1813-1835 Рр. – повстанський рух на Поділлі під проводом у. Кармалюка.

1843-1844 Рр. – селянські заворушення на Буковині під проводом л. Кобилиці.

1810-1825 рр. – активізація руху опришків на чолі з М. Штолюком.

1831 р. – “холерні бунти” на Закарпатті.

Розвиток освіти, науки, культури. Значне зменшення освіченого населення України у порівнянні із XVIII ст. Початкова освіта – у парафіяльних (при церковних громадах - парафіях) школах, середня освіта – повітові училища. Ліцеї: Волинський у м. Кременці, 1817 р. – відкриття Рішел’євського ліцею в Одесі, 1820 р. – заснування Ніжинської гімназії, з 1832 р. – теж ліцей.

1805 р. – відкриття Харківського університету за ініціативи В. Каразіна. Тут Г. Квітка-Основ’яненко видавав “Украинский вестник”.

1834 Р. – відкриття Київського університету св. Володимира (перший ректор – м. Максимович).

Математики: Т. Осиповський – підручник “Курс математики”, М. Остроградський (член багатьох європейських академій). Історик А. Скальковський видав працю “Історія Нової Січі”.

1817 Р. – заснування наукового осередку – Інституту Оссолінського у Львові.

Література. Твори Котляревського: “Енеїда”, “Наталка-Полтавка”, “Москаль-чарівник”. Байкарі: П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка. Письменники: Г. Квітка-Основ’яненко, Т. Шевченко (1840 – перше видання “Кобзаря”), П. Куліш (відомий історичний роман – “Чорна Рада”), М. Гоголь.

Театр. Театри у Харкові (Г. Квітка-Основ’яненко, М. Щєркін), Полтаві (діяв у 1818-1821 рр., керівники – І. Котляревський, М. Щєпкін). Театр із складом селян-кріпаків у с. Качанівка на Чернігівщині, с. Романів на Волині.

Музика. Композитори: Й. Витвицький, А. Єдлічка, І. Вітковський, М. Вербицький (автор сучасного українського гімну). Поширений інструментальний ансамбль троїсті музики (скрипка, цимбали, бубон). Народні співці – кобзарі, бандуристи (найвідоміший – О. Вересай).

Архітектура. У Києві – архітектор Меленський (театр, пам’ятник магдебурзькому праву, церква-мавзолей на Аскольдовій могилі), Беретті (будинок університету у Києві). 1809 р. – будівництво театру в Одесі. Там же – Воронцовський палац, Потьомкінські сходи. 1825 р. – заснування першого музею в Одесі.

Художники: В. Боровиковський, В. Тропінін, І. Сошенко, Т. Шевченко (особливо відомі його графічні офорти “Живописная Украина”).

Соціальне життя. Населення села – громада. Загальні збори – сільський сход. Рішення – на основі звичаєвого права, виконавча влада – в руках отамана. Поширення трудової колективної взаємодопомоги – толоки. У сім’ї – характерний мінорат (майно успадковував і залишався жити з батьками наймолодший син). Панівне становище чоловіка, жінки не мали доступу до професійної, вищої освіти, лише у 1850 р. – у Києві відкрили першу жіночу гімназію.

Українські землі у іі половині хіх ст.

1853-1856 р. – Кримська війна Російської імперії проти Туреччини, на боці якої виступила Франція та Англія, Сардинське королівство. Причина: прагнення Росії посилити свій вплив на Балканах, захопити протоки Босфор та Дарданелли, перетворення Чорного моря у внутрішній басейн імперії. Привід: суперечки навколо святих місць у Палестині. Головний театр бойових дій – Кримський півострів. Поразка турецького флоту у Сінопській битві (остання битва парусного флоту). Обстріл Одеси, героїчна оборона Севастополя. Поразка Росії, підписання Паризького договору, втрата нею Південної Бессарабії на користь Туреччини. Війна продемонструвала військово-технічну та економічну відсталість Росії, а тому було взято курс на реформи.

19 лютого 1861 р. – цар Олександр ІІ оголосив про звільнення селян від кріпацтва, кріпаки отримали громадянські майнові та особисті права. Проведення аграрної реформи: самі поміщики відводили селянам земельний наділ, розмір якого залежав від конкретної місцевості. Якщо селянин обробляв до реформи більшу площу землі, то надлишок (“відрізок”) у нього відбирався. В результаті – майже всюди селянські наділи зменшилися. На користь поміщиків забиралися ліси, луки. До укладення викупної угоди селяни вважалися тимчасовозобов’язаними (цей статус ліквідували лише через 20 років) і за користування наділом вони виконували старі повинності – оброк та панщину. Селянин мав викупляти наділ за згодою поміщика, а викупна ціна наділу у 4 рази перевищувала ринкову. Держава позичала селянам для викупу гроші, а ті з відсотками виплачувала їх упродовж 49 років (аж до 1906 р.). Краща ситуація – у державних селян (менші платежі, більші наділи).

Особливості на Правобережжі: через нове польське повстання (1861-1863 рр.) прагнення влади завоювати прихильність селян, а тому – у цьому регіоні розміри наділу збільшилися, скасовувався тимчасовозобов’язаний стан.

Інші реформи: 1860 р. – фінансова (створений держбанк, чітка податкова система, розширення мережі приватних банків); 1864 р. – судова (ліквідація станових судів, крім військових і духовних, відкритість судових засідань, змагальність сторін – прокурор-обвинувачувач, адвокат-захисник, введення суду присяжних), вона була найпрогресивніша і найдемократичніша із усіх реформ. 1864 р. – земська (створено органи місцевого самоврядування – земства, які займалися господарськими, культурними, освітніми справами, охороною здоров’я та медициною, але їм заборонялися справи політичні. На Правобережжі земства були запроваджені лише у 1911 р. через побоювання властей, що вони стануть осередками польського визвольного руху.); 1864 р. – освітня (створена єдина система початкової освіти, середня освіта включала реальні і класичні чоловічі і жіночі класичні гімназії, вища – університети, яким відновлювали автономію у навчальних справах); 1865 р. – реформа цензури (цензура вилучалася із керівництва міністерства освіти і передавалася міністерству внутрішніх справ, продовжувала діяти церковна цензура, попередня, тобто до друку, цензура для невеликих видань для масового читача) – це була найбільш реакційна реформа. 1870 р. – міська (організовані міські думи та їх виконавчі органи – міські управи). 1874 р. – військова (відміна рекрутчини, запровадження загальної військової повинності з 20 років з 6 (у армії)-7 (на флоті) річною службою).

Спеціалізація економічних районів Наддніпрянської України: Степова (Південна) Україна – товарне зернове господарство; Правобережжя – цукрова галузь (випередила за темпами розвитку навіть Західну Європу, цукрові “королі” – Яхненки, Симиренки, Бобринські, Терещенки, Харитоненки – значні меценати українського культурно-національного руху); Донецько-Криворізький басейн – вуглевидобуток та металургія.

Пришвидшення соціального розшарування селянства. Формування заможного прошарку (селянин фермерського типу), середняків та бідняків. Розорення селян, збільшення малоземельних селян та аграрне перенаселення. Збільшення числа вільнонайманих працівників, особливо сільськогосподарських робітників на Півдні України (великі ринки найманої праці у Єлисаветграді, Каховці, Вознесенську).

Завершення промислового перевороту (70 або 80-ті рр. ХІХ ст.). Приплив та переважання іноземного капіталу (особливо у металургійній та кам’яновугільній галузях Донбасу). Англієць Юз заснував Юзівку (сьогодні Донецьк). Експлуатація природних копалин України, вивіз капіталу або доходу у Росію та за кордон. Осередки с/г машинобудування – Олександрівська, Харків, Бердянськ, Херсон; транспортного – Харків, Луганськ (паровозобудівні заводи). 1863 р. – перша залізниця Балта-Одеса для прискорення транспортування збіжжя. 1892 р. – у Києві з’явився перший трамвай. Великі міста: Одеса (найбільше), Київ, Харків, Львів, Катеринослав. Розширення внутрішнього ринку (споживачі сільськогосподарської та промислової продукції всередині країни). Україна займала провідне місце у хлібно-зерновому експорті Російської імперії – 42%.

Українські селяни у переважній більшості не сприймали модернізацію, були малограмотними і консервативними, а тому не йшли у міста чи на шахти – а шукали вільних с/г земель на Кубані, Поволжі, Сибіру і Далекому Сході.

Соціальні рухи: “Київська козаччина” (1855 р.) – селянський рух спричинили чутки про те, що ополченці стануть козаками, стануть вільними і отримають поміщицькі землі; “У Таврію за волею” (1856 р.) – рух спричинили чутки проте, що тим, хто переселиться у Крим нададуть у власність землю, тому маси селян стали збиратися біля Перекопу, і лише військові заслони не допустили їх на півострів.

Проблеми національного відродження: освічені українці часто відзначалися подвійною лояльністю (поєднання відданості своєму обов’язку як громадянина імперії і роботою на її зміцнення з любов’ю до України), комплексом “малоросійства” (почуття меншовартості).

Здобутки: етнічний (національний) патріотизм, територіальний патріотизм (неукраїнці за походженням – тобто росіяни, поляки, євреї, але такі, що вболівають за долю України). Відтак формується нація на основі кількох етносів – політична нація.

Кінець 50-х – початок 60-х рр. ХІХ ст. – рух “хлопоманів”. Студенти Київського університету поляки за походженням на чолі з В. Антоновичем, якого поляки називали перевертнем, ренегатом. Ще члени – Б. Познанський, Т. Рильський. Пропагували українську мову, побут, звичаї, подорожували по селах в національному одязі.

Течії українського національного руху: соціалістична (колективна власність на засоби виробництва, рівномірний розподіл національного багатства між громадянами, загальна соціальна рівність). Ідеолог в Україні – М. Драгоманов, він прагнув пристосувати соціалістичні ідеї до українських умов і пропонував так званий “громадівський соціалізм” (об’єднання – громади як самостійні утворення будуватимуть між собою відносини на федеративних засадах знизу доверху); народно-демократична течія (стара Київська громада, галицькі народовці, які пропагували ліберальні ідеї демократичних свобод, незалежності особистості, приватної власності, вільного підприємництва); консервативний напрямок (мрії про відновлення Гетьманщини).

Велику роль відіграли громади – напівлегальні непартійні об’єднання українського національно-визвольного руху. 1859 р. – виникнення першої громади у Петербурзі.

1861-62 рр. – видання у Петербурзі журналу “Основа” (Білозерський, Куліш, Костомаров). Публікувалися українські літературні твори, наукові історичні дослідження.

1861 р. – створення Київської громади на чолі з В. Антоновичем. За ініціативи громадівців з 1859 р. відкриваються недільні школи (заняття у неділю) на українській мові викладання з українськими підручниками. У Чернігові місцева громада видавала “Чернігівський листок” (редактор – Л. Глібов).

Деякі українські діячі підтримали нове польське повстання 1863-64 рр. – А. Потебня, А. Красовський, але масової підтримки селян не було, повстання не встигло розгорнутися.

Переслідування властями громад: закриття “Чернігівського листка”, недільних шкіл ( указ від червня 1862 р.), заслання у північні регіони імперії громадівців П. Чубинського, О. Кониського. Тому у листопаді 1862 р. – лист 21 громадівця “Відзив з Києва” – заява про лояльність до влади, проте це не допомогло.

20 червня 1863 р. – Валуєвський циркуляр, що гласив “малоруської мови не було, немає і бути не може”. Заборона друку українською мовою шкільних і релігійних видань, але дозволялося видавати художні твори.

Громадівський рух після циркуляру пішов на спад, але з кінця 60 – на початку 70-х рр. – нова хвиля активності (Київ, Полтава, Чернігів). Найвизначнішою була Київська громада. Громадівці фінансували видання два випуски збірника І. Рудченка “Народные южно-русские сказки”, збірку байок Л. Глібова. У 1873 р. – засновано Товариство Нестора-літописця, потім – Південно-Західний відділ Російського географічного товариства на чолі з Г. Галаганом (активні члени – Чубинський, Антонович, Зібер, Драгоманов, Русов). 1874 р. – громадівці організували археологічний з’їзд у Києві. Друкований орган Київської громади – газета “Киевский телеграф” (1874-1875 рр.). 1874-1875 р. – підготовлені і видані “Історичні пісні українського народу”. Л. Черняхівська-Старицька та Марія і Ганна Чикаленки створили “Жіночу громаду”.

Проти діяльності громадівців новий закон: 17 травня 1876 р. – “Емський указ” (“Юзефовичів закон”) Олександра ІІ про заборону друку українською мовою книг, навіть текстів до нот, заборона постановки українських театральних вистав і концертів з українськими піснями. Заборона ввозити у межі імперії видані за кордоном книги українською мовою. Дозволялося видавати лише історичні документи і художню літературу. Закриття Південно-Західного відділу та “Киевского телеграфа”.

Діяльність за кордоном М. Драгоманова – редагував журнал “Громада” (виходив у Женеві у 1877-1878 рр.). Відстоював ідею федерації Східної Європи на зразок США з культурно-національною автономією України.