Україна в період революції (1917 – початок 1918 рр.)

Кінець лютого 1917 р. – Лютнева демократична революція в Росії. Повалення самодержавства, зречення влади царем. Влада перейшла до Тимчасового уряду (ТУ) на чолі з Львовим, який мав управляти до Установчих Зборів, які вирішуватимуть питання державного устрою. Процес виникнення Рад робітничих і солдатських депутатів як представницьких органів (більшість у радах належала есерам, меншовикам, бундівцям).

В Україні активізувалися партії: Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР) на чолі з Грушевським. Була найбільш впливовою серед українського селянства, передбачала у програмі аграрні перетворення, наділення селян землею, ліквідацію поміщицького землеволодіння, автономію України у складі Росії; УСДРП (Винниченко, Петлюра) – відстоювали соціалістичний шлях розвитку для демократичної України у складі федеративної Російської соціалістичної республіки; Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ) (Д. Дорошенко, Л. Ніковський) відстоювали ідею парламентської республіки, збереження приватної власності, аграрна реформа, Україна у складі федеративної Росії; Українська демократично-хліборобська партія (УДХП) (В. Липинський, брати Шемети) впливала на консервативні верстви та передбачала збереження приватної власності, функціонування фермерського хуторянського селянського господарства, схилялися до незалежності; УНП (Міхновський, Липа) відстоювали ідею цілковитої самостійності України; радикальне крило РСДРП (б) (П’ятаков) – більшовики навесні 1917 р. мали незначний вплив на населення України (відчутним він був у Донецько-Криворізькому регіоні та у середовищі національних меншин – росіяни, євреї). Їх лідер В. Ленін у “квітневих тезах” висунув програму соціалістичної революції та встановлення диктатури пролетаріату (робітників). Вони висунули гасло “Вся влада Радам”. У національному питанні – формально право кожної нації на самовизначення, але фактично – курс на створення централізованої соціалістичної республіки.

З початком революції виникають суперечності між українськими національними силами та загальноросійськими демократичними партіями щодо “українського питання”.

12 березня у Петрограді відбулася українська демонстрація, 19 березня – 100 –тисячна маніфестація у Києві.

Утворилося два осередки національного руху: радикали-самостійники (УНП) та помірковані автономісти (ТУП). 4 березня вони створили об’єднаний орган – Центральну Раду (ЦР) на чолі з Грушевським, як представницький орган національної влади, куди увійшли всі українські партії. 9 березня – перша відозва ЦР “До українського народу”. Засідала у Педагогічному музеї у Києві. Активно займалися національно-культурними справами, але відкладали на майбутнє вирішення соціально-економічних проблем.

6-8 квітня – Всеукраїнський Національний конгрес, зі складу його делегатів обрано новий склад ЦР, що легітимувало її як загальнонародний орган.

За ініціативи самостійників почалося створення українських національних військових частин, в середині квітня створений перший український полк імені Б. Хмельницького. Цими справами займався військовий клуб ім. П. Полуботка на чолі з Міхновським. Але помірковані лідери ЦР не довіряли самостійникам і вирішили перехопити ініціативу. 5-8 травня вони організували І військовий з’їзд з метою “негайної українізації армії”, створили Генеральний військовий комітет на чолі з Петлюрою. Фактично самостійників усунули від справи українізації війська. Навесні 1917 р. також стали створюватися перші збройні підрозділи місцевої самооборони (підрозділи Вільного козацтва на Звенигородщині). Квітень 1917 р. – повітовий з’їзд Вільного козацтва у Звенигороді, на чолі козацтва став П. Скоропадський.

16 травня – делегація ЦР на чолі з Винниченком відправилась у Петроград з поданням прохання ТУ щодо автономії України, але отримала відмову.

На початку червня – робота ІІ військового з’їзду. Делегати були обурені позицією ТУ, заприсяглися не повертатися до своїх частин без проголошення автономії України і зажадали від ЦР рішучих дій.

В результаті – 10 червня було проголошено І Універсал ЦР. Основні положення: Автономія України, об’єднаної з Росією на федеративних засадах; відмова надсилати податки до центральної казни та оголошення одноразового податку “на рідну справу”; декларація підготовки до виборів до Всеукраїнських Зборів (Сейму).

15 червня – створений уряд ЦР – Генеральний Секретаріат (ГС) на чолі з Винниченком.

ТУ та консервативні сили засудили І Універсал, але в цей час у Росії криза у зв’язку із невдалим червневим наступом на Південно-Західному (Українському) фронті. Тому 29 червня делегація ТУ у складі Керенського, Церетелі, Терещенка прибули до Києва для переговорів з ЦР. Їх підсумком став ІІ Універсал від 3 липня. Основні положення: склад ГС затверджувався ТУ; склад ЦР поповнювався представниками національних меншин (росіянами, євреями); відмова ЦР від самочинного введення автономії до Всеросійських Установчих Зборів; українізація армії здійснюватися за погодженням із російським командуванням.

Фактично це був відступ від попередніх державотворчих досягнень, а тому проти ІІ Універсалу виступили самостійники. В ніч з 4 на 5 липня ІІ полк ім. П. Полуботка блокував приміщення ЦР, помірковані вороже поставилися до цього виступу. Самостійники не наважилися розпустити ЦР бо вважали його законними органом влади, але полуботківців згодом роззброїли, ув’язнили, Міхновського заслали на Румунський фронт.

Друга половина липня – наступ ТУ на національні сили в Україні. Активізація шовіністичних та чорносотенних організацій. 26 липня – примусове роззброєння полку Б. Хмельницького.

4 серпня – Тимчасова Інструкція ТУ Генеральному Секретаріат. У документі мова йшла вже не про автономію, а про місцеве самоврядування, влада ГС обмежувалася 5 губерніями (Київська, Полтавська, Чернігівська, Волинська, Подільська). ГС оголошувався місцевим органом ТУ.

Негативно відбилося на авторитеті ЦР затягування вирішення соціально-економічних проблем, вона не пішла на створення чисельних національних збройних сил, відмовилася від послуг П. Скоропадського, який пропонував присягнути із 40-тис. корпусом на вірність ЦР.

Серпень – загальноросійський контрреволюційний заколот првих консервативних сил на чолі з Корніловим. Проти нього тимчасово об’єдналися ТУ, ЦР, більшовики.

8-15 вересня – ЦР організувала у Києві з’їзд народів Росії. Мета – перебудова Росії на демократичних федеративних засадах.

У жовтні ЦР взяла курс на скликання Всеукраїнських Установчих Зборів, це зумовило наростання протистояння між нею та ТУ. У Петрограді вже готувалися до арешту членів та розпуску ЦР. Але 25 жовтня у Петрограді відбувся більшовицький переворот. Утворився новий уряд – Рада народних комісарів (раднарком) на чолі з Леніним.

У Києві утворилося три ворогуючі табори: прихильники ТУ, більшовиків та ЦР. В результаті протистояння ЦР взяла під свій контроль ситуацію в місті та отримала реальну владу.

7 листопада – ІІІ Універсал ЦР. Основні положення: проголошення Української Народної республіки, але все ще “не одділяючись од Росії”; поширення влади ЦР та ГС на всі 9 українських губерній; скасування права приватної власності на землі поміщицьких та інших нетрудових господарств; встановлення 8-год. робочого дня; забезпечення демократичних прав і свобод.

Згідно з земельною реформою передбачалося, що вилучення підлягають землі площею понад 40 га.

4 грудня – ультиматум Раднаркому Центральній Раді. Спочатку текст визнавав національні повноваження ЦР але потім наказував припинити роззброєння більшовицьких загонів, пропустити червоні війська на Дон, визнати радянську владу в Україні. Час на виконання вимог – 48 годин.

В результаті – перша українсько-більшовицька війна. 8 грудня – захоплення більшовиками Харкова. 12 грудня – Всеукраїнський з’їзд Рад у Харкові, де було проголошено створення радянської УНР та її уряду – Народного Секретаріату (Затонський, Коцюбинський, Сєргєєв (Артем), Бош).

Більшовицькі війська трьома напрямками наступали на Лівобережжі (група Єгорова, Берзіна, Знам’янського). Загальне керівництво здійснював Муравйов.

9 січня 1918 р. – ІV Універсал ЦР. Основні положення: проголошення цілковитої незалежності УНР; закон про національно-персональну автономію; звернення до ворогуючих сторін у Світовій війні із закликами до мирних переговорів. Але практичних результатів це не мало, так як більшовицькі війська наближалися до Києва.

16 січня – повстання робітників, організоване більшовиками, на київському заводі “Арсенал”.