5.15. Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань

Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань найбільш давній серед

принципів сучасного міжнародного права. Він виник у формі міжнародно-правового звичаю pacta

sunt servanda на ранніх стадіях розвитку державності.

В сучасному міжнародному праві цей принцип закріплений в Статуті ООН. Пункт 2 ст. 2

Статуту ООН декларує принцип таким чином: "всі члени Організації Об'єднання Націй

добросовісно виконують взяті на себе за цим Статутом зобов'язання, щоб забезпечити їм всім в

сукупності права і переваги, які випливають з належності до складу членів Організації".

Кожний діючий договір обов'язковий для його учасників і повинен ними добросовісно

виконуватися. Учасники договору не можуть посилатися на положення свого внутрішнього

(національного) права з метою виправдання невиконання ними договору (Віденські конвенції про

право міжнародних договорів 1969 і 1986 рр.).

Сфера дії вказаного принципу не обмежується лише міжнародними договорами

(Декларація про принципи міжнародного права 1970 р.).

Виділяють такі принципові положення виконання міжнародних зобов'язань:

1. Кожна держава зобов'язана добросовісно виконувати свої зобов'язання:

а) за Статутом ООН;

б) з загальновизнаних принципів і норм міжнародного права;

в) за міжнародними договорами, які дійсні відповідно до загальновизнаних принципів і норм

міжнародного права.

2. На випадок суперечностей між зобов'язаннями за міжнародними договорами і

зобов'язаннями як членів ООН за його Статутом, перевага надається статутним зобов'язанням.

3. Кожна держава, здійснюючи свої суверенні права, в тому числі і такі, як встановлення

власних законів і адміністративних правил, повинна забезпечити, щоб такі закони і

адміністративні правила, рівно як і практика і політика їх застосування відповідали її

зобов'язанням по міжнародному праву.

В сучасному міжнародному праві вироблені досить ефективні інституційні механізми

дотримання принципу добросовісного виконання міжнародних зобов'язань, зокрема: взаємні

консультації, переговори, суди, третейські суди тощо.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

41

6. Міжнародне і внутрішньодержавне право

6.1. Значення проблеми співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права

Співвідношення міжнародного права (МП) і внутрішньодержавного права (ВП) є однією з

актуальних проблем теорії міжнародного права.

Інтерес фахівців до цього питання пояснюється складністю в теоретичному визначенні,

його дослідження дозволяє розкрити сутність МП як своєрідної правової системи, показати

взаємозв'язки, взаємодію і взаємовплив норм міжнародної і внутрішньодержавної правових

систем, забезпечити їх узгодження і реалізацію, з'ясувати роль норм національного права в

рішеннях міжнародних судів і арбітражів, можливість застосування національними судами

міжнародно-правових норм.

В МП є 2 теорії співвідношення МП і ВП: дуалістична __________і моністична, у межах яких

розрізняють 5 основних концепцій співвідношення, а саме:

верховенства однієї системи над іншою (дуалістична);

примата ВП над міжнародним (моністична);

примата МП над внутрішньодержавним (моністична);

верховенства кожної із двох систем у своїй сфері з урахуванням складності

взаємовідносин між ними (теорія координації);

існування двох самостійних, рівноправних, взаємозалежних міжнародної і

внутрішньодержавної правових систем (радянська дуалістична).