6.5. Конституційне право і судова практика окремих держав щодо співвідношення

міжнародного і національного права

В країнах «загального права» національні суди ще в ХVIII - XIX століттях виносили

рішення щодо питання взаємодії ВП і МП. У державах романо-германскої правової системи ця

проблема згадується в національному законодавстві, і в першу чергу конституційному праві, з

другої половині ХХ ст. В умовах зростаючої міжнародної взаємозалежності держави об'єктивно

зіткнулися з необхідністю забезпечення дотримання норм МП у внутрішньодержавній сфері за

допомогою національних правових систем, що відобразилось у більшості конституцій зазначених

держав.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

49

Загальновизнаним є принцип, що встановлення порядку взаємодії МП і ВП в державі є

винятковою внутрішньою компетенцією національного, насамперед конституційного,

законодавства або судової практики держави. В Віденській конвенції про право міжнародних

договорів 1969 р. закріплено принцип, згідно з яким учасник не може посилатися на положення

свого внутрішнього права як виправдання для невиконання ним договору. Конституційна

практика держав у визначенні питань взаємодії та співвідношення норм ВП і МП не одноманітна.

Конституція Голландії 1983 р. закріплює безумовний примат МП над ВП. Конституція

передбачає, що міжнародні угоди мають верховенство над національними законами і що будь-яке

національне законодавство, прийняте до або після міжнародної угоди, є недійсним якщо його

положення несумісні з положеннями угоди.

Примат МП над ВП закріплює і ст.28 Конституції Греції 1975 р.

Конституція Німеччини 1949 р. встановлює, що загальні норми МП є складовою частиною

ВП, вони мають перевагу над законами і безпосередньо породжують права й обов'язки для

мешканців федеральної території. Норми ВП і МП зводяться до одного, національного

правопорядку, з перевагою норм МП. Конституція також зазначає, що договори, які регулюють

політичні відносини країни або стосуються предметів федерального законодавства, потребують

схвалення або сприяння компетентних на цей час законодавчих органів у формі федерального

закону.

Пріоритет загальновизнаних норм МП і водночас верховенство конституційних норм над

договірними визнає Республіка Бєларусь у Конституції 1994 р.

Конституція Російської Федерації 1993 р. наголошує, що її норми мають вищу юридичну

силу, пряму дію і застосовуються на всій території Російської Федерації. Загальновизнанні

принципи і норми МП та міжнародні договори Російської Федерації є складовою частиною її

правової системи. Якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж це передбачено

законом, застосовуються правила міжнародного договору. Норми МП займають особливе місце в

законодавстві Росії, вони можуть бути позначені терміном «інкорпоровані норми».

Деякі держави використовують механізм імплементації у формі конкретного відсилання.

Конституція Словацької Республіки 1992 р. містить відсилання не до всього МП, а до одного з

основних його інститутів - основним правам і свободам людини.

Конституції Чеської Республіки 1992 р. відсилає до договорів в галузі основних прав і

свобод людини, до яких приєдналася Чеська Республіка.

В Конституції Французької Республіки 1958 р за основу прийнята теорія трансформації.

Конституція не включає міжнародні договори до національного законодавства та передбачає, що

міжнародні договори набирають законної сили лише після належної ратифікації або схвалення.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

50

Питання щодо співвідношення МП та ВП вирішується шляхом визнання обумовленого

пріоритету належним чином затверджених міжнародних договорів над внутрішніми законами.

Конституції багатьох держав обмежуються засвідченням поваги до МП, не вирішуючи по

суті питання верховенства або приєднання до національного права (Конституція Італії 1947 р.,

Конституціяї Японії 1947 р.).

Великобританія, як країна, яка не має письмової конституції в різні часи використовувала

у своїй судовій прецидентній практиці різні теорії співвідношення ВП і МП. Перші судові

рішення з цього питання приймалися відповідно до доктрини інкорпорації. Звичаєве МП у повній

мірі визнавалось частиною ВП Англії. (Справа «Бувот проти Барбуіт» 1737р.)

У ХIX ст. в судовій практиці Англії частіше застосовується теорія трансформації,

відповідно до якої правила звичаєвого МП складають частину ВП, лише у разі, якщо вони були

належним чином закріплені в законодавстві або в прецидентному праві. (Справа “Чунг Чи Ченг

проти Р”).

В практиці США з цього приводу також не має єдності. В Конституції закріплено, що

самовиконувані міжнародні договори, так само як Конституція і конституційні закони, є вищими

законами країни і мають пряму дію. Договори, які не мають прямої дії, повинні бути закріплені в

законодавчому порядку у ВП. Вид договору визначає суд.

В Україні питання співвідношення ВП І МП, зокрема, регулюються такими

законодавчими актами:

1) Конституцією України від 28 червня 1996 р.,

2) Декларацією про державний суверенітет від 16 липня 1990 р.,

3) Законом «Про правонаступництво України» від 10 липня 1991 р.,

4) Законом України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня

1991 р.,

5) Законом України «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 р. та інші.

В ст.9 Конституції проголошено: “Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість

яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Укладання міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після

внесення відповідних змін до Конституції України”.

Конституційне законодавство України використовує імплементацію у формі інкорпорації.

Питання співвідношення ВП і МП віднесено до національно-правової сфери. Субординація норм

у ВП регулюється статтею 8: «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші

нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй».

Конституційні положення статей 9 та 18 гарантують виконання Україною своїх

міжнародно-правових зобов'язань і поваги до загальновизнаних принципів і норм МП як на

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

51

міжнародному, так і національному рівнях, що цілком відповідає принципу сумлінного

виконання міжнародних зобов'язань, закріпленому в Статуті ООН, Віденських конвенціях про

право міжнародних договорів 1969 і 1986 років, Декларації про принципи міжнародного права

1970 р. тощо.

Таким чином при вирішення питання співвідношення ВП і МП Україна дотримується

положень моністичної теорії.

© О. Задорожній, В. Буткевич, В. Мицик, 2001

52