16.2. Постійна палата міжнародного правосуддя

Укладення в 1920 р. угоди про Статут Постійної палати міжнародного правосуддя

фактично стало початком нової, сучасної історії судового розгляду міжнародних спорів на

постійній основі. Дискусії, які розгорнулися в рамках Ліги Націй щодо характеру міжнародної

юстиції навколо трьох проектів ( а) проект Херста-Міллера, поданий президентом США

В.Вільсоном; б) проект французької комісії 1918 р., поданий Буржуа; і в) італійський проект,

поданий Орландо) в основному велись навколо питань вибору суддів, юрисдикції палати

(загально обов'язковою чи факультативною).

Ідею обов'язкової юрисдикції захищали Аргентина, Бразилія, Панама і Португалія.

Перемога компромісна точка зору викладена в ст. 36 у "факультативні клаузулі". Суть її полягала

в тому, що держави члени Ліги Націй і, згадані в додатку до пакту Ліги Націй, можуть в любий

час заявити про свою згоду на визнання обов'язковості Рішень Палати з перерахованих у статті

спорів. З такими деклараціями - зобов'язаннями виступили згодом 45 держав, але висловили в

них суттєві застереження і обумовили термін дії зобов'язань.

На основі ст. 30 Статуту Палата сама виробила свій Регламент судочинства, який

прийняла 24 березня 1922 р. Регламент двічі переглядався: в 1926 і 1936 рр. З часом, завдяки

постановам різних міжнародних договорів була розширена юрисдикція Палати. Було укладено

понад 175 таких договорів і понад 500 документів, які торкалися юрисдикції Постійної палати

міжнародного правосуддя. Лише три держави не визнали юрисдикцію Палати (Йемен, Непал,

Саудівська Аравія).

Перша сесія Палати відбулася в Гаазі в 1922 р. Тривала робота Палати до того, як

Німеччина вдерлась в Нідерланди в 1940 р. Щорічно скликалося кілька сесій. З 65 спорів,

переданих на розгляд Палати було прийнято 32 рішення, дано 27 консультативних висновки і

більше 200 розпоряджень. Палата врегулювала чисельні міжнародні спори, які не вдавалося

врегулювати державам самостійно. Рішення і консультативні висновки Палати стали цінним

внеском в розвиток міжнародного права. На них і сьогодні посилаються вчені і практики.

Однозначно негативну оцінку діяльності Палати давав Радянський Союз. Головним

докором було те, що Палата розглянула лише 0,01% всіх спорів, які виникли за час існування

Палати у світі. Але, по-перше, Палата повноважна розглядати лише ті спори, щодо яких до неї

було звернення, а не які об'єктивно існували в світі. По-друге, показники ефективності роботи

судової інституції випливають не стільки з кількості, скільки з якості, рівне вирішення справи.

Навіть радянські вчені і практики змушені часто посилатися на рішення Палати в підтвердження

тої чи іншої думки, позиції. Отже, таку негативну оцінку можна однозначно оцінити як

ідеологічно упереджену.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

126

Під впливом рішень Палати, багато держав самостійно, успішніше справлялися з

своїми проблемами. Серед відомих рішень Постійної палати міжнародного правосуддя слід

назвати: рішення в справі пароплавства Уімблдом; консультативний висновок стосовно спору

Греції і Албанії щодо грецьких національних меншин; консультативний висновок щодо

правомірності закриття приватних шкіл в Албанії, Мосульський спір та ін.

Позитивна діяльність Постійної палати міжнародного правосуддя викликала в держав

довіру до судової форми вирішення проблем і вони почали створювати додатково судові

установи на тимчасовій чи постійній основі. Так, враховуючи кількість проблем, що виникли між

Німеччиною і Польщею після першої світової війни, були збережені Верхньосілезький

арбітражний суд і Верхньосілезька змішана Комісія. Разом вони розглянули біля 4 тис. справ і

прийняли відповідні рішення і біля 3,5 тис. консультативних висновки.

В 1927 р. Асамблея Ліги Націй створює Адміністративний Суд Ліги Націй для розгляду

претензій посадових осіб і службовців секретаріату і Міжнародного бюро праці.

Процес започаткований Постійною палатою міжнародного правосуддя, попри супротив

окремих держав поступово розвивався. Своє логічне завершення він знайшов у створенні

Міжнародного Суду ООН.