приміщенні цирку проголосив гетьманом України П. Скоропадського, якого підтримали німці.

Офіційна назва гетьманату стала Українська Держава. Уряд – Рада Міністрів на чолі з Лизогубом. Гетьманський режим спирався на консервативні верстви: заможних селян, поміщиків, підприємців і промисловців, основа устрою – приватна власність. У жовтні 1918 р. видано указ про відновлення козацького стану, але реалізувати не вдалося. Розпочалося повернення поміщикам землі, які розподілила ЦР між селянами, ліквідація місцевого самоврядування, жорстка цензура, репресії проти невдоволених селян, збільшення робочого дня на підприємствах до 9-12 год. Задля ефективної розбудови управлінського апарату змушений був спиратися на старих царських чиновників, які з презирством ставилися до української національної ідеї. В результаті – невдоволення більшістю населення гетьманським режимом. Підтримали Скоропадського: Союз промисловості, торгівлі, фінансів, с/г (Протофіс) на чолі з Голіциним; в опозиції до гетьмана – всі соціалістичні партії.

Травень 1918 р. – розкол УПСР, створення лівого крила УПСР (боротьбисти), від назви друкованого органу “Боротьба”. Нова партія - в опозиції до влади.

Липень-серпень 1918 р. – Всеукраїнський страйк залізничників проти гетьманського режиму. Повстанські загони з Київщини після боротьби з каральними загонами відступили на Лівобережжя за межі окупаційної німецької зони. З них пізніше сформувалися Богунський (М. Щорс) та Таращанський (Боженко) полки, які разом з більшовицькими загонами наступали в Україну. Восени 1918 р – початок боротьби проти німців загонів анархістів на чолі з Н. Махном на Катеринославщині (район Гуляйполя).

Зовнішня політика гетьмана: цілковита орієнтація на Німеччину та її союзників, проблеми у відносинах з більшовицькою Росією, Кримом (на півострові німці передали владу генералу Сулькевичу). Прагнув розбудувати чисельну українську армію, але до цього негативно поставилися німці. В умовах поразки Німеччини Скоропадський 14 листопада оголосив грамоту про можливу федерацію з небільшовицькою Росією.

Повалення режиму Скоропадського. Серпень 1918 р. – створення опозиційного Українського національного союзу (УНС), який почав підготовку антигетьманського повстання.

14 листопада 1918 р. – створення Директорії у складі 5 осіб (Винниченко – голова, Андрієвський, Макаренко, Швець, Петлюра, останній став Головним Отаманом військ Директорії) як керівного органу повстанського руху. 18 листопада – поразка гетьманських військ від повстанців. 14 грудня 1918 р. – зречення влади Скоропадським, його виїзд до Берліна.

Режим Директорії. В кінці грудня у Києві встановилася влада Директорії. Відновлена назва держави УНР. Уряд – Рада міністрів на чолі з Чехівським.

Проголошено владу трудящих, у кінці січня 1919 р. скликано Трудовий Конгрес, куди мали право надсилати делегатів лише трудові стани (селяни, робітники, ті, що живуть за рахунок власної праці). Політичний устрій, пропонований Директорією УНР, був дуже схожий до радянського, але з врахуванням ідеї української національної державності. Планувалася аграрна реформа з максимумом у 15 десятин землі.

Внутрішні проблеми: зволікання із вирішенням соціально-економічних проблем, отаманщина в армії: окремі керівники загонів (отамани) не підкорялися центральному командуванню, воювали лише в межах своєї місцевості, що послаблювало дисципліну і бойову здатність війська. В опозицію перейшло ліве крило соціал-демократичної партії – УСДРП-незалежники, які прагнули встановлення національного варіанту радянської влади. За радянську платформу виступали й УПСР-боротьбисти. Наростання безладдя та анархії в управлінні, здійснення окремими отаманами єврейських погромів, що негативно позначилося на авторитеті влади, хоча військове командування й намагалося їх зупинити. Негативна позиція махновців.

Зовнішні проблеми: З листопада 1918 р. на Півдні України висадилися війська Антанти, зайняли територію до лінії Тирасполь-Вознесенськ-Миколаїв-Херсон. Керівники Антанти негативно ставилися до Директорії за її соціалістичну спрямованість. Переговори та поступки з боку української сторони (член УСДРП Винниченко вийшов зі складу Директорії, Петлюра – зі складу партії, новим головою уряду став безпартійний Остапенко) не дали позитивних результатів;

Друга більшовицько-українська війна. У липні 1918 р. у Москві відбувся І з’їзд Комуністичної партії більшовиків України (КП(б)У), фактичний статус якої визначався як обласна організація РКП (б). Після поразки Німеччини більшовики знову розпочали наступ на українські землі. 28 листопада у м. Суджа було створено Тимчасовий робітничо-селянський уряд на чолі з П’ятаковим. Таким чином, Директорія УНР із самого початку створення перебувала у стані війни з більшовиками. Спроби переговорів були безрезультатними, і 16 січня 1919 р. було офіційно оголошено війну Радянській Росії. Армія УНР була у критичному стані. Багато отаманів (Зелений, Григор’єв) підтримали більшовицьку Червону армію (ЧА).

5 лютого 1919 р. – червоні війська взяли Київ, розвинули наступ на південь, а у квітні 1919 р. війська Антанти залишили південні території. У кінці червня 1919 р. армія УНР утримувала фронт лише по лінії Староконстянтинів, Проскурів-Кам’янець-Подільський, останнє місто стало тимчасовою столицею УНР.

Західноукраїнські землі. Криза у Австро-Угорщині восени 1918 р. Поляки проголосили відовлення польської держави та претендували на включення до її складу західноукраїнських земель. Це активізувало українських національних діячів. 18 жовтня 1918 р. у Львові створена Українська національна рада. На чолі з Петрушевичем. Видала прокламацію про утворення на території Сх. Галичини, Пн. Буковини та Закарпаття української держави, гарантувала права національних меншин (поляків, євреїв). Центральний військовий комітет на чолі з Вітовським почав створення на основі УСС українських збройних сил.

Поляки створили Польську ліквідаційну комісію щоб взяти владу у Галичині, тому це зумовило активізацію українців.

1 листопада 1918 р. – збройне повстання у Львові, перехід влади до Української Національної Ради. 11 листопада – створено уряд – Державний Секретаріат на чолі з Левицьким. 13 листопада 1918 р. – проголошена назва нової держави – Західноукраїнська народна республіка (ЗУНР).

Вдалося налагодити ефективну роботу адміністративного апарату, стабілізувати соціально-економічну ситуацію. Проводилася поміркована політика, без радикальних соціальних експериментів, поміщицькі землі не конфісковувалися.

22 січня 1919 р. – Акт Злуки УНР та ЗУНР Києві, ЗУНР стала називатися Західна область (ЗО) УНР. Але об’єднання відбулося лише формально, Директорія вже готувалася відступити перед натиском більшовицьких військ.

Лютий 1919 р. – створена Комуністична партія Східної Галичини. Спроба комуністичного повстання у Дрогобичі, але придушене.

3 листопада 1918 р. – Буковинське народне віче у Чернівцях, бажання приєднатися до ЗУНР, але Румунія почала окупацію цієї території. Січень 1919 р. – Хотинське повстання, придушене румунськими військами.

Зовнішньополітичні проблеми ЗУНР. Війна з Польщею, 22 листопада 1918 р. поляки захопили Львів, у грудні 1918 р. – створена Українська галицька армія (УГА) на чолі з Омельяновичем-Павленком. Лютий 1919 р. – місія французького генерала Бартельмі до Львова. Мета: примирити українців і поляків, але пропоновані умови не влаштовували жодну із сторін. Квітень 1919 р. – наступ проти ЗУНР польської армії Галлера, відступ УГА.

8 червня 1919 р. – Петрушевич став диктатором ЗУНР, УГА на чолі з Грековим розпочала “Чортківську офензиву” – наступ проти польських військ, що тривав до 25 червня. Але після цього – новий наступ поляків, УГА притиснуто до Збруча, а в середині липня 1919 р. уряд ЗУНР та УГА переходять Збруч, об’єднуються з Директорією УНР, яка на той час перебувала у Кам’янці-Подільському.

Політика більшовиків в Україні у 1919 р. 5 січня 1919 р. проголошена Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР), уряд – Рада Народних комісарів (Раднарком) на чолі з Х. Раковським. Органи місцевої влади у містах і містечках – ревкоми, на селі – комбіди. Відсутність виборчого принципу створення органів влади. Репресії проти нетрудових станів (“червоний терор”), вони позбавлялися виборчого права, каральний орган – Надзвичайна комісія (з рос. ВЧК). Політику більшовиків підтримали ліві загальноросійські есери-борбисти (назва від друкованого органу “Борьба”) та українські УПСР-боротьбисти.

Березень 1919 р. – ІІІ Всеукраїнський з’їзд рад, 10 березня 1919 р. – прийняття першої конституції УСРР. Створено Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВЦВК), якому формально належала вища влада між з’їздами, на чолі з Петровським.

Політика “воєнного комунізму”: вільний натуральний товарообмін, ліквідація грошей; націоналізація (перехід у власність держави) промисловості; колективізація с/г; введення продрозкладки (заготівля продовольства для держави через вилучення “надлишків” у селян шляхом примусу); введення загальної трудової повинності, мілітаризація праці; “червоний терор”.