1905 Р. – перейменування руп в Українську соціал-демократичну робітничу партію (усдрп) на чолі з Винниченком, Петлюрою, Поршем, Донцовим.

Всі українські партії в національному питання ставили за мету автономію України в складі Росії, перебудованої на федеративних засадах, лише УНП – була самостійницькою.

На українських землях діяли і загальноросійські партії: РСДРП (радикали-більшовики та помірковані меншовики), соціалісти-революціонери (есери), конституційні демократи (кадети), єврейська робітнича партія “Бунд”.

9 січня 1905 р. – розстріл демонстрації у Петербурзі (“кривава неділя”), початок революції 1905-1907 рр. Вимоги революціонерів: демократизація суспільно-політичного життя, обмеження самодержавства, скликання Установчих Зборів з представників всіх верств населення та політичних сил для вирішення справи політичного режиму у державі.

Страйкові комітети робітників стали перетворюватися на Ради робітничих депутатів. Перша рада в Україні – у Катеринославі на чолі з Петровським.

14 червня 1905 р. – початок повстання матросів на броненосці “Потьомкін” (лідери – Вакуленчук та Матюшенко). Повсталий корабель був у Одеському порту, Феодосії, 24 червня – здався румунській владі у Констанці.

Листопад 1905 р. – повстання Чорноморської ескадри (12 кораблів) на чол. із П. Шмідтом. Надіслав особисту телеграму цареві. Повстання придушене.

18 листопада 1905 р. – виступ саперів Київського гарнізону на чолі із Жаданівським.

17 Жовтня 1905 р. – Царський маніфест Миколи іі про права та свободи: недоторканість особи, свобода слова, друку, зборів, совісті, союзів.Фактично було скасовано Валуєвський циркуляр та Емський указ.

Початок україномовної преси (перша газета вийшла у листопаді 1905 р. у Лубнах, у грудні 1905. – газета “Громадська думка” у Києві). У 1907 р. у Петербурзі вийшло повне видання “Кобзаря”. В університетах Києва, Харкова, Одеси запроваджено курс української літератури, у Одесі та Харкові відкрито кафедри українознавства. Відкриття “Просвіт” на Наддніпрянській Україні.

Згідно маніфесту оголошено вибори навесні 1906 р. до І Державної Думи. Українські партії їх бойкотували, окрім УРДП. Її представники у Думі запланували декларацію у справі автономії України, але за день до цього влада розпустила Думу. У ІІ Державній Думі (1907 р.) працювали 102 українських депутати (62 з них - селяни). 47 українських депутати сформували УкраїнськуДумську громаду на чолі із Шрагом, яка входила до фракції трудовиків. Її друковані видання – “Рідна справа – вісті з Думи”, “Український вісник”, який виходив за участі М. Грушевського. Пропагували ідею автономії, рівноправності української мови, вирішення “земельного питання”.

1907 – 1911 рр. – період “столипінської реакції”. 3 червня 1907 р. – тьрохчервневий переворот, розпуск урядом ІІ Державної Думи. Переслідування та репресії проти учасників революційних виступів (поява вислову “столипінський галстук” – шибениці; “”чорні списки” – перелік прізвищ активних учасників революційних заворушень, які розсилалися адміністрації підприємств із інструкцією не приймати їх на роботу). У ІІІ та ІV Державних Думах більшість депутатів були представниками консервативних сил (великі підприємці, поміщики, аристократи), а тому вони були слухняними владі.

Тиск на український національний рух, скасування здобутків революції щодо викладання українською мовою у школах, закриття “Просвіт”, заборона вживання слів “Україна”, “український народ”, продажу українських видань (зокрема Біблії), проведення масових заходів з використанням української мови. Активізація російських шовіністичних та чорносотенних організацій (у 1908 р. – у Києві виник “Клуб російських націоналістів”, існував “Союз Михаила Архангела”, “Союз руського народа”). Вони вважали українців лише гілкою “російської народності”, переслідували національно свідомих діячів. 20 січня 1910 р. Столипін видав циркуляр про заборону організацій і товариств “інородців” (тобто неросіян), до яких зарахували українців та євреїв. У 1914 р. заборонено урочистості з нагоди 100-річчя народження Т. Шевченка.

В цей час єдиною легальною політичною організацією українського національного руху стало Товариство українських поступовців (ТУП) як об’єднання розрізнених політичних сил, створене 1908 р. на чолі із Грушевським. Воно стояло на поміркованих позиціях, було лояльним до влади, відстоювали конституційний, парламентський шлях боротьби за “українську справу”.

Нелегальна діяльність соціал-демократичних осередків у Львові, які у 1910 р. друкували журнал “Наш голос”. Формування консервативної течії національного руху на чолі з В. Липинським. Відстоював незалежність України у формі спадкової монархії на чолі із гетьманом, з провідними станом – заможними селянами-хліборобами. Д. Донцов розробив концепцію “інтегрального націоналізму” (державна самостійність та інтереси нації – понад усе, крайньо праві погляди, “Україна лише для українців”).

1911-1913 (4) рр. – справа “Бейліса” у Києві як прояв антисемітизму (вороже ставлення до євреїв). Звинувачення Бейліса у вбивстві православного хлопчика для виконання релігійного ритуалу. На захист Бейліса виступила прогресивна українська громадськість (Коцюбинський. Заньковецька, Садовський, які звернулися з відкритим листом у пресі). Зрештою суд присяжних виправдав Бейліса.

1911 р. – вбивство П. Столипіна у Києві.

Західноукраїнські землі. 1902 р. – виступ с/г робітників, поступки їм з боку землевласників. Масова міграція до США, Канади, Південної Америки. Активізація кооперативного руху, який отримав широку підтримку греко-католицького духовенства. Західні українці, на відміну від наддніпрянців, зуміли встановити тісні гармонійні зв’язки між національно свідомою інтелігенцією та широкими масами селянства.

1907 р. – запровадження загального виборчого права у Австро-Угорській імперії, збільшення українського представництва у парламенті. Головна мета національного політичного руху залишалася незмінною – надання автономії Галичині з розподілом її на західну (польську) та східну (українську). Українське студентство обстоювало ідею створення окремого українського університету.

1900 – греко-католицьким митрополитом став А. Шептицький, який перетворив латинізовану УГКЦ в Українську церкву. (меценат, засновник Науково-Богословського Інституту, Національного музею у Львові – 1913 р.).

1900 (1902) – створення першої спортивно-громадської молодіжної організації “Січ” на чолі з К. Трильовським. Головне завдання – фізичне і патріотичне виховання молоді. Діяли також товариства “Сокіл” (гімнастика та протипожежна безпека) та “Пласт” (організаці корисного проведення вільного часу дошкільнят та школярів). Активний діяч молодіжно-спортивного руху – І. Боберський (“батько українського спорту”).

1908 р. – вбивство українським студентом М. Січинським польського губернатора А. Потоцького. 1910 р. – вбивство польським студентом українського студента А. Коцка у Львові. Загострення українсько-польського протистояння.

Розвиток освіти та культури. 70% населення – неписьменних. Розширення мережі середніх спеціальних навчальних закладів та інститутів.

1907-1909 рр. – Б. Грінченко уклав “Словник української мови”, А. Кримський – “Українську граматику”, Б. Гнатюк – відомий етнолог. Історик М. Аркас написав “Історію України-Руси”, М. Грушевський “Нарис з історії українського народу” (1904 р.), “Ілюстрована історія України” (1914 р.). Відомими істориками були О. Єфименко, Багалій, Яворницький, Ф. Вовк (антрополог та археолог) історію європейських країн досліджував І. Лучицький. І. Пулюй з Кулішем та І. Нечуй-Левицьким переклали на українську мову “Псалтир” та “Євангеліє”. Рудницький заснував напрям географічне українознавство, археолог Хвойка відкрив трипільську культуру. Економіст – М. Туган-Барановський.

Відомими науковцями були фізик І. Пулюй (працював з ікс-променями, що пізніше дістали назву рентгенівські), спеціаліст з електрозварювання М. Бенардос, хімік Горбачевський, спеціаліст біосфери В. Вернадський (обґрунтував цілісність Всесвіту), мікробілолог Д. Заболотний (боротьба з розповсюдженням чуми), у 1898 р. – у Києві створено Бактеріологічний інститут. Відомі авіаконструктори Ю. Григорович, І. Сікорський. 1908 р. – у Одесі виник аероклуб, де Нестеров зробив славнозвісну “мертву петлю”.

Література. О. Олесь (Кандиба) – збірки віршів, поет М. Чернявський, Леся Українка. Коцюбинський – “Тіні забутих предків”, “Фата моргана” (опис “Вихвостівської трагедії в роки революції 1905-1907 рр.”); Г. Хоткевич “Камінна душа”, “Довбуш”.; В. Винниченко “Голота”, “Солдатики”; І. Франко; О. Кобилянська “Земля”; В Стефаник “Камінний хрест”; Б. Лепкий серія романів “Мазепа”.

Архітектура. Стиль модерн (застосування нових матеріалів та конструкцій з металу та залізобетону). В. Городецький – будинок з химерами у Києві (тепер – приміщення міністерства культури), Миколаївський собор у стилі неоготики. 1903-1907 рр. – будинок Полтавського земства (архітектори – Кричевський, Жуков), будинок страхової компанії “Дністер” (І. Левицький), перший критий Бесарабський ринок у Києві (Гай), Педагогічний музей (тепер – будинок учителя) – Альошин.

Образотворче мистецтво – на засадах реалізму. О. Мурашко “Жінки біля Паризького кафе”, “Карусель”, Ф. Красицький “Гість із Запоріжжя”, М. Івасюк “Вступ Богдана Хмельницького до Києва у грудні 1648 р.”, М. Самокиш, І. Труш, О. Кульчицька. 1900 р. – у Петербурзі видано альбом “з української старовини”, який підготували історик Яворницький та художники Самокиш і Васильківський. Новітні тенденції – початок абстракціонізму К. Малевича (“Чорний квадрат на білому фоні”), футуризму Д. Бурлюка. Початок творчості М. Бойчука.

Театр. 1907 р. – заснування першого стаціонарного театру у Києві на чолі з П. Садовським. У складі трупи працювали М. Заньковецька, Старицька, Борисоглібська.

Музика. Композитори – Лисенко, Стеценко, Леонтович, Кошиць. 1903 р. – у Львові заснована музична школа, у Києві – у 1904 р. – музична драматична школа. Зірка світової оперної сцени – Соломія Крушельницька.

Церковне життя. Заклики прогресивних священиків до реформування РПЦ, щодо введення закону про віротерпимість. У 1906 р. – зібрано Предсоборне Прісутствіє – рекомендації про відокремлення церкви від держави. Головна вимога – скликання Помісного собору, який би обрав патріарха (ця посада ліквідована ще Петром І). Але ця ідея не була реалізована.